Поки в Україні і в Росії в основному спостерігали за подіями на півдні нашої країни, де українським військам вдалося прорвати оборону противника і звільнити декілька невеликих населених пунктів у Херсонській області, ЗСУ несподівано розпочали контрнаступ на Харківщині та швидко досягнули успіхів. Буквально за кілька днів було звільнено більшу частину Харківської області, в тому числі міста Балаклея, Ізюм та Куп’янськ, що змусило росіян тікати.
Колишній голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал Армії України Микола Маломуж пояснив в інтерв’ю Главреду, завдяки чому українським військам вдалося витиснути ЗС РФ із Харківщини, наскільки болючою для Росії є втрата позиції у Харківській області, яким чином ЗСУ можуть розвинути успіх та які території почати звільняти наступними, а також як звільнення Харківщини скоригувало прогнози відносно ймовірних термінів завершення війни в Україні.
Поки вся увага була прикута до подій на Херсонщині, українські війська стрімко почали просуватися на Харківщині, звільняючи один за одним населені пункти. У зв’язку з цим виникає питання – прориви на окремих ділянках фронту на Херсонщині та взагалі активність ЗСУ там були відволікаючим маневром, чи у Херсонській області також відбуваються контрнаступальні дії, просто не так стрімко, як у Харківській області?
Наше командування визначає слабкі місця противника і маневрує силами та засобами. Нам часто вдається вводити противника в оману, так сталося і цього разу: ми робили вигляд, що концентруємо свої основні зусилля на херсонському напрямку, а росіяни у відповідь послабляли свої позиції на донецькому напрямку та перекидали їх на південь. Наприклад, потужно знімалися сили з-під Маріуполя, району Донецька, на південь навіть направляли через Кримський міст нові контингенти 3-го армійського корпусу. Так само частково було послаблене угруповання російських військ на харківському напрямку.
Саме тому зараз у зв’язку з нашими активними оперативними іграми, відповідною інформаційною діяльністю та локальними контрнаступальними операціями на Херсонщині з’явилася можливість проводити більш успішні операції на Харківщині.
Неодноразово, коли розглядалися варіанти дій ЗСУ, вказувалося, що необов’язково херсонський напрямок стане пріоритетним. Так воно і сталося.
Тим не менш, українські війська провели низку наступальних операцій на Херсонщині і досягли певного успіху, якого не очікували ані наші військові аналітики, ані союзники. ЗСУ послабили логістичну складову ворога в тому регіоні, його резерви. Очевидно, навіть херсонський напрямок Росія не змогла посилити настільки, щоб утримати позиції або завдати контрудар.
Таким чином, ми, з одного боку, почали наступальні операції на Херсонщині та здобули певний успіх, звільнивши деякі території, з іншого – вдарили по логістиці, мостах, шляхах та складах боєприпасів, чим знецінили зусилля росіян, зменшивши їхні ракетні та артилерійські можливості. Крім того, це був удар по живій силі, яка підтягувалася разом із технікою весь цей час.
Демонструючи в Херсонській області активний наступальний формат, ми готували операції на харківському напрямку. І вони відбулися у вигляді дуже успішних дій, які включали не тільки наступальні операції, а й завдання ударів по ворогу з флангів, формування засобів для оточення ізюмського та балаклійського угруповання. І, як ми бачимо, цей задум спрацював. Ми стрімко просунулися по низці напрямків та звільнили тисячі квадратних кілометрів Харківщини.
Думаю, ми продовжимо маневрувати силами та засобами, і харківський напрямок лишатиметься пріоритетним, тому що нам потрібно зняти загрозу з Ізюма, а також зі Слов’янська та в цілому Донецької області. Тому що й досі Росія передусім прагне захопити Донецьку область у межах її адміністративних кордонів. Такою була чітка установка Путіна – до 15 вересня захопити весь Донецький регіон. Втім, наші контрнаступальні дії на Херсонщині, Харківщині та навіть на донецькому напрямку, де ми також звільнили декілька населених пунктів, знецінили позиції РФ. В результаті противник розпорошив сили, кинувши їх і на південь, і на харківський напрямок, і в донецький регіон. Але в жодному місці Росія не змогла накопичити критичну масу сил – ані озброєння, ані техніки, ані нових підрозділів.
Чому розпочати контрнаступ вирішили саме з Харківщини, зокрема, Балаклеї, Куп’янська, Ізюма? Чому важливо посунути росіян, у першу чергу, саме тут, на цьому відрізку фронту?
По-перше, потрібно було створити зону безпеки в цьому регіоні, захистити Харків і Харківську область, що потерпають від постійних обстрілів. Адже Росія безперервно обстрілює місто з Градів, Ураганів, Смерчів, які б’ють до 40 км. Відтак, якщо посунути російські війська хоча б на 50 км від Харкова, це дозволить забезпечити певну безпеку місту, а, крім того, також не допустити здійснення російським угрупованням нових наступальних операцій на Харківщині.
По-друге, і це надзвичайно важлива причина, саме з тих районів, де ЗСУ проводять контрнаступальну операцію на Харківщині, росіяни планували вдарити по Слов’янську.
Отже, звільнення Харківщини дуже важливе і задля безпеки Харкова та області, і задля безпеки Донецької області, аби запобігти її повному захопленню.
Про ефект несподіванки, який спрацював на нашу користь під час контрнаступу на Харківщині, ви вже сказали. Завдяки чому ще ЗСУ вдалося так стрімко просуватися?
В першу чергу, завдяки якісним змінам в озброєнні і техніці. Адже під час контрнаступу на Харківщині використовувалося новітнє озброєння: HIMARS, ракетні комплекси М-270, протиракетні системи, які ми отримали від британців, американців, норвежців, зенітно-ракетні комплекси, отримані від німців, нові гаубиці. Вся ця зброя на порядок краща, ніж та, що є у росіян. А головне – ця зброя може знецінити вогневі засоби противника. Наприклад, Урагани і Гради б’ють на 30-40 км, а HIMARS та М-270 – на 80 км. Це дозволяє нам знищувати не тільки склади, штаби, російські ракетні та вогневі комплекси, які дошкуляли нам, але й знецінювати ворога на багатьох напрямках.
Від наших союзників ми отримали справді новітнє озброєння, техніку, зокрема, бронетанкову, танки, БТРи – це потужна армія, яка може здійснювати під прикриттям наших ракетних можливостей та протиповітряних систем контрнаступальні операції.
Отже, якісний склад і вирішив долю наступальної операції на харківському напрямку. Ми не допустили вал вогню з боку Росії, змогли його нейтралізувати.
А принцип раптовості зіграв домінуючу роль у звільненні великої кількості населених пунктів.
На даний момент звільнено Балаклею, Шевченкове та чимало інших населених пунктів – чим важливі ці відвойовані позиції, які можливості для наших військ вони відкривають? А також куди, з вашої точки зору, доцільно розгортати контрнаступ далі?
Ізюмський напрямок є одним із пріоритетних, бо, таким чином, завдано удар у тил військам противника, які могли б наступати на харківському напрямку, а потім розвернутися і на донецький напрямок. Так ми знецінили велике угруповання та запобігли захопленню Донецької області. Тому звільнення Ізюма дуже важливе, бо саме там були основні сили та засоби противника.
Також позиції росіян послабилися і на північному напрямку, тому що завдяки успіхам ЗСУ на Харківщині почав рушитися фронт. Російське керівництво та військовослужбовці губляться, це створює невпевненість, сіє паніку в лавах ЗС РФ. Через це російські війська тікатимуть і з інших регіонів, зокрема, можливо, з Херсонщини.
Знищення нами великих угруповань противника на Харківщині породить відступ і на інших напрямках. Звільнення Харківщини аж до Донеччини надзвичайно важливе, бо це впливатиме і на інші фронти: херсонський, запорізький, донецький та луганський. Адже таким чином ЗСУ перервуть важливі логістичні ланцюжки ворога, якими вони постачали озброєння та боєприпаси.
Інший важливий наслідок успіхів української армії у Харківській області та перерваних логістичних ланцюжків – поява невпевненості у ЗС РФ не тільки в успіхах під час проведення їхніх наступальних операцій, але під час оборони. Тому що у них не буде можливостей ані стріляти, ані ефективно захищатися. Їм доведеться відступати, аби уникнути оточення. Морально-психологічний чинник дуже впливає на військо. Відступ, обмеженість ресурсів, передумови оточення – все це може спровокувати навіть паніку. А панічні настрої можуть зіграти визначальну роль для нашого контрнаступу не тільки на Харківщині, а по всьому фронту в цілому. Зокрема, в перспективі, коли ми розпочнемо контрнаступ на півдні, він також матиме успіх.
Одна справа – звільнити тимчасово окуповані населені пункти, інша – втримати. Чи вдасться, по-вашому, нам втримати відвойовані позиції? Чи на Харківщині можлива гойданка, коли то наші закріплятимуться там, то росіяни повертатимуться? Якого сценарію розвитку подій у цьому сенсі ви там очікуєте?
Передусім після успіху на Харківщині нам не можна заспокоюватися – не варто недооцінювати противника. Досвід свідчить, що через два-три дні після несподіваного наступу Росія оговтується, нарощує ресурси, перекидає додаткові сили з інших напрямків або з російської глибинки. Вона стягує більші потужності, застосовує масові обстріли тощо. І вона може завдати удару не лише там, де відбувається операція, а й по наших військових об’єктах у різних регіонах країни.
Тому нам потрібно готуватися до різних контрдій РФ.
Хай там як, але контрнаступ ЗСУ на Харківщині, зокрема, звільнення Ізюма, розбалансує сили і зірве плани противника. Адже коли ми будемо йти в наступ у безпосередній близькості до військ РФ, завдавати ракетних ударів противнику по наших військах і позиціях буде дуже складно, тому що там будуть і наші, і його війська. Тому подальший рух на схід буде більш ефективним.
Куп’янськ був важливим для Росії залізничним хабом, про важливість Ізюма ви вже сказали. Тож, напевно, для РФ буде критично важливим повернути ці позиції, тому можна очікувати з її боку відповідних спроб?
Куп’янськ для Росії справді був критичним логістичним хабом. Він був важливим і для утримання позицій росіянами, і для їхнього подальшого наступу.
В принципі, після звільнення Куп’янська та Ізюма у ЗС РФ зникають будь-які перспективи успішних операцій, навіть якщо вони підтягнуть туди додаткові сили. Бо стратегічні позиції захоплені нами, тож розвивати наступ Росії буде вкрай важко.
Наскільки, з вашої точки зору, зменшиться тепер інтенсивність артилерійських та ракетних обстрілів самого Харкова? Або Росія, навпаки, мститиметься і битиме по передмістю та місту?
Росія обрала тактику помсти за кожен наш успішний крок. Тому обстріли передмістя Харкова можуть посилитися, принаймні там, куди росіяни можуть дістати. Тому важливо відсунути противника максимально далеко, а також вжити потрібних заходів безпеки.
Наголошую, небезпека для Харкова та його передмість не знята, бо ракетні комплекси РФ можуть бити досить активно і далеко.
Крім того, Росія може використовувати балістичні ракети. Хоча Калібрів та Іскандерів у неї вже мало залишилося, тож ними РФ не стрілятиме часто. За моєю інформацією, у Росії їх лишилися сотні – це надзвичайно мало.
Проте РФ може використовувати балістичні ракети радянського виробництва. Це небезпечно, бо вони неточні, потужні та можуть вражати будь-яку інфраструктуру, в тому числі цивільну, не розбираючи, чи то це школа, чи то це дитячий садок, чи то житлові будинки. Для нас загрозливе використання таких засобів, бо вони б’ють до 500 км.
Чи може Росія, побачивши, що її угруповання військ на Харківщині не справляється, перекинути туди частину сил з того ж півдня? А ми, відповідно, скориставшись зменшенням кількісного складу ворога на півдні, почати справжній контрнаступ на Херсонщині?
Росія зараз дуже ризикує втратити свої позиції на Херсонському напрямку, тому не буде знімати там сили та засоби. Тому що якщо ми матимемо перевагу над російськими військами на Херсонщині, ми знецінимо резерви РФ, що рухаються з Криму, фактично ми створимо передумови для оточення цього угруповання, включаючи Херсон. А це передумови для того, щоб Херсон був звільнений навіть без штурму. Ці чинники РФ враховує.
Тож у даній ситуації малоймовірно, що Росія зніматиме свої резерви з херсонського напрямку задля повернення Харківщини. Бо вона і так на Херсонщині ледве тримає ситуацію.
Якщо Росія спробує забрати частину резервів із Херсонщини це буде означати фактично здачу нею цього регіону. А це ж дуже потужні комунікації з Кримом, перекриття шляху угрупованням, які мали вихід на Чонгар і далі до Криму, де вони могли б відступати. Тому сьогодні для РФ утримати Херсон надзвичайно важливо. Російське керівництво сьогодні найбільше переймається тим, щоб Херсон жодним чином не здати та не дозволити нам вийти на перешийок із Кримом.
Тож можна очікувати, що Росія не тільки не зніматиме там сили, але й посилюватиме ті, що є, відправляючи резерви 3-го армійського корпусу через Кримський міст і територію Криму до Херсонщини. Скоріше, на Херсонщину ворог перекидатиме сили з донецького та луганського напрямків, а також із Росії. Крім того, локально можуть зніматися певні сили з запорізького напрямку. Лише так, можливо, Росія готуватиме контрудар на Харківщині.
На тлі хороших новин із Харківщини як коригується більш загальний прогноз щодо подальшого перебігу війни – з якими позиціями ми завершимо 2022 рік, на вашу думку? Яких успіхів за цей час можемо досягти та, навпаки, яких невдач зазнати?
В першу чергу, слід зважати на наявність ресурсів у РФ та України.
Ми сьогодні згенерували більше мільйона людей – військовослужбовців та представників силових структур. А це надзвичайно потужний резерв, який уже пройшов підготовку, бойове злагодження, навчання за кордоном. Ми отримали новітню техніку, новітні засоби протиракетної оборони, ракетні можливості, протитанкові системи тощо. Це те, що дає нам перевагу над противником.
З огляду на це ми формуємо позиції для звільнення територій. Херсонський і харківський напрямки – це два визначальні напрямки, які будуть стратегічними протягом двох місяців. Ми маємо потужні військові частини, умотивований особовий склад, новітні озброєння та техніку, яка знецінює ту перевагу противника, що була раніше – з ракетними комплексами, Ураганами, Градами, Смерчами, далекобійними гаубицями.
Так ми маємо або паритет, або перевагу над ворогом.
Тож ми можемо потужно спрацювати і на Харківщині, вибивши звідти ворога повністю, а також на Херсонщині, де можемо знецінити всі ресурси ворога. Ми зараз завдаємо потужних ударів по резервах, які підтягує РФ, комунікаціях, складах. Сьогодні ми можемо завдавати ударів новітніми ракетними комплексами по вогневих засобах, які раніше росіяни використовували проти наших військ.
Якщо ми звільнимо Херсонщину та Харківщину, то перспектив на запорізькому напрямку у ворога не буде жодних. Зокрема, ми можемо провести дуже потужну контрнаступальну операцію в Мелітополі та звільнити це місто і всю окуповану частину Запорізької області.
Протягом двох-трьох місяців ми можемо звільнити більшість територій та вийти на позиції 24 лютого, коли Росія розпочинала свою агресію. Якщо противник відступатиме не просто по окремих регіонах, а здаватиметься в полон або активно відступатиме, або буде в паніці, у нас буде перспектива звільнення всіх території до листопада-грудня цього року.
Цей оптимістичний сценарій сьогодні пріоритетний, думаю, він і зіграє. Бо всі передумови для цього є.
Якщо ж Росія підтягне нові ресурси (а вона намагатиметься зібрати останнє, що в неї є, і кинути в бій, бо це останній її шанс захопити хоча б Донецьку область), усе затягнеться до весни 2023 року.
Нам варто готуватися до обох варіантів – і до активного звільнення територій, і до затяжної війни, про що говорив Залужний у статті.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
