За багатьма показниками Білорусь - найближча для України країна, але, незважаючи на це, вона знаходиться по інший бік барикад. Перш за все, ми відрізняємося наявністю народовладдя в країні: у нас воно є (народ може вийти на майдан і змінити владу), в Білорусі – його немає (на самому початку білоруських протестів було зрозуміло, що з них нічого не вийде). Білоруси - по той бік барикад, де народ не може змінити владу. Гірше в цьому плані тільки в Росії, де народ змінити владу не просто не може, але і не хоче. Так що за цим показником між нами пролягла межа.
Крім того, Білорусь вважається авторитарною країною, а ми – демократичною. У світової спільноти до Мінська є певні претензії, і вона допомагає українському керівництву зайняти таку ж позицію щодо Мінська. Щодо Росії ми не можемо зайняти таку жорстку позицію, тому що як і раніше занадто залежимо від російських енергоносіїв. А ось по відношенню до Білорусі наша влада повністю відпрацьовує всі вимоги західних партнерів, щоб вони не були ображені.
Однак при цьому ні економічний, ні політичний інтерес України не враховується - ми просто працюємо на наших зарубіжних партнерів. Безумовно, погіршення відносин з Білоруссю не йде на користь Україні. Швидше, ми від цієї історії втратимо, ніж придбаємо. Відносини Києва і Мінська будуть погіршуватися до тих пір, поки Лукашенко залишатиметься при владі.
читайте такожБлеф Кремля або підготовка до наступу: навіщо РФ стягує війська до кордонуОднак до того моменту, коли змінять владу в Білорусі, там виникнуть великі економічні проблеми. Адже Білорусь тримається ще на радянському соціалістичному підході, який сповідує Лукашенко, а, якщо відмовитися від цього підходу – білоруська економіка занепаде. Зараз її дотує Росія. Якщо білоруська економіка обвалиться, то Україні налагоджувати відносини з Мінськом буде вже нема чого.
У політичному сенсі Україна нічого не втратить, остаточно "побивши горщики" з Білоруссю. Так, вона не визнавала Крим російським, однак і українським - теж. Вона займала і займає позицію "ні вашим, ні нашим". Все-таки позиція Мінська ближче до російської позиції, ніж до української. І в ООН Білорусь голосує проти України.
Історія з вагнерівцями, якби їх віддали Києву, була останньою можливістю врятувати українсько-білоруські відносини. Але Білорусь вирішила їх видати Москві, що стало останньою краплею.
Військова загроза з боку Білорусі переоцінена. У Росії величезний спільний кордон з Україною, плюс кордон з Кримом – навіщо їй зв'язуватися в цьому плані з Білоруссю і робити якісь військові дії з її території, якщо у Москви є "відкриті ворота" для вторгнення? Москві немає сенсу затівати щось з території Білорусі: це занадто складно, про це доведеться домовлятися з Лукашенком, а він натомість за це почне вимагати якихось поступок.
Якщо Росія надумає здійснити вторгнення, вона обійдеться без Білорусі. У нас є набагато більш вразливі напрямки, ніж білоруський кордон. До того ж, якщо мета – Київ, то до нього найближче і найшвидше рухатися військово-повітряними силами, десантом...
Україна цілком може наполягати на Будапешті - буде символічно і ритуально, якщо ми повернемося туди, де підписувався Будапештський меморандум. Велика політика часто схожа на шаманські танці.
Олександр Кочетков, політичний аналітик, спеціально для Главреда
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
