Трамп анонсував другий етап санкцій проти Росії і пригрозив запровадити обмеження проти банківського та нафтового секторів економіки РФ, а також підвищити мита для покупців російської нафти, передусім йдеться про Китай і Індію. При цьому США хочуть, щоб до цих санкцій долучилася й Європа. Та поки що це лише слова, рішень або кроків у цьому напрямку ще не було. Втім, російська економікаі без додаткового санкційного тиску американців та європейців дихає на ладан.
Голова Комітету економістів Андрій Новак в інтерв’ю Главреду розповів, який дієвий інструмент тиску на Росію є в руках США та Європи, навіщо Китай проводить щодо Росії "політику удава" і душить її повільно, чому в Кремлі найближчим часом буде цікаво, а також чому здатність Росії воювати обмежується вже не роками, а кварталами.
Про нинішній стан економіки РФ, ознаки її наближення до краху та нерайдужні перспективи, що на неї чекають, читайте в першій частині інтерв’ю з Андрієм Новаком.
До яких практичних дій щодо Росії можуть вдатися США та Європа, чи погрози санкціями залишаться словами? І які справді дієві інструменти, здатні обвалити російську економіку, є в їхніх руках?
Це цікаве запитання. Ми чомусь найбільше сподіваємося на американську санкційну політику, але ж обсяги товарообігу між США і Росією дуже незначні. Саме тому американці навіть не пропонують прямих санкцій проти Росії, натомість пропонують опосередковані – проти третіх країн, зокрема Китаю та Індії. Адже Штати мають в надлишку нафту й газ, а це єдине, чим Росія може торгувати на зовнішніх ринках. Тому запровадження Сполученими Штатами прямих санкцій проти Росії – це мізер, який ніхто не помітить, в тому числі й РФ.
Якщо діяти опосередковано – через найбільших покупців російських енергоресурсів, якими є Китай та Індія, це був би ефективний крок. Але його ще мають зробити США. Штати давно це анонсують – з другого місяця президентства Трампа, тобто більш ніж півроку. Також є роздутий законопроект Грема-Блюменталя, який вже внесений в Сенат і під яким підписалася вже рекордна кількість сенаторів – 87. Але історія з цим законопроектом триває місяці чотири, і його не ухвалюють. Ми чуємо нові анонси, Трамп обіцяє другу хвилю, хоча першої так і не було. Та хай вже буде "друга хвиля", якщо так Трамп хоче, нехай лише буде. В рамках цієї хвилі Трамп знову говорить про опосередковані санкції проти Росії, і це правильно, бо Індія та Китай – найбільші покупці російських енергоресурсів. Такі дії дали би найбільший ефект.
Крім цього, Трамп вимагає дій від Європи, передусім щоб ті європейські країни, які й досі купують російські енергоносії, припинили це робити. Таких європейських країн небагато, зокрема Словаччина, Угорщина, Чехія. Ця вимога Трампа виглядає цілком справедливою, оскільки війна відбувається саме на європейському континенті, і саме країни Європи атакує Росія. Та при цьому Європа продовжує купувати російські енергоносії, підживлюючи Росію, що допомагає їй далі вести війну.
Втім, за наявності політичного бажання США могли би запровадити багато дієвих санкцій – і прямих, і опосередкованих. Трамп уже згадував про санкції, що стосуються банківського та енергетичного секторів. Якими можуть бути американські енергетичні санкції, якщо США не купують російські нафту та газ? Обладнання, техніка, інструменти, програмне забезпечення в енергетиці здебільшого американські. Повна заборона на продаж Росії будь-якої техніки та обладнання буде серйозним ударом по російській економіці, особливо зараз, коли Україна так ефективно завдає ударів по російських енергетичних об’єктах. Якщо повністю відрізати Росію від можливості імпортувати обладнання, це буде болючим ударом, бо вона не зможе відновлювати те, що зараз ЗСУ успішно знищують або виводять з ладу. Адже Росія нічого не виробляє сама, а якщо і виробляє, то лише невелику частку, яка не дозволить запустити енергетичне підприємство. Уявіть, у якому стані була би російська економіка наприкінці цього року, якби США нарешті запровадили такі санкції.
Політичні процеси, особливо міжнародні, дуже повільні. Вони повільні, навіть коли йдеться про відносини двох країн, а в Євросоюзі – тим більше, бо це стосується багатьох урядів і парламентів, які мають узгодити все, щоб ухвалити рішення в рамках ЄС. Те саме – в межах НАТО, що є об’єднанням близько 30 країн. Кожна країна має своє законодавство, свій бюджет, свої можливості – все це потрібно узгоджувати.
Якщо зважати на це, то для четвертого року повномасштабної війни досить непогані темпи санкційної політики з боку США та Європи. Крім того, діє коаліція підтримки України, а це всі без винятку міжнародні організації та понад 60 країн світу, які напряму надають нам військову або гуманітарну допомогу. Є ще країни, які нам співчувають, підтримують, голосують за наші пропозиції в ООН. Якби всієї цієї підтримки не було, нам було би набагато важче вистояти, якщо взагалі можливо.
Дивіться відео, в якому економіст Андрій Новак оцінив нинішній стан російської економіки та пояснив, чому Росія наближається до краху і повторює долю СРСР:
Одне уточнення про опосередковані санкції США та Європи – санкції проти Китаю. Наскільки болючими для самих Штатів та європейських країн будуть санкції проти Китаю? Чи підуть вони на серйозну торговельну конфронтацію з Китаєм, зважаючи на те, як це зачепить їхні власні інтереси?
В будь-яких політичних процесах слід шукати економічний інтерес, тоді стане зрозуміло, хто чим керується, хто як буде діяти. Давайте подивимося на економічні відносини між США і Китаєм та Європою і Китаєм. Майже всі середні та крупні американські та європейські компанії розмістили частину свого виробництва в Китаї. Відповідно, у Європи, США та Канади величезна виробнича залежність від Китаю.
Для Китаю США, Європа і Канада – це найбільші і найбільш платоспроможні ринки збуту його товарів. Тому для Китаю буде дуже боляче, якщо Європа чи США прикриють можливість продавати китайські товари на своїх ринках.
Іншими словами, у цих країн величезна взаємозалежність: виробнича, торговельна та фінансова. Тому мені видаються дивними космічні відсотки мит, якими погрожує адміністрація Трампа: починали з 500%, потім опустилися до 100%, тепер опустилися до 50%.
Китай уже відповів симетрично на мита США в розмірі 25%. Китай мовчати не буде. Якщо за такої виробничої, торговельної і фінансової взаємозалежності США та Китай запровадять один проти одного навіть 50% мита, у всіх приблизно на такий самий відсоток зростуть ціни на товари і послуги. За таких умов більші шанси вижити має Китай, бо в нього набагато більша можливість впливати на собівартість і ціну своїх товарів.
Коли Китай виходить на зовнішні ринки, він спочатку встановлює нижчу ціну на свої товари. Більшість споживачів реагує саме на ціну. Нижчою ціною Китай завойовує частку на ринку в певній країні, а потім поступово підвищує ціну, маючи при цьому кращі фінансові можливості, тому що збільшує обсяги продажів, а згодом підвищує і якість товарів.
Наприклад, згадайте, як на нашому ринку з’явилися китайські смартфони Huawei. Спочатку вони коштували копійки, якщо порівнювати з Samsung, iPhone тощо. При цьому Huawei нічим не були гіршими за інші функціонально. І яка сьогодні ціна Huawei? Посередині між Samsung та iPhone. А ринок уже завойований, і частку на ринку вони не зменшують, а лише збільшують.
Інший приклад – згадайте, скільки китайських автомобілів, саме китайських марок, було на наших дорогах десять років тому, а тепер придивіться, скільки їх у нас зараз. На європейських дорогах та сама ситуація. Тож експансія китайських товарів китайських виробників на міжнародних ринках дуже серйозна. При цьому американські та європейські марки автомобілів і далі виробляються в Китаї, вони не пішли звідти. Наприклад, Tesla збудувала свій найбільший завод у Китаї, там він і працює.
Таким чином, величезна взаємна залежність Європи, Китаю та США не повинна навіть уможливлювати введення один проти одного таких високих мит (навіть 50% – це дуже багато). Можна регулювати окремі товари (шкідливі, військового призначення тощо) з міркувань безпеки, але запроваджувати високі мита практично на все – це занадто. Це передусім призведе до підвищення цін. Крім того, Китай почне переглядати перелік тих, із ким йому краще працювати, і може переорієнтуватися на Індію (помиритися політично і працювати економічно), арабські чи африканські країни.
Якщо будуть настільки різкі взаємні негативні рухи, як високі мита США проти Китаю і навпаки, почнеться хаос і зміна структури розміщення виробництва та торговельних відносин. Тому дуже важко уявити, що будуть запроваджені настільки високі мита проти Китаю щодо всіх товарів і послуг. Якщо так станеться, Трамп справді увійде в історію, але точно не як лауреат Нобелівської премії миру. Так він закінчить і свою політичну, і бізнесову кар’єру.
Наскільки Китай зацікавлений у тому, щоб війна в Україні тривала, і чому? Що може змусити Сі Цзиньпіна наказати Путіну згортати війну або просто припинити підтримку РФ? Китай може сказати вирішальне слово і поставити крапку у війні?
Китай може це зробити, але не зробить. Адже принцип китайської міжнародної політики полягає в тому, щоб сидіти на березі річки і чекати, поки пропливе труп ворога.
Китай зараз чекає, коли пропливе труп Росії, щоб після цього повернути всі свої історичні території. Які – це з першого класу вивчають у китайських школах. Навіть за назвами населених пунктів, річок, озер зрозуміло, про які землі йдеться. Ті назви не змінила ні радянська влада, ні російська. Ці назви або китайські, або з китайським корінням. Та й населення тих території за кольором шкіри і розрізом очей явно не є росіянами.
Тож Китай чекає, коли пропливе труп Російської Федерації, щоби потім маршем своєї армії повернути свої історичні території.
Якщо Китай чекає, коли пропливе труп Росії, навіщо він тоді їй допомагає, чим відтягує момент, коли РФ сконає? В чому тут логіка?
Логіка полягає в тому, що Росія – все ще ядерна держава. Китай застосовує щодо неї "політику удава", тобто намагається повільно стискати Росію, залишаючи їй дедалі менше повітря. Саме це зараз відбувається. Саме тому ми бачимо, що нам надають озброєння не тими темпами, якими б ми хотіли, не тими темпами нам допомагають у виробництві, саме тому постійно трапляються паузи в наданні підтримки.
"Політика удава", яку проводить Пекін щодо Росії, передбачає повільне її удушення. І в цей момент – нічого особистого – Китай ще трішки заробляє, по-перше, купуючи за безцінь російські ресурси (нафту, газ, ліс), по-друге, через інші країни, зокрема КНДР, продаючи Росії залишки радянських снарядів, бо інакше їх доведеться просто утилізувати, по-третє, продаючи Росії те, на що вона робить запит, за завищеними цінами (йдеться про те, що росіянам потрібно для війни). Та головне, що тишком-нишком Китай забирає у Росії її ресурси.
Тож Китай просто заробляє. І буде заробляти, допоки не побачить труп РФ.
Що чекає на Росію, крім бензину за талонами? Як російський обиватель відчує проблеми, які виникають через українські удари по нафтогазовій інфраструктурі, через західні санкції, через те, що економіка РФ заточена і працює на війну?
Добре, що ви згадали про талони на пальне. На росіян чекають талони майже на все. Пригадую, як у дитинстві в радянські роки, коли ми їздили на спортивні змагання, і нам давали на харчування не гроші, а талончики: на сніданок, обід і вечерю. Так само і товари відпускали в магазинах по талонах. Саме це чекає на росіян – не тільки пальне по талонах, а більшість потрібних для життя товарів також по талонах.
Крім того, на росіян чекає повна або часткова конфіскація їхніх вкладів у російських банках. Бо це один із інструментів, що дозволить російській владі покрити дефіцит бюджету.
Також на росіян чекає друк величезних грошових мас російського рубля, що призведе до його глибокої девальвації та гіперінфляції.
Втім, нам цікаво не те, що буде з російським обивателем, хоча весело буде подивитися на це "вєлічіє". Набагато цікавішим буде те, що відбуватиметься в Кремлі – з Путіним і його найближчим оточенням. Саме від цього залежить те, коли і як закінчиться війна, а також чи буде існувати РФ в її нинішньому вигляді.
Події в Кремлі і довкола нього нас повинні найбільше цікавити. Плюс – те, як буде поводитися світ щодо Росії: чи буде Трамп обніматися і плескати по плечу Путіна, що робитиме Європа з обстрілами Росією європейських країн тощо. Від подій у Кремлі та його стосунків зі світом буде залежати доля нашої війни.
Наскільки, за вашими спостереженнями, в оточенні Путіна змінюються настрої щодо війни в Україні в залежності від того, що відбувається в російській економіці? Чи там усі замазані настільки, що згодні терпіти і чекати якоїсь розв’язки цієї війні, й ніхто не вдасться до жодних різких рухів (перевороту, бунту тощо)?
З одного боку, там справді всі замазані, діє кругова порука. Там немає нікого чистого, кого не можна було б підсікти хоча б на декілька кримінальних справ, зокрема й по економіці.
З іншого боку, протягом останніх чотирьох-п’яти місяців ми чуємо публічні виступи російських високопосадовців, міністрів, голови Сбербанку РФ: вони відкрито зі сцени говорять про негативні тенденції в економіці Росії, щоправда, часом вигадують нові економічні "терміни", щоб прикрити реальний стан справ. Тобто в Росії вже публічно та з аргументами говорять про дещо іншу ситуацію в економіці, відмінну від тієї, яку окреслює Путін. А Путін завжди говорить, що все добре, а грошей ніколи не буває достатньо, інфляція в межах норми, ВВП зростає, тобто "всьо хорошо". Та інші починають заперечувати і вказувати на те, що не так вже й все добре.
Окремо ніхто в Кремлі не піде проти Путіна. Але в його оточенні є ті, хто вже давно все зрозуміли, а зараз економічні показники запевняють їх у тому, що Путін веде Росію до повного краху, до прірви. Великими і впевненими кроками Росія біжить до прірви, і далі на неї чекає глибоке провалля.
Не виключаю, що група людей в оточенні Путіна, які розуміють ситуацію, може організувати і здійснити палацовий переворот. Адже традиційно зміна влади в Росії відбувається внаслідок переворотів. Пригадайте, як закінчили Сталін, Берія, Хрущов (його делікатно, але виперли також переворотом). Тож і в імперські, і в радянські часи в Росії все так само: будь-які зміни у верхах можливі виключно через палацові перевороти. Я набагато більше сподівань покладаю на путінське оточення та ситуацію в Кремлі, ніж на росіян.
Вище ви сказали, що країна, яка спрямовує 50% своєї економіку на війну, не зможе довго так триматися. Приблизно скільки років ще може воювати Росія, скільки вона може собі дозволити вести війну за таких обставин?
Багато хто мене критикуватиме, але я висловлю свій прогноз: йдеться вже не про роки, а про місяці, говорячи економічною мовою – про квартали. Вище ми вже говорили, який у Росії дефіцит бюджету зараз, які залишки Фонду національного "благосостоянія", яким є реальний рівень інфляції, скільки російських підприємств є збитковими, як багато працівників скорочують навіть крупні компанії, ба більше в Росії вже скорочують тривалість робочого дня до чотирьох годин та зарплату на 20%. І ця тенденція триватиме. За таких умов Росія зможе вести війну щонайбільше декілька кварталів. Про роки говорити вже не доводиться.
Також багато буде залежати від динаміки наших дій і підтримки наших союзників – військової та фінансової. Виявилося, що тільки Україна здатна зупинити і вже зупинила та стримує "другу армію світу". І лише Україна здатна захистити Європу. Подивіться, у повітряний простір Польщі вторглися 19 російських дронів, але поляки збили лише чотири. Робіть висновки про ефективність їхніх дій. Румуни взагалі не захотіли збивати.
Ми можемо розраховувати на збільшення підтримки України, і до цього є тенденція, передусім це стосується скандинавських країн, які вже нарощують військову та фінансову допомогу нашій країні. Також є загальноєвропейська тенденція до збільшення підтримки. Також залишається надія на продовження тиску США.
Крім того, природні економічні процеси в самій Росії є виключно негативними по всіх напрямках. Вони дають підстави для прогнозу про те, що воювати роками Росії вже не світить – вона зможе триматися на сьогоднішньому рівні щонайбільше два-три квартали, не більше. Далі – внутрішній економічний колапс, який змінить ставлення Кремля до всіх процесів, а також не за горами військовий провал Росії. Перші дзвіночки, що свідчать про зміну ситуації на фронті на нашу користь ми бачимо на Покровському напрямку. Це перші ознаки зламу ситуації на фронті на користь України.
Тож мій прогноз: Росії залишилося декілька кварталів.
Про персону: Андрій Новак
Андрій Новак – український економіст, науковець, громадський діяч, автор книги "Як підняти українську економіку", кандидат економічних наук. У 2010 році став головою Комітету економістів України, у 2011-му – був обраний проректором Європейського університету. 6 лютого 2019 року офіційно став кандидатом на виборах президента України, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
