Підпишіться 
Незважаючи на проблеми в економіці та на фронті, які накопичуються в країні-агресорі Росії, Кремль продовжує готуватися до затяжної війни та уникає нової повномасштабної мобілізації через страх перед внутрішньою дестабілізацією. При цьому Москва може робити ставку не тільки на фронт в Україні, але й на гібридний тиск на НАТО, використання Білорусі та поступове виснаження власних громадян заради продовження війни.
У першій частині інтерв'ю Главреду російський політолог, експерт з питань Центральної та Східної Європи Іван Преображенський розповів, чому Путін орієнтується на горизонт у два-три роки, чи може Лукашенко втягнути Білорусь у війну, чи існує ризик сценарію проти країн Балтії та що здатне справді зруйнувати російську систему.
Нещодавнов The Economistз'явилася інформація про те, що Зеленський нібито говорив народним депутатам про можливість продовження війни ще 2-3 роки. Пізніше цю інформацію офіційно спростували, проте ця цифра вже деякий час циркулює в публічному просторі. На вашу думку, чи є у Росії зараз передумови для того, щоб вести війну 2-3 роки або навіть довше?
Вперше така оцінка пролунала від Путіна на його зустрічі з найбільшим російським бізнесом, коли він змушував бізнес розщедритися на війну — у вигляді персональних "подарунків", але, по суті, це була передача коштів державі. З одного боку, це було потрібно для того, щоб вони всі були втягнуті у фінансування військових злочинів. З іншого боку, йому потрібні були гроші.
Відповідно, тут є ланцюжок послідовностей. Росія — країна-агресор, вона розпочала цю війну і, власне, продовжує її. За великим рахунком, Росія може її в будь-який момент закінчити, якби вона не трималася за те, що їй вдалося захопити за цей час. Саме тому оцінки Путіна — це й є ті орієнтири, на які варто звертати увагу.
Путін, звичайно, може маніпулювати і таким чином вкидати брехливу інформацію. Різноманітні західні медіа, багато з яких, на жаль, останнім часом перетворилися прямо на якісь зливні бачки для різних "джерел у Кремлі" — у лапках, бо їх не буває, — або джерел з оточення Дональда Трампа, теж пишуть про те, що нібито Путін хоче закінчити війну до кінця цього року.
Я думаю, що тут треба вірити скоріше самому Путіну. Який сенс Володимиру Зеленському говорити про можливе припинення війни раніше, якщо країна-агресор орієнтується саме на такі горизонти? Безумовно, можна сподіватися на те, що Україна переможе раніше, і війна закінчиться з тієї причини, що Росія просто не зможе її більше вести. Але в нинішніх умовах, які існують на фронті, напевно, це оптимістичні надії.
Тому поки що РФ може продовжувати вести війну, і якщо Путін вважає, що він у змозі продовжувати її найближчі два роки, то з цього, мабуть, усім логічно виходити.
А чому саме два роки? На що Путін може орієнтуватися?
Я думаю, Путін орієнтується на так звані військові сезони. Тобто на періоди, коли можна ефективно вести військові дії. Зараз відомо, що Росія, схоже, готується до нового великого наступу. Відповідно, це сезон цього року. Судячи з їхніх заяв — і не тільки з їхніх заяв, але й, наприклад, із заяв Володимира Зеленського та європейських лідерів, — вони або збираються наносити удар з боку Білорусі, або починати наступ на півдні та південному сході й намагатися захопити Запоріжжя та Херсон. Але в будь-якому разі йдеться про те, що вони збираються захопити якесь велике місто, обласний центр. Це мета цього року.
Наступна мета, очевидно, — спроба блокади України, прориву до Придністров’я, де вони почали масово видавати паспорти. Відповідно, відрізання України від моря. Ну і останній сезон, який насправді зараз приблизно укладається у два календарні роки, — це спроба, мабуть, остаточної перемоги. Це, звісно, можна вибудовувати лише гіпотетично, їхніх оперативних планів ніхто не бачив. Але, найімовірніше, це виглядає приблизно так.
До цього треба додати терміни перебування на посаді президента Дональда Трампа. Росіяни хотіли б вкластися в ці терміни, тому що далі невідомо, як поводитиметься будь-який політик, який виявиться наступником Дональда Трампа.
Тим більше зараз все більш імовірно, що від Республіканської партії цим наступником буде Марко Рубіо, який відомий своїм досить жорстким — порівняно з іншими членами адміністрації Трампа — ставленням до Росії і, навпаки, готовністю допомагати Україні.
Відповідно, найімовірніше, це основні чинники. Крім того, є природні обмежувачі: російська економіка, що розвалюється, у якої справді великі проблеми, та нестача живої сили.
Нестача живої сили є, природно, в України. Але оскільки Росія наступає, і, за оцінками військових аналітиків — тут я сам судити не беруся, — це близько семи убитих російських солдатів на одного українця, то виходить, що витрати в живій силі у них набагато вищі. Вони повинні це враховувати, зважаючи на те, що у них закінчуються гроші, щоб у такій кількості купувати найманців, як вони раніше це робили.
Коментуючи можливий наступ з боку Білорусі, була заява спікера Держприкордонслужби України про те, що вони не виключають вторгнення. Зеленський раніше теж про це говорив. Як ви вважаєте, наскільки Путін здатний зараз переламати Лукашенка і змусити його вже повноцінно брати участь у війні проти України?
Тут треба досить повно слідувати аналогії Гітлера і Муссоліні, де Путін — очевидний Гітлер, а Лукашенко — очевидний Муссоліні. Доти, доки проблеми Лукашенка на території самої Білорусі не стануть настільки серйозними, що він де-факто опиниться без влади або не зможе її утримувати без російської підтримки, або доки Росія не введе туди війська саме для усунення Лукашенка і взяття його під контроль, Лукашенко на вступ у війну не погодиться. Для нього немає жодних причин безпосередньо брати участь у російській агресії. Йому набагато вигідніше отримувати бонуси, які він зараз успішно отримує.
Сам Лукашенко колись говорив: суверенітет — це дуже рентабельно. Відповідно, я думаю, що заяви навколо Лукашенка, гра з боку Макрона, переговори з країнами Балтії про те, щоб вони були готові пропустити виведені з-під санкцій білоруські товари, — і паралельно з цим заяви з української сторони — пов’язані з тим, що Європа як мінімум, а може бути, і США, готові підтримати Лукашенка в тому, щоб він не вступав у війну.
І тут Україна опиняється в ситуації, коли вона не хоче, щоб Лукашенка підтримували. Тому вона всіляко публічно загострює ситуацію, говорить про те, що Лукашенко може, незважаючи ні на що, стати безпосереднім учасником російської агресії, а його армія може приєднатися до російської. Терміново запрошують до Києва Тихановську, яку білоруська опозиція вважає обраною президентом Білорусі. Все це — для того, щоб перешкодити можливим домовленостям між Заходом і лукашенківською Білоруссю та запобігти можливій частковій відміні санкцій проти Білорусі. Бо очевидно: це якраз те, що хотів би отримати Лукашенко як бонус за те, що він не втручається у війну.
Зрозуміло — можливо, не всім європейцям і тим більше американцям, але очевидно, — що якщо частково вивести Білорусь з-під санкцій, це те саме, що частково вивести з-під санкцій Росію. Це послабить санкційний тиск. Умовно, російські калійні добрива підуть на американські ринки під виглядом білоруських, і це серйозно підтримає економіку країни-агресора. Я думаю, інтрига скоріше в цьому, а не в прямій готовності Лукашенка приєднатися до війни. Тим більше, що його армія навряд чи боєздатна, наскільки я розумію оцінки об’єктивних військових аналітиків.
А з боку Росії ви бачите якісь сигнали того, що вона може готувати силовий сценарій остаточного захоплення влади в Білорусі, якщо план, про який ви говорили, не спрацює?
Я думаю, тут ситуація така: у якийсь момент, а саме у 2020 році, коли в Білорусі тривали протести, Росія відмовилася від будь-яких подібних сценаріїв. З адміністрації Путіна поступово були звільнені люди, які ці сценарії пропонували та розробляли.
У 2020 році не секрет, що Росія як мінімум намагалася мати зв’язки з багатьма білоруськими опозиціонерами і, можливо, когось із них побічно навіть підтримувала. Швидше, щоб залякати Лукашенка, але ніхто не виключає й інших, більш успішних для Кремля варіантів.
Для Путіна Лукашенко — це гарантія того, що Білорусь не повернеться назад. Якщо в нинішній ситуації Путін відчуватиме, що в нього не залишилося інших рішень, окрім як мобілізувати білоруську армію і змусити білорусів воювати разом із росіянами — таким чином, наприклад, вирішувати проблему кадрового голоду та нестачі боєприпасів, — і якщо він вважатиме, що має ресурс усунути Лукашенка і хоча б якийсь час потім утримувати контроль над Білоруссю, я думаю, він легко це зробить. Бо він одержимий надціллю знищення України, і його абсолютно не цікавить, що буде потім.
Очевидно, що силовий захоплення Білорусі призведе до того, що він втратить лояльного союзника. Будь-який наступний правитель Білорусі намагатиметься всіма можливими способами повернути країну на Захід, а підтримка його з боку населення різко зросте.
А якщо білорусів все-таки змусять воювати, як ви вважаєте, де Путін буде це робити? Саме на фронтах в Україні чи є ризик вторгнення, наприклад, у країни Балтії, про що зараз теж обговорюють?
Мені здається, Росія повноцінного повномасштабного військового вторгнення в країни Балтії не планує. Російські оперативні плани завжди включали фактично ведення гібридної війни в країнах Балтії. Тому що мета Росії — не окупація якоїсь конкретної території, а демонстрація нездатності НАТО надати підтримку одній із країн-членів Альянсу, незважаючи на зобов’язання колективної оборони.
Відповідно, все, чого Росія в цій ситуації хотіла б, — це створити досить серйозну загрозу, з якої всім буде зрозуміло, що вона походить від Росії, але яка при цьому дозволить іншим країнам НАТО під різними приводами не надавати підтримку якійсь із країн Балтії, що зазнала російської агресії. Найбільш очевидний варіант, про який я говорю з кінця 2022 року, — це навіть не сухопутна агресія, а створення повітряного коридору над так званим Сувалкським коридором. Тобто над найкоротшою відстанню від Білорусі до Калінінградської області. Під приводом того, що Калінінградська область де-факто заблокована, російському ексклаву загрожують країни НАТО, Фінляндія та Швеція вступили до НАТО, сполучення через Балтику ненадійне тощо.
Тому Росія починає відправляти туди свої, можливо, навіть цивільні літаки і ставить країни НАТО перед вибором: зупиняти ці літаки, збивати ці літаки, або ризикувати тим, що ППО, яку Росія встигла після 2022 року розмістити в Білорусі, і ракетні системи, давно розміщені в Калінінграді, почнуть збивати літаки НАТО. А далі вже можливі якісь додаткові сухопутні диверсійні варіанти.
Загалом, Росії швидше потрібна підтримка Білорусі і, можливо, невеликі групи білоруської армії, які, як стверджує Лукашенко, нібито вже опинялися на території Польщі. Це потрібно для того, щоб продемонструвати, що НАТО не здатне захистити своїх союзників, щоб почався ефект карткового будиночка, де-факто розпад НАТО і пошук окремими країнами інших союзників, які зможуть їх захистити. Тобто перехід під заступництво Росії.
А чи може ситуація з Румунією та можливою реакцією НАТО на недавній інцидент, коли російський дрон потрапив у румунську багатоповерхівку, внести корективи в ці російські плани?
Росія не вперше, м'яко кажучи, кудись потрапляє. На початку повномасштабної агресії у 2022 році, наскільки я пам'ятаю, чимось незрозумілим був збитий цілий румунський вертоліт. І це не спричинило жодної реакції.
Російські дрони регулярно залітають на території держав, що межують з Україною. У країнах Балтії триває досить гостра і насправді зручна для Росії дискусія про те, чи можуть вони бути для України базою для нанесення ударів по РФ. У відповідь на російські агресивні заяви країни Балтії фактично вибачаються.
Відповідно, я думаю, що Росія абсолютно свідомо продовжує ескалувати ситуацію і зовсім не проти того, щоб її дрони, залишки ракет або можливі ракети залітали на територію суміжних держав. Раз за разом вона показує, що ніякої серйозної відповіді в реальності не буде.
Повертаючись до питання мобілізації. Чому Росія досі не проводить загальну мобілізацію, хоча багато профільних експертів кажуть, що для перелому ситуації на фронті росіянам рано чи пізно доведеться це зробити?
Росія не проводить загальну мобілізацію з однієї простої причини. За весь час повномасштабної агресії лише відключення Telegram і оголошення мобілізації були двома тригерами, які змогли реально розворушити спляче російське суспільство і викликати серйозне невдоволення.
Відповідно, російська влада не хоче перевіряти, поки від цього можна відмовитися, чи призведе нова повномасштабна хвиля мобілізації до масових заворушень, акцій непокори або нового масового втечі. Зараз новими законами втеча ускладнена, на відміну від 2022 року. Люди не зможуть так просто виїхати, а отже, вони будуть прориватися через кордони. Ситуація є достатньо нестабільною для того, щоб не намагатися застосовувати такі заходи.
При цьому більшість експертів, на жаль, недостатньо оцінюють можливості російського керівництва щодо штучного створення нових незаможних груп населення, які будуть змушені піти на фронт просто для того, щоб годувати свої сім’ї.
Ми розуміємо, що це абсолютно цинічна мотивація. Але тим не менше ми знаємо, що більша частина російської армії — це, по суті, найманці за гроші саме з такими мотиваціями. У Росії на 2023 рік — це останній раз, коли у мене особисто були якісь адекватні витоки інформації з того боку — кількість людей, які є, назвемо це так, декласованими елементами, люмпенами, яких легко можна було б стимулювати піти в армію, оцінювалася приблизно в 600 тисяч осіб. Швидше за все, з урахуванням оцінок, що мінімум півмільйона осіб російська армія вже втратила, можна говорити про те, що більша частина цих людей або вже на фронті, або перемелена в м'ясних штурмах.
Але, наприклад, з цього року різко підвищилися податки на малий і середній бізнес. У Росії закривається рекордна кількість підприємств малого та середнього бізнесу, тому що вони стають банкрутами. Нових робочих місць у Росії не виникає, незважаючи на кадровий голод на конкретні дуже вузькі спеціальності, в основному пов'язані з військово-промисловим комплексом: інженерні, технічні спеціальності. З малого бізнесу люди не можуть туди перейти. Відповідно, вони залишаються просто без роботи. Якийсь відсоток цих людей, швидше за все, у підсумку опиниться на фронті (і я впевнений, що Кремль проводив соціологічні дослідження ще заздалегідь, передбачаючи це).
Те саме може стосуватися селян, у яких забивали худобу у зв’язку зі спробою приховати епідемію ящуру в Росії тощо. Відповідно, російська влада, не кажучи про це прямо, може штучно створювати нові групи населення, які, можливо, погодяться стати "гарматним м’ясом".
Можна уточнити? Ми чули заяву Набіулліної, де вона ходила навколо питання заморожування вкладів росіян. Наскільки ця дія вписується в логіку, яку ви щойно описали? Чи може Путін таким чином спробувати знайти людей для війни, щоб не оголошувати відкриту мобілізацію?
Потенційно — так. Але невідомо, яка реакція на це передбачається з боку влади та росіян. Можливо, вона буде такою ж безсилою, як реакція на підвищення податків, і частина населення просто додасться до незаможних — до тих, хто раптово опинився за межею бідності.
Але не виключено, з огляду на те, як ці чутки щоразу викликають дуже сильний сплеск реакції в суспільно-політичних медіа навіть попри гостру російську цензуру, що це такий самий тригер, як блокування інтернету чи оголошення мобілізації. Тому, можливо, влада просто шукає способи, як зробити це, не оголошуючи про це безпосередньо. Але у мене відчуття, що вони бояться заморожувати вклади.
Я додам сюди: за тією необ’єктивною, але тим не менш довгостроковою соціологічною статистикою, яка є, найбільш активно російську агресію проти України підтримують саме мешканці Москви та інших великих міст, а також люди з вищою освітою.
Тобто це той середній вищий прошарок російського суспільства, у якого є заощадження, що лежать у банках. А не ті, у кого практично немає ніяких грошей. Турбувати і налаштовувати проти себе цих людей для влади контрпродуктивно. Тому що, незважаючи на те, що громадська думка в Росії, звичайно, великої ролі не відіграє, Кремлю потрібна група населення, яка лояльна війні і підштовхує решту суспільства в бік подальшої мілітаризації.
Є думка, яку озвучували й українські експерти, що Росія може після виборів восени оголосити мобілізацію. Відповідно, якщо вона буде вживати якихось дій щодо Білорусі, вони теж можуть припасти на цей період. Як ви вважаєте, наскільки Кремль може зважитися хоча б на обмежені дії?
Прихована мобілізація нікуди не поділася. Просто її масштаби значно менші, інакше вона не була б прихованою. Але я думаю, що загальна мобілізація може бути знову повноцінно оголошена лише за однієї умови: якщо Путін упевнений, що у нього залишився один сезон до перемоги.
Повертаючись до самого початку нашої розмови: якщо мова йде про те, що Україна вже де-факто блокована практично по всіх кордонах, і Путін бачить себе, як він вихиляється на білому коні по Хрещатику в найближчі три-чотири місяці, тоді він може піти на цей крок.
Необхідно одягнути, взути людей, це потребує часу. Отже, приблизно за півроку до того моменту, коли Путін побачить перемогу, він повинен буде оголосити повноцінну загальну мобілізацію. Але тільки тоді, коли буде впевнений, що на нього реально чекає остаточна перемога. Ніяких інших причин для оголошення повномасштабної мобілізації я не бачу, тому що є шанс, що суспільна система не витримає і розвалиться.
Про персону: Іван Преображенський
Іван Преображенський – російський політолог, публіцист і журналіст. Кандидат політичних наук, експерт з питань Центральної та Східної Європи.
Спеціалізується на внутрішніх політичних процесах у Росії, структурі російської влади, ролі Кремля, міжнародних відносинах. Часто виступає в медіа з аналітикою, що викриває методи управління в Росії, логіку прийняття рішень у Кремлі та маніпуляції громадською думкою.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
