Георгій Тука

Відхід російських військ від Києва не є остаточним. Імовірність повторної спроби взяти столицю я оцінюю у 40%.
Залежатиме це від тих успіхів і невдач, яких зазнає російська армія на сході і півдні України. Адже війська РФ відведені від Київ не на відпочинок, а для того, щоб підсилити збройні сили РФ на інших напрямках. Якщо на інших напрямках вони досягнуть успіху, величезна ймовірність, що вони знову наступатимуть на Київ. Якщо зазнають поразки (а я переконаний, що на сході й півдні вони отримають по морді), імовірність другої атаки на столицю буде мінімальною.

У мене немає жодного сумніву в тому, що перед ЗСУ стоїть задача розбити той коридор у Крим, який, по суті, вже прокладений Росією. Вірю в те, що це завдання буде виконано успішно.

Так, справді, Росії не вдалося взяти жодного великого міста військовим шляхом. Херсон РФ взяла фактично без боїв – мені взагалі не зрозуміло, як так сталося, чому російському угрупованню вдалося безперешкодно здійснити рейд.
У сучасній військовій теорії є два способи захоплення великих міст:
• тривала облога та ізоляція;
• фізичне знищення населення та міста, як росіяни вчинили в Грозному, Алеппо, а тепер роблять у Маріуполі.
Тому постає питання, яким чином Збройним силам України звільняти міста, як зараз контролюються Росією. Переконаний, що ЗСУ не будуть йти другим шляхом, який, як правило, обирають росіяни.
Херсон ЗСУ цілком можуть оточити. У такому випадку російські угруповання, які зараз перебувають у місті, ризикують потрапити в оперативне оточення, тобто в «котел». В разі виникнення такої загрози командування ЗС РФ може ухвалити рішення про відведення своїх військ із Херсону, щоб не опинитися в оперативному оточенні. І тоді Херсон буде звільнений без значних боїв безпосередньо в самому місті.

Теоретично я з цим погоджуюсь. Але «розслабилося» здебільшого цивільне населення, а не ті люди, які зі зброєю в руках захищали і захищають підходи до Києва.
Що стосується цивільного населення, то в такій поведінці немає нічого дивного: людині не властиво тривалий час перебувати в напруженому і пригніченому стані. Хоча це «розслаблення» насправді дещо передчасне.
Втім, влада і Києва, і населених пунктів у передмісті діють абсолютно правильно – вони постійно закликають не поспішати з поверненням додому. Переважна більшість людей дослухається до таких порад, але хтось все одно повертається до Києва. Це відбувається з різних причин: у когось не вистачає коштів для того, щоб десь винаймати житло, хтось турбується про домашніх улюбленців, хтось переживає за своє житло.
В будь-якому разі я би не радив поки що повертатися до тих міст, що тільки-но звільнені від російських окупантів.

Росіяни не заспокоїлися і не заспокоються. Навіть якщо зараз Збройним силам України вдасться їх витіснити на позиції, на яких вони перебували до 24 лютого, тобто на територію Білорусі, Російської Федерації та ОРДЛО, це зовсім не означатиме, що після певного підсилення і перегрупування, а також після поповнення живої сили знову не буде завдано удару по Україні. Адже риторика російських пропагандистських каналів і досі лишається незмінною: вони вже оговтатися після перших двох-трьох тижнів і усвідомили, що жодного переможного параду в Києві не відбудеться, тобто переможний угар зник із риторики, і вони налаштовуються на тривалу війну – на війну до останнього українця.

Тоді нам доведеться накопичувати сили та продовжувати бити росіян. До речі, з моєї точки зору абсолютно логічно розпочати диверсійну боротьбу на території самої Росії і Білорусі. Не розумію, чому цього досі не відбувається.

Ні, це абсолютно реально. Адже і ми, і весь світ побачили реальний стан і реальні можливості "другої армії світу" – її можна бити. Так, при цьому ми також зазнаємо великих втрат, як під час будь-якої війни. Але міф про непереможну російську армію зруйнований тут, на українських землях. Саме тому вже ні в кого немає непохитної позиції, що тільки дипломатичним шляхом можна вирішити проблему з Росією.

З моєї точки зору, цей процес, на жаль, буде довгим. Війна точно не закінчиться ні за місяць, ні за три. Дай бог, щоб вона закінчилася за два-три роки. Не виключено, що війна з Росією затягнеться навіть на довше.
Хай там як, Україна має справу з дуже потужним ворогом. І попри ті величезні втрати, яких завдали Росії Збройні сили України (йдеться саме про військову техніку, "залізо"), в масштабах Російської Федерації ці втрати поки що не є критичними. І вважати, що ЗС РФ зазнали суттєвих військово-майнових втрат, не варто – це не так.
Людські втрати з боку Росії за цей місяць були доволі суттєвими. Саме тому вона і розпочала процес переформатування особового складу та мобілізації. Разом із тим, відомо, що величезна кількість орків, які вже побували в боях на території України, відмовляються заходити сюди повторно – все-таки їм хочеться ще трошки пожити. І ця хвиля починає розповсюджуватися на той особовий склад ЗС РФ, який тут ще не був. Тому "пєтушиний задор" росіян поступово сходить нанівець.
Мені здається, що саме завдяки деморалізації особового складу зрештою може бути досягнуто найбільшого успіху Україною, а не завдяки завданню шкоди матеріально-технічному забезпеченню російського війська.

Таке підсилення дійсно може відбутися. Але навряд чи в таких великих обсягах, як про це йдеться.
Американська розвідка напередодні вторгнення заявляла, що поблизу кордону з Україною було накопичено 140-160 тисяч особового складу військ РФ. Росіяни говорили про те, що орієнтовна кількість сирійських найманців може скласти 16 тисяч осіб. Але навіть 16 тисяч – це всього 10% від тої чисельності ЗС РФ, з яким ми вже мали справу. І це майже стільки, скільки у російської армії безповоротних втрат, тобто вбитих за місяць війни. Тож ЗСУ знадобиться всього-на-всього один тиждень для повного знищення сирійських найманців.
А, окрім загиблих, є й поворотні втрати, тобто поранені, але й вони на певний час стають непрацездатними. І співвідношення "двохсотих" до "трьохсотих", зазвичай, складає 1:3 або 1:4. А у доповідях росіян говорилося, що іноді становило навіть 1:7.
Відтак, якщо під час бойового зіткнення загинуло 10 росіян, то близько 50-70 отримали поранення.

Другий етап війни – на сході і півдні – може суттєво відрізнятися від першого більшими обсягами використання російської авіації, ракет та дальнобійної артилерії. Тобто Росія всі ці засоби буде використовувати більш активно.
При цьому буде зменшена тактика, бо вже навіть у росіян впали "рожеві окуляри" – вони зрозуміли, що ніхто їх із квітами зустрічати в Україні не буде. Ніяких бравурних рейдів танковими колонами вже здійснюватися не буде.

Імідж російської армії справді змінився. Але слід розрізняти оцінки, які даються пересічними громадянами, політиками та фаховими військовими. Однозначно можна стверджувати, що міф про непереможну російську армію повністю зруйнований у сприйнятті всіх без винятку, в тому числі військових експертів. Але не слід зачаровуватися кадрами, як "Байрактари" знищують колони російських танків, або як ці танки тонуть у болотах. Так, ці відео призводять до підвищення мотивації цивільного населення, але ми при цьому починаємо недооцінювати ворога. Таке ставлення до ворога часом призводило до неповоротних втрат у ЗСУ. Адже навалою такого сатиричного відео вибудовується викривлений образ ворога як придуркуватого ідіота, який підставляється під обстріли, не чинить спротиву, тікає за першої нагоди та топиться сам чи топить техніку. Через неадекватне сприйняття ворога наші військовослужбовці інколи припускалися помилок, за які навіть доводилося платити власним життям.

На жаль, на нас очікує ще багато страшних новин з інших населених пунктів, що були окуповані російськими військами. Просто Буча стала першою, звідки ми побачили моторошні кадри масових жертв серед цивільного населення.
Події в Бучі шокували не тільки Україну, але й США, Європу та деякі інші країни. Не буду говорити про весь світ, бо це не так.
Наприклад, ми починаємо чути повідомлення зі звільненого Гостомеля, де в одному з гаражів були знайдені тіла 11 цивільних. І, як розповіли місцеві мешканці, це були наслідки тренування російських снайперів. Переконаний, що таких знахідок буде ще дуже багато по всій території нашої держави, де прокотилося російське чортове кубло.
Світ справді скоро звикне до жертв і трагедії в Україні так само, як свого часу він звик до трагедії в Алеппо. Це неминуче. Якщо переходити до прагматизму і цинізму, то треба вже зараз якомога ефективніше використовувати шоковий стан європейців, американців та інших наших зарубіжних партнерів, аби домагатися найбільш ефективних дій щодо допомоги нашим ЗСУ.

Загалом на лівобережжі ситуація зараз більш-менш контрольована і спокійна. Переважна більшість населених пунктів звільнена. Але не хочу нікого заколисувати, тому й кажу, що є велика ймовірність того, що ворог знову може повернутися на різні береги Дніпра. Це буде залежати від наслідків тих боїв, які вже от-от розпочнуться на сході і півдні України.

Потужного партизанського руху там не буде. Партизанські рухи переважно будуються на ідейних людях, а більшість ідейних, або, як ви пишете, zомбі, перебувають зараз у складі 1-го та 2-го армійських корпусів.
До того ж, приблизно за місяць до початку масштабного вторгнення РФ на окупованій частині Донбасу розпочалася мобілізація. Вона проводилася в брутальний спосіб і абсолютно не викликала піднесення у місцевого населення. Жодних черг до військкоматів там не було, жодних охочих "защитить родную землю". Більше того, відомо, що патрулі в ОРДЛО відловлювали чоловіків, примушуючи брати до рук зброю і воювати. Хтось із тих, хто потрапив на війну таким шляхом, добровільно здається в полон за першої ж нагоди. Але хтось, хто був примусово мобілізований, не мав жодного бажання воювати проти України і не встиг здатися в полон, гинув під час бойових дій – війна є війна.
Тож очікувати, що на нині окупованих частинах Донецької і Луганської областей розпочнеться якийсь потужний партизанський рух, не варто.
Разом тим, слід зважати на те, що велика кількість населення, що зараз мешкає на окупованих територіях, буде сприймати появу українських військових, м’яко кажучи, насторожено, бо за ці вісім років мозок був промитий неймовірно.
Втім, це ставлення місцевих дуже буде залежати від того, як себе будуть поводити ЗСУ або Нацгвардія. У 2015 році я був залучений до створення підрозділів військово-цивільного співробітництва. Ця практика була запозичена у наших американських партнерів – так вони вибудовували стосунки між своїми військовими і цивільним населенням в Афганістані. Висока ефективність такої роботи була продемонстрована на звільнених територіях Донеччини і Луганщини. Якщо вибудовувати стосунки з населенням на звільнених територіях за такою схемою, переконаний, не буде значного агресивного спротиву. Звісно, якийсь спротив буде, цього не уникнути. Будуть і диверсійні групи, будуть і плювки в спину. До цього слід бути готовими. Відповідну роботу мають провести командири військових підрозділів, у т.ч. з особовим складом.

Скільки залишилося Путіну, знає лише Господь.
Взагалі, я вважаю помилкою персоналізацію тих політичних процесів, які відбуваються у відносинах Росії та України. Тож сподівання на те, що завтра Путін гикнеться, а післязавтра росіяни звільнять усі захоплені території, даремні.
Роки роботи російської пропаганди на території РФ призвели до вкрай важких змін у світогляді "глибинного народу". Російські опозиційні канали, які працювали на платформі YouTube, нещодавно запитували у громадян РФ про їхнє ставлення до нападу Росії на Україну – 90% жителів російської глибинки відповідали, що щиро підтримують дії російської влади щодо України, вірять у справедливість і непогрішимість власних збройних сил. Більше того, часто лунають заклики "бей хохлов до полного уничтожения".
Відтак, сподіватися на те, що після того, як зникне одна персона, зміниться світогляд цілого суспільства, було б нерозумним.
Росіянам – хочуть вони цього чи ні – доведеться пройти через болючий процес дізнання правди, усвідомлення своєї ролі та відповідальності за все, що відбулося. Завершитися все це повинно буде загальнонаціональним каяттям російського народу, як це відбувалося в Німеччині після Другої світової війни. Цей процес був розпочатий у Німеччині одразу після поразки, але досягнув фінального моменту лише у 60-і роки, коли покоління молодих німців, які зростали неотруєними нацистською пропагандою, почало масово змінювати світогляд німецького суспільства.
В будь-якому випадку це не буде швидкий процес.

Західні політики справді бояться Путіна і його погроз ядерною зброєю, і це не є таємницею. Під час роботи в уряді я багато спілкувався з американськими, британськими, європейськими фаховими військовими, і вони справді боялися, що колись умовний Путін може вдатися до використання ядерної зброї. І ніхто з них не хоче такого розвитку подій, тому що ніхто й гадки не має, чим усе завершиться, якщо ядерного удару буде завдано.
Разом із тим, рівень цих побоювань на Заході поступово зменшується. Зменшення страху паралельно буде збільшувати віру в перемогу ЗСУ та призводити до нарощування воєнної допомоги Україні.

Жодних перспектив створення "Харківської народної республіки" чи "Херсонської народної республіки" найближчим часом немає. Тим більше, про Харків зараз взагалі нема чого говорити. А потуги окупантів на Херсонщині із введенням рублів, переведенням освіти на російській стандарти, призначенням власних представників псевдомерами тощо теж не матимуть успіху. Росія відкатала ці механізми на окупованій частині Донеччини і Луганщини, а зараз намагається стрімголов реалізувати все це на Херсонщині.
Але для того, щоб цей процес був ефективним, потрібна масова підтримка місцевого населення, а такої підтримки немає і не буде ані на території Харкова, ані на території Херсону. Тому спроба реалізації такого сценарію абсолютно провальна.

Диверсійні акції на території РФ уже повинні відбуватися, як на мене.
А щодо застосування ЗСУ, то, з моєї точки зору, по-перше, Україна має повне юридичне право, по-друге, має повне моральне право, а, по-третє, має можливості завдати ударів по об'єктах військової інфраструктури на території і Росії, і Білорусі.
Я не розумію, чому досі ми не завдали таких превентивних ударів (авіаційних, артилерійських) по російських та білоруських об'єктах військової інфраструктури, які використовуються росіянами для нанесення ракетно-бомбових ударів по Україні. У нас є можливості зруйнувати аеропорти, нафтоперегінні заводи на території Білорусі, залізничні вузли… Рішення про незастосування таких засобів, як на мене, залежить виключно від політичного керівництва країни.
При цьому я можу пояснити, чому і досі не завдано удару по Кримському мосту, який має величезне символічне значення для Росії. Переважна більшість наших громадян не розуміє рівень захисту цієї споруди. Коли я працював в міністерстві, отримував розвідувальну інформацію: усвідомлюючи значення цього мосту, росіяни застосували неймовірні заходи безпеки. Це стосується і систем ППО, які розгорнуті навколо цієї споруди, а це означає, що завдати ракетно-бомбового удару з повітря вкрай складно. Єдиний спосіб, як мені говорили військовослужбовці, це масове використання дронів-камікадзе. Умовно кажучи, потрібно одночасно запустити 200 дронів-камікадзе. Нехай сотню з них росіяни зможуть збити, але інша сотня все одно влучить у ціль.
Завдати удару з моря також буде складно, тому що там міст охороняється як ВМС РФ, так і спецзагонами російських підводників. Росія готується до таких дій з боку України, а тому там розгорнута колосальна система захисту з застосуванням не тільки великої кількості особового складу, але й технічних засобів.
Кримський міст – це водночас один із найбільш вразливих і найбільш значущих стратегічних об’єктів сучасної Росії.

Росія має зникнути з карти світу як єдина держава в тому вигляді, в якому вона зараз існує. Вона має перетворитися на низку незалежних держав.
Коли мені кажуть, що це – утопія, я завжди відповідаю, що чудово пам'ятаю стан РФ на початку 90-х років. Тоді Уральська народна республіка на чолі з губернатором навіть надрукувала власні гроші. Тоді Татарстан і Башкортостан закрили власний повітряний простір для літаків тодішнього Аерофлоту. Тоді було проголошено створення Далекосхідної народної республіки. Тоді опитування населення Калінінграду свідчили про те, що більше 90% вважали себе частиною ЄС, а не Росії. Я все це чудово пам’ятаю.
Тому розпад РФ цілком можливий.

Може.
Багато в чому це залежатиме від позиції США і Великої Британії. Чому? Тому що в 90-і роки, коли фактично розпочався процес розпаду Росії, саме британці з американцями злякалися ймовірних наслідків неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї та зброї масового знищення. І саме завдяки діям США тоді вдалося втримати Росію в нинішній конфігурації. Мало хто пам’ятає, але в ті часи три вантажні літаки з готівковими доларами приземлялися в Росії: два в Москві, один у Петербурзі. Це робилося для того, щоб підтримати російську економіку, що дихала на ладан.
Саме в ті часи з’явилися "ніжки Буша", над якими зараз глузують російські пропагандисти. Але саме завдяки цим курячим ніжкам російське суспільство було врятоване від неминучого голоду.
Це робилося не з великої любові до росіян, а виключно тому, що на Заході боялися неконтрольованого розповсюдження зброї масового знищення.
Зараз у США зберігається та сама парадигма, що й у 90-і. Якщо її вдасться змінити на іншу парадигму – що Росія неминуче розпадеться на 8-10 незалежних держав, але і в такому випадку вдасться зберегти контроль над розповсюдженням зброї, якщо вжити певних дій на випередження – не буде нічого, що могло б завадити майбутньому розпаду Російської Федерації.

Так, це справді так.
Але завжди треба мати на увазі, що, по-перше, за будь-яких обставин набагато легше мати справу з одним супротивником, ніж з 5-10.
По-друге, контролювати не-продаж ядерної зброї відверто терористичним угрупованням, які загрожують США, набагато простіше, підтримуючи зв’язки з одним власником цієї зброї, ніж з 5-10.

Для мене особисто ця стаття нічого не змінила у світосприйнятті і розумінні, що таке Росія. Це не перший матеріал подібного змісту. Та й прагнення Росії не просто знищити українську державу, а фізично знищити носіїв української ідентичності, тобто українців, для мене ніколи не було таємницею.
На жаль, переважна більшість наших громадян не могла в це повірити. Зараз, після таких кривавих подій, сподіваюся, вони змінять ставлення до колишнього «братського народу», або «старшого брата», та нарешті усвідомлять, що Росія – просто ворог. Як говорила Голда Мейер, «ми хочемо жити, а вони хочуть нас вбити – погодьтесь, що поле для компромісу у нас дуже невелике».

Так, принципової різниці тут немає. Але зараз головне, що помірковані російські великодержавні шовіністи змушені визнавати: ВС РФ роблять помилку, коли вдаються до відвертих актів терору та геноциду по відношенню до цивільного населення, бо як наслідок це призводить до ненависті до всього російського, в тому числі в російськомовному середовищі громадян України, на лояльність якого так сподівалися в Росії.

Це не так. Санкції, які запроваджені проти Росії, не мають ефекту миттєвої дії. Вони діють і розраховані на довготривалу перспективу. Тому очікувати миттєвих результатів немає сенсу.
Те, що ми спостерігаємо зараз, є лише початком процесу. Але цей процес невідворотний, в тому й полягає «родзинка».
Один нюанс. У 2014 році американці застосували проти Росії певні санкції, зокрема, в деяких напрямках використання високотехнологічної продукції. Росіяни насміхалися, жартували з цього приводу. Зокрема, навіть Рогозін говорив, що Росія до Міжнародної космічної станції і без американців доберемося. А Ілон Маск тоді жартував: «На батуті скакати будете?». Як би росіяни не надували щоки, але за вісім років Росія не запустила жодного супутника, хоча вони фізично виготовлені і лежать на складах Роскосмосу, але в них не вистачає невеличкої кількості складових, зокрема, деяких чіпів, які виготовляються в США, і їх також торкнулися санкції.
За вісім років аналогів у рукожопій Росії не тільки не змогли створити, але й не змогли знайти ніде в світі. І, як наслідок, за весь цей період вони не змогли запустити жодного супутника.

Так, це справді так.
Це неминуче буде призводити до зниження інтенсивності ведення бойових дій в Україні. І справа не тільки в ракетах, але й у навігаційному обладнанні для аерокосмічних військ РФ, яке так само використовує певні електронні складові, які Росія отримувала ззовні і на які зараз розповсюджуються санкції. Навігаційні прилади механізованих частин – так само. Пристрої для керування великими угрупованнями збройних сил, які ґрунтуються на використанні сучасної електроніки – та сама історія. Навіть робота нафтопереробних заводів теж залежить від можливості використання певних технологій, в чому зараз Росія дуже обмежена.
Тому жодним чином не варто применшувати значення цих санкцій.

Я вважаю, що це було помилкою. Бачив документальні відео з цих маршів у Німеччині. Бачив, як нахабно себе поводили упирі, що сиділи в автівках, як глузували вони і над українцями, і над німцями. Це чергове свідчення непевної позиції німецької влади.
При цьому я був дуже здивований, що в жоден із цих автомобілів не полетів коктейль Молотова.

Китаю, як і будь-якій іншій країні світу, в першу чергу, вигідне посилення власних позицій. Такі самі інтереси і в України, і у США, і у Великобританії, і у Польщі. У будь-якої країни власні інтереси завжди в пріоритеті, і про це ніколи не треба забувати.
Китай зараз найбільше зацікавлений у поновленні контролю над Тайванем. Це маленька точка на світовій карті, але вона може стати точкою величезного конфлікту між двома величезними державами – США і Китаєм. На уникнення такого ймовірного протистояння зараз спрямована політика Сполучених Штатів. Поки що Китай утримується від активних дій, спрямованих на повернення контролю над цією територією.
Під час Олімпіади начебто були досягнуті певні домовленості між Сі Цзиньпінем і Володимиром Путіним: Китай буде дотримуватися нейтральної позиції під час майбутнього вторгнення Росії на територію України, натомість Росія буде так само нейтрально поводитися під час можливого майбутнього застосування сили Китаю щодо Тайваню. Проте жодних офіційних підтверджень цього я не бачив.
Що стосується українсько-китайських стосунків взагалі, то, з економічної точки зору, вони для Піднебесною не представляють якогось значущого інтересу і ніколи не представляли.
Крім того, ми вляпалися у величезний конфлікт із Китаєм навколо одного з українських підприємств. Цей конфлікт був цілком прогнозованим, коли стало відомо про те, що керівництво цього підприємства має бажання продати частину своїх акцій саме представникам КНР. Але керівництво нашої держави не зробило належних висновків із попереджень спецслужб, в тому числі й українських, про можливі негативні наслідки. На жаль, сталося те, що сталося. Цей інцидент не може сприяти покращенню стосунків України та Китаю. Так жадібність деяких українських чиновників, з одного боку, призвела до погіршення стосунків між Україною і США, а з іншого – між Україною та КНР.

Не можу сказати, що є якась «темна сила» або «закулісся», яке свідомо гальмує цей судовий процес. Ні, це не так.
На жаль, так повільно працює машина міжнародного судочинства. У цьому її величезний недолік. Я цілком розумію об’єктивність критики неефективності роботи таких установ з боку наших політиків, незалежно від їхніх політичних поглядів. Судовий процес щодо збитого Боїнга тільки розпочався, хоча минуло вже сім років. А скільки він ще буде тривати – одному Богу відомо.
Колись буде рішення суду, будуть названі відповідальні та виконавці. Але всі вони перебувають на території Росії. І я переконаний, що вони не понесуть кримінальне покарання на території РФ.
Що має статися для того, щоб ті люди, які отримають вироки Міжнародного суду, відбули покарання? Зміна політичного режиму в Росії. І тут не йдеться про смерть особисто Путіна.
Але я не бачу перспектив зміни політичного устрою чи конфігурації в РФ найближчим часом. Тож вирок буде мати виключно політичні наслідки, не більше того.

На сьогоднішній день, на жаль, це практично неможливо. Бо близько 90% опитаних росіян отримують інформацію з виключно федеральних телеканалів. За таких обставин і за такої ізоляції, як зараз, для росіян неможливо достукатися. До зміни світогляду росіян призведе виключно воєнна поразка.

Те, що зараз відбувається, є наслідком багаторічної політики подвійних стандартів, яку проводила переважна більшість великих політичних гравців по всьому світу. Зрештою відбувалися брутальні порушення будь-яких цивілізованих способів ведення війн, які обмежені різного роду міжнародними конвенціями у різних точках земної кулі, починаючи від Африки та Латинської Америки. Можемо пригадати і агресію Росії у Грузії, і дії російських військових на території Чечні. Але реакція світової спільноти були, м’яко кажучи, імпотентною. З іншого боку, те, що відбувається зараз, є яскравим свідченням кризи системи світової безпеки, а також світових міждержавних стосунків. Бо Росія своїми діями порушує не лише моральні норми, а цілу низку міждержавних документів. А механізму, як запобігти таким діям у майбутньому з боку інших країн, не існує. Низька ефективність ООН вже цілком очевидна. Зеленський сказав про доцільність саморозпуску ООН. На емоційному рівні я готовий підтримати таке висловлювання. Але перш ніж щось зруйнувати, потрібно спочатку подумати над тим, чи є можливості збудувати щось інше, більш ефективне. І у мене відповіді немає на це питання, я не бачу сьогодні можливості запровадження будь-якого більш ефективного механізму, ніж ООН навіть попри повну його неефективність.

Моя відповідь буде доволі цинічною і прагматичною. Якщо рівень втрат в Україні буде утримуватися на рівні конфлікту між двома країнами, то ця війна не призведе до якихось глобальних змін. Якщо ця війна перетвориться на світову війну, тоді це неминуче призведе до зміни геополітики в усьому світі.

Якщо РФ завдасть тактичного ядерного удару по території України, то – так. Якщо Росія завдасть удару по території якоїсь із країн НАТО, то – так. Якщо країни НАТО долучаться до надання воєнної допомоги нашій державі особовим складом і зазнають втрат, то – так.

Так, це не змусить світ змінюватися.
Навіть якщо Україна зазнає небачених втрат, це не призведе до жодних глобальних наслідків.

Так, справді, війна у нас на роки. Вона не закінчиться за місяць.
Витримаємо – і ми, і Росія. Якщо говорити про середньострокову перспективу, тобто 2-3 роки, витримаємо. Якщо ми будемо отримувати підтримку з боку наших партнерів і союзників. Без цієї підтримки ми стільки не витримаємо.
Якщо позиція таких країн, як Китай, Індія тощо, лишатиметься такою самою, що й сьогодні, це нівелюватиме дієвість тих санкцій, які запроваджуються проти Росії зараз. То в короткостроковій перспективі це дасть можливість Росії витримати військове навантаження. Якщо США, Великобританії, Японії та ЄС вдасться змінити позиції інших світових гравців, зокрема Бразилії, Індонезії, Китаю тощо, тоді Росія в середньостроковій перспективі таке навантаження може не витримати 2-3 роки. Якщо не вдасться змінити, то РФ може витримати і стільки.

Якби такі дії з боку Росії відбулися півроку тому і не супроводжувалися такими нищівними ударами в першу чергу по відношенню до цивільного населення і до об’єктів, які не належать до військових, тоді б такий сценарій виглядав доволі логічним. Але після того, що вже у нас відбулося і ще, на жаль, буде відбуватися, країни ЄС, в першу чергу, наші сусіди, а також США та Британія просто не зможуть стояти осторонь і спостерігати за знищенням України як держави.
Тому, якщо дії РФ щодо знищення України як держави будуть більш результативними, рівень допомоги нашій країні суттєво збільшиться. І в такому разі не виключено пряме втручання деяких країн НАТО та надання воєнної допомоги Україні із застосуванням їхніх власних збройних сил.
Тобто поразки України, скоріше за все, Захід не допустить.