Росіяни бʼють КАБами, бо мають вікно можливостей у кілька місяців до появи F-16 - Кузан

Користуючись зменшенням поставок зброї Україні від партнерів, росіяни стають дедалі агресивнішими в ударах по фронту та прикордонних областях. В інтервʼю Главреду військовий експерт, голова українського Центру безпеки та співробітництва Сергій Кузан розповів, чому росіяни використовують КАБи на Сумщині, чи є ризик наступу РФ на Одесу та Придністровʼя, і що потрібно Україні для нового контрнаступу.
Хотіла б розпочати з удару по Одесі під час візиту делегації з Греції. Уперше від початку повномасштабного вторгнення Росія завдала такого зухвалого удару близько до кортежу іноземної делегації, на що вже була різка реакція прем'єр-міністра Італії Мелоні. Як ви гадаєте, яка мета такого удару?

Тут треба розуміти логіку Росії. Її мета – це, однозначно, залякування. Ймовірно, було застосування саме балістичної ракети, якою росіяни, як вони заявляють, били по портовій інфраструктурі, у якій буцімто безпілотники готувалися до запуску. Те, що удар був завданий під час перебування очільника уряду Греції, тобто морської держави зі значним торговим флотом, свідчить про те, що це зроблено для демонстрації сили РФ усім морським державам. Це типова логіка росіян, які діють таким чином вже давно. Вони давно відмовилися від доводів, переконань, і їхній основний метод – це шантаж і залякування. Саме тому і була використана важка зброя, ракета, на відміну від, наприклад, "шахедів", які минулого тижня були використані для ударів по цивільних об'єктах.

Залякування є метою будь-якого терору. Українці вже втомились повторювати, що Росія – це держава-терорист, але цей випадок є кричущим і наочним підтвердженням цієї тези. Західним лідерам потрібно нарешті прийняти цей факт, і, відповідно, переглянути свої дипломатичні, торгові відносини з Росією. Тому що не секрет, що досі, хай і опосередковано, але відбувається торгівля з Російською Федерацією, тому треба визнати, що російські компанії, товари та сировина спонсорують тероризм. І європейським, американським компаніям важко це визнати, тому що у них дуже багато торгових зв'язків з агресором – зокрема, близько 1400 компаній, які діють у Європі, належать підсанкційним особам з РФ, з яких близько 30 належать найближчому оточенню Путіна.

Відтак дуже важливо, щоб Захід відповідав Росії наданням зброї для боротьби з терористами. Тобто ми самі будемо боротися з цією терористичною загрозою, але справа Заходу – вжити максимальних санкцій проти усіх компаній, які досі не вийшли з російського ринку. Тому що всі гроші, які надходять до державного бюджету Російської Федерації, спрямовують на фінансування терору.

Якщо ж Захід не зробить такого висновку, тоді можна буде констатувати, що тактика залякування ракетним терором західних лідерів працює.

Чи може Європа після такої поведінки Росії їй відповісти? Адже у країнах Балтії вже заговорили про те, що вони не проти надати згоду на застосування їхньої зброї по території Росії.

Дуже добре, що така дискусія триває. Але, на жаль, ми ще не бачимо як консолідованої позиції західних партнерів, так і оптимізму щодо появи такої позиції у майбутньому. Однак кожен подібний удар, потрібна правильна комунікація на рівні держави, українських медіа та кожного українця, які наразі проживають у країнах Європи (а їх близько 6 мільйонів). Тобто потрібні максимальне донесення і тиск на уряди країн проживання, аби ті нарешті зняли обмеження на використання західної зброї по території Російської Федерації. Бо хоч поки що і немає консолідованої позиції, але поступово усе більше країн схиляються до думки, що обмеження мають бути скасовані.

Є приклад з "Таурусами" від Німеччини, передачу яких на рівні німецького парламенту вже погодили, але канцлер Шольц заблокував це рішення. Чи можемо ми розраховувати на ці ракети найближчим часом (оскільки дискусія з цього приводу ще не завершилася), і, власне, як переконувати країни, аби ті змінювали свою позицію на користь України?

Тут вже справа за міжнародними домовленностями. Я переконаний, що "Тауруси" теж у нас будуть, так само, як і вся інша німецька зброя. Питання в тому, коли саме і в якому обсязі. Навіть якщо рішення про передачу ухвалили б уже завтра, то, як кажуть німецькі фахівці, потрібен ще час, щоб це рішення можна було запровадити технологічно. Потрібна інженерна база, тому що "Таурус" – це крилата ракета саме повітряного базування. Також потрібна і підготовка нашої льотної інфраструктури – пілотів, операторів, інженерів і літаків, які були б готові здійснювати програмування на землі з подальшим пуском в небі.

Тому найближчим часом ми не можемо розраховувати, що ми побачимо "Тауруси" в небі Кримського півострова, але таке рішення все-таки буде. Рано чи пізно Німеччина змінить свою позицію – так само, як вона її змінювала щодо постачання набоїв, гармат, танків та іншого важкого озброєння.

Як ви гадаєте, чи здатен Путін піти далі у своїй політиці залякування і вдатися до ударів по території країн-членів НАТО?

Так, абсолютно здатен. Нам варто пригадати початок повномасштабного вторгнення в Україну у 2022 році, де військові експерти розраховували на баланс сил і розуміли, що 200-тисячне угруповання росіян об'єктивно не може окупувати Україну. Але в Путіна і його поплічників є своя логіка війни. Тоді вони вважали, що Україна нібито є інституційно неспроможною державою і лише від погроз зброєю з боку РФ просто завалиться.

Пізніше вони вважали, що вже під час першого вторгнення ми всі піднімемо руки, здамося, підемо на захід України. Та сама логіка сьогодні панує в Кремлі і щодо НАТО – вони переконані, що НАТО не буде відповідати та втягуватись у повномасштабну конвенційну війну. Навіть якщо будуть гібридні спецоперації не просто в прикордонні, а конкретно в слабших країнах Північноатлантичного Альянсу – країнах Балтії, Латвії та Естонії, де є велика російська меншина, і, відповідно, база для дестабілізації. Росіяни вважають успішним прикладом "русской весны" 2014 року в України, коли вони фактично змогли захопити Крим і дестабілізувати ситуацію в Донецькій та Луганській областях малими силами. Тому вони вважають, що і зараз зможуть зробити щось подібне і зможуть погрожувати повномасштабною війною. Завдяки ядерним погрозам, які ми чуємо останнім часом на найвищому рівні, вже від президента Росії, ядерним випробуванням російських стратегічних ракет, росіяни вважають, що у разі влаштування ними певної провокації (наприклад, РФ може застосувати "вагнерівців" і сказати, що це не їхні регулярні військові формування) можна просто розпалити вогнище війни, у якій НАТО не буде в змозі дати відсіч. Росіяни переконані, що такі провокації розколять єдність Заходу і конкретно блоку НАТО. І, відповідно, західна система безпеки через це просто посиплеться.

Дуже правильною відповіддю з боку Альянсу є проведення навчань на півночі НАТО, до яких залучені великі угруповання військ – там присутні і повітряна, і морська, і сухопутна компоненти. І все, що є в НАТО, сьогодні вчиться відбивати російську агресію. Але найголовніше, щоб усі західні країни нарешті почали проявляти свою монолітність, і кожну російську агресію вчасно і дуже жорстко припиняли. Адже росіяни поважають лише мову сили, і там, де вони отримують відсіч, як свідчить життя, вони далі вже не просуваються, а відтак і відмовляються від своїх агресивних планів.

Тому, звичайно, Заходу потрібно надати пріоритет своїм військам. Але у поточній ситуації чим більше Захід надасть зброї та боєприпасів Україні, тим менше в росіян буде можливостей влаштовувати будь-які провокації на півночі. Якщо темпи знищення ворога будуть такими ж високими, як, наприклад, під час літньої, осінньої кампанії минулого року на сході, то в росіян просто не залишиться можливостей та ресурсів для того, щоб оперувати ними десь у країнах Балтії та й взагалі будь-кому погрожувати.

Це дуже проста аксіома, і все насправді залежить від наших союзників. А саме від того, наскільки швидко вони зможуть мобілізуватися, знайти кошти, ресурси і забезпечити наші сили оборони усім необхідним так, щоб ми знищили або суттєво знизили військові спроможності Російської Федерації.

Якщо НАТО буде тягнути з відповіддю Росії, то наскільки РФ спроможна вести глобальну війну?

Тут мова не йде про глобальну війну. Росіянам дуже зручно воювати в тому режимі, в якому вони воюють сьогодні. Вони дійсно мобілізують в середньому близько 1000 осіб щодня, у них багато піхотного озброєння (гранатометів, мінометів, автоматів Калашникова тощо). Є проблема із важким озброєнням, яка пов'язана з тим, що темпи утилізації ЗСУ їхніх запасів у танках та артилерії вищі, ніж росіяни можуть постачати. Однак якщо росіяни отримають якусь паузу для можливості накопичити сили, тоді вони спокійно зможуть роками підтримувати зони нестабільності, які вони створюють, у режимі дестабілізації ледь не в будь-якій точці Східної Європи.

Як приклад з історії тут можна навести ситуацію в Придністровʼї, де війна відбулася ще у 90-х роках минулого століття, і дотепер цей регіон є нервом, раною на тілі демократичної держави Молдова. Те саме і на Донбасі, де росіяни діють у режимі підтримки дестабілізації упродовж останніх десяти років. Той самий прийом росіяни застосували і в Грузії щодо Абхазії та Південної Осетії.

Тобто росіяни зацікавлені у створенні зон напруги. Якщо раніше їх ще обмежувала вдавана цивілізованість Російської Федерації, то сьогодні єдиним дієвим механізмом вони бачать терор і залякування.

До речі, про Придністров'я. Останнім часом, окрім подій, які розгортаються в Придністровʼї (зокрема, нещодавно там відбувся "зʼїзд депутатів усіх рівнів", де вони звернулися до Москви), росіяни посилили удари по Одесі. Чи є між цими подіями звʼязок, і чи спроможна Росія на розпалення ситуації в Придністровʼї?

Ні, бо ми практично усунули будь-які їхні спроможності. Тут варто згадати знищення Україною російських великих десантних кораблів (зокрема, і нещодавнє знищення ВДК "Цезарь Куников"), оскільки це основний транспорт для висадки десанту. Саме ці кораблі, окрім літаків військово-транспортної авіації могли перевозити велику кількість важкої техніки, особового складу та зброї. Наша ППО все-таки збиває і "шахеди", і крилаті ракети, чим ми захищаємо і своє небо, і Молдови. До того ж, ми ліквідовуємо чорноморське угруповання морського флоту РФ, відтак перекидати свої сили в них сьогодні банально немає чим, бо наявних у росіян ресурсів недостатньо, щоб створити реальну загрозу і забезпечити висадку морського десанту.

Крім того, в північно-західній акваторії Чорного моря ми вже встановлюємо своє домінування – росіяни пішли звідти, тому що під ударами наших морських безпілотників вони просто не можуть утримувати там свій флот. Таким чином вони втратили свої спроможності, і надати військову допомогу "съезду депутатов всех уровней" в Придністровʼї РФ вже не може.

Тому доля Придністров'я – це лише питання часу і політичної волі, в першу чергу, уряду Молдови.

Як тоді пояснити активізацію ударів по Одесі? З чим це може бути пов'язано?

Це повʼязано з роботою українського зернового коридору. Якщо ми порівняємо з аналогічним періодом 2022 року під час роботи зернового коридору за участі Росії і Туреччини, то тепер пропускна спроможність значно збільшилася. Обсяг вантажів, які експортують через порти Одеси, теж значно збільшились при тому, що ми викинули з угоди росіян. Вони розуміють, що Одеса – це наші основні морські ворота, і що саме вони дозволяють нам проводити найбільший обсяг експорту товарів. Звичайно, росіяни намагаються закрити нам ці ворота, бо це буде однозначним ударом по економіці України. У РФ розуміють, що функціонування цього транспортного коридору – це символ самостійності України, і сьогодні увесь світ бачить, що без Росії можна підтримувати безпеку таких коридорів та значно ефективніше вести бізнес, і Росія вже не зможе погрожувати ані суднам, ані загалом безпеці цього транспортного коридору. Тому це ляпас в бік Росії, адже це репутаційне знищення і найбільший удар по образу страшного всемогутнього Путіна. Україна демонструє, що він – звичайний диктатор, якого можна і треба бити. Головне для нас – мати достатню кількість зброї, якою ми знаємо як прогнати і з Чорного моря, і безпосередньо з Криму.

Зважаючи на удари, які останнім часом активізувалися по російських кораблях, чи можемо ми розрахувати на певні успіхи цього року в Криму та на півдні загалом?

Ситуацію на землі не можна прив'язувати до подій на морі. Це можна буде зробити лише у випадку, якщо, по-перше, вдасться знищити Керченський міст (а для цього нам все-таки потрібна важка бронебійна ракета, якою є "Таурус"), а по-друге, якщо знищити усі російські ВДК, якими здійснюється постачання. Тобто це і є той морський міст, яким здійснюється перекидання техніки та іншого озброєння для забезпечення кримського угруповання. І лише в цьому випадку ми зможемо говорити, що так ми б'ємо по їхній логістиці, а від цього тоді вже буде страждати все угруповання військ окупантів на півдні. Відтак, це більш тривалий процес, який займе, на жаль, місяці. Тобто це навіть не питання трьох-чотирьох місяців, бо треба визнати, що запаси в Криму для росіян є, і тому цей процес не станеться одномоментно. Але встановлення домінування України у Чорному морі є обов'язковою умовою для того, щоб допомога могла і надалі надходити Україні. Щоб ми продемонстрували свою перевагу над росіянами західним союзникам. Це дуже важливо, тому що на Заході підтримують сильних та тих, хто демонструє волю до боротьби та успіхи. Жертв, зокрема у Сполучених Штатах, не люблять – люблять бійців.

На Чорному морі ми це демонструємо, бо ми можемо знищувати значно потужніший і дорожчий російський флот саме завдяки українським передовим розробкам. Ми знайшли ключик, завдяки якому можна вражати окупантів, і тому цей досвід асиметричних відповідей окупантам ми повинні перенести з моря на суходіл.

До речі, щодо Керченського мосту. Була інформація про будівництво залізниці в обхід мосту на окупованих територіях, щоб нівелювати його можливу втрату. Чи допоможе тоді враження Керченського мосту, якщо у росіян буде "план "Б"?

Керченський міст – це не лише споруда. Він важливий, тому що на ньому є залізнична гілка. Якщо залізниця пролягатиме через південь, тоді це, з одного боку, суттєво ускладнить ситуацію, бо залізниця – це додаткова логістика для перекидання військової амуніції. Але з іншого боку, ця залізниця все одно буде пролягати по окупованих територіях Запорізької, Херсонської областей та через південь Донецької, через Маріуполь. За наявними темпами будівництва залізниць, вони не збудують її ні зараз, ні через півроку. Та й залізнична гілка знаходитиметься вже на ближчій відстані до нас, тобто нам буде ще легше уражати саме об'єкти на цій залізниці, ніж тією, яка пролягає за Джанкоєм.

Рекомендуємо:

Єдиний шанс виграти війну: що допоможе Україні перемогти – полковник США

Ще хотіла б повернутися до теми глобальної війни. На початку ви сказали, що Росія зацікавлена в тому, щоб створювати певні осередки напруги у світі. Стосовно ситуації в Судані, куди, за даними The Wall Street Journal, Україна нібито направила своїх військових. Як ви вважаєте, чи це наразі можливо, і яка нам користь від цієї операції?

Дійсно, ми не отримали заперечення від українських посадових осіб, від Головного управління розвідки, тому вже можна сказати однозначно, що робота наших спец спецпризначенців в Судані справді відбувається фактично від початку війни, ще з 2022-го року. І відбувається вона на запрошення влади Судану. А найголовніше те, що там ми протидіємо росіянам. Тобто російські "вагнерівці" і після смерті Пригожина продовжують діяти там як проксі, і ми ефективно їм протидіємо, запобігаючи поширенню впливу РФ на цю африканську країну. А це дуже важливо, тому що Судан – це та африканська країна, яка межує з Єгиптом і має вихід до Червоного моря. Це країна, яка має достатньо зброї, якою непублічно, саме завдяки успішній операції ГУР, забезпечували і Україну – ще на початку війни ми змогли отримати чималу кількість різноманітної (здебільшого, звичайно, радянської) зброї і різного озброєння. Тут йдеться про добровольців – це один з дуже успішних спеціальних центрів Головного управління розвідки, так званий центр Тимура. Саме цей центр задіяний у найбільш ризикованих та авантюрних операціях, і, зокрема, в системній роботі конкретно в Судані. Вони неодноразово рятували і керівника цієї країни, за що він особисто дякував президенту Зеленському.

Коли ми говоримо про впливи росіян в Африці, то ми повинні розуміти, що сьогодні Україна – чи не єдина країна, яка дійсно протидіє поширенню російської зарази в Африці. Південно-західна частина Судану, на жаль, продовжує контролюватися проросійськими повстанцями – росіяни вкидають туди багато грошей, викачують звідти ресурси (зокрема – золото), і перетворили на базу сусідню із Суданом Центральноафриканську Республіку. Нагадаю, що саме звідти росіяни вибили французів, і сьогодні нам успішно вдається вибивати росіян і не давати їм встановити контроль над ще однією країною.

На жаль, війна в Україні глобальна, і діє не лише в межах фронту. Ми бачимо, що є різні її виміри – є і удари по глибоких тилах, Москві та Санкт-Петербургу, і на морі. У випадку з Суданом, росіяни полюють саме за ресурсами, а також розраховують на запровадження свого політичного впливу. Зокрема, росіяни хочуть мати під контролем якомога більше країн в Африці. Відтак, ми змушені воювати з росіянами скрізь у світі, тому всі їхні військові проксі повинні дуже добре пам'ятати, що їм не вдасться сховатися від нас у жодній з точок світу.

Давайте трохи повернемося до України. Останнім часом росіяни почали більш активно використовувати КАБи та балістичні ракети. Зчим це може бути пов'язано?

Керовані авіабомби росіяни здебільшого використовують на фронті з їхніх винищувачів-бомбардувальників Су-34, які на голову вищі за радянську авіацію. Саме тому що вони мають перевагу в авіації і знають, що ми не можемо їм протидіяти, вони поки що застосовують цю тактику. Тобто вони піднімаються на максимальну висоту, і з цієї висоти запускають керовану плануючу авіабомбу. Тобто це відстань у 60-70 кілометрів чи менше, але у РФ розуміють, що ЗРК та фронтові засоби протиповітряної оборони не досягають тієї відстані, з якої здійснюється пуск КАБів.

Росіяни мають перевагу в авіації – станом на сьогодні, в них близько 300 одиниць літаків, які задіяні на фронті. З них – близько 80 Су-34. Тому, звичайно ж, вони використовують цю перевагу.

Єдиною нашою відповіддю на це може бути застосування далекобійних наземних засобів протиповітряної оборони (як, наприклад, комплекс "Patriot" і ракета в комплектації JAMD, яка має дальність ураження близько 150 км, завдяки якій на відстані 40-50 км таким комплексом можна уражати російську авіацію). Ну і, звісно, застосування авіації, F-16 – щойно ми отримаємо ці літаки з відповідними ракетами класу "повітря-повітря", ми зможемо відганяти російську авіацію, і росіяни втратять свою перевагу в КАБах. Тому вони розуміють, що вікно можливостей в них досить обмежене, лише в кілька місяців.

Росіяни будуть продовжувати, навіть незважаючи на дійсно шалені втрати (а вже сьогодні Україна знищила літаків більше, ніж РФ спромоглася виробити за весь минулий рік), бо розуміють, що в подальшому вони навіть не зможуть використовувати ці літаки.

І якщо ми пригадаємо 2022 рік, коли ще в росіян не було КАБів, саме завдяки нашим системам ППО ми фактично нівелювали їхню перевагу у повітрі. Вони не могли залетіти в наш повітряний простір, тому що їх одразу збивали, внаслідок чого їхня авіація просто простоювала. Були рейдові нальоти, але не було такого масового застосування.

Росіяни відносно давно не застосовували стратегічну авіацію. Як ви гадаєте, з чим це може бути пов'язано, і чи варто найближчим часом очікувати масованих ракетних ударів?

В даному випадку це свідчить про те, що росіяни накопичують сили. Вони розуміють, що їхні комбіновані удари на початку цього року – наприкінці минулого початку не призвели до тих збитків, на які дуже розраховували росіяни. Вони думали, що завдадуть нам серйозних втрат, але цього не сталося, і тому вони змушені накопичувати озброєння, щоб мати запас для масованого ракетного удару. Нам, у свою чергу, потрібно завжди бути готовими до того, що в будь-який момент росіяни дійсно можуть завдати ракетного удару. Але наразі саме завдяки грамотно вибудуваній системі протиповітряної оборони росіяни шукають підходи, і вони вже не готові просто бити ракетами, бо кожен такий удар перетворюється на ретельно сплановану операцію, бо їм все важче пробитися крізь наш повітряний щит.

Зважаючи на посилення активності росіян на декількох напрямках фронту, як ви гадаєте, яка у Росії мета на найближчий час, і чи є в неї можливості для подальших активних просувань?

Поступово лінія фронту все-таки стабілізується – ми бачимо, як поступово збільшується норма витрат боєприпасів, які до нас, очевидно, потроху почали підвозити. Це не означає, що ми вже зупинили російський наступ і збили їхні плани. Росіяни продовжать наступ – їхній потенціал, за даними ГУР, зберігатиметься до березня, і вони будуть намагатися витиснути все, що можливо протягом найближчих тижнів. РФ наступатиме по "традиційних" напрямках на сході України – біля Куп'янська, від захоплення якого вони не відмовилися, на Лиманському напрямку, де тривають жорстокі бої, в районі Бахмута на Часів Яр та в районі Авдіївки, де росіяни намагаються розвинути наступ і хочуть максимально розширити підконтрольну зону за містом. Також це Новопавлівський напрямок у районі Марʼїнки, де росіяни з півночі хочуть створити загрозу для Вугледара Якщо говорити про південь, то там росіяни хочуть зрізати Роботинський виступ та скинути нас з плацдарму на лівому березі Дніпра біля Кринок.

Цей план росіян – це завдання мінімум. Загалом завдання росіян не змінилося – вони, як і раніше, хочуть вийти на адміністративні межі Донецької і Луганської областей. Нагадаю, що вони повністю ще не захопили ані Донецьку, ані Луганську області, бо є кілька сіл Луганської області, які знаходяться під контролем України. Їхнє стратегічне завдання, яке вони у цій кампанії не виконають – це повалення української держави. Це завдання з них не знімається, але для цього росіянам дуже потрібне перемир'я, щоб мати змогу накопичити ресурси. Тому, власне кажучи, і тривають усі ці розмови про призупинення вогню, тощо. Цим росіяни хочуть виграти час для себе – вони мають найбільший бюджет фінансування їхньої "оборонки" у 40 відсотків всіх доходів росіян. Вони дуже розраховують на 2024 і 2025 рік, коли їхня економіка не буде витримувати, тому що їхні "Фонд национального благосостояния" і золотовалютні резерви не безмежні і вичерпуються. Тому вони намагатимуться протягом цього року відхопити максимальний шматок.

Як можна пояснити активність росіян на Сумщині – зокрема, протягом кількох останніх днів ми бачимо, що росіяни завдають ударів по прикордонню з усього, що тільки можна. Чи є в росіян можливості для заходу на територію України з півночі?

Як не парадоксально, але удари по Сумщині – це перше свідчення того, що на фронті в росіян не все добре. Коли вони розвивали свій наступ, йшли вперед, тоді по Сумщині було менше ударів, а щойно ми почали давати відсіч і стабілізувати фронт, тоді росіяни почали перекидати свої сили на північ, здійснювати диверсії в прикордонних районах, проводити дистанційне мінування та обстріли Сум.

Росіяни б'ють якраз по прикордонних територіях по Сумщині зокрема для того, щоб відволікти наші сили. Вони розуміють, що темпів просування недостатньо для виконання головного завдання цього етапу – виходу на адмінмежі Донецької і Луганської областей. Саме тому вони намагаються завдати якомога більше ударів по Сумщині, щоб відтягнути наші сили та змінити ситуацію на фронті. Але ця стратегія буде провальною.

Ще одне завдання росіян – налякати мешканців прикордонних територій, щоб розбалансувати державу та ключові області, де зараз відбувається інтенсивне будівництво фортифікаційних споруд. Зокрема, цей процес триває у Сумській, Харківській областях. У той же час, росіяни не мають достатнього угруповання, щоб загрожувати Сумщині вторгненням, і найближчим часом його не передбачається – росіяни не можуть накопичити сили, адже усі вони задіяні на лінії фронту.

Представник держдепу США, коментуючи ураження російського корабля "Сергей Котов", говорив, що в ЗСУ є певні "сюрпризи, яких вони чекають". Як ви оцінюєте можливості України на власний контрнаступ цього року, і чи можемо ми говорити про здобутки на фронті, які ми можемо побачити у 2024 році?

Усе залежить від зброї. Якщо говорити про об'єми, то наразі у нас немає передумов, щоб переходити до нашого контрнаступу. Ми винесли уроки з минулої наступальної кампанії (і це було досить широко прокомуніковано на Заході, в тому числі і американськими експертами, відставними генералами, командувачами), а саме те, що не можна проводити будь-який наступ без панування в повітрі і без знищення ворожої військової інфраструктури. Ресурси були грамотно використані, але, наприклад, на просування на Роботинському напрямку на 10-12 км стало можливим завдяки прикриттю артилерії. Але далі ми не можемо просуватися, тому що тоді ми потрапимо під удари російської авіації, їхніх гелікоптерів та літаків.

Тобто спочатку нам потрібно завоювати перевагу в повітрі – ми повинні мати достатню кількість авіації. Це не можуть бути ні 10, ні 20 літаків, ми маємо досягти паритету, уразити їхні летовища, аеродроми, стратегічні об'єкти. А для цього ми маємо отримати достатню кількість далекобійних ракет типу ATACMS, SCALP, Storm Shadow. І, звичайно, Taurus для ураження добре захищених броньованих об'єктів. І лише після масованого систематичного ураження на глибину приблизно 300-500 км, можна застосувати авіацію і висуватися сухопутними силами.

Якщо ми отримаємо достатньо ресурсу для того, щоб здійснити ці кроки, ми матимемо змогу провести блискучу наступальну операцію. Гарним прикладом є Харківська операція, яку тоді проводив Командувач Сухопутних сил Сирський. Тоді на Харківському напрямку у нас було мало сил, але завдяки злагодженості взаємдії між різними підрозділами, ми змогли обвалити цілий фронт окупантів попри те, що їх було більше і у техніці, і в снарядах. Тоді вони просто побігли, оскільки у них не було переваги в повітрі. Зараз ситуація інша – фронт насичений людьми, технікою. Ми маємо понад півмільйонне угруповання РФ на окупованих і прилеглих до них територіях, тому провернути такі трюки вже не можна.

Якщо ми отримаємо зброю, наскільки швидко ми можемо розпочати цей наступ?

Після отримання зброї у повному обсязі, протягом двох місяців нам потрібно провести системні удари для руйнування російських тилів та логістики. Це потрібно обов'язково для того, щоб зруйнувати їхню комунікацію. Звісно, якщо ми отримаємо усі 600 "таурусів", тоді ми зможемо досить потужно вразити російські обʼєкти в Криму. Якщо їх буде 60, то розумієте, що і терміни будуть більшими, тому що тоді нам потрібно буде додавати дрони та іншу зброю. Тобто щоб планувати наступ, треба розуміти, скільки далекобійної зброї ми отримаємо.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред