Війна в Україні перейшла в окопну, де жодна зі сторін наразі не може досягти стратегічної переваги. Це стало причиною обговорення на Заході нової концепції, однією з частин якої стала можлива відправка окремих військ країн-членів НАТО до України для допомоги ЗСУ.
В інтервʼю Главреду системний аналітик Наталія Глоба розповіла, за яких умов НАТО відправить війська до України, хто насправді має ухвалити рішення про завершення війни в Україні, як довго триватиме війна та що чекає на Путіна та Росію.
Видання Der Spiegel нещодавно повідомило, що депутати країн Балтії попередили німецьких колег про можливість введення своїх військ на територію України в разі стратегічного прориву Росії. Наскільки подібний сценарій можливий за поточних умов?
Загалом теоретично існує декілька варіантів введення військ НАТО на територію України. Перший – оборона України в разі виникнення критичної загрози для її існування. Країни Балтії і Польща обговорюють, що у разі прориву російських військ і загрози захоплення Києва їм потрібно буде захистити власні кордони. І тому, задля збереження України як держави на будь-якій території, ці країни можуть ввести свої війська, оскільки в іншому випадку замість кордону з Україною вони матимуть кордон з Росією.
Цей варіант не просто не виключений, а його серйозно можуть розглядати, бо такий сценарій має бути розроблений заздалегідь. Однак цей варіант не тотожний з реальним існуванням такої загрози – традиційно стратеги і аналітики вважають,що навіть найбільш неймовірний сценарій має бути розглянутим, щоб у разі чого можна було швидко вжити відповідних заходів.
Другий варіант передбачає забезпечення гарантій сталого миру після підписання перемирʼя або мирної угоди між Україною та РФ. Усі розуміють, що жоден варіант перемир'я за будь-яким з можливих сценаріїв (корейський, псевдокорейський, фінський чи стамбульський, якого прагне Путін) неможливо реалізувати без надання Україні гарантій безпеки. А головним елементом цих гарантій будуть не ППО чи зброя, а наявність в Україні військ НАТО. Бо інакше це не гарантія, а допомога.
Третій варіант, який насправді є робочим і зараз на столі – навчання українських військовослужбовців не на території країн-членів НАТО, а безпосередньо в Україні, бо так краще і дешевше. Єдина умова, яку при цьому потрібно виконати – закрити небо над тією частиною України, де буде будуть розташовані інструктори та інші підрозділи країн НАТО для гарантування безпеки під час виконання ними своїх зобов'язань.
Четвертий варіант не розглядається, але теоретично теж можливий – створення військової бази НАТО чи його окремих країн-членів на території України. Те, що Україна не є членом Альянсу жодним чином не створює перепон, тому що, наприклад, Сполучені Штати мають військові бази по всьому світу, більшість з яких поза межами країн-членів НАТО. Це можливо на основі двосторонніх угод між країнами, а не зі всім блоком НАТО. І у разі, якщо, наприклад, така база буде створена десь у Львівській області, то країна – власник бази повинна буде гарантувати безпеку цієї бази та закрити небо над регіоном.
П'ятий варіант, який чомусь взагалі не розглядається як реальний – це проведення спільних військових навчань для опрацювання питань спільних дій у разі нападу на одну з країн НАТО. Наприклад, Росія та Білорусь проводять спільні навчання на території Білорусі (до речі, їхні навчання "Захід" напередодні повномасштабного вторгнення в Україні теж були доволі тривалими). Для проведення таких навчань сторони, які беруть у них участь, мають повідомити країн-сусідів. При цьому небо над територією, де проходять навчання, стає безпольотною зоною, а саму територію ніхто не обстрілює. І це теж є способом прикриття території, бо росіяни не будуть туди бити на період навчання. А навчання, у свою чергу, можуть продовжуватись декілька місяців. І якщо, наприклад, Україні потрібно було б гарантувати безпеку в Одеській області, то можна було б організувати морські навчання України та країн-членів НАТО, і на цій підставі закрити небо та тимчасово ввести певні підрозділи.
Польща та країни що межують з РФ, для яких програш України є небезпекою для їхнього існування, розглядають введення своїх військ до України саме з цих причин. Цієї небезпеки не відчувають США, Німеччина чи Італія, які тому і кажуть, що ноги їхнього солдата не буде в Україні, адже усі ці країни не мають безпосереднього кордону з Росією.
І тут виникає питання взаємовідносин члена НАТО з усім блоком. Наприклад, Польща вводить свої війська для участі у бойових діях з Росією, але чи активують атаки на польські підрозділи п'яту статтю Статуту НАТО? Ймовірно, що більша частина країн-членів не вважатиме таку ситуацію приводом для активації, але Польща в такому випадку вже буде вважатися залученою до війни з РФ.
Як бачимо, у питанні введення військ країн-членів НАТО до України існують юридичні, політичні, воєнні, економічні нюанси. Саме тому Захід проговорює ці питання, адже відчуває, що його доля безпосередньо повʼязана з долею України. І факт того, що таке відчуття на Заході існує, вже можна вважати добрим знаком для України.
Про що загалом свідчить такий крок Заходу на поточному етапі війни – чому країни-члени НАТО не почали обговорювати таку можливість раніше?
Вже третій рік поспіль відбувається еволюція розуміння, якою є ця війна, і в її контексті слова "конфлікт" на Заході вже ніхто не використовує. Спочатку людям здавалося, що це локальний конфлікт – усі казали, що Путін збожеволів і щоб зупинити війну, буде достатньо або змінити владу РФ і тим самим привести його до тями, або щось йому пообіцяти (наприклад те, що Україна протягом 30 років не стане членом НАТО, як це робив Шольц на початку війни). Європейські країни на той час не розуміли ані причин цієї війни, ані її суті.
Зараз туман війни сходить, і всі вже зрозуміли, що справа не у Путіні персонально, не в його образах на Україну, і навіть в ультиматумі про повернення НАТО до кордонів 1997 року, який Путін висував НАТО на початку повномасштабного вторгнення в Україну. Всі зрозуміли, що ця війна – цивілізаційна, про що Україна говорила з першого її дня.
Тобто усі в Європі вже розуміють, що Путін хоче знищити європейську цивілізацію. Тому Захід починає виробляти стратегічні кроки, сценарії, але проблема в тому, що різні країни НАТО та Європейського Союзу досі по-різному відчувають картину світу.
Чи ця відмінність поглядів окремих країн становить загрозу для НАТО як блоку?
Так, тепер вони бачать загрозу безпосередньо для блоку НАТО. Росія пояснювала їм це увесь час, але ніхто не звертав уваги. Наприклад, до початку війни в Україні та вже після її початку вийшли статті одного з путінських ідеологів, у яких він описував ідеологію євразійства. Україна, до речі, теж раніше не звертала на неї увагу, але Європа і поготів, адже вона досі не згадує євразійство як ідеологію, яка лежить в основі цієї війни. Караганов писав, що перемоги над НАТО можна досягти дуже просто. Для цього достатньо або просто захопити маленьку Литву, або здійснити удари тактичною ядерною зброєю по Талліну, Познані тощо. За його словами, у такому разі НАТО нізащо не активує п'яту статтю. А неактивізація пʼятої статті автоматично означатиме крах НАТО.
Тепер російську позицію в Європі почали сприймати серйозно і працювати над питанням єдності та загрози застосування Росією тактичної ядерної зброї. Тому президент Франції Макрон, який перебирає на себе вакантну позицію лідера Європи після того, як екс-канцлерка Німеччини Меркель зійшла з політичної сцени, посилає меседжі про те, що і Франція є ядерною державою зі стратегічною ядерною зброєю. І зараз на Заході вже підкреслюють, що різниці між ударами РФ тактичною чи стратегічною ядерною зброєю немає, і відповідь буде дуже конкретною. Якою саме – невідомо, але США попередили про знищення військ РФ, що перебувають на окупованих територіях України включно з Кримом звичайною зброєю.
Тобто Захід розуміє, що первинна стратегічна оцінка загрози, яка існувала станом на початок і весну 2022 року, була помилковою. Інше питання, що у Європі забагато проблем, і вона не може швидко підняти свій ВПК до належного рівня. Тим паче, що протягом останніх 30 років у Європі відбувалася деіндустріалізація, причому іноді вона виглядала комічною. Наприклад, у ЄС немає пороху, тому що бавовну для своїх заводів багато країн купували в Узбекистану, де для його вирощування використовують дитячу працю. Тому на знак протесту європейські країни відмовились купувати у Узбекістані порох, а врешті закрили у себе порохові заводи. Натомість зараз Європа намагається якомога швидше відновитися. І вони відновляться, бо якість зброї та ВВП Європи значно перевершує можливості Росії, це питання часу. Однак час наразі грає на боці Путіна. Саме тому він так відчайдушно проводить наступ біля Харкова та ескалує війну, оскільки має короткий проміжок часу до кінця поточного року, протягом якого він здатний здійснити прориви.
Більше того, прорив йому вже не вдався, адже просування росіян на 10 кілометрів за межі кордону у масштабах поточної війни – це не катастрофа.
Війна – штука мінлива, і наприкінці цієї війни все буде зовсім інакше. Наразі безпосередньої загрози падіння України немає, за останні десятиріччя за відсутності стратегічного лідерства і Європа, і Сполучені Штати проявляли реактивну позицію у стратегуванні, тобто реагували на вже існуючі речі. А от заяви і розробка планів на випадок безпосереднього втручання армій – це проактивна позиція. І це те, що зазвичай роблять стратегічні лідери, що дуже добре для нас.
За яких умов Захід здатний відкинути всі свої перестороги та відреагувати на провокації Путіна?
Це може статися тільки у випадку безпосереднього нападу на країни НАТО. Навіть статут ООН не дозволяє іншого. Але напад може бути різним. Пʼята стаття Статуту НАТО була активована лише один раз – на прохання Сполучених Штатів після подій 11 вересня 2001 року. Тоді відбулися необхідні процедури, у ході яких НАТО погодилося з тим, що події 11 вересня є нападом на США.
Відповідно, тоді стався і розподіл обов'язків – хтось з країн-членів Альянсу допомагав авіацією, кораблями, розвідувальними даними, але всі країні були залучені тим чи іншим чином до захисту Штатів.
На даному етапі не обов'язково може статися військовий напад на Литву чи іншу країну. Може статися інша подія, яка цією країною буде кваліфікована як напад.
Кожна країна НАТО має свою армію і, відповідно, якщо не буде прямого вторгнення, як це було у випадку з Україною, а буде реалізований певний гібридний сценарій, то чи може НАТО відреагувати, або ж, наприклад, скаже, що це справа для армії окремо взятої країни?
У НАТО кваліфіковані види загроз. Уявимо собі такий сценарій – російські хакери "кладуть" всю енергетику. У такому випадку Естонія, наприклад, не може самостійно здійснити свій захист, тому що у неї немає енергетики навіть для війська. Відповідно, вона кваліфікує це як загрозу національній безпеці, надає докази того, що це зробила саме Росія і активує п'яту статтю.
Якщо вже ми говоримо про Росію, то як реагуватиме Росія на такий крок Заходу? Чи залишилися в неї ще якісь засоби впливу на Європейський Союз та США крім погроз ядерною зброєю, до яких вона вдається вже деякий час?
Саме у Росії інших способів ескалації окрім ядерної зброї вже не залишилось. Але хто взагалі керує цим протистоянням між тоталітарною "віссю Зла" та західною цивілізацією? Можливо, це Китай. І саме те, як відреагує Китай – це головне.
Якщо він прийме ескалацію і вирішить для себе, що настав його час вступити у війну, то він може розпочати або постачання сучасної зброї до Росії, або активувати зброю у космосі, щоб знищити супутники НАТО, або здійснити атаку на Тайвань і таким чином відволікти Сполучені Штати на його захист та відкрити другий фронт. Ще один варіант – примусити свій проксі, Північну Корею, розпочати війну з Південною Корею, і тоді Сполучені Штати як гарант безпеки будуть змушені відправити туди війська. Або ж спровокувати новий напад Ірану на Ізраїль. Тобто завдання Китаю – зробити кілька фронтів для США.
А Росія що, відповідно, може зробити зі свого боку?
Вона буде воювати. Якщо подивитися на війну очима Путіна, то для нього немає жодного гарного сценарію її завершення. Навіть у разі, якщо він знищить всю Україну і дійде до західних кордонів, то його проблеми тільки посиляться. Після закінчення війни ейфорія буде недовгою – півроку усі в РФ кричатимуть "Ура!", але потім у нього починаються величезні проблеми. Можна не відбудовувати Маріуполь та окуповані території, поки триває війна, але по завершенню війни потрібно буде вкладати величезні кошти, яких у нього немає. Не кажучи вже про загрозу безпосередньої війни з НАТО, всі запаси зброї для якої вже використані у війні проти України, і немає часу їх поповнити.
Тому Путін буде воювати стільки, скільки залишатиметься живим.
Тож якщо сили західних країн з'являться Україні, Путін і їх атакуватиме на свій страх і ризик?
Він може, скажімо, домовитися про тимчасове припинення вогню, але з високою долею вірогідності у разі введення сюди військ НАТО, він буде намагатися заморозити війну, але не виходити з неї. Він йтиме на переговори, якісь поступки – на що завгодно, бо програвати він не хоче.
Як ви гадаєте, чи вигідно Заходу заморожувати війну на цьому етапі? Там же, певно, бачать, що війна не завершиться, але лише заморозиться, що дасть Путіну час підготуватися.
У разі підписання будь-якого документу – чи то угоди про припинення вогню, чи то перемирʼя, чи то мирного договору – війна не закінчиться. Війна в Україні не може бути припинена, допоки не буде вирішено основне її питання. Війна – це надовго. Якщо Путін разом з Сі Цзіньпіном бажають встановити новий світовий порядок (а окрім Сі ніхто у світі не знає, як він може виглядати), переговорів щодо цього взагалі вести не можна.
Немає проєктів щодо вирішення ситуації, яка призвела до цієї війни. Усім у Європі та США вже зрозуміло, що Путін ухвалював рішення про напад на Україну не одноосібно, а радячись з Сі Цзіньпіном під час Олімпіади у Пекіні (а, можливо, ще раніше). Не можна сказати, що їм вигідна ця війна, але гарячого бажання взяти і прямо тут все припинити на будь-яких умовах ні у кого теж немає. І те, що Зеленського тримають за руки та ноги і примушують щось таке підписати – це російське ІПСО в чистому вигляді. Натомість Захід це обговорює. Наприклад, те, як Росія може використати тимчасове припинення війни хоча б на рік, а також те, як цим часом скористаються Європа та Україна.
Тобто це просто розрахунок, остаточних рішень немає, тому що варіантів багато і ніхто не хоче брати на себе відповідальність, пристаючи на той чи інший сценарій. Відтак, усе це буде ще довго обговорюватись. Однак сьогодні всі кажуть, мовляв, якщо Україна буде не в змозі боротися і, мабуть, підпише договір наприклад про припинення вогню, ми не будемо заперечувати, це справа України. Але вони не штовхають Україну до цього, розуміючи що це ненадовго.
Ви сказали на початку, що війна в Україні, ймовірно, надовго, але при цьому ви сказали, що у Путіна є дуже короткий проміжок часу до кінця поточного року, щоб досягти певних результатів. Яким ви бачите подальший розвиток війни в Україні – чи йдеться про багаторічний військовий конфлікт на кшталт принаймні того, що ми бачили попередні роки до 2022 року?
Тут складно щось передбачати, тому що всі чинники врахувати складно, та й "чорних лебедів" ніхто не скасовував. Наразі все виглядає так, що майбутнє війни визначать технології. Зараз вони дуже швидко розвиваються – те, що ми бачимо зараз на фронті, а саме яке значення мають безпілотні, автономні системи, засоби РЕБ, яких у нас раніше не було, яких у нас не було у 2022 році. Використання штучного інтелекту теж має серйозний вплив на війну. Є дві країни, США та Китай, які почали жорстку конкуренцію у цьому питанні. У кого з них зʼявляться більш ефективні системи для ведення бою, ми ще не знаємо. Як і того, у якому напрямку вони розвиватимуться. Штучний інтелект створює ситуацію, коли жодна зі сторін не має стратегічної переваги на полі бою, тому що всі бачать одне одного, відтак, таємний маневр неможливий. Прорив теж неможливий через існування "зони смерті" у кілька десятків кілометрів, де знищується усе, що туди потрапляє. За допомогою БПЛА військовий простір теж контролюється обома сторонами, тому ця війна переродилася в окопну війну. І за таких умов прориви на велику відстань неможливі. Росіяни зі свого боку не можуть захопити Київ, а українці – звільнити всю непідконтрольну нам територію.
Ця ситуація буде такою, допоки не зʼявиться зброя, яка надасть стратегічну перевагу. Наприклад, американці та англійці розробляють енергетичну (лазерну) зброю. Ракету система ПРО може збити, але не лазер, причому вартість пострілу з такої зброї – один долар, і снаряди для цього не потрібні. Але лазерну зброю розробляє і Китай, і якщо він і за наявності такої зброї з обох боків війна знову стане бійкою "стінка на стінку" з відсутністю переваг. Зрештою, ми можемо вийти на ситуацію, яка була у 1648 році, коли завершувалася Тридцятирічна війна і всім стало зрозуміло, що в ній не буде переможців. І тоді іншого варіанту, окрім сісти і про щось домовитися, просто не існуватиме.
Розвиток технологій вказує на те, що дуже скоро кількість людей на фронті не буде мати стратегічного значення, але матиме їхня якість. Тобто буде важливою здатність командира орієнтуватися у бою, маючи у себе на озброєнні велику кількість різноманітних складних систем. І здатність такого командира успішно проводити операції буде ключовою, а не кількість гарматного мʼяса, як зараз у росіян. Рано чи пізно вони прийдуть до висновку, що тілами нічого не зробиш, тому в один момент утилізація буде припинена. Поки цього не сталося, ми повинні працювати над тим, щоб захистити кожного солдата. Американці називають цей тренд "підвищення живучості на полі бою": щоб оператору не потрібно було бути на самому "передку" тощо.
Крім того, попереду у нас війни дронів та роботів, тож освіта командирів – це найважливіше, на що, сподіваюсь, звернуть увагу.
Що, на вашу думку, чекає Путіна і, відповідно, Росію в результаті цієї війни?
На мою думку, все завершиться тим, що Путін помре – живим з війни він не вийде. Його або вб'ють, або він помре своєю смертю, після чого, логічно, Росія, розпадається на купу територій, які починають воювати одна з одною. Їм буде не до нас, не до Китаю. Бо в нинішній Росії є регіони, що мають нафту і могли б бути багатими, а є так звані дотаційні регіони, у яких навіть немає якісної землі та клімату, через що там почнуть помирати з голоду. І їх у РФ більшість. Тим більше, що всередині Росії зрощують культ смерті, ненависті, тож відсутність емпатії людини до людини зіграє з ними дуже злий жарт. Вони його ще не відчувають, і продовжують кричати, що вони "великие и сильные".
Хто така Наталія Глоба
Наталія Глоба – системний аналітик, фахівець з моделювання складних систем, публіцист. Має більше 20 років досвіду впровадження інновацій в економіку України.
Працювала Головою Чернігівського обласного відділення Державної інноваційної компанії України, аналітиком багатьох дослідницьких проектів у сфері управління складними системами в умовах високої невизначеності.
Має численні публікації в медіа з аналізу інституціональної системи України і російсько-української війни з позицій системного аналізу.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред