Жоден переговорний формат не зможе привести до відновлення миру на Донбасі і територіальної цілісності України. До цього не призведе ні "Мінськ", ні Будапештський формат, про який так часто говорить влада.
Будапештський формат – безперспективний, тому що сам Будапештський меморандум був не більше ніж декларацією, яка ні до чого не зобов'язує тих, хто його підписав. Відповідно, апелювати до даного формату немає сенсу.
Є лише два варіанти вирішення проблеми Донбасу:
- Перший – Україна здається і лягає під Росію. В принципі, саме цей варіант нинішня українська влада і намагається реалізувати. Причому наші зарубіжні партнери дивляться на таку перспективу, в цілому, позитивно: вони втомилися від буцання з Росією і хочуть торгувати з нею, а Україна їх мало цікавить, тому вони готові віддати її назад у сферу впливу Росії.
- Другий – заморозка ситуації на Донбасі в її нинішньому вигляді. Поки що не ясно, як щодо України і Росії буде вести себе нова адміністрація США. Судячи з усього, Байден жорсткіше налаштований по відношенню до РФ, ніж Трамп. Тому не виключено, що його не обрадує перспектива розширення впливу Росії на Україну. Відповідно, Штати будуть противитися цьому і підуть на велику конфронтацію з Москвою. У цьому випадку ситуація може "заморозитися".
Глибоко переконаний, що вирішення проблеми Донбасу лежить виключно в площині наших військових зусиль, тобто ми повинні відвоювати свою територіальну цілісність і незалежність. Адже досягнення миру зараз у будь-якому випадку передбачатиме повернення України в лоно Російської імперії, і більше нас звідти вже не випустять.
У випадку, якщо ми продовжимо опиратися з усіх своїх сил, ми зможемо розраховувати на успіх. Хоча Україна витратила даремно дуже багато часу, тоді як Росія суттєво посилилася, в тому числі посилила колабораціоністські сили на Донбасі. Поки що Україна недостатньо сильна, щоб у військовий спосіб протистояти Росії. Щоб це зробити, нам потрібно консолідувати всі сили суспільства, побудувати професійну і патріотично налаштовану армію.
А все інше – формати, переговори – це дурниця. Поки Росія вважає Україну своєю територією, своїм осколком, вона буде за нас битися. Ми теж повинні битися, інших варіантів немає.
Нам нізвідки чекати допомоги, і немає причин покладатися на допомогу ззовні. Та й від кого вона може прийти? Зараз Захід наполегливо підштовхує Україну в обійми Туреччини, яка до нас ближче, і її інтереси тут теж дуже сильні, а вплив на нас зростає з кожним днем.
Це абсолютно не радує, оскільки Туреччина, нехай вона і є членом НАТО, і членом західної спільноти, все одно залишається імперією. Турецьке керівництво ніколи не приховувало своїх планів по відновленню могутності в рамках Османської імперії – та ж підтримка Азербайджану має на меті розширення турецького впливу на Кавказі. Сильні позиції Туреччини і в Грузії. І ось тепер вона намагається посилити свої позиції в Україні. Перспектива вийти з обіймів однієї імперії і одразу потрапити в обійми іншої не може радувати.
Набагато доцільніше для України об'єднатися з традиційними європейськими старими і молодими демократіями: Польщею, Словаччиною, Литвою, Латвією, Естонією і т.д., з якими ми знайдемо більше взаєморозуміння, і вони не будуть дивитися на нас, як на здобич. Всі вони, як і ми, хочуть мати максимум захисту від імперських домагань, в першу чергу, з боку Росії. Такий союз дозволив би Україні посилитися і стати суб'єктом світової політики зі своїм голосом, впливом.
Що стосується ролі Німеччини в нашій долі, то я оцінюю її з позиції обивателя, в тому числі виходячи з історії. Які інтереси були у Німеччини в Україні протягом останніх ста років?
Німеччина багато в чому сьогодні є союзником Росії, в першу чергу, економічним. Їй вкрай вигідно торгувати з РФ. А тому вплив Німеччини на війну в Україні дуже опосередкований. Звичайно, Берлін не хотів би, щоб тут рвалися бомби і снаряди. Але, з іншого боку, він не хоче сваритися і з Росією. Навіть через Північний потік-2 Німеччина воліє сваритися з США, а не з Росією!
Відхід із посади канцлера Ангели Меркель вселяє побоювання. Оскільки реваншистські настрої в Німеччині дуже сильні. Особливо зараз, коли Британія вийшла з Європейського Союзу, і Німеччина грає першу скрипку.
На Україну Німеччина дивиться як на сировинну базу. На території нашої країни немає німецьких підприємств (на відміну від території РФ, – Ред.), німці не вкладають сюди гроші в розвиток машинобудування або ще чогось. А ось як сировинна база Україна німців цікавить сьогодні і цікавила під час Другої світової війни, адже, коли Вермахт окупував Україну, вона його годувала.
Тому Україні вигідніше укладати союзи з тими країнами, які її не "з'їдять", які зацікавлені у спільному захисті від "хижаків". Якщо слабкі не об'єднуються, їх з'їдають сильніші – Німеччина, Туреччина, Росія, США.
Україна повинна зберегти свою індивідуальність і мати свій вектор розвитку. Вона повинна не просто ховатися від когось і відчувати себе у відносній безпеці – вона повинна бути сильною і впевненою.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що не варто розраховувати на те, що в 2021 році проблема Донбасу буде вирішена. У кращому випадку у нас збережеться заморожений конфлікт із періодичними обстрілами, в гіршому – Україна повністю втратить свій суверенітет.
Однак останнє також залежить і від того, як поведе себе патріотична частина населення. Не варто забувати, що зараз в Україні дуже багато людей, які пройшли війну, які є патріотами – вони знову візьмуть до рук зброю, якщо знадобиться.
Юрій Касьянов, волонтер, блогер, спеціально для Главреду
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
