Війна не закінчиться у 2024-му, зруйнованих вщент міст, як Бахмут, стане більше – Тука

28 листопада 2023, 09:00оновлено 30 листопада 2023, 21:33
Передумов для закінчення війни в новому році немає, але про жодні великі прориви Росія вже не мріє, вважає Георгій Тука.
Переговори між Києвом і Москвою можуть початися після виходу ЗСУ на державний кордон України – Тука
Закінчити війну до виборів у США, тобто до листопада 2024 року, неможливо, переконаний Георгій Тука / Главред

На сайті Главред відбувся чат із колишнім головою Луганської військово-цивільної адміністрації та ексзаступником міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Георгієм Тукою. Спілкуючись із читачами, він розповів, чому війна не закінчиться в 2024 році, як звільнятиметься Крим, і коли стане можливою його ізоляція, чому Росія розвалиться, і які регіони спробують від неї відколотися першими, чи загрожує Україні знелюднення в результаті війни, чи будуть колись відбудовані Бахмут, Попасна й Авдіївка, а також яка поразка російських військ поховає Путіна і його режим.

Подаємо стенограму чату з Георгієм Тукою.

mr x: Як вибори президента США можуть вплинути на хід війни в Україні? Наскільки критично для команди Байдена закінчити цю війну до виборів, чи це не принциповий момент?

Георгій Тука: Вибори президента США є важливими для України, але не варто робити з цього драму чи трагедію. Адже навіть якщо на виборах переможе опонент Байдена, це зовсім не означає, що політика США щодо підтримки України зазнає радикальних змін.

Чи критично для Байдена закінчити війну в Україні, наскільки я розумію, саме перемогою, оскільки в іншому випадку закінчення війни й бути не може? Як би мені цього не хотілося, але не бачу реальних шляхів здобути перемогу в такий стислий термін. Тому, з моєї точки зору, закінчити війну до виборів у США неможливо.

Данильчук Г.: Зеленський заявив, що Росія готує нові кризи на Балканах і в Молдові. А чи потягне вона ще десь паралельні війни? Чим і як вона зможе воювати?

Георгій Тука: Росія зацікавлена у створенні нових міжнародних конфліктів по всій планеті, але це зовсім не означає, що вона братиме безпосередню участь у них. У РФ чимало ресурсів, зокрема, політичних. Також у неї величезний ресурс, який і досі залишається недооціненим – "м’яка сила".

Тому в найближчий перспективі на планету можуть чекати нові вибухи на кшталт ізраїльського конфлікту. Та, наголошую, попри те, що Росія в цьому зацікавлена, її збройні сили навряд чи братимуть безпосередню участь у цих конфліктах.

Главред: А чим Росії вигідні нові конфлікти по всій земній кулі, як ви говорите?

Георгій Тука: Будь-який конфлікт стосується такого загального цивілізаційного поняття як Захід. І будь-який конфлікт послаблює його учасників. Наприклад, думаю, попри значні успіхи Ізраїлю в Секторі Гази ніхто не говоритиме про те, що Ізраїль став сильнішим і покращив своє становище завдяки війні. Звісно, це не так, бо конфлікт потребує додаткових ресурсів як від країни, так і від її союзників.

Таким чином, якщо будуть спалахувати нові конфлікти, наші західні партнери будуть змушені реагувати на них, а, отже, це буде призводити до зменшення уваги до подій в Україні та скорочення допомоги нашій країні в протистоянні Росії.

Главред: Які регіони світу, з вашої точки зору, є найбільш вибухонебезпечними? Де Росія може спровокувати серйозні конфлікти?

Георгій Тука: У Росії є можливості спровокувати загострення на Близькому Сході у війні армії Ізраїлю проти ХАМАС та інших арабських терористичних організацій. Хоча сама Росія власними збройними силами участі в цьому брати не буде.

Також серед небезпечних ділянок можуть бути Балкани, у цьому я погоджуюся з президентом Зеленським. Путін у Сербії має потужну підтримку, а також має агентуру в дружній по відношенню до України Хорватії. Тому у росіян є можливості впливати на політичну ситуацію в цьому регіоні, наприклад, через незгасаючий конфлікт між Сербією і Косовим.

Крім того, можна припустити загострення тривалого протистояння між Індією і Пакистаном.

Дивіться відео чату з Георгієм Тукою, де він ділиться власним прогнозом щодо подальшого перебігу війни в Україні:

Anatoliy: Чи чекає в майбутньому на Росію війна на її території, зокрема, громадянська? Адже, наскільки я розумію, ЗСУ не заходитимуть на територію РФ, хоча тоді не зрозуміло, як тоді може функціонувати буферна зона в прикордонних областях РФ?

Георгій Тука: За нинішніх умов будь-які розмови про "буферну зону" є просто порожньою балаканиною. Яка може бути буферна зона, якщо Росія з власної території може обстрілювати Львівщину, Рівненщину та Тернопільщину?

Чи будуть ЗСУ заходити на територію Росії? Поживемо – побачимо. Навіть у нічних фантазіях у мене не виникає бажання, аби Україна окупувала бодай частину Російської Федерації – вибачте, але на біса воно нам треба, коли своїх проблем вистачає!

Втім, цілком можна припустити, що на території Росії спалахне громадянська війна, зокрема, регіональна. І зовсім необов’язково вона спалахне на кордонах з Україною. Скоріше, це буде Закавказзя, Сибір, Далекий Схід та Урал.

Люди молодшого покоління живуть у парадигмі, що Росія – це щось здоровезне, надпотужне, непохитне. Але я чудово пам’ятаю, як у 90-х роках на Уралі губернатор Россель надрукував власні гроші, як Татарстан і Башкортостан закривали повітряний простір для літаків Аерофлоту, як населення Калінінграду висловилося за приєднання до Євросоюзу, як був розпочатий процес створення Далекосхідної народної республіки. Тому у мене немає страху перед "величезною і непохитною" країною. Навпаки, я переконаний, що через тупість кремлівських керівників, які вдалися до таких дій щодо України, процес розпаду Росії на складові частини прискориться.

Главред: Через що може розпочатися громадянська війна в Росії, що може стати поштовхом до неї?

Георгій Тука: Може бути декілька причин, і перша з них – економічна. Росія – це федерація, яка складається з кількох десятків частин, і є федеральний центр, тобто Москва. Протягом останніх 15-17 років, коли Путін став стрімко закручувати гайки, в тому числі й керівникам регіонального рівня, процес централізації влади та розподілу фінансових ресурсів майже на 100% сконцентрувався в Москві. А в регіональних елітах РФ дуже різні люди. Наприклад, на Уралі є люди, заради яких населення повставало на бунт. Така сама ситуація з колишнім губернатором Далекого Сходу, якого засудили за замах на вбивство, але 80% місцевого населення його підтримує і не вважає винним, наполягаючи на тому, що це кремлівська змова, тож у них відповідне ставлення до федеральної влади.

Отже, зовсім необов’язково, що розпад Росії почнеться на засадах релігійного чи етнічного протистояння. У нас часто натякають на те, що республіки Північного Кавказу першими почнуть процес відокремлення. Я думаю інакше: ці кавказькі республіки дотаційні, і там панує неймовірна бідність. З економічної та фінансової точок зору, процес їхнього відокремлення від федерального центру буде доволі нелогічним.

А от величезні регіони-донори не зацікавлені в подальшому підпорядкуванні Москві, і в 90-х роках вони здійснювали спроби відокремитися від Російської Федерації, наприклад, Татарстан і Башкортостан, Урал і Сибір. Їм нецікаво залишатися дійними коровами, коли неймовірні, просто шалені кошти Москва щороку в якості данини виплачує Кадирову в обмін на лояльність його режиму до Кремля.

Главред: І другий момент – щодо буферної зони у прикордонних областях Російської Федерації. Ви досить категорично сказали про те, що ця ідея поки що виглядає "нічними фантазіями". Як ви гадаєте, за яких умов розмова про це матиме підстави, і така ідея виглядатиме більш-менш реалістичною?

Георгій Тука: Перша умова – це завершення перебування у владі такої персони як Путін.

Друга – це вихід ЗСУ на державні кордони Росії та України. Після чого може бути розпочатий переговорний процес між Москвою та Києвом за участі в обов’язковому порядку наших провідних союзників. У такому контексті може бути застосоване поняття не буферної, а демілітаризованої зони вздовж кордону. Це означатиме, що, наприклад, на відстані 15 км уздовж кордону не має бути важкого озброєння і бронетехніки.

Та все одно не потрібно забувати, що існують сучасні засоби завдання уражень, і дальність їхніх польотів становить сотні й тисячі кілометрів. Тож усе це дуже умовно.

Ніна Г.: Чому росіяни байдужі до колосальної цифри людських втрат у війні в Україні? Адже ЗСУ перемелюють їх сотнями тисяч! Скільки їх має лягти в український чорнозем, аби щось клацнуло в їхніх мізках, і вони замислилися про безглуздість цих жертв?

Георгій Тука: Останнім часом на різних російських пропагандистських каналах неодноразово чув від учасників "політичних шоу" тезу про те, що Росію не зможе перемогти ані Захід, ані, тим більше, Україна. Тому що, на відміну від Заходу та України, у "русского народа" відсутнє поняття "допустимого урона", тобто того рівня втрат, який суспільство готове сприйняти заради досягнення мети, а, якщо перевищується цей рівень втрат, суспільство замислюється, чи не надто високу ціну воно платить за свої забаганки і мету. У "русского народа" таких гальм немає.

Не можу сказати, що я погоджуюся з такою точкою зору – просто не знаю, наскільки це відповідає дійсності. Цілком припускаю, що це черговий пропагандистський трюк, спрямований на те, щоб переконати в цій непереможності Росії передусім глядачів з України.

Тези про те, що українців 40 мільйонів, а росіян 140 мільйонів, і тому росіяни українців перемелять і їх ніщо не зупинить, бо у них необмежений мобілізаційний ресурс, спрямовані на деморалізацію українського населення. І ця теза про відсутність межі припустимих втрат у росіян спрямована на посилення ідеї про неможливість перемоги над Росією.

Можливо, такі висловлювання і мають рацію, але лише частково. У Росії величезна територія. Тож коли ми говоримо про те, що на сьогоднішній день Росія втратила у війні 300 тисяч осіб, потрібно розуміти, що ці 300 надгробків із хрестами розпорошені по величезній території. Тому якщо до певного села привезли три гроби, й на кладовищі з’явилися три нові хрести, для жителів цього російського села це не виглядає катастрофою чи трагедією. Натомість на наших кладовищах з’явилися місця поховання наших героїв, які розкинулися аж до горизонту. Звісно, на нас це впливає зовсім інакше.

Втім, судячи з російських Тelegram-каналів, бажання брати участь в авантюрі Путіна, ризикуючи власним життям, у "глубинного русского народа" зменшується. Звісна річ, ще вистачає придурків, готових заради сплати боргів або придбання нового автомобіля китайського виробництва ризикувати власним життям, руками й ногами. Знищенням таких зараз і займаються Збройні сили України.

Тетяна: Замість "Лади" за загиблого в Україні російського солдата вже дають холодильник. Наскільки ще знеціниться російське життя?

Георгій Тука: Таких сюжетів купа. Бачив сюжет про російську жінку, якій замість чоловіка урочисто вручили холодильник. У неї п’ятеро дітей, живе в сільській місцевості. В іншому сюжеті бачив, як батькові вбитого російського солдата привезли машину дров на зиму – обміняли.

Дивлячись на все це, просто блювати хочеться від фрази "мы один народ". Ні, ми не один народ!

Denys: Ваші міркування з приводу висловлювань Ірини Фаріон щодо російськомовних захисників України, які воюють на фронті? Чи є україномовний захисник більшим патріотом за російськомовного?

Георгій Тука: Абсолютно ні. Категорично не погоджуюся з такою тезою.

В принципі, підхід пані Фаріон щодо українізації нашої країни мені імпонує, але методи, які вона пропагує, я вважаю абсолютно неприйнятними.

На сторінці у Facebook я виклав фото своїх онуків, одному з них три з половиною, а другому – два рочки, і зробив наступний допис. Мої батьки, корінні кияни, розмовляли російською мовою. Я почав говорити українською, коли працював на державній службі. Мій син почав розмовляти українською в той день, коли пішов воювати в 2014 році. А ці два маленькі козачки вже не знають слів "да", "нет", "папа" і говорять виключно українською мовою: "так", "ні", "тато". Як на мене, це найкращий приклад українізації українців.

Коваленко Г.: Якою буде Україна після війни в демографічому сенсі? Чоловіче населення суттєво скоротиться, більшість жінок і дітей, що виїхали за кордон, уже не повернуться, спеціалісти поїхали в інші країни і теж навряд чи повернуться... Хто тут буде жити і працювати, якщо країна знелюдніє?

Георгій Тука: Проблема доволі серйозна. Це визнають практично всі, принаймні я не чув якихось опозиційних точок зору щодо цього питання.

Від фахових людей я чув про те, що Україні після війни доведеться відкрити кордони для залучення іноземної робочої сили. Але, дивлячись на те, що сьогодні відбувається в Європі, США, Канаді та інших країнах світу (я маю на увазі демонстрації на підтримку терористів ХАМАС), я категорично проти і кістьми ляжу, аби не дозволити нам піти на подібний крок, як це свого часу зробили Франція та Німеччина, та ще й примусили інші країни Європейського Союзу піти таким шляхом. На щастя, не всі погодилися, деякі країни Євросоюзу категорично стояли на своєму, сплачували штрафи за відмову виконувати рішення європейської бюрократії, але вони захистили свої країни і своє населення від цієї дикої орди, якій не місце в цивілізованому світі.

Тож, не дивлячись на те, що у нас неминуче будуть демографічні проблеми, пов’язані з втратою населення, компенсувати ці втрати такими персонажами я категорично проти.

Главред: Як ви гадаєте, чи повернеться колись життя в ті регіони де зараз точаться війна і які вже багато років окуповані Росією? І коли це можливо, зважаючи на той самий фактор збезлюднення? Хто там буде жити, і як відновлювати ці стерті з обличчя землі міста?

Георгій Тука: Не маю сумніву, що життя туди повернеться. Є світовий досвід, яким можна і потрібно буде користуватися, повертаючи тим чи іншим регіонам привабливість для людей. Просто уявіть собі, що на Луганщині з’являється "силіконова долина" з абсолютно новітньою інфраструктурою, відповідними умовами для роботи, дозвілля та проживання. Звісно, в такому випадку молодь туди поїде з задоволенням. Розумію, що "силіконових долин" не може бути багато, але у мене немає сумнівів, що будуть будуватися абсолютно нові підприємства.

Я не висловлю аж надто контроверсійну думку про відродження зруйнованих війною підприємств, бо ми ці питання обговорювали ще з 2016-2017 років. Переважна більшість цих підприємств були побудовані ще у 50-60-х роках минулого сторіччя, отже, вони і морально, і технологічно застаріли. Чи повинні ми відновлювати руїни того, що було побудовано 50-80 років тому? Звісно, ні. Зокрема, перш ніж вкладати кошти у відбудову шахт, потрібно просто взяти калькулятор і порахувати втрати, яких зазнає держава намагаючись відновити діяльність цих об’єктів, і можливі прибутки від цього.

Отже, не маю сумніву, що ці регіони будуть відроджуватися, але це буде вже постіндустріальне відродження. Можливо, деякі підприємства-гіганти, якими славився Донбас, будуть відновлені. Але не можу собі уявити відродження, наприклад, Маріупольського металургійного комбінату – це місто в місті, якого вже фактично немає. Зараз ми навряд чи знайдемо мільярди доларів на будівництво фактично з нуля такого гіганту.

Главред: А, наприклад, вщент знищений Бахмут? Чи повернеться життя в такі міста, чи Бахмут залишиться містом-привидом?

Георгій Тука: На жаль, таких зруйнованих міст, як Бахмут, уже чимало, і, судячи з усього, їх ставатиме ще більше. Зрозуміло, не всі міста та містечка будуть відроджені. Якщо будуть ресурси, набудувати ми можемо що завгодно, але ким заселяти?

Разом із тим, не варто забувати, що Бахмут – це все-таки районний центр, і, окрім функції "даху над головою", він ніс велике адміністративне навантаження місцевого рівня. Тому я не виключаю, що Бахмут або Авдіївка будуть відбудовані, або Попасна на Луганщині – місто, якого фактично не існує. Навіть орки з Луга**она сказали, що в їхніх планах немає відновлення Попасної. Звісно, у них у планах цього не буде, бо їм Попасна 300 років не потрібна була – вони просто знищують усе, до чого дотягуються їхні артилерія та ракети. Це наша земля, і нам про неї потрібно буде дбати.

Це питання доволі складне. Перш ніж обирати той чи інший шлях, державі потрібно буде провести чимало міжнародних конференцій і круглих столів, аби консультанти з усього світу надали поради.

Hugo: Які військові поразки російської армії в Україні можуть поховати Путіна та його режим?

Георгій Тука: Наприклад, якби на одному з напрямків вдалося створити великий котел, у якому опинилося б 50-100 тисяч російських окупантів разом із купою металобрухту. І тут не йдеться про їхнє фізичне знищення – тільки про оточення, роззброєння та взяття у полон.

Думаю, поразка приблизно такого рівня могла б призвести до протверезіння глибинного російського народу хоча б на день-два. Тоді була б відповідна реакція самих росіян на дії їхнього очільника.

Путіну абсолютно наплювати на цих пропитих, беззубих і напівграмотних людей. Тому його абсолютно не цікавить те, скільки їх сконає в Україні. Його цікавлять виключно рейтинги.

Главред: А, наприклад, втрата Криму або сухопутного коридору до Криму може мати серйозні наслідки для Путіна?

Георгій Тука: Втрата сухопутного коридору – це не мета, а шлях до повернення Криму.

Якщо говорити про втрату Росією Криму, то тут може бути два шляхи. Якщо це буде відбуватися малою кров’ю і дуже швидко, як свого часу зробили з Кримом росіяни, то це не призведе до болючої реакції по відношенню до Путіна, а навпаки може призвести до додаткової консолідації глибинного російського народу: "Крым наш? Наш! Хохлы, гады, наш Крым отобрали! Мы вернём!". Така консолідація цілком можлива.

Якщо повернення Криму буде відбуватися кілька місяців, якщо під час цих дій збройні сили Росії, Чорноморський флот та бази, розташовані на окупованій території, зазнають відчутних та навіть показових втрат, то, звісно, це може призвести до деморалізації населення Російської Федерації та відповідної реакції з боку населення на дії російської влади.

Главред: Чорноморський флот РФ уже зазнав суттєвих втрат…

Георгій Тука: Так, але не треба перебільшувати. Хоча для нас це дуже приємно. Адже росіяни почувалися у повній безпеці і безкарності, поводилися доволі зухвало. Я, звісно, не майстер спорту з історії, але я не пам’ятаю прикладів, коли б держава, яка не має флоту, зуміла б реально боротися з флотом противника, причому робити це досить ефективно.

Разом із тим, не слід забувати: навіть якщо росіяни зараз відведуть свої кораблі з Севастополя на територію Краснодарського краю, то все одно потужності ракетного озброєння, яке міститься на бортах цих ракетоносіїв, дозволяє навіть із території Краснодарського краю продовжувати обстріли території України. Тому, з військової точки зору, нам це мало що дасть. Так, збільшиться час підльоту ракет, а, відповідно нашим силам протиповітряної оборони буде легше ефективно реагувати на пуски з більшої відстані. Але не потрібно вважати, що росіяни підуть з Севастополя, і це вже буде наша перемога. Ні, це далеко не так.

Микола: Чому, з вашої точки зору, російські війська так вчепилися в Авдіївку, чим для них є важливим цей населений пункт? І чому "друга армія світу" вкотре ламає зуби об невелике місто, як свого часу вбивалася об Бахмут?

Георгій Тука: З Авдіївкою все інакше, не так, як із Бахмутом. Якщо подивитися на карту, то з 2015 року вона наче своєрідний апендикс на території "ДНР", бо впритул підходить до Донецька. Думаю, навіть людина, яка нічого не розуміє у воєнній справі, подивившись на такий апендикс, ухвалить рішення відрізати його від решти української території для того, щоб, по-перше, отримати контроль над цим населеним пунктом, а, по-друге, створити котел для тих збройних формувань, які захищають це місто. Думаю, саме тому для наступу росіяни обрали саме Авдіївку.

Причина цього рішення – на поверхні. Недарма Путін дав доручення Шойгу до кінця 2023 року завершити процес "освобождения территории Донецкой области". Без досягнення успіху на Авдіївському напрямку це зробити просто неможливо. Саме тому вони так вчепилися в це місто.

Чому задля взяття Авдіївки застосовуються "м’ясні штурми", і росіяни зазнають величезних втрат, передусім людських? А просто іншого шляху у них немає. Я чув хороший експертний аналіз спроможності артилерії з обох боків: точність ураження і далекобійність української артилерії суттєво переважають над цими показниками російської артилерії, а тому здійснювати ефективне знищення позицій ЗСУ завдяки артилерії росіянам дуже і дуже важко, тому що ми перемагаємо в артилерійських дуелях. По-перше, ми можемо завдавати ураження противнику меншою кількістю снарядів, бо точність вища. По-друге, ми можемо це робити з більшої відстані, яка є недосяжною для артилерії росіян. Саме завдяки цьому поки що доволі успішно тримається та група сил, яка переправилася на лівобережжя Дніпра Херсонської області. В принципі, якби не масована підтримка української артилерії, росіяни могли б застосувати потужні бронетанкові сили і витиснути наших оборонців назад. Але оскільки будь-які спроби діяти в такий спосіб наражаються на шквал української артилерії, яка б’є з правого берега Дніпра, росіяни не можуть застосувати свою бронетехніку, аби атакувати наші позиції. Тож росіяни змушені атакувати піхотою, яку наші вдало косять.

Часом кажуть, що Авдіївка паде. Я багато разів бував в Авдіївці, але у мене немає якогось сакрального ставлення до цього міста. Я вважаю, що остаточне рішення мають приймати не політики з Банкової, борони Боже, а виключно вище керівництво наших збройних сил. Тільки керівництво ЗСУ, володіючи всією інформацію, має ухвалювати рішення – варто продовжувати захищати той чи інший населений пункт, втрачаючи техніку і наших хлопців та дівчат, або варто зробити крок назад, щоб зберегти життя наших захисників.

Щодня з острахом відкриваю новини і думаю: не дай Боже, хтось ляпнув уже про Авдіївку як місто-фортецю.

Viktor: Повідомляється, що ЗСУ таки закріпилися на лівобережжі Херсонщини. Що це змінює для росіян? Наскільки це наближає звільнення Херсонської та Запорізької областей? І що стане ознаками того, що ворог готується залишити ці території?

Георгій Тука: Поки що цей шматок української землі на лівому березі, над яким вдалося відновити контроль, доволі невеликий. На такому невеличкому шматочку досить важко створити повноцінний плацдарм для подальшого наступу та накопичити потрібну кількість збройних сил, зокрема, танкових підрозділів, важкої артилерії, створити запаси боєкомплектів для подальшого просування і потужного артилерійського удару. Цей шматок потрібно розширювати для того, аби там можна було створити плацдарм. Цим зараз і намагаються займатися підрозділи ЗСУ, які перебувають на тому напрямку.

Росіяни водночас намагаються відбити ділянки суходолу, які ми взяли під контроль. Чому їм це не вдається, я вже пояснив: ми виграємо артилерійські дуелі, і тому противник не може підійти важкою технікою, аби витиснути наших хлопців.

Разом із тим, дуже складно, маленькими кроками нам усе-таки вдається просуватися, розширюючи цей плацдарм і посилюючись. Звісно, хотілося б, щоб за одну добу вдавалося звільнити 10 кв км, але, на жаль, це нереально. Тому хлопці там б’ються за кожну посадку, за кожні 100 метрів. Але процес просувається.

Коли цей процес може завершитися, і там можна буде почати формування повноцінного плацдарму задля подальшого наступу, мені важко сказати, бо я не фаховий військовий. Але військові фахівці з питань логістики зазначають: без наведення повноцінних переправ через Дніпро про це йтися не може, тому що катерами переправити необхідну кількість важкої техніки та озброєння через Дніпро нереально.

Отже, обов’язково порядку потрібно розглядати питання наведення понтонних переправ, а це доволі складно, тому що вони одразу ставатимуть для ворога мішенями. Втім, нічого нереального немає.

Nikaleo: Вже кілька місяців поспіль у російсько-українському протистоянні жодна зі сторін не може здійснити радикальний прорив, який би зміг змінити розклади на полі бою в один чи інший бік хоча б на певному напрямку, фактично сторони тупцюють на місці. На вашу думку, що має статися або що має з’явитися в України або в Росії, аби стався зсув і фронт бодай на якомусь напрямку посипався? Іншими словами, що може забезпечити прорив нам або, не дай Боже, ворогу.

Георгій Тука: Давайте згадаємо статтю Залужного у виданні The Economist, яку досить невдало переклали, а тому з’явився термін "глухий кут". Правильніше було використати термін "пат", тобто нічия у шахах, коли жодна зі сторін не може радикально змінити ситуацію на свою користь.

Крім того, у своїй статті Залужний говорив, що для здійснення прориву потрібна певна технологічна революція. Під технологічною революцією мається на увазі зовсім не те, що розуміють під цим терміном фахівці зі сфери ІТ. Наведу декілька прикладів з нашого з вами життя. Свідками цього ми вже були, але просто не усвідомлювали, що це технологічна революція.

У 2014 році Україна стала першою в світі країною, яка під час бойових дій почала масово задля спостереження використовувати дрони і коптери. Ця технологія абсолютно не є новітньою, просто до цього дрони і коптери використовувалися з іншою метою. У багатьох арміях світу ця технологія використовувалися. Наприклад, ізраїльтяни вели спостереження з дронів за Палестиною ще 20 років тому, але тепер ідеться саме про масове використання.

Після початку повномасштабного вторгнення російських військ Україна стала першою країною, яка стала масово використовувати дрони не задля спостереження, а задля завдання ураження противнику.

Інший момент – морські дрони. Це не новітня технологія – її намагалися використовувати італійці ще за часів Другої світової війни, а також японці, коли саджали камікадзе на керовані торпеди чи літаки. Тобто, з цієї точки зору, нічого нового не відбулося. Але саме нам вдалося з поодиноких випадків зробити систему.

А тепер давайте трошки увімкнемо фантазію. З 2014 року морськими дронами почали займатися дві компанії – наш фонд "Народний тил" і "Армія.SOS" Юрія Касьянова. Тими дронами, які зараз плавають до Криму, теж почали займатися ми. Тож я трошки більше знаю, ніж це доступно широкому загалу.

Перша фантазія. Якщо зробити таку конструкцію плавучого дрону, яка дозволить йому на відстані 3-4 милі пірнати у воду і атакувати вже під водою. Коефіцієнт корисної дії щодо влучання в нього і знищення корабельними засобами ураження буде значно менший.

Друга фантазія. А якщо цей дрон на борту матиме ще два-три повітряні дрони, і на відстані 5-10 миль ці повітряні дрони будуть злітати з борта і завдавати ураження або корабельним угрупованням ворога, або об’єктам противника на суходолі. Водночас сам дрон буде продовжувати виконувати своє завдання.

Точку зору Залужного на днях підтримав і конкретизував відомий американський генерал Бен Ходжес. Не є великою таємницею, що переважна більшість високопосадовців армії США повністю підтримує Україну та ті потреби, які озвучує Залужний. Також вони не задоволені тим, що вище політичне керівництво західних країн не реагує належним чином на ті запити, які надає Україна. Ходжес сказав, що задля того, аби відбувся прорив, Сполученим Штатам потрібно надати Україні ті зразки ATACMS, які здатні уражати цілі на відстані 300 км із боєголовками різного типу, а після цього Німеччині потрібно надати Україні свої ракети дальністю ураження 500 км. Масове використання подібних засобів ураження дозволить українцям у дуже стислі терміни звільнити окупований Крим.

Чи можна це вважати технологічним проривом, про який писав Валерій Залужний? Звісно, ні, бо нічого нового в цьому немає. Але використання озброєння такого типу для нас буде новітнім, бо ми до цього його ніколи не використовували. З такої точки зору, це може вважатися певним технологічним проривом.

Тому я абсолютно не поділяю песимізму, який оволодіває українцями, коли вони чують про те, що Україна опинилася в глухому куті. Ніякого глухого кута немає – це патова ситуація, з якої потрібно знайти вихід. І фахові військові озвучили цей вихід. Не потрібно бути лауреатом Нобелівської премії для того, щоб збагнути, що саме потрібно для цього.

Втім, зараз усе залежить від політичного керівництва різних країн світу, які здатні допомогти здійснити такий технологічний прорив.

MirRa: Як, по-вашому, поява у ЗСУ F-16 вплине на перебіг війни, що це змінить? Чому Захід зволікає і з авіацією, і з далекобійними ракетами, чого боїться?

Георгій Тука: Боїться Захід того ж, чого він боявся і в 2014 році – він боїться "ескалації". Хоча, чесно кажучи, я вже не розумію, про яку ще ескалацію може йтися, окрім застосування ядерної зброї.

Я не поділяю таких побоювань, але вони, на жаль, є. Хоча слід визнати, що вони зменшуються. Останні заяви міністра оборони США і голови Держдепу свідчать про те, що ті побоювання, втіленням яких був голова Центрального розвідувального управління Салліван, який від першого дня був проти надання Україні потужної зброї. Зараз подібні голоси практично не чутні. Дуже хотів би сподіватися, що їхня позиція або зазнала змін, або люди, які ухвалюють рішення у США вирішили, що Україна має перемогти, а не отримати нічию.

Чи виллється це в певні реальні кроки? Мені, звісно, хотілося б, аби це сталося якомога швидше. Але маємо те, що маємо.

Щодо літаків F-16. Мені було дуже неприємно, коли в перші дні навали, а я тоді перебував у лавах 206-го батальйону, який боронив Київ, в інформаційному просторі панував неприпустимий тренд, а потім його перейняло й суспільство. З’явилися у нас NLAW – у нас почали волати, що "ми зараз усіх мо**алів NLAW-ми перекоськаємо, день-два-три, і всіх попалимо". З'явилися Javelin – так само, почалися пісні і частушки. Потім у нас з’явилися Bayraktar – у нас заговорили, що "от тепер ми ними все довкола переможемо". Це абсолютно неприпустимо, це нівелює складність нашої боротьби, примітивізує її. І все це, зрештою, грає нам не на користь.

Сподіваюся, що після завершення війни нашою перемогою ми отримаємо чесну і об'єктивну інформацію, скількома життями ми заплатили за таку бездумну інформаційну атаку на суспільство, в тому числі на тих людей, які на той час перебували в Збройних силах. Адже дивлячись усі ці численні ролики з відповідним музичним супроводом хлопці брали Javelin, без дорозвідки йшли в атаку, вірячи, що це всесильна зброя. А на них там чекали і клали, і клали, і клали… За таку бездумну інформаційну політику ми заплатили чималу ціну.

Тому про F-16 потрібно розуміти, що це літаки минулого або навіть позаминулого покоління. Російська система протиповітряної оборони здатна доволі успішно з ними боротися. Тому очікувати, що поява F-16 забезпечить Україні панування в повітряному просторі, не варто, бо це абсолютно не відповідає дійсності.

Та нам F-16 необхідні за будь-яких обставин. Адже якщо вони будуть обладнані певними зразками озброєнь (є розробки ракетного озброєння, наприклад, класу "повітря-повітря", які призначені саме для повітряного бою між літаками, і в них дальність ураження і пошуку цілей більша, ніж у сучасних зразків російської техніки), їхнє використання дозволить нам отримати контроль над повітряним простором нашої території. Втім, говорити про те, що це нам дозволить знищити російську авіацію, точно не доводиться.

Ілля: Як, на ваш погляд, звільнятиметься Крим? Що змінюється після того, як РФ була змушена забрати звідти Чорноморський флот, а Україна почала регулярно завдавати ударів по військових об'єктах у Криму? Чи можливий захід ЗСУ до Криму до кінця 2023 року?

Георгій Тука: Неможливий. Для цього немає об'єктивних передумов.

Якби ми мали все необхідне озброєння, про яке говорив Бен Ходжес, та ще й у великій кількості, яка дозволила б нам за тиждень знищити всю військову інфраструктуру Криму, яку набудували за ці роки росіяни, тоді було б набагато простіше і прорубати коридор суходолом, і заходити на півострів. У нас немає сил і можливостей здійснювати десантні операції, це потрібно чесно визнавати. Отже, єдиний шлях заходу до Криму – суходолом. А для того, щоб просунутися до Криму суходолом, потрібно прорубати коридор. Щоб це зробити, потрібні ті самі засоби ураження, про які сказав Бен Ходжес.

На сьогоднішній день я вважаю все це нереалістичним. Але у випадку, якщо ми отримаємо у належній кількості всі ці види озброєння, якщо нам вдасться їх ефективно використати, ми зможемо відрізати Крим від забезпечення, знищивши сухопутний коридор до Криму, і взявши під вогневий контроль Кримський міст.

До речі, Кримський міст зовсім необов’язково знищувати – достатньо його просто взяти під вогневий контроль, коли будь-що, що пересувається цим логістичним шляхом, легко буде перетворюватися на військову ціль, яка буде вражатися різними типами озброєння.

Для забезпечення півострова всім необхідним використовувати кораблі Росії буде нереалістично, і вона жодним чином з цим не впорається. Отже, неминуче постане питання про те, як виживати угрупованню російських військ у Криму, що робити. Зрозуміло, що в першу чергу росіяни будуть рятувати свої збройні сили, не цивільне населення. Цивільне населення буде рятуватися самостійно – або на гумових човниках гребти до історичної батьківщини, або просто буде кинуте напризволяще. А от Збройні сили Російської Федерації і Чорноморський флот будуть евакуйовані, тому що не буде можливості їх забезпечувати ані озброєнням для ведення активних бойових дій, ані продовольчими запасами.

Тож метою наших масових атак буде ізоляція півострова. Після цього ЗС РФ будуть змушені залишити півострів. Цей процес буде тривати не один день. Не слід думати, що 100 тисяч орків враз сядуть на гумові камери від вантажних коліс і попливуть через Керченську протоку, гребучи броніками чи касками. Ні, ця операція буде здійснюватися поступово й триватиме не один тиждень.

Але я абсолютно переконаний: щойно цей процес евакуації почнеться, наші ЗС почнуть заходити до Криму і поступово витискати армію ворога з території українського півострова.

ant_32: За вашим прогнозом, коли ЗСУ вдасться ізолювати Крим, знищити мости і перерізати сухопутний коридор до Криму?

Георгій Тука: Я не можу нічого спрогнозувати, тому що це залежить не від наших Збройних сил, не від мене, не від поважних воєнних консультантів і помічників, які нам допомагають. На сьогоднішній день це залежить виключно від політичного рішення очільників союзницьких держав. Коли таке рішення може бути ухвалено, не знаю. Хотілося б, щоб позавчора, але…

Леонід К.: Як погодні умови та настання зими вплинуть на наш наступ? Яких подій на фронті ви очікуєте взимку?

Георгій Тука: Все залежатиме від погоди. Давайте згадаємо активне використання важкої броньованої техніки на двох етапах. Перший – коли росіяни заходили на територію України, тоді одна-дві гидоти навіть встигли заїхати на Оболонь у Києві. Тоді їх попалили чимало. Другий – спроба цього літа, коли підігріті політиками ЗСУ ухвалили рішення про контрнаступ і наразилися на невідомі нашій розвідці шалені мінні поля. Ці мінні поля зупинили просування бронетехніки.

Тому говорити про якісь перспективи складно. Я не фахівець у питаннях воєнного мистецтва. Просто вірю, що керівництво ЗСУ разом із нашими консультантами діє грамотно. Хотів би лише одного – щоб політичне керівництво не втручалося в діяльність керівництва ЗСУ.

Ревенко Л.: Ваша думка, чи можлива нова спроба росіян узяти Київ? Взагалі, чи здатні вони захопити якісь нові міста, обласні центри або суттєво просунутися, на яких напрямках?

Георгій Тука: Нова спроба взяти Київ – це маячня.

За всі ці роки росіянам не вдалося захопити бодай якийсь великий населений пункт. Захопили вони хіба що ті населені пункти, які складно назвати великими, наприклад, Бахмут, Попасна, зараз, можливо, Авдіївка. Це райцентри, невеличкі містечка. А захоплюють росіяни їх просто – знищенням вщент.

А тепер подумайте, скільки ресурсів, сил і засобів потрібно для того, щоб захопити і зруйнувати, наприклад, Харків. На це підуть роки. Тому я абсолютно не вірю в те, що можливі нові спроби росіян атакувати великі міста. Росіяни вже про жодні великі прориви не мріють, принаймні об'єктивних свідчень я не бачу.

Nelli: Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну ви прогнозували, що ця війна триватиме два-три роки, і до другої річниці лишається насправді вже не так багато часу. Чи бачите ви зараз передумови для закінчення війни в 2024 році, скільки вона ще може тривати, по-вашому?

Георгій Тука: На жаль, об'єктивних причин я поки що не бачу. Коли я говорив про два-три роки, я був надто оптимістичний щодо рівня допомоги з боку наших союзників. На той час ми отримали лише тільки Javelin та NLAW, але я аналізував потенціал і був переконаний, що допомогу ми отримаємо, та навіть при цьому війна триватиме як мінімум два-три роки.

На сьогоднішній день рівень підтримки нас Заходом, звісно, зріс, у порівнянні з 2022 роком, але він не є достатнім для того, щоб Україна могла перемогти. Він зараз коливається на тому рівні, щоб Україна могла просто стримувати ворога. Для перемоги цього недостатньо.

Я би дуже хотів вірити, що наступного року ми отримаємо ті види озброєння, які дозволять реалізувати план звільнення території нашої країни. Здавалося, що питання з F-16 вирішиться за тиждень-два, але постійно це відсувалося. І так триває вже півроку. Зараз розпочатий процес навчання пілотів, але й він може тривати до півроку. Величезна проблема виявилася не в майстерності наших льотчиків, а в їхньому поганому знанні англійської мови, а також у майже нульовому рівні знання англійської мови у того персоналу, який буде обслуговувати ці літаки. На жаль, це дуже гальмує процес.

Хотілося б вірити, що наступного року нам вдасться реалізувати всі наші прагнення. Але мусимо зважати на ті турбулентні процесів, які зараз розпочалися у США, на події, які зараз розгортаються на Близькому Сході, а також не виключаю, що росіянам вдасться роздмухати ще одне вогнище війни на планеті. Все це відволікає увагу від звільнення територій України та ресурсну допомогу. Чим менша увага і чим менша допомога, тим нам важче, і тим більше відтерміновується день перемоги.

Dafny: The Economist пише, що війна в Україні триватиме ще щонайменше 5 років. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою? І якщо цей жахливий прогноз близький до реальності, то поясніть, як, чим і ким Україна воюватиме стільки? Війна до останнього українця? Чи означають такі публікації теоретичну готовність США та Британії воювати нами роками?

Георгій Тука: Радив би тому, хто ставить таке питання, брати валізу і валити в Росію-матушку. Тому що тези про "війну до останнього українця" і "нами воюють" – це тези російської пропаганди.

А воювати ми будемо не до останнього українця, а до останнього росіянина на території України.

А що стосується того, що нема ким і нема чим воювати, то це відверта брехня. Навіть не хочу продовжувати відповідати на провокативне запитання людини, яка одразу проявила свою проросійську сутність.

qwerty123: Президент Зеленський заявив, що Україна не може дозволити собі прояв слабкості – прийняти заморожування конфлікту з Росією. Для кого робляться такі заяви? Складається враження, що Україну змушують погодитися на заморозку війни, але вона противиться. Світ утомився?

Георгій Тука: У мене немає даних, які б свідчили про те, що нас хтось уже починає примушувати до початку переговорів. Про це теревенить Арестович, але це зовсім не означає, що про це на офіційному рівні говорять наші партнери.

Протягом останнього часу в міжнародних виданнях було декілька гучних статей, де розповідалося, що навіть під час останнього засідання міністрів оборони в Німеччині обговорювалося, що варто подумати над можливістю переговорів. Але делегація кожної країни складається щонайменше з п'яти-десяти осіб, а, отже, загальна кількість людей, які присутні на цій події, становить кілька сотень осіб. Припускаю, що десь на курилці або під час перерви на каву хтось із кимось говорив, що, мабуть, потрібно над цим подумати. Але скільки людей, стільки і точок зору.

Але наголошую, об’єктивних передумов для того, щоб говорити, що наші партнери змінили точку зору або почали її змінювати, немає. Я такого й близько не чув. Навпаки. Після того, як Арестович вкотре ляпнув про такі тенденції, міністерка Німеччини Анналена Бербок дуже різко відповіла на такий закид, мовляв, Європа налаштована на перемогу, жодних примусових дій щодо України та перемовин із Путіним немає і бути не може.

Тимофій: Як ви ставитеся до ідеї колишнього генсека НАТО Расмуссена про приєднання України до НАТО без окупованих Росією територій, наскільки це прийнятно? Чи може Захід задля закінчення війни намагатися всадити Київ за стіл переговорів із Москвою, вмовляти Україну відмовитися від Криму й Донбасу в обмін на вступ до Альянсу?

Георгій Тука: З моєї точки зору, це нереалістична ідея з цілої низки причин. Перша причина полягає в тому, що на це не погодиться український народ. Згідно з опитуванням, більше 80% українців виступають за звільнення усієї території. Друга причина – на це не погодиться керівництво Росії. Хіба можна уявити, що Путін відмовиться від того, щоб "освободить исконно русские земли", які вже вписані в конституцію РФ? Це буде все одно, що він вийде на Красну площу, залізе на Мавзолей і на трибуні пустить собі кулю в лоба.

Крім того, такі рішення не відповідають статуту НАТО. Навіть за таких начебто солодких умов знайдуться члени НАТО, які будуть проти вступу України. Куди ми подінемо Орбана та його посіпаку Фіцо? Нікуди. Тому зараз ця конструкція абсолютно недієздатна і нереалістична.

Danylo: Що змінить шоу під назвою "президентські вибори в Росії" в березні 2024-го?

Георгій Тука: Абсолютно нічого. Я не можу зрозуміти, навіщо "хорошие русские" намагаються заохотити свою аудиторію до обговорення цієї теми.

А незабаром буде ще "сенсація" – Путін оголосить про своє рішення йти в президенти. Сенсація галактичного рівня.

Нічого не зміниться. Навіть обговорювати це є марною втратою часу.

Danylo: Скільки ще Путін може зберігатися там при владі?

Георгій Тука: Якщо завдати удару по електропідстанції та генератору, які забезпечують безперебійне живлення того холодильника, в якому лежить Путін, його залишки просто розтануть і розморозяться, і тоді щось доведеться говорити: хто справжній Путін – той, хто сидить за столом розміром як злітна полоса, чи той, хто лізе обійматися в Дагестані з перехожими, чи той, хто лежить у холодильнику.

Якщо говорити серйозно, то Росія перетворилася на диктатуру, тож Путін зі своїм оточенням може продовжувати триматися при владі безкінечно довго. Об’єктивних передумов для того, щоб він пішов від влади, я не бачу. Він буде правити, допоки не здохне.

Nik: Як, по-вашому, закінчить Путін?

Георгій Тука: Я би дуже хотів, щоб він закінчив на шибениці, як це раніше передбачалося під час засудження Нюрнберзьким трибуналом. Зараз смертних вироків немає, лише пожиттєве ув’язнення. Тож я хотів би, щоб Путін постав перед міжнародним судом. Але це нереалістично.

Хоча в разі внутрішніх змін в Росії можна припустити, що ті люди, які чи то у випадку перевороту в Кремлі, чи то завдяки процесам дезінтеграції, які почнуться всередині Російської Федерації, прийдуть до влади, можуть заради фінансово-економічної співпраці з Заходом, зняття санкцій і розблокування рахунків заарештувати колишнього на той момент президента Путіна і передати його до рук міжнародного правосуддя. Такий сценарій хоч і є малоймовірним, але припустити це можна.

Nik: Чи можливий у Росії палацовий переворот? Невже Путін усіх в його оточенні влаштовує, чому його терплять? І що стане останньою краплею, яка змусить російські еліти вжити заходів, аби вирішити цю проблему?

Георгій Тука: Щодо можливості внутрішнього кремлівського перевороту існує стільки різних конспірологічних теорій, які передусім розповсюджують "хорошие русские", які вигадують, яка башта Кремля першою впаде, хто кому прогризе рятівний човен, хто кого потопить.

Наголошую, на сьогоднішній день об’єктивних передумов для палацового перевороту в Росії немає. Команда Путіна доволі потужна. Хоча є дані про те, що всередині існує щонайменше дві вертикалі, які між собою конкурують, і дві горизонталі, які також між собою конкурують. Горизонталі – це силовики та фінансово-економічне крило. Вертикалі – це ФСБ і Головне управління генерального штабу РФ, тобто колишнє ГУР.

У цих конфігураціях відбуваються певні процеси, так було завжди. Періодично ці процеси загострюються. Наприклад, так було, коли в Сирії американці знищили близько 220 вагнерівців, і самі вагнери звинуватили в цьому міністерство оборони РФ, яке надало вагнерівцям застаріле озброєння та відмовилося забезпечити більш потужним озброєнням задля вирішення поставленої задачі – "віджати" підприємства нафтопереробного заводу. Тоді було дуже серйозне загострення між ГУР і ФСБ. Крім того, було серйозне загострення між Пригожиним і МО РФ. Але як свідчить досвід, до якихось радикальних змін подібні загострення не призводять, навіть "марш" Пригожина на Москву здувся протягом однієї доби.

y-grek: Яким баштам Кремля Путін і його дії вже відверто муляють?

Георгій Тука: Передусім фінансово-економічним.

Семенов: До чого призведе російську державу ідеологія, яка була там насаджена в путінську епоху? Наскільки складно цю ідеологію буде викорінювати, коли Путіна не стане? На скільки століть скалічені мізки російського народу?

Георгій Тука: Це складне питання. Політика, яку проводить Путін, виникла не на порожньому місці. Я почав активно полемізувати з росіянами ще з першого дня отримання Україною незалежності. Вже тоді я неодноразово стикався зі зневажливим ставленням до українців і України – мовляв, "какие вы там незалежные", "вам ваша незалежность с неба упала" і все в такому дусі. І це було притаманно не якимсь там російським нацистам чи фашистам – це була точка зору великої кількості жителів Росії. Саме на таких дріжджах успішно зійшло те, що посіяв Путін, понакидав зернятка у це лайно.

Викорінювати це доведеться не одне покоління. Головний жупел, який століттями виховувався в російському суспільстві – це, по-перше, "раболепие", а, по-друге, віра в свою велич.

Часто, коли починалися дискусії про "великую Россию", я ставив одне просте запитання – у чому полягає ваша велич. У 95% відповідь була одна і та сама: "Мы самая большая страна в мире". Мені здається, що в XXI столітті давати такі відповіді – це ознака недорозвинутості. Але вони такі.

Чи вдасться в подальшому росіян перевиховати? Не знаю. Я точно не хочу займатися перевихованням "лаптеногих". Та й це мають робити самі росіяни. Бог їм у поміч. Але я не вірю в успіх цієї справи.

Свого часу я вірив у те, що з політикою Єльцина у Росія з’являються ознаки цивілізованого суспільства, там починаються процеси демократизації, у суспільстві та ЗМІ починають панувати різні точки зору. Та все це дуже швидко луснуло, як мильна бульбашка.

Російське суспільство століттями таке було, є і, мені здається, буде доти, доки Росія не розвалиться на складові частини.

Главред: Виходить, ми тоді просто приречені на постійну війну з Росією в тому чи іншому вигляді?

Георгій Тука: Якщо обрати цивілізаційний вимір, то так. А щодо справжньої, фізичної війни, то ні, звісна річ. Переконаний, що з того моменту, як почнеться розпад Росії, їй буде не до зовнішніх проблем. Приклад малесенької Чеченської республіки двічі доводив всю нікчемність Росії як потужної наддержави. Адже зрештою малесенька Чечня змусила Росію щорічно платити данину в обмін на лояльність. Це факт, погляньте у відкриті джерела, наприклад, бюджет Російської Федерації – ви побачите, що щорічні субвенції Чечні в рази перевищують аналогічні дотації і субвенції іншим регіонам РФ.

Katt: Наскільки, з вашої точки зору, ймовірний демонтаж Російської Федерації, її розпад? Що до цього може призвести, та чи є такий сценарій неминучим? Чи готові США та Китай до цього?

Георгій Тука: Я вже багато чого сказав під час сьогоднішньої розмови з цього приводу.

Що стосується позиції Китаю, у мене немає даних щодо його позиції – хоче він цього чи ні.

На жаль, і досі не тільки в Європі, але й у США (маю на увазі не населення, а людей, які ухвалюють політичні рішення) бояться розпаду Росії. Я особисто витрачаю багато зусиль для того, аби переконувати їх у тому, що на процес розпаду Росії потрібно дивитися не з острахом – слід сприймати його як неминучий. Вперше я цей прийом застосував, спілкуючись із аташе Австрії в Україні та з одним британським генералом, коли я ще працював у відомстві. Я бачив, що вони перелякані з цього приводу. Нехай вони бояться неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї та іншої зброї масового ураження, я все це розумію і поділяю ці побоювання. Але згадайте позицію США на початку 90-х, коли Росія тріщала по швах: тоді з Америки тричі на добу прилітали літаки міністерства оборони США з готівкою, два сідали в Москві, один – у Санкт-Петербурзі. Росіяни не хочуть пам’ятати про "ножки Буша", які фактично цю кляту орду врятували від голодної смерті – їм жерти не було чого, вони вмирали. А американці тоді, саме остерігаючись неконтрольованого розпаду Росії та початку громадянської війни там, доклали величезних зусиль, щоб зберегти Росію як єдину державу. Саме тому що вони боялися.

Я ж запропонував західним політикам подивитися на цей процес з іншого боку – сприймати розпад як неминучий, подобається їм це чи ні. І потрібно думати не про те, як зберегти Росію, а про те, як зберегти контроль над неминучим розпадом Росії. У фахових військових та тих військових, які мають досвід у розробці стратегічних завдань і планувань, в очах миттєво щось змінювалося. У мене складалося враження, що вони до того ніколи не думали над цим питанням саме в такий спосіб.

Потрохи острах перед розпадом Росії на Заході зменшується. Та поки що бажання знищити цю кляту напівдохлу імперію там не превалює. Там переважають побоювання. Але процес триває. Можливо, це прозвучить цинічно, але завдяки тим жертвам, які зараз приносить наш народ, процес розуміння неминучості розпаду Росії набирає все більших обертів і набуває все більшої популярності в політичному середовищі колективного Заходу.

Потап: Останнім часом у політиків та військовослужбовців часто запитують про розпад РФ та ймовірність палацового перевороту там. Відповідно, зменшилася кількість тих, хто вірить у швидку та неминучу перемогу на полі бою. З чим це, по-вашому, пов’язано?

Георгій Тука: Не думаю, що одне виключає інше, радше навпаки. Чим швидше почнуться процеси звільнення окупованої території, тим скоріше почнуться дезінтеграційні процеси всередині самої Росії. Тому я не бачу тут протиріч.

Треба чесно визнавати, що будь-які активні воєнні дії несуть великі втрати. Звісно, я би хотів, щоб звільнення наших територій відбулося не завдяки активним бойовим діям і втратам сотень тисяч життів наших хлопців та дівчат, а завдяки фізичному знищенню Путіна, розпаду Росії на складові та громадянській війні в РФ. Цього я хотів би набагато більше, ніж звитяги ЗСУ неймовірно високою ціною.

Роман: Росіяни запланували висадку своїх космонавтів на Місяць за кілька років. Як РФ може реалізувати такі амбітні плани в умовах санкцій та технічної відсталості? Чи це маячня, дурень думкою багатіє? Що ви взагалі про це думаєте?

Георгій Тука: Я про це взагалі не думаю. За часів Радянського Союзу був такий анекдот:- Фімо, чи чули ви, що китайці полетіли в космос?- Як? Усі?

Я би дуже хотів, щоб орки всі полетіли на Місяць разом із бурятами, якутами і рештою.

Якщо серйозно відповідати на це запитання, то який космос? Який Місяць? Там рівень технологічного розвитку такий, що вони елементарних речей не можуть зробити, навіть автомобіль. Про які там польоти в космос може йтися? Рогозін уже якось радив Ілону Маску пострибати на батуті, коли Маск заговорив про те, що готує запуск власного космічного корабля і що американці не зацікавлені в подальшій співпраці з росіянами. От Рогозін і говорив, що американці без Росії будуть на батуті стрибати у космос. І який результат?

Главред: Київ за три дні взяли, а тепер "місячну народну республіку" спробують створити…

Георгій Тука: Дивні люди, дивний народ... Це явно не є ознакою здорового глузду. Але маємо те, що маємо. Росіяни з задоволенням обмінюють своїх синів і чоловіків на холодильники та дрова. Нехай поміняють усіх, аби тільки не за наш рахунок. Нехай би вони один одного перебили і засипали дровами. Нехай хоч живуть у тих холодильниках, аби лише не лізли до нас.

Хто такий Георгій Тука

Георгій Борисович Тука (народився 24 листопада 1963, Київ) – український державний і громадський діяч. Керівник і засновник волонтерської групи "Народний тил". Голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації (22 липня 2015 – 29 квітня 2016), пише Вікіпедія.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакції.
Реклама

Останні новини

Реклама
Реклама
Реклама
Ми використовуемо cookies
Прийняти