Вже більше половини місяця Україна протистоїть російському вторгненню, причому досить успішно. План Кремля, який передбачав швидку перемогу і теплий прийом окупантів українцями, з тріском провалився. Втім, "теплий прийом" надано – танки, літаки та інша військова техніка противника горять за милу душу. Українська армія зуміла зупинити наступ російських військ. Однак противник планомірно продовжує руйнувати українські міста, закидаючи їх бомбами і ракетами, вбиваючи тисячами мирних жителів і рывняючи з землею інфраструктуру.
Аби розібратися в тому, як далі можуть розвиватися події на українському театрі бойових дій, які шанси має Україна на перемогу, коли війна може закінчитися, а також чи зацікавлений Захід у швидкій поразці Росії, Главред звернувся до полковника запасу, військового експерта Олегу Жданову.
– Росія готувалася до бліцкригу, але не склалося, її план провалився. Якщо судити з поведінки РФ і її військ, то до чого Москва готується тепер, який у неї план Б?
– Росія намагається реалізувати два плани паралельно.
Перший із них – продовження наступу. Судячи з позиції Лаврова на переговорах і ситуації в Кремлі, Путін все ще сподівається, що ще один удар, ще один кидок – і вони візьмуть Київ, Маріуполь, і перемога буде за Росією.
Другий план намагаються здійснити російські військові. Взагалі, складається враження, що політичне керівництво РФ не володіє повною інформацією і не уявляє реальну військову картину, яка склалася в Україні. Російські військові намагаються реалізувати план переходу до оборони і закріплення на тих рубежах, яких вони досягли на сьогоднішній день. Остання спроба наступу була під Броварами, яку ми успішно відбили, завдавши величезних втрат противнику – там поліг полк разом із командиром. Причому військова частина, яка була розгромлена, була іменитою. Часто назви частин, які РФ відправила в Україну, займають два абзаци: стільки орденів, стільки червоних прапорів – виходить, що частина імені всіх святих і великих полководців! А насправді танки горять однаково – що танки простої дивізії, що титулованої.
читайте такожЧому не варто розраховувати на "групу табакерочників" в Росії
– До чого, на ваш погляд, зараз зводяться завдання мінімум і завдання максимум Кремля в цій війні? Чого він має намір досягти?
– Завдання максимум Кремля в цій війні на сьогоднішній день зводиться до пробиття сухопутного коридору в Крим. Тому Маріуполь – це ключове місто і для Росії, і для нас. Нам потрібно Маріуполь утримати, росіянам – узяти.
Завдання мінімум – закріпитися на тих рубежах, які є на даний момент, і зібрати хоч якийсь резерв для утримання цих рубежів. А з цим у Росії проблеми: там дійшли до того, що добровольців вербують у колоніях загального режиму, оскільки прихована мобілізація в Краснодарському краї позитивного результату не дала – охочих прийти у військкомат і поїхати повоювати в Україну виявилося дуже і дуже мало.
– Закріпитися на рубежах... А далі?
– А далі торгуватися. Росії вже зараз потрібна серйозна пауза хоча б на місяць-два, щоб зібрати необхідний резерв, навчити його, підтягнути, поставити в стрій, перекинути війська.
Росія не зупиниться. Там і близько немає думки, що треба відступати або капітулювати. Вони хочуть взяти гарантовану паузу, тобто бути впевненими, що ми не будемо наступати.
Поки Путін при владі, Росія на жодні поступки не піде. Путін буде в пожежному режимі збирати боєздатні частини, їх уламки, комплектувати їх ким завгодно.
У Маріуполі ситуація дика. Перед нашими позиціями поле всіяне трупами, але росіяни не хочуть їх зібрати – вони по трупах своїх же солдатів ідуть в атаку.
Вони йдуть в лобову, як у 1941 році, і намагаються закидати тілами наші позиції. Я не кажу про гуманізм або хоч про якийсь здоровий глузд. Те, що творять росіяни, і те, якою ціною вони готові брати перемогу, за межею людського розуміння.
– Скільки, на вашу думку, може тривати гаряча фаза війни?
– Зараз лише перший етап гарячої фази, і нам вдалося зупинити наступ. До кульмінації ми ще не дійшли.
Другий етап – коли нам доведеться переходити у контрнаступ. От тут і буде найгарячіше, тому що вести наступальні бої набагато важче, ніж оборонні. Якщо буде підживлення противника резервами, то нам буде важко. Однак, якщо ми побудуємо свій наступ більш грамотно, зможемо уникнути великих втрат і трохи полегшити собі завдання. Але гаряча фаза війни ще попереду.
читайте такожЯк війна в Україні відкинула Росію на узбіччя цивілізації
– Тобто ті оптимісти, які стверджують, що війна закінчиться через пару тижнів, і Путін буде змушений сісти за стіл переговорів, дуже перебільшують?
– Так, такі прогнози занадто оптимістичні.
Втім, є один варіант, при якому все може закінчитися через пару тижнів – якщо хтось у бункері ліквідує Путіна. Тоді в Росії буде нова еліта, перехідний уряд, який-небудь тимчасовий комітет порятунку РФ... Тоді Росія може домовитися з нами про те, що вона повністю виводить свої війська з нашої території, причому і з Донбасу, і з Криму.
Такий варіант можливий, але його ймовірність – 50/50.
Путін розуміє ситуацію, тому і ховається в бункері, нікого до себе не підпускаючи. До нього потрапити можна тільки через карантин. Охороняє Путіна його особиста охорона, а це люди, які спеціально підібрані по відданості, надійності, сто разів перевірені, які ходять і наглядають один за одним.
Тому я б не був настільки оптимістичним. Звільнення території України – це буде важка ратна праця наших Збройних сил.
Хоча, звичайно, російським командирам буде непросто утримати ситуацію в плані бунту солдатів. А бунти вже назрівають у тих частинах, які зазнали від нас поразки. Приклад – розгром під Броварами: один полк противника ми розбили, і другий збирав до купи залишки першого. Вони побачили, на що перетворився такий самий полк на таких самих танках. Подібні речі дуже деморалізують особовий склад.
Там, де ситуація виходитиме з-під контролю, противник буде просто кидати техніку, стрибати у вантажівки і намагатися виїхати з території України, розуміючи, що їх не сьогодні-завтра вб'ють або візьмуть у полон.
Там, де офіцери ЗС РФ зможуть стримувати солдатів від бунту і втечі, ми будемо зустрічати запеклий опір. Вони будуть розуміти, що це їх останній бій, що у них ситуація або пан, або пропав.
читайте такожСаркофаг брехні: що стане причиною смерті чекістського монстра Путіна
– Чи вистачить у Росії сил – і особового складу, і техніки – для того, щоб продовжувати гарячу фазу місяць або довше?
– Думаю, так. За даними Центру оборонних стратегій, на територію України увійшло близько 160 тисяч особового складу, четверта частина (приблизно 40 тисяч) – це не бойові частини, а Росгвардія, ОМОН, СОБР, КОРД, тобто поліцейська місія. Вони ж розраховували на бліцкриг і на те, що одразу доведеться встановлювати правовий режим РФ, як вони зараз роблять у Херсоні, Бердянську тощо.
Тобто бойових частин на території України близько 120 тисяч. Якщо розраховувати, що ми завдали їм до 30% втрат, тобто близько 25-30 тисяч, то бойових частин залишилося ще 80-90 тисяч. Це досить велика цифра. Такі частини реально можуть чинити опір у позиційній війні.
Знову приклад атаки на Бровари – по радіоперехопленню було зрозуміло, що противник відкотився в сусіднє село і отримав наказ окопуватися. Тобто вони сідають в глуху оборону, розуміючи, що наступати вже не можуть, а от зайняти оборону, щоб їх не вибили з займаної позиції – цілком. Саме цим вони зараз і займаються.
Однак стійкість їхньої оборони буде залежати від постачання і підживлення ресурсами. Якщо говорити про ресурси, то поки що Путін може постачати лише "гарматне м'ясо". Особовий склад, який вони будуть завозити на вантажівках, автобусах для відшкодування втрат – це дійсно буде "гарматне м'ясо", тому що ці люди якщо і пройдуть вишкіл, то прискорений, тобто ать-два на плацу, пара пострілів з автомата, от уже і солдат. Каску на голову – і вперед, в окопи.
Скільки Путін зможе так збирати натовп – сказати дуже важко. Це буде залежати від настроїв у самій Росії. Хоча потихеньку вони там змінюються на нашу користь – антивоєнна хвиля піднімається все більше і більше, тому що похоронок приходить все більше. Тіл немає, а похоронки йдуть.
Тож настає найважча фаза війни – фаза просування наших сил вперед.
– Чи може зараз ситуація бути заморожена Росією? Тобто чи може у нас утворитися, умовно кажучи, Придністров'я або Донбас (у більших масштабах) і завмерти на роки?
– На жаль, так, це можливо. Росія може вдатися до варіанту заморозки конфлікту.
З часів первісної людини ніхто не придумав третього способу закінчення війни, їх тільки два – перемога і поразка. Та й те, немає гарантій, що переможений ворог через час не почне збирати сили на нову війну...
Якщо ми знову підпишемо якийсь меморандум, умовно кажучи, Мінськ-3, Донбас-1 або Крим-1, це просто відкладе війну на кілька місяців. А наступна війна буде набагато кривавішою і жорсткішою, ніж нинішня.
У нас є тільки один шанс закінчити цю війну з більш-менш переможним результатом. Саме тому нам у жодному разі не можна йти ні на які поступки зараз, інакше ми все програємо. Захід нас не зможе утримати, якщо ми самі підемо на поступки.
– Міста, які піддаються найбільш жорстким і частим обстрілам: Волноваха, Маріуполь, Чернігів, Харків, Гостомель, Ірпінь, Буча... Для чого Росія так наполегливо і планомірно намагається стерти ці міста з лиця землі?
– Росія застосовує сирійську тактику. На полі бою вона боїться з нами битися, уникає прямого зіткнення з ЗСУ, розуміючи, що шансів на успіх практично немає. Тому РФ вирішила прасувати міста і вбивати якомога більше мирного населення, щоб люди, що залишилися, змушували керівництво країни йти на капітуляцію і мир за будь-яку ціну.
Тому завдаються удари по лікарнях, пологових будинках, комунікаціях... Цілеспрямовано намагаються залишити міста без тепла, світла і води, тобто створити умови гуманітарної катастрофи.
– Багато говориться про можливість використання Росією хімічної та бактеріологічної зброї – як ви вважаєте, чи може РФ піти на їх використання проти України?
– На жаль, може. Ядерний шантаж Росії не зовсім вдався, їй не принесло результатів ані захоплення Чорнобильської АЕС, ані захоплення Південноукраїнської станції. Тому РФ вдарилася в тему біологічної або хімічної зброї. Повертаючись до досвіду тієї ж Сирії, у Росії багатющий досвід застосування подібної зброї.
Росія цілком може застосувати хімічну і бактеріологічну зброю, припустимо, на Донбасі – в Луганську, Донецьку або якомусь іншому населеному пункті, який контролює РФ, щоб звинуватити в цьому Україну. Але знов-таки це буде гра в одні ворота, навіть більше – постріл Росії собі в ногу.
На сьогоднішній день вся світова преса акредитувала стільки своїх журналістів в Україні, і вони бачать реальну картину і наші можливості, знають, що у нас немає хімічної зброї. До того ж, якби така зброя і була, її застосування Україною було б помітним для ЗМІ, не кажучи вже про розвідку західних країн.
Але Росія наполегливо намагається нав'язати ці наративи. Лавров же стверджує, що Росія ні на кого не збирається нападати, і на Україну вона не нападала.
За таким принципом Росія може діяти і далі. Така картинка може працювати якщо не на міжнародній арені, то на внутрішнього споживача. Росії потрібен зараз якийсь дуже жорстокий акт, провину за який вона покладе на Україну, щоб залякати своє суспільство і примусити його йти воювати з нами. Так російське керівництво спробує переломити хвилю антивоєнних настроїв на промілітаристські.
– Ви згадали ядерний шантаж, до якого вдається Росія. Як ви вважаєте, чи здатний Путін завдати ядерного удару, чи це просто залякування?
– Ні, це не порожні слова. Цілком імовірно, що Путін завдасть превентивний ядерний удар. Таку загрозу не можна скидати з рахунків. Втім, це буде вже крайній захід. Путін вдасться до цього тоді, коли буде розуміти, що програш не за горами.
Згадайте Гітлера навесні 1945-го – він до останнього дня вірив у зброю відплати. Він вважав, що, якщо його вчені зроблять ядерний заряд, він одразу скине атомну бомбу на союзників і скаже їм: "Здавайтеся, я виграв війну". Такий самий розрахунок і у Путіна.
Швидше за все, ядерна зброя може бути застосована Путіним по якомусь окремому об'єкту НАТО як превентивний удар для залякування. Однак це матиме страшні наслідки, тому що НАТО відповість таким самим превентивним ударом по території Росії, по якомусь російському об'єкту десь в глибині території.
Один із способів запобігання цьому сценарію – це порушення вертикалі управління, тобто команда від Путіна до пускової установки може не дійти, загубитися. На сьогоднішній день це, на жаль, найвірогідніший сценарій запобігання ядерної війни. Тому що в усьому іншому поки що вертикаль військового управління працює більш-менш нормально.
– Яка ймовірність штурму Києва? Чому противник зволікає, хоча давно це планував? Та й чим може закінчитися будь-яка операція Росії проти Києва? Чи достатньо у неї сил, щоб здійснити результативні дії щодо столиці?
– Проблема Росії якраз у тому, що у неї немає достатніх сил для штурму Києва. Та й взагалі, питання штурму Києва зараз не стоїть на порядку денному.
Для того, щоб штурмувати Київ, потрібно було всі 120 тисяч солдатів, повний склад бойових частин, вести на Київ. Це могло б забезпечити повну облогу міста, але не його штурм.
Росіяни намагалися просунутися, щоб взяти Київ хоча б у півкільце. Але після дня, коли сили противника були розбиті під Броварами, і коли був відновлений контроль над Гостомелем, навіть такі спроби вже неможливі. Тобто ми поступово відсуваємо противника від Києва.
Якщо вони не можуть взяти Київ в облогу, то про який штурм може йтися? Зараз на всіх напрямках вони будуть окопуватися і переходити до оборони.
– Чи здатні ми наявними силами змусити Росію відступити?
– Так, у нас точно є така можливість, такий шанс. Адже ми ще не задіяли резерви і два тижні воювали тими збройними силами, які були на момент вторгнення. Ми їх тільки підживлюємо особовим складом, тобто компенсуємо втрати в лавах наших ЗС. Але резерв ми ще не вводили в бій.
При цьому Генштаб веде дуже грамотне планування бойових дій. Ми обрали метод маневреної оборони, тобто маневреними групами і маневрами вогнем вимотуємо противника, завдаючи йому суттєвої шкоди. За півмісяця війни немає жодного прикладу, коли б ми потрапили в засідку, коли б нас розгромили або де б хтось потрапив в оточення. Жодного прикладу. А з російського боку – повсюдно. Якщо не в колонах, то в районах зосередження ми їх постійно громимо.
До речі, думаю, такий метод буде продовжений у плані наступальних дій. Рейдові загони і групи можуть цілком успішно громити ворога, обходити його з флангу, з тилу для розгрому і просуватися потихеньку вперед. У 2014 році ми проводили такі рейдові дії, і вони показали досить хороший результат, щоб не йти в лобову атаку, і максимально зберегти людей. Тому Генштаб працює добре.
Не в останню чергу це заслуга президента Зеленського, тому що він у перший рік своєї каденції повністю змінив генералітет у Генштабі. І це повністю змінило атмосферу і підхід до організації, планування і ведення бойових дій. Це був дуже правильний крок, який дав нам сьогоднішній успіх.
читайте такожЯк розвалити путінську Росію: що є і чого не вистачає
– А що стосується озброєнь і техніки?
– Запасів і того, і іншого у нас предостатньо. Плюс надходить достатня допомога партнерів.
Плюс за рахунок того, що у нас техніка і озброєння радянського зразка, як і у РФ, не залишається без діла захоплена техніка.
Серед військових зараз найбільш популярний жарт: головний постачальник техніки і озброєння в ЗСУ – це російська армія.
– Чи може наша армія використовувати трофейну техніку? Або вона якось "запаролена"?
– Може і використовує. Зверніть увагу, ми дуже ефективно стягуємо все, що більш-менш вціліло після бою. Якщо техніка справна, то вона одразу стає до бою, і немає проблем, щоб керувати нею – зразки техніки радянські. Так, є якась модернізація, але вона не дає можливості поставити на танки таке блокування, яке б було неможливо обійти.
Тим більше, часто ми захоплюємо техніку в бойових умовах, коли солдат вискочив з неї і втік до лісу (якщо, звичайно, залишився цілим). Все, що заводиться, йде в наше військо своїм ходом, все, що не заводиться – стягується. У нас уже ухвалено закон про трофеї, який дозволяє нам використовувати все, що було захоплено в бою. Тобто все це ми можемо використовувати в своїх інтересах: все стає в стрій, все одразу стріляє.
У нас є боєприпаси і для Т80, і для Т72. Є у нас і навчені фахівці. Про артилерію я навіть не кажу. Системи ППО – та сама історія.
Єдиний виняток – трофейні нові "Панцири", але я впевнений, що наші фахівці швидко з ним розберуться.
Тож ми все беремо з собою, все використовуємо в своїх цілях, а при розгромі колон навіть збираємо боєприпаси. Все йде в хід.
читайте такожЧому США дадуть Україні ще тисячі Джавелінів, але не 25 старих МіГ-29
– Як ви оцінюєте ефективність тих санкцій, які проти Росії, запроваджує Захід? Зрозуміло, що санкції – це гра в довгу, і Росія так швидко, як у нас багато хто чекає, не паде, нічого з нею не трапиться в найближчий тиждень-два. Чи є в них якийсь сенс? І надалі на яку підтримку Заходу може ще розраховувати Україна – закриття неба, допомога літаками і т. д?
– Гра йде на геополітичному рівні. Головне завдання Заходу – вибити Росію з міжнародної політичної арени, зробити її країною третього світу, сировинним придатком.
Тому, ви абсолютно праві, всі санкції – це гра в довгу. До того ж, санкції ще не запроваджені в повному обсязі. Наприклад, відключення від SWIFT – не всі банки Росії відключені від цієї системи. Тим не менш, навіть китайські нафтотрейдери, пославшись на те, що тепер не працює SWIFT, і вони не можуть оплатити, відмовилися від покупки російської нафти. Так завуальовано вони підтримали санкції, але при цьому не вводили свої. Китай – це окрема історія, це дуже хитра держава.
Головне завдання Заходу – довести ситуацію в Росії до зміни політичного режиму і максимально економічно послабити її, щоб вона більше не грала такої ключової ролі на міжнародній арені.
У розвалі Росії Захід не зацікавлений. Перший, хто буде стояти на сторожі цілісності РФ і стежити, щоб вона не розвалилася – це США. Штатам потрібен образ ворога, інакше не потрібно буде НАТО, і Альянс може розвалитися. Але при цьому ворог повинен бути безпечним, тобто російський ведмідь повинен гарчати, але бути без іклів і кігтів, він повинен ставати на задні лапи, гарчати, але при цьому не кусатися і не дряпатися.
Що стосується України, то Захід зробить усе, щоб ми не програли цю війну.
Так, є якісь бюрократичні зволікання і страх перед Путіним. Путін пригрозив полякам, що вдарить по Варшаві атомною бомбою, якщо вони передадуть нам літаки, от і почався весь сир-бор, тягни-штовхай – даємо літаки, не даємо... Тому Польща готова віддати літаки НАТО, а НАТО щоб передавало їх Україні. Поляків можна зрозуміти: вони бояться, тому що вони поки не в бою, не у війні.
У нас вже немає страху, у нас ситуація або пан, або пропав, ми повинні йти до кінця. А у Польщі і Заходу в цілому ще цей страх перед Росією є.
Але я не сумніваюся, що на Заході знайдуть спосіб, як посилити повітряну компоненту наших ЗСУ, максимально захистити небо, не закриваючи його. На закриття неба я навіть не сподіваюся. Все чітко і зрозуміло: НАТО заявило, що не збирається вступати в пряме бойове протистояння з Росією. Захід любить загрібати жар чужими руками: Україна бореться з Росією, а західні країни підносять нам боєприпаси. Так і залишатиметься.
– З вашої точки зору, США або колективний Захід зацікавлені в якнайшвидшому припиненні війни в Україні або її затягуванні до того моменту, поки вони не досягнуть своїх власних цілей?
– Захід зацікавлений затягувати війну до того моменту, поки не досягне своїх власних цілей. Перша його мета – зміна політичного режиму в Росії, друга – дефолт Росії і обвалення її економіки, щоб РФ залишилася виключно сировинним придатком.
У цю канву добре лягає пояснення, чому нам не дають ППО або авіацію. Вони бачать, що ми добре тримаємося за рахунок своїх власних сил, і тому не поспішають все це нам давати, щоб ми не завдали максимальної шкоди ЗС РФ занадто швидко. Ми змушені завдавати шкоди сухопутному угрупованню на противагу того, що програємо в повітрі, і вони бомблять наші міста.
А американці чекають. Коли ситуація буде критична, нам одразу дадуть літаки, і ми зможемо захистити своє небо. Навіть такими поставками Штати можуть регулювати хід кампанії, щоб вона не закінчилася завтра.
– Тобто Заходу не потрібна швидка перемога України?
– Не потрібна. Йому потрібно максимальне ослаблення Росії. Це головна геостратегічна мета не тільки США, але і всього Заходу. Щоб Путін не диктував умови.
З Путіним Захід взагалі не хоче розмовляти. Путін веде гру в золоту картку: купіть мене дорого, і той, хто мене купить за дорого, той і переможе в світовому протистоянні. Так от США сьогодні цю можливість для Росії ліквідують через зміну політичного режиму, розвал економіки, обвал фінансової системи. Поки все це не відбудеться, ми, на жаль, будемо продовжувати війну.
Втім, думаю, війна – не на роки, а на кілька місяців. Ризикну припустити, що до вересня ми зможемо закінчити цю війну.
– Яку позицію займатиме Китай у цій історії?
– Китай завжди займає вигідну для нього самого позицію. Він ніколи ні на кого не дивиться. Він завжди діє, з точки зору власних інтересів. Символ Китаю – не панда, а мавпочка, яка сидить на березі річки і чекає, коли трупи ворогів пропливуть повз. Саме таку позицію займатиме Китай.
До речі, за оцінкою японських аналітиків медіапростору Китаю, Піднебесна зараз готує операцію з денацифікації Росії. Тому що зараз всі медіапростори Китаю забито репортажами про звірства Росії в Україні, про вбивство цивільного населення і всього іншого.
Плюс Китай чекає, коли Росія прийде до нього з проханням купити хоч що-небудь, дати якісь гроші. Китаю дуже вигідне послаблення Росії. Він теж хоче зробити Росію своїм сировинним придатком.
До речі, ядерний шантаж Росії міг бути припинений виключно через позицію Китаю. Тому що Китай висловився, що він проти розмов про ядерну зброю – і РФ одразу замовкла. Але й одразу пішла інша історія – хімічна і бактеріологічна зброя.
Китай чекає результатів і вигод від цієї війни.
У перші два дні війни Китай заявляв, що присутність російських військ на території України він не вважає вторгненням, а вже до кінця першого тижня, коли наступ почав видихатися, і в Пекіні зрозуміли, що російська армія не візьме Київ і ключові міста, Китай став проводити політику засудження і заявив, що потрібно достроково припиняти війну і сідати за стіл переговорів. Крім того, в Китаї уникали слова "війна", але кілька днів тому міністр закордонних справ Китаю вже назвав те, що відбувається в Україні "війною". Тож Китай кардинально змінив свою позицію, і тепер чекає, коли труп Росії пропливе повз, а він отримає свої преференції.
– Виходить, що поки що наші інтереси збігаються…
– На жаль, так. Чому – на жаль? Зараз інтереси більшості сфер впливу на Заході і Сході збігаються. Хоча Китай зберігає нейтралітет, не втручається і чекає результатів, а США намагаються нашими руками домогтися своїх цілей. Україна, на жаль, виявилася найголовнішим інструментом у боротьбі з цим мілітарним монстром, імперією зла – Російською Федерацією. Прикро те, що нашою кров'ю вони вирішують свої геополітичні завдання.
Зверніть увагу, які "плюшки" готують Україні на майбутнє. Джонсон пише "план Маршала" по відновленню України. Всі країни потирають руки, тому що після перемоги сюди прийдуть всі компанії, тут буде бійка і штовханина на тендерах по відбудові інфраструктури: відновленню доріг, житлових об'єктів ітощо. На всьому цьому можна буде заробити шалені гроші: вкладуть 100 млрд, а зароблять 200-300 млрд. Вони вже пишуть плани і ділять, хто що буде відновлювати. Подивіться хоча б, як змінювалася сума допомоги Україні від американців: спочатку 2,7 млрд доларів, потім 6,4 млрд, проголосували за 12 млрд…
Припускаю, що приблизно через тиждень наші Збройні сили почнуть наносити ворогові більш відчутні контрудари і просуватися. Так, наприклад, під Харковом нам вдалося зупинити досить велике угруповання. Якщо ми з Миколаєва вдаримо їм в тил, це може бути перший "котел" у цій війні. Далі ми зможемо рухатися, відсікаючи по частинах сили противника. Під Харковом, Ізюмом ми теж уже відсікли угруповання і вийшли на кордон. Тобто зараз є всі передумови для початку повного розгрому російських військ.
– Чи вдасться Лукашенку і Білорусі уникнути офіційного вступу в цю війну?
– Раз Лукашенко літав до Москви – навряд чи. Лукашенко намагається прикриватися новою конституцією і говорити, що "такі питання з кондачка не вирішуються". 15 березня в Білорусі вступає в силу нова конституція, і Лукашенко намагається послатися на те, що все будуть вирішувати народні збори.
Білорусь активно моніторить ситуацію. Там більше 50% військових проти участі у бойових діях в Україні. Це буде або масова здача, або масова втеча. Якщо вони вклиняться в нашу територію на Волині, то там угруповання наших військ достатнє, щоб їх розгромити.
Якщо вони хотіли воювати, то їм потрібно було входити в перші дні. Зараз це вже не вплине на загальний хід кампанії. Це буде просто більша кількість жертв з їхнього боку, не з нашого. Білоруські військові можуть зробити так само, як російські строковики: або розбігтися після першого бою, або загинути, якщо вони будуть налаштовані рішуче. Адже Білоруська армія ніколи ніде не воювала, не брала участі в жодних конфліктах.
Для нас участь білорусів – це, звичайно, мінус, але ми вже витримаємо. Для нас це вже некритично.
читайте такожРосія відкрила скриньку Пандори і тепер не знає, що з цим робити
– Переговорний процес. Як ви вважаєте, чи може на даному етапі війна бути зупинена переговорами? Вже йдеться про те, що Зеленський готовий зустрітися з Путіним, і Путін начебто не проти. Чи потрібна зараз така зустріч на вищому рівні, чи є про що говорити?
– Думаю, зараз у такій зустрічі немає жодного сенсу. Тим більше, немає сенсу зустрічатися один на один, тому що позиції сторін прямо протилежні. Якщо хтось (або Путін, або Зеленський) піде хоча б на йоту поступки, це буде програш для нього. Заморозка конфлікту сьогодні неможлива, тому що військова машина розкручена на всю котушку.
Що може бути на такій зустрічі? Зеленський запропонує Путіну здатися, а Путін – Зеленському?
Та й взагалі, цієї зустрічі не буде. Це пасаж з боку Росії для Заходу – мовляв, вона йде на переговори, навіть Путін хоче з Зеленським зустрітися, а от Зеленський не хоче йти на поступки. Швидше за все, в цьому сенс.
Лавров чітко і ясно дав зрозуміти, що, поки Путін при владі, про жодні переговори не йдеться. Кулеба розповів, який ультиматум висунув Лавров – початковий ультиматум із вимогою денацифікації і всім іншим. Лавров ще й погрожував тим, що Росія продовжить наступати, поки Київ не прийме умови Москви.
У разі зустрічі Путін і Зеленський один одному скажуть те саме. Який тоді сенс зустрічатися?
Зараз в України немає вибору – політичний чи військовий шлях. У нас один шлях – військовий. Поки ми на полі бою не почнемо кувати свою перемогу, говорити про переговорний процес неможливо. А перемога почне вимальовуватися, коли ми почнемо звільняти наші території. Коли настане переломний момент у цій військовій кампанії, тоді можна буде йти на якийсь переговорний процес. До цього навіть не потрібно дражнити суспільство цими викидами про підписання меморандуму і роздумувати про щось. Про що тут вже думати... Ми зійшлися в нерівному бою, і тільки бій вирішить, хто переміг, хто програв.
Тож жодні компроміси в даній ситуації неможливі. Будь-який компроміс із будь-якого боку буде вважатися поразкою.
Путін на компроміси не піде – він поставив на карту своє життя. Будь-яка поступка з його боку – цього не зрозуміє його оточення і просто з'їсть його. Не фізично, так політично. У бункері закриють і не випустять.
Для Зеленського ситуація така сама. Він що, приїде до Києва і скаже, мовляв, пацани, я домовився, ми трошки поступимося? В такому випадку його просто винесуть із Банкової.
Армія пішла в хід, і цю машину вже неможливо зупинити. Без виходу на державний кордон цей процес вже зупинити не можна.
Деякі аналітики і експерти у нас міркують про те, що, в принципі, в питаннях нейтралітету ми могли б піти назустріч... Це зрада і капітуляція. Якщо ми погодимося на нейтралітет, вважайте, ми програли війну. Коли ми виграємо війну, ми можемо подумати про прийняття закону, як у Швейцарії. Хоча залишатися нейтральними в центрі Європи – це самогубство. Маючи дві тисячі кілометрів кордону з РФ – тим більше…
Тому що, навіть програвши, Росія буде збирати сили для наступного ривка. Ось побачите, коли ми переможемо, буквально через рік-два нове керівництво Росії буде будувати всю політику відродження Росії на тому, щоб помститися Україні. Це імперська ідеологія, вона там ніколи не вивітриться. Її напалмом не випалиш у Росії ніколи.
– Тоді, виходить, ми ризикуємо на роки і десятиліття застрягти в стані, коли будемо змушені чекати нової атаки з боку РФ і нових ракетних ударів…
– Так, саме так. Така наша доля. Потрібно або географічно переносити країну, або жити, як живе Ізраїль.
Україна повинна стати наполовину армією, нація повинна стати наполовину воєнізованою. Тільки таке посилення країни буде стримувати противника, даючи йому зрозуміти, що похід в Україну для нього закінчиться дуже плачевно. Це наш єдиний шанс на порятунок.
І от тут система колективної безпеки (необов'язково натівської), може стати в нагоді. Чому нам не укласти союзи з нашими сусідами? Але – розмовляти і укладати союз будуть тільки з сильним, з переможцем. Якщо ми вийдемо переможцем, ми можемо пропонувати Польщі союз, як і країнам Балтії, Чехії, Словаччини. Але якщо ми програємо, ніяких союзів не буде. І нейтралітет буде вже нікому не потрібен.
– На даному етапі складається враження, що світ вражений тим, як протистоїть українська армія російській, і що деякі країни вже були б не проти об'єднатися з нами…
– Правильно. Але для того, щоб підписувати союзи, потрібно виграти війну.
читайте такожБез Mastercard, Apple, зарубіжних авто і гугл-карт: у Росії настає нове "казкове" життя
– Яка доля, на ваш погляд, чекає на Росію, незалежно від того, чим закінчиться війна? Зараз вона опиняється в цілковитій ізоляції…
– Ізоляція триватиме доти,доки Росія не перетвориться на країну третього світу типу Венесуели. А потім прийде Захід з простягнутою рукою допомоги. Він постарається купити Росію за три копійки для того, щоб почати самостійно заробляти там гроші.
– Якщо до цього так не зробить Китай…
– Китай і Захід будуть величезними конкурентами в сенсі розподілу РФ і поглинання її ресурсів. Їм потрібен буде більш-менш керований уряд і гарантії безпеки для їхніх компаній, які будуть заходити в Росію, вкладати гроші і розробляти російські ресурси. От таким буде майбутнє Росії.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
