Трамп шукає винного за провал в Ірані, Європа ризикує позбутись захисту - Тарас Жовтенко

Напередодні виборів становище президента США Дональда Трампа наближається до катастрофічного. З одного боку, війна в Ірані, яка пішла не за планом, а з іншого боку - конфлікт з країнами-членами НАТО, який набирає обертів на тлі загрози для Європи з боку Кремля. Намагаючись знайти вихід з ситуації, Трамп зробив низку суперечливих заяв, включно з погрозами виходу США з Альянсу та припинення постачання зброї Україні.

В інтервʼю Главреду експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко розповів, чи здатен Трамп вийти з НАТО, як ситуація в Ірані позначиться на Україні, та чому Росія може завести Трампа у глухий кут.

Ми бачили низку заяв від Дональда Трампа — починаючи від підвищення цін на нафту, погроз щодо розвалу НАТО до можливого завершення постачання зброї Україні. Навіщо зараз Сполученим Штатам така риторика, і які наслідки вона може мати для України в найближчій перспективі?

Насправді причин тут дві. Перша — більш стратегічна. Вона пов’язана з історичним несприйняттям Трампом НАТО, систем інших союзів та взаємин, які Сполучені Штати Америки вибудовували зі своїми союзниками десятиліттями після Другої світової війни. Про це Трамп заявляв неодноразово, і саме це є фундаментом для його спроб трансформації американської зовнішньої безпекової політики.

Для Трампа всі ці попередньо створені Америкою союзи і вибудовані відносини із союзниками – це витратна справа. Як бізнесмен за логікою мислення, він розглядає міжнародні відносини як систему витрат і прибутків. І, на його думку, натомість Америка не отримує достатньої вигоди. Скептичне ставлення Дональда Трампа до союзів значною мірою пов’язане з його уявленням про те, якими мають бути відносини Сполучених Штатів із партнерами. Він мав очікування, що участь у союзах і міжнародних організаціях має приносити США конкретний прибуток.

У цьому і полягає його політична філософія — спроба перебудувати зовнішню та безпекову політику США. Звідси — тарифні війни, критичне ставлення до союзників і перегляд торговельних відносин, зокрема з окремими країнами та з Європейським Союзом. Це лише одна частина причин, і НАТО як організація у цій системі займає ключове місце. Тим більше, що з філософією "America First" і "Make America Great Again", Сполучені Штати не потребують союзників для збереження статусу супердержави.

Рекомендуємо:

Трамп пригрозив зупинкою постачання зброї Україні та виставив ультиматум Європі

Другий момент полягає в тому, що ситуація в Ірані для Дональда Трампа заходить в глухий кут. Очевидно, що, починаючи цю військову операцію, він розраховував на сценарій Венесуели. Коли відносно швидко все закінчиться, США та Ізраїль візьмуть під контроль нафту. Передбачалося, що першим ударом буде усунене військово-політичне керівництво країни, після чого до влади приведуть когось на кшталт Делсі Родрігес у Венесуелі, після чого в Ірані буде абсолютно контрольований політичний режим. Крім того, США матимуть контроль над Ормузькою протокою.

Однак, оскільки події пішли не за планом і конфлікт затягується, це починає бити по одному з найчутливіших факторів для американського суспільства та адміністрації США — цінах на паливо.

У такій ситуації Трампу необхідно знайти відповідальних за невдачу. Мовляв, це не провина Трампа як президента США, а в недостатній підтримці з боку європейських союзників. Тобто, за цією логікою, НАТО "не допомогло". Хоча фактично потреби в такій допомозі могло і не бути, у заявах Дональда Трампа між рядків читається інше: якби прийшли європейці, ситуація могла б розвиватися інакше.

Це і є його ключовий меседж для внутрішньої аудиторії в США: не варто звинувачувати його, бо у нас "погані" союзники. У цьому контексті показовим є його нещодавнє звернення до нації, де він значну увагу приділяє іранському питанню. Зокрема, Трамп заявляв, що за "два-три тижні" буде згортати операцію, і що йому все одно на те, що буде з Ормузькою протокою. А, мовляв, кому це цікаво (у першу чергу європейцям), нехай роблять, що хочуть – розблоковують, забирають нафту тощо.

Насправді для Трампа це спосіб перекласти відповідальність і вийти з цієї ситуації з мінімальними втратами. Фактично не досягнувши жодної зі своїх стратегічних цілей, він розуміє, що процес потрібно згортати. У нього є обмежений час — приблизно до другої половини травня, після чого стартує активна фаза кампанії перед листопадовими проміжними виборами до Сенату і Конгресу США. Йому важливо до цього моменту принаймні згорнути активну участь США в операції проти Ірану. З одного боку, у нього є можливість перекласти подальші дії на Ізраїль — зокрема, на уряд Біньяміна Нетаньяху, який готовий продовжувати військові дії як проти Ірану, так і проти "Хезболли" в Лівані. Водночас питання нафти, безпеки Ормузької протоки та загалом іранського напрямку залишаються відкритими.

Таким чином, Трамп діє у двох площинах. З одного боку, він намагається втягнути європейців у цей процес, а з іншого — відводить від себе звинувачення. А оскільки більшість європейських союзників входять до НАТО, Трамп знову повертається до своєї ключової теми — критики Альянсу. Це продовження його курсу на трансформацію американської зовнішньої політики і водночас спроба виправдати власну позицію: мовляв, можливо, США НАТО взагалі не потрібне.

Водночас варто розуміти, що вийти з НАТО Трамп одноосібно не може. Ще під час його першої каденції був ухвалений закон "захисту від дурня", згідно з яким очільник держави не може самостійно припинити участь США в міжнародних організаціях, де країна є співзасновником або відіграє ключову роль — зокрема, це стосується НАТО. Цей крок Сенат і Конгрес США зробили як запобіжник на тлі тодішньої критики Альянсу з боку Трампа. І тоді ця критика частково була більш обґрунтованою, адже у середині 2010-х років лише чотири країни з двадцяти восьми виконували вимогу витрачати 2% ВВП на оборону. Тобто, фактично, принаймні до того моменту, поки не стане зрозумілим склад Сенату і Конгресі після цих виборів, загрози виходу США з НАТО немає.

Однак є інші інструменти впливу, які Трамп може використати. Зокрема, як елемент тиску на європейців і спосіб перекладання відповідальності. Перший — це можливість перегляду фінансових зобов’язань. Йдеться про кошти, які європейські країни вже спрямували на закупівлю американської зброї за програмою PURL, щоб цю американську зброю не поставити Європі, а поповнити запаси, які США витратили в Ірані. Ідеальним виправданням для такого кроку може стати риторика про "ненадійних союзників": мовляв, Європа не підтримала США, тому її потрібно "покарати". При цьому він, звісно, не буде прямо говорити про юридичні обмеження щодо виходу з НАТО, але демонструватиме жорстку позицію через економічні рішення.

Тим більше, що він уже натякав на подібні кроки, хоча й у дещо іншому контексті. Зокрема, йдеться про запит на додаткові 200 млрд доларів асигнувань для Пентагону. Очевидно, що до листопада Конгрес навряд чи буде готовий вирішувати це питання в практичній площині. Тобто Трамп змушений шукати гроші.

І він уже почав натякати, що країни Перської затоки мають покрити витрати, які США понесли в рамках військової операції, адже, за його логікою, ці дії нібито захистили країни від загрози. Аналогічний підхід він може застосувати і до європейців, забравши гроші з програми PURL.

Другий момент значно більш ризикований політично. У Дональда Трампа є історичний прецедент — досвід Франції на початку 1960-х років, коли Шарль де Голль посварився зі Сполученими Штатами. Причиною стало прагнення Франції мати власну ядерну зброю. На той момент США фактично домінували у сфері ядерного стримування, однак де Голль наполіг на незалежності Франції в цьому питанні.

У результаті Франція здійснила політичний демарш: вона залишилася членом НАТО в політичному сенсі, але вийшла з його військових структур. Тобто формально країна залишалася в Альянсі, однак не у військовому сенсі. На рівні спостерігачів країна брала участь у штабних навчаннях, а у разі активації 5 статті Франція не брала участі у військовому плануванні та діях, повʼязаних з розгортанням сил союзників.

До повноцінної участі у військових структурах НАТО Франція повернулася лише в середині 2000-х років. Цей прецедент, звичайно, не зруйнував Альянс: Франція залишалася його формальним членом, але фактично не брала на себе ключових військових зобов’язань.

Якщо про цей прецедент знає Трамп чи його радники, технічно США залишаться членом НАТО, але у військовому сенсі зніме з себе військові зобов’язання після виходу з командних структур.

Це створює значно серйознішу загрозу для Альянсу. Адже, ми чудово розуміємо, якими очима Володимир Путін дивиться на все, що відбувається навколо НАТО. Якщо він розумітиме, що Сполучені Штати формально дистанціюються від захисту союзників і не готові використовувати свій військовий потенціал, це може бути "відкритими дверями" – запрошенням до гібридної війни на східному фланзі НАТО.

Питання лише у тому, яку з опцій обере Трамп. Я думаю, що він піде по наростаючій – спочатку спробує прибрати до рук ресурси програми PURL і залишити за собою право кинути на стіл козир з прецедентом Франції. І це – максимум з того, що може зробити Трамп.

На вашу думку, чим у першу чергу керується Дональд Трамп, якщо справді розглядати ці два сценарії? Яка його мотивація: це спроба зробити "подарунок" Володимиру Путіну?

Очевидно, ключова причина для Трампа — не стратегічна, а тактична. Передусім ідеться про бажання "покарати" європейців і створити для них максимально незручну ситуацію.

Водночас такий крок дозволяє досягти одразу кількох цілей. Ви правильно окреслили інші можливі опції: один крок може дати Трампу кілька результатів одночасно.

По-перше, для нього важливо продемонструвати європейцям силу і домінування — показати, хто "татусь" чи "король" (що дуже подобається Трампу). Також він чудово розуміє, що подібні дії можуть дати йому можливість вимагати від Путіна певних поступок або бонусів на інших напрямах співпраці.

По-третє, це має значний внутрішньополітичний ефект. Таким чином він може повернути частину симпатій руху MAGA, які після Венесуели та Ірану зневірилися в тому, що Трамп є ізоляціоністом. Це особливо важливо для нього в межах передвиборчої кампанії, зокрема напередодні проміжних виборів. Він розуміє, що втрачає частину підтримки, а йдеться фактично про його "ядерний" електорат.

Тому ідею "покарання Європи" він може ефективно продати своїм прихильникам як повернення "до джерел". Тобто він намагатиметься подати це так, ніби він нікого не зрадив і ні від чого не відмовився — просто його неправильно зрозуміли. Цю логіку вже частково озвучували його соратники. Зокрема, у медіа з’являлися тези про те, що Трамп нібито діє не хаотично, а за складною логікою: поки всі грають у тривимірні шашки, він грає у дванадцятивимірні, тому його дії важко зрозуміти.

Якими можуть бути "бонуси" від Росії для Дональда Трампа на цьому етапі?

Тут може йтися передусім про бізнес-проєкти, які росіяни обіцяють Трампу. Раніше озвучувалися дуже великі суми — від 12 до 14 трильйонів доларів, і "ціна питання" лише зростає. Водночас росіяни можуть ставити умову: доступ до таких проєктів можливий лише в разі, якщо Трамп допоможе досягти їхньої ключової мети —капітуляції України.

Трамп розуміє, що досягти цього він не може. Це не лише ризик для відносин із Європою, а й серйозний внутрішньополітичний ризик напередодні виборів. І тут Трамп може подати це так: мовляв, дивіться, ось вам "подарунок" — можете розхитувати східний фланг НАТО і підвищувати собі рейтинги. А натомість дайте мені бізнес-проєкт, щоб я міг показати своєму електорату, що продовжую заробляти і досягати результатів.

Водночас Трамп може дистанціюватися від українського питання, заявляючи, що не здатен змусити ні Україну, ні європейців піти на поступки. Мовляв, європейців він уже "покарав", тому додаткового тиску з його боку не буде.

Багато залежатиме і від того, як розвиватиметься ситуація навколо Ірану. У цьому контексті Трамп може намагатися вимагати від Росії певного впливу на Тегеран, не надаючи при цьому росіянам тих поступок, на які вони розраховують. Водночас очевидно, що Росія у будь-якому разі намагатиметься отримати вигоди саме на українському напрямку.

Рекомендуємо:

Не через Іран: Трамп назвав реальну причину конфлікту США та НАТО

Якщо я правильно вас зрозуміла, Трамп може намагатися частково обміняти вплив Росії на Іран на власні дії щодо України та тиск на європейців. У цьому контексті виникає інше питання. З огляду на заяви Зеленського про можливе припинення постачання американської зброї Україні, які наслідки це може мати для нас? І як тоді бути з вимогами щодо виходу з Донбасу, які періодично лунають з боку США?

У такій ситуації Трамп може сказати росіянам: я не буду вимагати від України виходу з Донбасу, як ви того хочете, але натомість ви маєте зробити те, що потрібно мені — наприклад, вплинути на Іран. Він розуміє, що прямий тиск на Україну з вимогою виходу з Донбасу є дуже ризикованим з політичної точки зору, зокрема і для внутрішньої політики США. Такий крок одразу викличе хвилю критики — насамперед звинувачення в тому, що він допомагає Путіну.

Тому зараз він діє дуже обережно, балансуючи між різними напрямами. З одного боку, він може спробувати "закрити" іранський трек — завершити військову операцію і перекласти відповідальність на європейців. З іншого — використовувати цю ситуацію як інструмент політичного тиску.

Але коли Трамп зробить хід з Іраном, у нього вже не буде теми для переключення уваги, і тоді значно більше фокусу буде на його діях, наприклад, щодо України. Саме тому він зацікавлений діяти зараз. Знову ж таки, якщо говорити про початок активної передвиборчої кампанії — десь друга половина травня, кінець травня — Трамп прагнув закрити всі ці питання до цього моменту. Адже далі починається серйозна внутрішньополітична боротьба, і фокус зміщується саме на неї.

Водночас для нього, ймовірно, навіть вигідно, щоб залишалися певні "незакриті" питання у зовнішній політиці. Це дає можливість використовувати їх у політичній риториці: мовляв, тільки він здатен довести ці процеси до кінця. Однак, як і раніше, все залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація з Іраном. Тому Росія може розіграти карту впливу на Тегеран. І тут ключове питання — як саме Трамп буде балансувати між темою НАТО, відносинами з Росією та позицією європейців.

А що буде, якщо план Трампа не спрацює?

У будь-якому випадку Путін буде вимагати від Трампа виконання певних умов — зокрема, тиску на Україну щодо виведення військ з Донбасу. Тоді Трамп, ймовірно, зосередиться на "покаранні" європейців. Тобто він, у принципі, отримає шанс певною мірою дистанціюватися і перевести увагу. Можна очікувати, що в якийсь момент він почне більше фокусуватися на Ірані, виході з цього треку, на Європі та НАТО, а не на питаннях, пов’язаних із підтримкою України.

Далі все залежатиме від того, як реагуватимуть європейці і НАТО загалом на ці кроки Трампа. Від цього, своєю чергою, залежатиме і подальша реакція Росії. Ми вже бачимо, що РФ, наприклад, на естонському напрямку активно тестує пропагандистські наративи — зокрема щодо Нарви та інших тем. Тобто очевидно, що вони також готують план активізації гібридних провокацій на східному фланзі НАТО, розуміючи, що цей момент треба використати.

Водночас росіяни можуть діяти і без узгодження з Трампом. І тоді Трамп опиниться в досить складній ситуації, адже буде змушений реагувати. Якщо росіяни зроблять це до того, як Трамп реалізує свої кроки, наприклад щодо дистанціювання від НАТО, то вони можуть фактично загнати його в пастку. І він буде змушений якось реагувати — інакше він просто не зможе. Тому тут можливий і такий варіант розвитку подій: росіяни можуть спробувати підловити Трампа. І це вже буде дуже тонка політична гра з його боку.

Рекомендуємо:

Росія може вторгнутися в країни Балтії протягом 2026 року, гарантій успіху немає - Горбач

Ви маєте на увазі реагування військовим шляхом?

Це відкрите питання, але очевидно, що прямої військової реакції, скоріше за все, не буде. Натомість зростає роль НАТО — чи буде Альянс здатний активувати п’яту статтю, і якщо так, то якою буде участь Сполучених Штатів.

Ймовірно, Трамп може зайняти позицію: "Я продаватиму вам зброю і надаватиму розвіддані, а далі воюйте самі — так, як ви це робите в Україні". Мовляв, ви знаходитеся далеко, за океаном, і це вкладається в його логіку.

Залежно від того, чи вийде Трамп з НАТО і публічно посвариться з Європою, як ця ситуація позначатиметься на Україні?

Насправді питання в тому, в якому форматі буде цей конфлікт між Трампом і європейцями. Усе залежатиме від того, що буде з програмою PURL. Якщо Трамп її не чіпатиме або, наприклад, просто забере ті гроші, які Європа вже перерахувала, а потім скаже: "Давайте ще купуйте, і далі ця зброя піде в Україну" — це буде один сценарій.

Інший момент — як на це відреагують європейці. Ми зараз бачимо, що, наприклад, Франція історично має доволі специфічну позицію, часто опозиційну до США, особливо в опозиційних настроях.

Відповідно, Франція і, можливо, Німеччина можуть відреагувати жорсткіше на такі дії Трампа і сказати: "Якщо ти забираєш наші гроші в такий спосіб, то ми не будемо нічого у тебе купувати. Ми ж даємо ці кошти під певні умови, а ти їх порушуєш". Тобто поки ці умови не будуть виконані, вони можуть відмовитися від закупівель. І тут ключове питання — чи буде така жорстка реакція з боку Європи, і скільки країн до неї приєднаються, а також чи не зруйнує це сам механізм роботи програми PURL.

Фактично все залежатиме від реакції європейців і від того, наскільки вона буде жорсткою. Адже Європа може реагувати по-різному: є країни більш радикально налаштовані, а є більш помірковані. Питання — у балансі між цими двома групами і в тому, хто діятиме активніше.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред