У Кремлі загострюється боротьба за вплив на ключові процеси в країні-агресорці Росії. В першу чергу, тривають розбірки щодо провалів російських військ, які зазнали неодноразових болючих поразок в боях з армією України. Ситуація супроводжується звинуваченнями на адресу міністерства оборони РФ і бойових генералів.
Критика військових часом проривається навіть до ефірів пропагандистського телебачення, де немає місця випадковим сюжетам. Режим Володимира Путіна, який донедавна вважався "монолітним", стикається з серйозними проблемам.
В інтерв'ю Главреду російський опозиційний політик, журналіст Ігор Яковенко розповів про роль Кирієнка, Кадирова і Пригожина в боротьбі за Кремль, розпад РФ, можливості Росії затягнути війну проти України, наслідки звільнення Херсона, Донбасу і Криму та про сценарій смути з елементами громадянської війни в Росії.
Як надалі розвиватимуться події на війні Росії проти України? ЗСУ завдадуть нових ударів, в результаті яких війська РФ зазнають поразки, або Москва максимально буде затягувати війну?
Це багатожильний кабель із зустрічним рухом. ЗСУ зараз прагнуть не зачистити яку-небудь територію, а знищити якомога більше російських військ. Завдання виконується у Херсоні і по всій лінії фронту.
Відбувається зіткнення двох цінностей. Для Росії території завжди були головною цінністю. Москві було наплювати на людей, людина для неї була абсолютно не важливою. Головне - захопити якомога більше територій, що підтверджують дії військ РФ на Донецькому напрямку.
Україна стала європейською країною. Для Заходу і сучасної цивілізації людина на першому місці. Люди - ключова цінність. Київ на війні намагається знищити головну цінність противника, щоб Путіну нічим було воювати.
Коли стикаються ці дві тактики, виникає проблема.
Путін зацікавлений в тому, щоб війна затягувалася. Чисельність населення Росії втричі більша, ніж в Україні. Ресурсів багато. Боєприпаси їй постачає Північна Корея. У КНДР високий рівень мілітаризації - боєприпасів вистачить надовго. Це старі види озброєнь - гірші, ніж зброя НАТО - але їх можна застосовувати на полі бою і завдавати максимальної шкоди. Іран також допомагає зброєю Росії - у великій кількості постачає їй безпілотники. А невдовзі, схоже, почне постачати й дуже ефективні балістичні ракети. Іранські ракети поступаються американським аналогам, але вони літають і завдають ударів. До того ж їх дуже важко збивати. Ресурси у Росії є.
Крім того, у Путіна 25-мільйонний мобілізаційний ресурс. Росія не може відправити стільки призваних на війну через проблеми з мобілізаційною інфраструктурою. Однак Москва здатна відправляти воювати по 150 000 людей на місяць. Навіть якщо це не 25 мільйонів, а хоча б 15 мільйонів людей, порах*йте, скільки ще місяців може тривати війна.
Серйозний ресурс, звичайно.
Так, це серйозний ресурс, І він нікуди не подівся. Звісно, люди уникатимуть мобілізації - у перший же місяць понад 700 тисяч людей перетнули кордон РФ. Люди не хочуть ані воювати, ані вмирати, ані вбивати. Незважаючи на виїзд осіб, які намагаються ухилитися від мобілізації, Росія може проводити мобілізаційні заходи.
Аби війна не затягнулася, Україні потрібні сучасні види озброєнь. Знадобиться зброя, яка може знищувати військову інфраструктуру, в тому числі, й на території Росії. Без цього виграти війну неможливо.
У цій ситуації Путіну не вдасться перемогти Україну, однак і Київ не зможе здобути перемогу над Москвою. Росія, як і раніше, має перевагу в далекобійній зброї. На жаль, це призводить до затягування війни в інтересах Путіна. Тому зараз все залежить від більш рішучої західної допомоги.
Чи можемо ми прогнозувати, коли і в які терміни закінчиться війна?
Ми живемо в світі ймовірностей – існує дуже багато факторів, кожен з яких може суттєво змінити ситуацію. За таких умов будь-який прогноз стає безвідповідальною справою.
Я покладаюся на думки військових експертів. Відзначу прогноз Головнокомандувача ЗСУ, генерала Валерія Залужного. Він спрогнозував, що вирішальні події відбудуться у 2023 році. Можливо, це похмурий прогноз, проте сценарій відповідає військовій лінії і логіці.
Якщо міркувати з позиції військової логіки, Путін, наприклад, може і далі воювати, навіть після деокупації Херсона, Донецька, Луганська і Криму. Російська армія не зникне – залишається великий мобілізаційний ресурс і багато боєприпасів. Якщо не вистачить - підкинуть Кім Чен Ин або Іран, у яких серйозні можливості. У Росії є достатня кількість і балістичних ракет стратегічного значення. Може бути пролито ще багато крові.
Але існує ще й політична лінія - якщо вона втрутиться у військову логіку, може наблизитися завершення війни. Справа в тому, що звільнення Херсона, Донбасу, а тим більше Криму призведе до дуже серйозної політичної кризи всередині Росії. Багато людей вже здивовані - особливо генерали, яких намагаються зробити крайніми. Генерали з самого початку були проти війни, це доведено. Саме генерали - це головна партія миру і "голуби" в Росії. Вони розуміли, що цю війну виграти неможливо, а програти дуже легко. У невдачах на війні проти України всі звинувачують генералів. Перша "голова" – генерала Лапіна – вже принесена Путіну. Його вважають відповідальним за поразки.
У разі звільнення Україною окупованих територій політична криза в Росії буде наростати, а напис на лобі Путіна про те, що цар несправжній, стане все більше пробиватися. В умовах, коли є тріщина між Путіним і армією, а силова підтримка Путіна ослабла, можливо, в Росії почнеться нова смута.
Смута - це стан, який періодично виникає в російській історії. Йдеться про події початку XVII століття, Першої російської революції 1905-1907 років, Жовтневий переворот 1917 року, який також спричинив смуту і т.д. Відмінні риси смути - самозванство та елементи громадянської війни.
Думаю, що в Росії буде смута, яка завершиться, швидше за все, третім остаточним етапом розвалу Російської імперії. Подібний розвиток подій мені здається не єдиним, але найбільш єдиноможливим сценарієм.
Зараз ми намагаємося розібратися, чи почалася боротьба за Кремль, чи вона тільки зароджується? На перший план виходять такі персонажі, як Євген Пригожин, Рамзан Кадиров, Сергій Кирієнко. Схоже, вони починають грати у свою гру. Наскільки кожен з них - самостійний гравець? Які цілі вони перед собою ставлять?
Кадиров, Пригожин і Кирієнко повністю залежні від Путіна. Сьогодні вони лише частково самостійні гравці. Путіну достатньо примружити одне око і кожен з них зникне.
Пригожин і Кадиров знаходяться на досить довгому повідку. Однак їхній потенціал залежить не тільки від близькості до Путіна – в обох є власні армії.
Наявність власної армії – особливо в умовах війни і смути, що насувається – дуже важливий фактор. Мао Цзедун говорив: "Гвинтівка народжує владу". Так відбувається не завжди, але за нинішніх обставин вона дійсно є джерелом влади. Кадиров і Пригожин зараз виконують доручення Путіна і є путінськими бойовиками. Це типовий стан речей перед смутою, коли всілякі Малюти Скуратови та інші опричники нацьковувалися Іваном Грозним на земщину.
Іван Грозний своєчасно знищив опричнину, коли вона стала піднімати голови і становити для нього небезпеку. Сталін у таких випадках застосовував НКВС. А от у Путіна зараз таких ресурсів немає. Опричники Путіна заглядають йому за спину і думають про післяпутінський період, коли треба буде якось далі жити.
Сьогодні Пригожин і Кадиров демонструють дуже обережні, але вже федеральні амбіції. Пригожин створює свою мережу і центри. Перший центр з'явився в Пітері - центр ПВК Вагнер. Тепер він заявив, що збирається створювати їх по всій Росії. Кадиров створив дуже успішний університет спецназу, через який пройшло чимало представників не тільки Чечні, але й інших російських регіонів. І це серйозний вплив.
Кирієнко забезпечив Кадирову і Пригожину фантастичний рівень присутності в медіа. Сьогодні Кадиров - абсолютний лідер за присутністю в ЗМІ. У нього є і своя сильна піар-служба. У Пригожина, в свою чергу, найпотужніша фабрика тролів – по суті, серйозний медійний холдинг.
Таке потужне угруповання представників партії війни. Як не дивно, генерали - це партія миру в Росії, а, здавалося б, ліберал Кирієнко, який колись очолював партію Союз правих сил і прийшов у федеральну політику на запрошення Нємцова, перетворився на одного з найголовніших "яструбів" і фронтменів партії війни. Він серйозно підтримує Пригожина і Кадирова – мабуть, розраховує на своє політичне майбутнє після Путіна.
Наскільки я розумію, конфлікт між російськими генералами і групою Пригожина-Кадирова-Кирієнка посилюватиметься. Скажіть, а який розклад у цій боротьбі може бути найбільш вигідним для України?
Максимальне загострення внутрішнього конфлікту в Росії - сьогодні найвигідніший варіант для України. Кадиров і Пригожин дуже легко скинули генерала Лапіна. Але очевидно, що їхньою метою був не Лапін, а генерал Герасимов – начальник Генштабу, по якому били і продовжують бити прямою наводкою Пригожин і Кадиров.
Пригожин і Кадиров серйозно підтримують Суровікіна. Генерал Суровікін - повна бездарність. Герасимов - професіонал, але банда поки не може його наздогнати. Суровікін нічого не розуміє у війні, але розуміється на вбивствах. Він виконує накази Путіна. Зокрема, Путін наказує йому не здавати Херсон і занапастити хоч навіть 100 тисяч військових для утримання окупованого міста. Тим часом Україна довбає це 40-тисячне угруповання на правому березі Дніпра з РСЗВ HIMARS.
Я виходжу з дуже простої речі. Чим більше в Росії розгорається смута, і чим більше Росія замикається на своїх внутрішніх проблемах, тим простіше Україні відбивати російський наступ і очищати свою територію від окупантів. Тому Україна зацікавлена, перш за все, в тому, щоб смута розгоралася, а протистояння Путіна і генералів посилювалося.
Генерали будуть відповідати і чинити опір, причому не тільки вони, а вся армійська вертикаль. Бунт мобілізованих в Казані, де найм'якшим виразом було "Хитай режим", тому підтвердження. Це ненависть не до режиму чи Путіна, а до ситуації.
Путіну потрібен 1 000 000 мобілізованих на фронті, проте мобілізаційна інфраструктура не дозволяє це реалізувати. Вона розрахована тільки на 150 тисяч осіб на місяць.
Війну ніхто не планував. Путін перебуває в глибокому інформаційному бункері – в полоні червоненьких тек, які йому приносять. Інтернетом не користується. Йому надають відомості, згідно з якими нібито немає ніякої України, її армії, а на чолі держави, мовляв, клоун. Мовляв, його по-хуліганськи лякаєш - він злякається і втече. У Москві розраховували на втечу Зеленського.
Які сценарії чекають на Росію? Чи можемо ми говорити про ймовірність палацового перевороту, громадянської війни, розпаду держави?
Всі подібні сценарії можливі, вони є складовими елементами смути. Можуть бути прояви громадянської війни або зовнішнє вторгнення. Китай після 20-го з'їзду партії чекатиме 2027 року, коли відбудеться переозброєння його армії. Однак якщо відбудеться розпад Росії, Китай, який, судячи з карт, претендує на цілу низку територій на Далекому Сході і в Сибіру, може піти на сценарій вторгнення.
Але такі події можуть статися пізніше, наразі Китай не буде ні на кого нападати. Але якщо РФ буде розпадатися, шматки держави зацікавлять не тільки китайців, а й інших сусідів. Це цілком реальна перспектива.
Втім, враховуючи, що ми живемо в світі ймовірностей, є й інші варіанти. Після Путіна владу в Росії може перехопити хунта. Навряд чи вона надовго її утримає, але сценарій існує.
При цьому не можна виключати, що Путін зможе втриматися при владі. Також неможливо точно прогнозувати, що після здачі Росією Херсону Путін зазнає поразки.
А як на боротьбу в Кремлі реагують регіони Росії? Чи можуть вони розпочати самостійну політичну гру?
Російські регіони обов'язково почнуть самостійну гру після того, як федеральний центр повалиться. Путін одним із своїх останніх указів наказав губернаторам створювати загони територіальної оборони. Фактично йдеться про те, що Путін змусив їх формувати власні армії. Вони стають баронами зі своїми гвардіями.
Звичайно, глави суб'єктів федерації дуже захочуть відокремитися. Не можу уявити жодного керівника регіону, який не мріяв би стати самостійним володарем.
Згадаймо, як розпадався СРСР – події відбувалися так само. Більшість жителів Радянського Союзу не підтримували ідею розпаду. В тому числі, і в національних республіках. Однак зацікавлені в цьому були, перш за все, місцеві еліти. Зокрема, перші секретарі центральних комітетів компартій радянських республік. Їм набридло їздити до Кремля, кланятися, приймати якогось задрипаного інструктора ЦК КПРС в якості посланника білого пана, носити йому подарунки. Навіщо це потрібно, коли у них з'явилася можливість стати самостійними володарями, ханами, президентами і т. п.
Аналогічна ситуація складеться і в Росії. Все посиплеться. В першу чергу, національні республіки, серед яких Татарстан та Якутія. Мова йде також і про Північний Кавказ. За ними підуть сибірські, далекосхідні і уральські регіони, Поволжя. Для цього потрібно, щоб федеральний центр просів. Протистояння між армією і Путіним має досягти критичної точки.
Хто може стати наступником Путіна - хтось із його оточення або певний "містер Х"? Адже Путін свого часу теж не був фаворитом, але став президентом і вже тривалий час перебуває на своїй посаді.
Наступника у Путіна не буде. На повторення сценарію пізнього Єльцина чекати теж не слід. На його совісті було багато всього. Але Єльцин і його оточення розуміли, що вчинків, які мали б відношення до карного кодексу на державному і міжнародному рівні, у нього практично не було. Хоча була війна в Чечні і неприємні ситуації із законодавством. Єльцин і його оточення знали – досить поставити наступником людину, яку вони вважали надійною хранителькою традиції і все повинно бути в порядку.
У Путіна інша ситуація. Скоєні ним злочини призвели до того, що якщо він передасть комусь владу, його життя не коштуватиме навіть копійки. Навіть у випадку, якщо він передасть її найслухнянішій і найнадійнішій людині. У наступника з'явиться бажання в чомусь звинуватити Путіна. Втім, це традиція - коли у всьому звинувачують попередника. Хрущов звинувачував Сталіна, Брежнєв – Хрущова, Горбачов – Брежнєва, а Єльцин Горбачова. Путін теж так зробив - особисто він Єльцина не звинувачує, проте через слово говорить про проклятих 1990-ті. У всьому звинувачується попередник.
Путін розуміє - він буде або убитий, або його віддадуть під суд. Якщо він передасть владу наступнику, то новий лідер, який прийме управління країною в умовах поразки у війні з Україною, санкцій і в глибокій ізоляції, в першу чергу звинувачуватиме у всьому Путіна.
Тому наступника не буде. Відбудеться смута - влада почне падати, причому малоймовірно, що вона дістанеться одній людині. Путін за 22 роки при владі провів кадрові чистки, і тепер немає жодної фігури з політичною мускулатурою, яка могла б самотужки підхопити владу, що падає. Ніхто не сприйме одну людину, в тому числі, тих же Патрушева, Мішустіна та інших.
Можливо, влада в Росії опиниться у хунти. Втім, навряд чи вона довго зможе управляти державою, оскільки там серйозні протиріччя. Головне - в умовах відсутності підтримки влади з боку силовиків, почнуть працювати відцентрові тенденції.
Ось тут і почнеться смута – з розвалом і елементами громадянської війни. Імовірність розпаду Російської імперії досить велика.
Путін вже запустив ці процеси. Перемога України у війні стане вирішальним фактором. Перша світова війна запустила процес знищення Російської імперії в 1917 році. Поразка в Японській війні призвела до Першої російської революції. Програш у Кримській війні призвів до зміни курсу Російської імперії і зміни царя. Правда, в даному випадку це сталося опосередковано.
Ось така історія. Поразка - погана штука для російської влади.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
