Рим, 1971 рік. У місто Ромула і Рема прибуває американка Маргарет(Нелл Тайгер Фрі) - як послушниця в католицькому інтернаті Віззарделі. Повітря навколо наелектризоване - і через те, що ось-ось в Італії розпочнуться повною мірою "свинцеві 70-ті", коли і "праві", і "ліві", і "карабінери" почнуть з азартом стріляти й підривати одне одного. Утім, місцевий католицький актив на чолі з кардиналом Лоуренсом(Білл Найї) - стурбований іншим. Тим, що авторитет церкви постійно падає, потік нових парафіян зменшується (так само як і потік пожертвувань). А тут ще одна з вихованок - зашугана кудлата дівчинка Карліта(Ніколе Сораче) користується нездоровою увагою з боку черниць і постійно робить моторошні малюнки - чомусь пов'язані з вагітністю і монстрами. Загалом, нічого хорошого попереду.
Якщо подивитись із теперішніх часів, то важко пояснити раптову й гігантську популярність католицьких хорорів, які наприкінці 60-х - на початку 70-х захопили голлівудський прокат. І справді, в нинішні доволі вольтер'янські та безбожні часи (коли і люди зовсім інші, і страхи в них інші) пояснити ту хвацькість, з якою проходилися по вчора ще непорушним догмам католицької церкви творці "Екзорциста" чи "Омена".
Але ось що точно можна сказати про Голлівуд останніх 45 років: а) там вічна нестача ідей, б) жоден колись успішний фільм не захищений ні від зйомок сиквела, ні приквела, ні будь-якої іншої форми пережовування старих ідей.
Відповідно, на початку 2020-х продюсери знову згадали про католицькі хорори і пустили їх у хід. Минулого року вийшло продовження оригінального "Екзорциста" (і було зустрінуте недоброзичливо що критиками, що глядачами). А тепер ось прийшла черга і приквела "Омена".
Одразу можна сказати, що режисерка з непередавано прекрасним ім'ям Аркаша Стівенсон (колишня фотографка і серіальна постановниця) вкрай прискіпливо вивчила старі методички - і знає, в який момент вставити скрімер, в який момент вставити мерзенний кадр, щоб мурахи забігали по спинах глядачів (ну й узагалі продакшн 20th Century Studios відпрацював непогано - ретро вийшло цілком переконливе).
Але от щодо акторської гри - тут, що називається, є питання. Якщо в старих "Екзорцисті" або "Омені" ця проблема трохи згладжувалася запрошенням акторських брил калібру Макса фон Сюдова або Грегорі Пека, то в цьому кіно що один британський ветеран (Найї), що інший (Ральф Айнесон у ролі священика-конспіролога падре Бреннана) особливо не намагаються - та й, загалом, і хронометражу їм відпущено вкрай мало.
Молода ж шпана хоч і намагається кіно тягнути, але виходить це відверто через пень-колоду.
Підсумовуючи - "Омен: початок" напевно полоскоче нерви глядачам-неофітам у кінозалі, але ось запеклих фанатів хоррорного жанру навряд чи надовго вразить.
Інші тексти про кіно:
- М'яка хода diversity: рецензія на фільм "Уроки толерантності"
- Люби-стріляй реггі: рецензія на фільм "Боб Марлі: одне кохання"
- Коти-вальти і собаки-забіяки: рецензія на фільм: "Кіт & Пес: шалені пригоди"
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
