Речниця МЗС Китаю Мао Нін заявила, що Пекіну нічого не відомо про те, що Британія і Франція нібито збираються передати ядерну зброю Україні, про що раніше заявила Росія. Насправді ця історія не нова. З точки зору російської пропаганди тези про ймовірне відновлення ядерного статусу України або передачу їй ядерної зброї періодично вкидаються в інформаційний простір.
Ядерний шантаж РФ як рутина
За чотири роки повномасштабної війни ми вже неодноразово бачили, як Кремль використовує подібні наративи, комплексно поєднуючи їх з ядерним шантажем. І цього разу ми також це спостерігали: поширення дезінформації від імені російської СЗР одразу супроводжувалося заявами Дмитра Медведєва про те, що Росія нібито має право застосувати ядерну зброю у відповідь.
Тобто маємо кілька рівнів цієї ситуації. По-перше, це традиційний інструмент гібридної війни – ядерний шантаж. Росія вже неодноразово намагалася використовувати його під час повномасштабного вторгнення. Певною мірою такі спроби були вдалими: сам фактор ядерної загрози з боку Кремля впливав на позицію попередньої адміністрації США Джо Байдена, а також на швидкість і обсяги постачання озброєнь Україні – не лише з боку Сполучених Штатів, а й європейських країн.
Втім, стратегічно Росія щоразу більше девальвувала цей інструмент. Варто згадати 2022 рік, коли Україна проводила успішні контрнаступальні операції, а російські війська відступали з Київської, Харківської та Херсонської областей. Тоді Кремль особливо активно вдавався до ядерної риторики. У відповідь Сполучені Штати, за повідомленнями ЗМІ, передали Росії як публічні, так і непублічні попередження щодо можливих наслідків застосування нею ядерної зброї.
Розглядалися кілька сценаріїв:
- Застосування ядерної зброї РФ на території України. За такої ситуації Росію попередили, що сили США в Європі знищать усе російське угруповання на материковій частині України за кілька днів.
- Демонстраційне використання Росією тактичної ядерної зброї у нейтральних водах. Зокрема, розглядалася або акваторія Чорного моря, або район острова Зміїний, за який тоді точилися бої. Тоді адміністрація Байдена попередила, що у такому випадку Росія може попрощатися зі своїм угрупованням в окупованому Криму та Чорноморським флотом. На той момент в Середземному морі перебувала американська авіаносна група, і її ресурсів було цілком достатньо, щоб вигнати росіян з півострова.
- Удар по країні НАТО. Тут Кремлю були зроблені найсерйозніші попередження, адже тоді до російського керівництва донесли думку, що РФ може втратити ядерний арсенал на Північному полюсі, а персональні наслідки для військово-політичного керівництва будуть незворотніми.
Після таких сигналів риторика Кремля різко змінилася: Москва почала заявляти, що її "неправильно зрозуміли", що вона нікому не погрожує ядерною зброєю, і що ядерну війну виграти неможливо, а РФ нібито здатна перемогти в України виключно конвенційним озброєнням.
Надалі Кремль повертався до ядерної риторики переважно у двох випадках:
- коли ситуація на фронті для Росії була несприятливою (великі втрати, відсутність серйозного просування, втрата ініціативи тощо);
- напередодні передачі Україні нових видів західного озброєння.
Ядерна істерика з’являлася щоразу перед передачею Україні ключових видів озброєння – боєприпасів, Challenger, Leopard, поставками F-16, HIMARS, ATACMS. Усе це супроводжувалося російською пропагандою з погрозами застосування ядерної зброї. На кожному етапі російська пропаганда поверталася до ядерного шантажу як до інструменту, яким намагалася стримати країни Заходу від передачі того чи іншого виду озброєння Україні.
Як ми зрештою побачили, повністю зупинити Захід Кремлю не вдалося, однак йому вдавалося відтерміновувати поставки, зменшувати їхні обсяги та домагатися запровадження певних обмежень на використання цієї зброї.
Якщо дивитися на поточну ситуацію, то очевидно, що тут присутній і стратегічний рівень. Кремль не може не розуміти, що механізм закупівлі американської зброї через програми НАТО працює. І, по суті, Сполучені Штати не мають жодних обмежень щодо номенклатури озброєння, яке готові продати (за винятком "Томагавків", про що раніше публічно заявляв Дональд Трамп). Тому росіяни знову активізують ядерну риторику – зокрема через звинувачення на адресу Великої Британії чи Франції у нібито підготовці до передачі Україні ядерної зброї – і нагадують, що й самі володіють ядерним арсеналом і можуть його використати як інструмент тиску.
На геополітичному рівні це спроба розкрутити страх Третьої світової війни та ядерного конфлікту. Мета – вплинути на європейські суспільства, посилити антивоєнні настрої та створити додатковий тиск на політичне керівництво.
Також це спроба впливу і на адміністрацію США, адже є й інший рівень – переговорний. Нині тривають чергові консультації між російською, американською та українською делегаціями. Судячи із заяв, що лунають із Білого дому, Дональду Трампу вчергове починає уриватися терпець. І Марко Рубіо, і Джей Ді Венс говорять про те, що президент США очікує результату й прагне завершення війни, однак через непримиренні позиції сторін це надзвичайно складно.
Тобто знову почалася розмова про те, що переговорний процес нібито може бути або поставлений на паузу, або взагалі згорнутий через те, що Трампу набридло брати в ньому участь. І тут треба розуміти, що Кремлю цей переговорний процес потрібен для того, щоб маскувати власну націленість на ескалацію, але водночас намагатися захистити свою економіку від додаткових санкцій і, за можливості, домогтися послаблення або скасування вже запроваджених обмежень.
Тому Кремль не може собі дозволити — принаймні зараз, поки шукає варіанти для маневру та намагається перезапустити економічні відносини зі США — допустити зупинку переговорів. Інакше він ризикує наразитися на нові санкції, зокрема й з боку Вашингтона.
Чому Кремль обрав мішенями Лондон і Париж
Вказування пальцем на Францію та Велику Британію не є випадковим. Останніми тижнями й місяцями ми спостерігаємо ініціативи європейських країн щодо поглиблення співпраці, зокрема напрацювання власної європейської ядерної стратегії та стратегії ядерного стримування.
Передусім ключову роль у цьому процесі відіграють дві провідні держави Європи — Велика Британія та Франція. По реакції таких країн, як Німеччина, Польща, Фінляндія, Швеція, Данія росіяни бачать, що ініціатива Лондона і Парижа щодо більшої незалежності Європи від Сполучених Штатів у сфері ядерного стримування та формування власної оборонної й ядерної стратегії поступово набирає популярність. Щонайменше кілька держав уже погодилися з необхідністю рухатися в цьому напрямі, а окремі країни висловили готовність розмістити на своїй території ядерну зброю з французького чи британського арсеналів.
Росіяни чудово розуміють, що такого розвитку подій не можна допустити. З одного боку, Кремлю вигідно зберігати залежність Європи від США та американської "ядерної парасольки". З іншого — посварити американців і європейців, щоб останні втратили захист. У такому разі потенційна майбутня агресія проти Європи стає менш ризиковою і більш вигідною для Кремля.
Саме тому теза, яку поширює російська пропаганда, покликана, по-перше, очорнити Францію та Велику Британію. Мовляв, ідеться не просто про безпеку й оборону Європи, а про нібито намір передати ядерну зброю Україні — державі, що воює і може її застосувати проти Росії. А це, відповідно, "пряма дорога до Третьої світової війни".
По-друге, є й оперативний вимір. Кілька днів тому Велика Британія до роковин початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну запровадила жорсткий пакет санкцій проти РФ. Під обмеження потрапили численні підприємства, зокрема пов’язані з "Росатомом", нафтові компанії, а також було запроваджено значну кількість персональних санкцій. З огляду на стан російської економіки, це відчутний удар. Тому акцент російської пропаганди саме на Великій Британії можна розглядати і як спробу своєрідної помсти: мовляв, ви запроваджуєте санкції — а ми запускаємо інформаційну атаку, після якої вам доведеться виправдовуватися.
І хоч стратегічно нічого принципово нового в цьому кроці Кремля немає, це чергове повернення до тактики ядерної дезінформації, коли одночасно намагаються вирішити кілька завдань — як на стратегічному рівні, так і на оперативному, в межах поточного інформаційного порядку денного.
Фактор Китаю
Враховуючи дещо оновлений формат, у якому зараз Росія намагається "запакувати" свій ядерний шантаж, я не очікую якоїсь військової реакції з боку Китаю.
По-перше, тому, що раніше російський ядерний шантаж був дуже грубим і прямолінійним. Захід передає Україні нову зброю, а росіяни у відповідь на цілком легітимні, з точки зору міжнародного права, дії одразу вдаються до ядерних погроз, фактично "тягнуться до червоної кнопки". Тепер же вони пішли трохи іншим шляхом: намагаються штучно створити ситуацію, в якій можна звинуватити Захід у ядерній ескалації. Мовляв, це саме Захід — через нібито наміри Франції та Великої Британії передати Україні ядерну зброю — провокує загострення. А всі подальші заяви Медведєва та інших — лише реакція на "ядерну ескалацію" з боку Заходу.
Тобто в очах Сі Цзіньпіна Путін намагається сформувати картину, що змусили це зробити. Мовляв, він не хотів, але з огляду на дії Парижа й Лондона Росія "не має вибору". Я більш ніж упевнений, що нинішня істерика в російській пропаганді згодом зійде нанівець, і вони знову повернуться до тези: "Ми за мир, ми не хочемо ядерної війни. Це все британці й французи винні". Тобто якби не вони — нічого б не сталося.
Більше того, я переконаний, що цей крок Кремль узгодив зі своїм китайським партнером. Тому що на цьому тлі Китай теж отримує вигоду — так само, як і в попередніх випадках російського ядерного шантажу.
Стратегічно для Китаю війна Росії проти України — це інструмент тиску на Європу. А в ширшому геополітичному масштабі — інструмент тиску на Сполучені Штати через Європейський Союз. Міністр закордонних справ Китаю Ван І пів року тому прямолінійно заявив, що Китаю невигідно, щоб Росія програла у війні в Україні. Тому що ця війна дозволяє, по-перше, утримувати США значною мірою зосередженими на Європі й не дає їм повністю переключитися на захист Тайваню та інших союзників в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. По-друге, війна підриває економічну стабільність європейських країн.
Європейські держави змушені витрачати додаткові кошти на допомогу Україні, закупівлю озброєння, посилення власної оборони. Вони переорієнтовують частину економіки на військові рейки. Це означає, що цивільні галузі країн ЄС з часом можуть недоотримувати фінансування, що потенційно створює дисбаланси.
Китаю це вигідно, адже Пекін давно намагається домовитися з Європейським Союзом про відновлення та переформатування торговельних відносин на більш вигідних для себе умовах. ЄС, природно, не готовий повністю приймати китайські умови. Тому в логіці Пекіна продовження війни виснажує європейські економіки й може зробити їх більш поступливими в переговорах.
У цьому контексті будь-які російські ядерні погрози, особливо в бік Європи, для Китаю вигідні. Пекін може позиціонувати себе як "адекватну" силу в міжнародних відносинах: на тлі Путіна мовляв, ми не погрожуємо, ми поводимося стримано, з нами можна домовлятися. І водночас натякати, що має вплив на Москву.
Фактично Китай може говорити європейцям: якщо хочете припинення, то маєте нас про це попросити. А щоб Китай на це погодився, то єдине цікаве для них – умови торгівлі. Тому для Китаю це — власна гра на високому стратегічному рівні. Пекін завжди намагається використати такі епізоди ядерної риторики Кремля у своїх інтересах. І, з огляду на залежність Москви від китайської підтримки, кожен подібний крок Росії, найімовірніше, принаймні політично синхронізований із Пекіном.
Путін знову пропонує Трампу "угоду"?
Стратегічно ядерний шантаж з боку Росії синхронізований з іншими процесами. Зокрема, 6 лютого завершився термін дії чергової ітерації договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Формат його продовження передбачає поновлення переговорів. Росія формально подавала сигнали Вашингтону про готовність "передомовитися", водночас позиція Трампа полягала в тому, що в переговорах має бути третій учасник — Китай. Через це Вашингтон фактично не відреагував на російські сигнали.
Російська пропаганда виглядала розгубленою: мовляв, ми запропонували продовжити рамку, а нас ігнорують. Отже, американцям вона не потрібна? Очевидно, Кремль намагається створити ситуацію, у якій можна буде звинуватити США: мовляв, саме ігнорування з боку Вашингтона призвело до втрати контролю над ядерними процесами. Немає рамки — немає обмежень, і тепер нібито з’являється ризик неконтрольованого поширення ядерної зброї. А ось, мовляв, Франція й Велика Британія вже "роздають" її направо й наліво.
Таким чином Москва намагається підштовхнути Трампа до початку нових переговорів щодо стратегічних озброєнь. Для Кремля цей рівень контактів із США — інструмент впливу на український напрям. Якщо уявити, що Трамп погоджується на новий раунд переговорів, Росія могла б використати це як предмет торгу: ми готові поступитися вам у питаннях стратегічних озброєнь, але ви посилюєте тиск на Україну та Європу.
Тобто переговори про контроль над озброєннями для Москви — це не лише питання безпеки, а й спосіб компенсувати те, чого вона не може досягти на полі бою. Пекін має власні причини не поспішати долучатися до таких переговорів. Але для Росії це ще один спосіб схилити до переговорів принаймні Трампа. Водночас президенту США дійсно бракує зовнішньополітичних перемог. Якщо ситуація щодо України й надалі буксуватиме, а іранський напрям не принесе результатів, йому буде складно продемонструвати дипломатичний успіх. Росіяни вже намагалися запропонувати себе як посередників у переговорах між США та Іраном, натякаючи, що мають вплив на аятол у Тегерані. Однак якщо цей трек не спрацьовує, Кремлю потрібно знайти інший формат, у якому можна "продати" свою нібито конструктивність.
Тому цілком імовірно, що історія з нібито намірами Франції та Великої Британії озброїти Україну ядерною зброєю — це спроба підштовхнути США до переговорів про стратегічні озброєння й запропонувати Трампу "угоду", яку він міг би подати як власну перемогу. В обмін Росія намагалася б домогтися більшого тиску на Україну.
Наслідки для України
Практичних наслідків не буде, бо всі чудово знають ціну російській брехні, російській пропаганді та російському ядерному шантажу. Тут нам потрібно максимально синхронізуватися з нашими європейськими союзниками. Найбільш виграшною стратегією для нас і для європейців, передусім для британців і французів, є показати Трампу, що з боку Росії це маніпуляція.
Цю історію Трампу варто подавати в такій формі: він і його адміністрація хочуть, щоб Європа була сильним союзником, щоб вона менше залежала від Сполучених Штатів, могла підставити плече Америці, допомогти й підтримати — фінансово чи в безпековому вимірі. Принаймні на словах Трамп неодноразово наголошував саме на цьому. Зокрема, і на Мюнхенській конференції з безпеки про це говорив Марко Рубіо.
І в той момент, коли британці та французи почали реально домовлятися про власну ядерну стратегію, про посилення самостійності в обороні, та те, щоб не покладатися повністю на Вашингтон і не відволікати його від "величних справ", з’являється Путін із заявами, що намагаються все це зруйнувати. Тобто він фактично працює проти інтересів Сполучених Штатів — намагається не посилити, а послабити Європу й зберегти її залежність від США.
Отже, Путін у цій ситуації діє всупереч задекларованій стратегії Трампа. І саме так це потрібно пояснювати: нинішні кроки Кремля — це спроба підірвати глобальну лінію Трампа, яка полягає в заохоченні більш автономної та відповідальної Європи. Щойно Європа почала рухатися в напрямку більшої самостійності, одразу з’являються звинувачення на адресу Франції та Великої Британії — ключових ядерних держав Європи, і знову розкручується риторика про "Третю світову війну". Саме цю узгоджену позицію ми маємо разом із європейськими союзниками доносити до американської адміністрації. Важливо переконувати її, що на ситуацію потрібно дивитися тверезо й об’єктивно.
Тарас Жовтенко, експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва, спеціально для Главреду
Про персону: Тарас Жовтенко
Тарас Жовтенко - український політолог і безпековий аналітик, спеціаліст з міжнародної безпеки, воєнної політики, гібридних загроз і стратегій. Обіймає посаду в.о. виконавчого директора Фонд "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.
До приєднання до "Демініціатив" у 2023-му, був доцентом і запрошеним лектором у кількох українських університетах — зокрема у Національному університеті "Острозька академія" і Українському католицькому університеті.
Має досвід стажування у штаб-квартирі НАТО та штабі Об’єднаних Збройних Сил НАТО у Європі.
Коментує питання допомоги Україні, міжнародної підтримки, ризиків, пов’язаних із геополітичним тиском, а також довгострокових сценаріїв розвитку безпеки в умовах повномасштабної війни в Україні.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
