Президент США Джозеф Байден виступив у Держдепартаменті з програмною промовою, в якій розповів про зовнішню політику, яку Штати будуть проводити в найближчі чотири роки. Зовнішня політика Сполучених Штатів за Байдені буде відрізнятися від зовнішньої політики держави за Трампа кількома речами.
По-перше, у зовнішню політику повернеться ціннісно орієнтована риторика. Байден приділятиме більше часу, ніж Трамп, питанням встановлення та розвитку демократії у різних країнах, відповідності різних держав демократичним стандартам, питанням прав людини та верховенства права.
На всі ці речі Трамп не особливо звертав увагу у своїй політиці – його більше цікавило те, наскільки США ефективні у вирішенні різних завдань, у тому числі його особистих, ніж те, наскільки держава демократична.
За Байдена все буде навпаки: важливо буде показувати, що країна є демократією з ліберальними принципами, крім того, що вона ефективна.
По-друге, зміниться ставлення США до союзників – Байден робитиме ставку на союзників і відмовиться від двостороннього підходу до міжнародних відносин, який проповідував Трамп.
читайте такожЯкими будуть відносини України і США при БайденіВ адміністрації Трампа вважали, що запорука успіху – двосторонній формат відносин, в якому Сполучені Штати завжди мають перевагу, враховуючи їх політичну та економічну вагу, а також контроль над глобальними фінансовими інститутами, в тому числі, наприклад, над механізмом санкцій.
У Байдена – інший підхід. Люди, яких він обрав на ключові посади в Держдепартамент і Білий дім, навпаки, вважають, що потрібно повертатися до багатосторонньої політики солідарності і колективних дій. Іншими словами, знову робитиметься ставка на вибудовування різних союзів, коаліцій, альянсів, і повернуться багатосторонні підходи в дипломатії. Вирішувати будуть не дві сторони, а багато сторін на різних платформах на кшталт НАТО або колективних самітів.
Крім того, посилиться трансатлантичний зв'язок, тобто зв'язок між США і ЄС (а не як раніше: США – Британія, США – Німеччина, США – Франція і т.д.).
В-третіх, адміністрація Байдена, на відміну від адміністрації Трампа, намагатиметься проводити більш помірковану, передбачувану і стабільну політику. Це означає, що буде створюватися хоча б видимість того, що рішення, які будуть прийматися за Байдена – виважені. Вони будуть прийматися повільніше, не так імпульсивно, і з залученням усіх учасників – і на рівні адміністрації, і між союзниками. Більше не буде односторонніх імпульсивних рішень, як раніше – як Трамп захотів, так і зробив, і йому не важливо, що думає Конгрес, Пентагон, Білий Дім і союзники.
Тепер буде інший підхід, який Байден називає "поверненням нормальності в міжнародні відносини". Адже він увесь час критикував Трампа за його непередбачуваність, імпульсивність і неузгодженість рішень зі сторонами, партнерами і союзниками. Власне, тому в перші ж тижні адміністрації Байдена повернулися постійні брифінги для журналістів, засідання, було створено кілька робочих груп, зокрема, по коронавірусу, призначені спеціальні представники, зокрема, по Ємену, Ірану і т.д. Тобто з'явилося дуже багато додаткових бюрократичних прошарків, через фільтр яких тепер будуть проходити різні рішення.
Як зміниться політика США щодо конкретних країн
Росія.Якщо спиратися на всі публічні заяви, що лунали цього місяця, то можна сказати, що відносини Штатів із Росією залишаться такими ж поганими. Кращими вони точно не стануть. Швидше за все, Сполучені Штати запровадять нові санкції проти Росії, і абсолютно не важливо, який буде привід – справа Навального, кібератаки і втручання в американські вибори, проплати талібам за вбивство американських військових або щось інше.
читайте такожАдміністрація Байдена приступила до зачистки путінського режимуРиторика Вашингтона по відношенню до РФ також стане жорсткішою, особливо в питаннях прав людини, переслідувань опозиції, політики Москви щодо України – іншими словами, частіше стануть лунати слова про те, яка погана Росія.
Однак діалог США з Росією все одно продовжиться – за темами стратегічної безпеки: ядерне роззброєння, регіональна безпека, різні кризові питання (Білорусь, Нагірний Карабах, Україна, Афганістан, безпека Центральної Азії), а також питання, пов'язані зі стратегічним роззброєнням (зокрема, продовження договору зі скорочення наступальних озброєнь на п'ять років, в також заява Штатів про намір повернутися до Договору про відкрите небо).
Китай. За Байдена остаточно зацементується курс на стримування Піднебесної. Це почалося при Трампі, але зараз і демократи, і республіканці погодилися, що саме Китай, а не Росія або Іран, є головним геополітичним противником Сполучених Штатів. За Байдена це закріпиться на інституційному і доктринальному рівні. І Штати протягом найближчих чотирьох років змістять свою увагу на Індійський океан, Південно-Східну Азію і Китай.
При цьому їм доведеться відмовитися від декількох напрямків, які в Штатах вважаються непопулярними, нерентабельними і не вартими уваги. Йдеться про Близький Схід і деякі питання, пов'язані з Африкою. На Близькому Сході процеси вже рушили: США вийшли з війни в Ємені, начебто за Байдена продовжиться виведення військ з Іраку і Афганістану, а також ведуться дискусії про доцільність виведення військ із Сирії. Швидше за все, Близький Схід буде принесений в жертву: звідти США спробують самоусунутися, а пріоритетом №1 стане Китай.
Європа.З Європою Байден має намір істотно посилити трансатлантичні зв'язки, які, на його думку, були зруйновані Трампом, і навіть розширити співпрацю з європейськими союзниками по НАТО. Це передбачає відновлення особливих міцних зв'язків між США і Британією після Brexit, розвиток відносин із Німеччиною і Францією.
читайте такожЯкою буде доля України при БайденіТакож важливо, що Штати робитимуть ставку на розвиток своїх геополітичних проектів у Центрально-Східній Європі, спираючись на своїх союзників у цьому регіоні – країни Вишеградської четвірки на чолі з Польщею. Тут слід згадати про геополітичну ініціативу Тримор'я, яка є проамериканською і яку просувають Польща, Угорщина та інші країни. Швидше за все, буде посилення на цьому напрямку як для стримування Росії та її амбіцій у Східній Європі, так і для стримування впливу Франції та Німеччини.
Україна.У всіх цих схемах перед Україною відкривається кілька можливостей.
- Користуючись ставкою Байдена на союзи і коаліції, ми можемо включитися в концепцію Тримор'я і, таким чином, стати її учасниками разом із Польщею, Угорщиною, Румунією і країнами Балтії.
- Україна може посилити співпрацю безпосередньо з США, користуючись тим, що Байден позиціонує себе як "нову сторінку" в підходах Сполучених Штатів. Але для цього Україні потрібно відновити довіру Штатів і показати, що ми теж готові перегорнути сторінку і почати все заново, а для цього потрібна низка важливих кроків в області боротьби з корупцією, розвитку верховенства права і проведення реформ. Я так розумію, недавнє рішення президента про введення санкцій проти проросійських телеканалів мало на меті показати Штатам, що ми цим і займаємося – мовляв, ми боремося з Росією, допоможіть нам.
- І можливістю, і ризиком для України є необхідність визначитися, з ким вона. Обставини підштовхують її дати чітку відповідь. Оскільки Китай і Сполучені Штати входять у клінч, і вже почалося серйозне суперництво за глобальні ринки. А Україна знаходиться між ними, і за неї в тому числі йде боротьба, адже вона знаходиться на перехресті різних геополітичних напрямків через географічне розташування і політичні процеси.
Нам доведеться відповісти на питання про те, як ми себе бачимо в цьому протистоянні.
а) Якщо ми за Штати (а зараз, схоже, влада обрала саме такий курс, судячи з рішення проти телеканалів і санкцій проти китайських інвесторів "Мотор Січі"), тоді це ставить нас у конфронтацію з Росією, Китаєм і будь-якими іншими країнами, у яких буде конфлікт із США, може бути, навіть із Туреччиною.
б) Україна почне "топити" за Китай, враховуючи, що він для нас – серйозний партнер в економічному, фінансовому і технологічному планах. Але в такому випадку з'являється ризик конфлікту зі Штатами і частиною західних країн.
в) Україна може балансувати між Китаєм і США, але це дуже витратно і в плані ресурсів, і в плані кадрової підготовки, а ні того, ні іншого у нас зараз не спостерігається. З точки зору нашої геополітики, ці був би оптимальний варіант, але слабкість наших держінститутів не дозволяє зараз грати в таку серйозну дипломатичну гру.
Тому і був обраний шлях рухатися за інерцією в західному напрямку – проамериканському, тобто показувати, які ми хороші в надії на те, що нас включать до своїх планів. А далі починаються проблеми, тому що кінцева мета України не сформульована: що у зовнішній політиці ми хочемо отримати.
читайте такожНавіщо США рвуться в переговори по Донбасу, і що це означає Для УкраїниЩо стосується можливості участі США в переговорному процесі щодо врегулювання ситуації на Донбасі, якщо допустити, що Росія на це погодиться, то, з одного боку, це буде на користь Україні, оскільки у нас буде ще одна сторона, яка дотримується такої позиції, яка нам подобається. Але, з іншого боку, це підвищує ризик, що великі держави просто домовляться між собою за нашою спиною, оскільки ми слабкі і в переговорному плані, і в тому, що у нас немає свого бачення врегулювання конфлікту, а відсутність ініціативи породжує загрозу: якщо ви не пропонуєте вихід, то хтось прийде і запропонує його за вас.
Тому складно сказати, що означатиме для України участь США в переговорах – це ні добре, ні погано. Це привносить нові вихідні дані у переговорний процес, які багато в чому непередбачувані.
Я вважаю, що цього краще не робити: у нас і так непередбачувана країна, навіщо робити процес ще складнішим.
Можливо, це питання компенсується створенням Кримської платформи, до якої хочуть запросити і США.
Однак тут більше непокоїть той факт, що в Україні про Крим і Донбас говорять окремо. Навіщо розділяти два питання, якщо вони є частинами одного конфлікту? Це більшою мірою російська позиція. Ще в 2014 році успішно реалізували поділ цього конфлікту на два питання: питання Криму для Москви закрите, а по Донбасу вона готова спілкуватися. Тільки от такий підхід абсолютно не в інтересах України. Ми обговорюємо Донбас, а Крим у нас "за дужками" вже шість років, тобто ми ніби закрили очі на цю проблему. І сумніваюся, що питання Криму зараз взагалі можна підняти на міжнародній арені.
У будь-якому випадку, якщо Росія погодиться на участь у переговорах США, нам потрібно буде не радіти, а думати, чому вона на це пішла, і бути пильними, оскільки буде великий ризик домовленостей на іншому рівні за нашою спиною.
Важливо пам'ятати, що Україна не є епіцентром інтересу Штатів у регіоні. У них свій глобальний порядок денний і свої питання до Росії, а у РФ – свої. І Україна тут є лише частиною стратегії – і Москви, і Вашингтона. Україна – всього лише одна з арен для протистояння США і РФ, яку вони можуть використовувати, як хочуть.
Тому для нас участь США в переговорах – це цікава ініціатива, але поспішати з цим не потрібно.
Ілія Куса, експерт із питань міжнародної політики та Близького Сходу Українського інституту майбутнього, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
