Не випадковість: навіщо в будинках у СРСР завжди робили непарну кількість сходинок

Ви дізнаєтесь:

• Чому у радянських будинках завжди була непарна кількість сходинок
• Чому стіни фарбували у два кольори

Прогулянка під’їздом типової хрущовки часто відкриває більше, ніж здається на перший погляд. За знайомими деталями - від кількості сходинок до кольорів на стінах - стоїть ціла система норм, що формувала радянський побут десятиліттями.

Непарні сходинки як елемент безпеки

Однією з найпомітніших особливостей радянських під’їздів була непарна кількість сходинок у кожному прольоті. Це не випадковість і не дизайнерська примха. Радянські інженери, спираючись на дослідження біомеханіки руху, дійшли висновку, що людині легше та безпечніше пересуватися, коли вона починає і завершує підйом однією й тією ж ногою. Саме тому стандартом стали дев’ять сходинок, пише Oboz.ua.

Ця цифра ідеально вписувалася в типову висоту поверху у 2,7 метра та оптимальну висоту сходинки у 150 мм. На перших поверхах інколи робили вісім сходинок, але принцип непарності намагалися зберегти - він вважався ключовим для зменшення кількості падінь.

Ще одна малопомітна деталь - фарбування лише країв сходинок. Популярна легенда про "імітацію килимової доріжки" звучить романтично, але реальність значно прозаїчніша: саме по краях накопичувався бруд, і глянцева фарба дозволяла легше його відмити.

Рекомендуємо:

Балкони, що лякали мешканців: навіщо в СРСР робили їх під нахилом

Чому стіни фарбували у два кольори

Характерне оформлення під’їздів - біла верхня частина та насичений колір унизу - теж мало практичне пояснення. Побілка зверху краще відбивала світло, дозволяючи економити на електриці. Нижня частина стін отримувала сині або зелені відтінки з кількох причин.

Одна версія пов’язана з психологією кольору: ці тони вважалися нейтральними, заспокійливими та менш контрастними до забруднень. Саме тому їх часто використовували у школах і лікарнях.

Існує й більш прагматичне пояснення. Після Другої світової війни на складах залишилися великі запаси зеленої фарби, яку застосовували для військового камуфляжу. Вона була дешевою, доступною та довговічною - ідеальний варіант для масового будівництва. Синій став альтернативою, коли запаси зеленого вичерпувалися.

Третя версія стосується зносостійкості: сині та зелені пігменти повільніше вицвітали, що було критично важливо в умовах, де ремонт під’їздів проводили раз на десятиліття.

Вас може зацікавити:

• Звички з СРСР, що ведуть до бідності: від чого вже давно слід відмовитися
• Так жили мільйони: навіщо в СРСР ванну ставили просто посеред кухні
• Чому на телефонах у СРСР були не лише цифри, а й літери: пояснення здивує багатьох

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред