Невідомі безпілотники останнім часом зачастили до столиці країни-агресора Росії - Москви. Тільки за останні дві ночі безпілотник двічі влучив у будівлю московського бізнес-центру Москва-сіті, де знаходилися щонайменше три російських міністерства, що змусило понервувати росіян.
В інтерв'ю Главредудиректор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський розповів, чи причетна Україна до ударів по Москві, і як реагуватимуть росіяни на промахи своєї протиповітряної оборони.
Чи міг бути безпілотник, який влучив нещодавно в Москва-Сіті, саме українським?
Важко сказати. Треба подивитися на уламки цього дрона. Хоча в будь-якому випадку така ситуація нам на руку. Оскільки, з одного боку, якщо це російський дрон (що навряд чи), це говорить про низьку якість продукції, яку вони виготовляють. Якщо це український дрон,то це говорить про слабкість їхньої протиповітряної оборони. На мій погляд, це дрон, який запускався з території Росії. Тобто він не летів від нас, оскільки поки дронів такої дальності у нас немає. А всі ті публікації і розмови про те, що Укроборонпром не справляється із завданнями, хоча раніше вони говорили про наявність дрона з дальністю до 1000 км, можуть бути просто спеціально підготовленою інформаційною кампанією. Але не знаючи деталей важко дати якусь однозначну відповідь.
У будь-якому випадку це говорить про те, що насправді російське ППО залишає бажати кращого. Чи летів дрон з території України або Росії різниці тут практично немає через слабке ППО.
Чи правильно я розумію, що у випадку з дронами, то в межах міста йдеться про їх придушення засобами радіоелектронної боротьби?
Є два варіанти боротьби з дронами. Перший - глушити систему наведення засобами радіоелектронної боротьби. В цьому випадку його можна або посадити на безпечній ділянці, або порушити його систему управління і тоді він буде некерованим, а далі – вже куди рука бога його приведе.
Другий варіант - боротьба зенітними засобами, тобто великокаліберними кулеметами, зенітними гарматами і так далі. І в цьому випадку теж невідомо, куди впадуть уламки (що відбувалося і в Києві не один раз).
А взагалі наскільки часто в Росії відбуваються випадки, коли вони збивають власні дрони - як це можна пояснити? Адже вони ж повинні гіпотетично бачити, чий це дрон, а то виходить так, що вони збивають все, що летить над головою без розбору.
Це біда не тільки російської, а й української ППО. І у нас були такі випадки, коли збивали свої ж дрони. Але це буває в тому випадку, якщо використовуються технологічно недосконалі апарати, у яких немає такої системи розпізнавання "свій-чужий", або якщо використовується неякісна навігаційна апаратура. Ну і в разі недосконалості системи взаємодії між засобами ППО і силами, які використовують дрони.
Можливо все - в кожному конкретному випадку треба детально розбиратися, в чому причина.
Незалежно від того, чиїми були удари по Москві, як вони впливатимуть на ситуацію в Росії?
Тільки негативно. По-перше, росіяни, нарешті дізналися, що, виявляється, триває війна, і що вони самі можуть виявитися цілями, а не тільки вони будуть керувати ракетами, які летять у бік України. Тобто вони теж під ударом. По-друге, це говорить про те, що Збройні Сили Росії, зокрема, сили протиповітряної оборони не в змозі їх захистити. А все це позначається на моральному стані і суспільства, і збройних сил РФ.
А в чому це проявиться - як ми зрозуміємо, що росіяни почали на це реагувати?
Це може відбитися на тому, що вони стягуватимуть сили ППО під Москву та інші стратегічно важливі об'єкти. А оскільки надлишку в цих коштах у них немає, то це позначиться на стані протиповітряної оборони РФ на фронті.
Поки вони можуть це робити без шкоди для військової ППО, і надалі можуть використовувати напівстаціонарні або мобільні стратегічні комплекси типу С-400, С-500, щоб прикрити стратегічно важливі об'єкти.
Хоча успішні удари по Таганрогу, раніше – по "Енгельсу", а тепер по Москві говорять про те, що, загалом-то, цих засобів недостатньо.
Будь-яка система ППО не стовідсоткова - по-перше, у неї є якась ймовірність ураження цих цілей, а по-друге, є сліпі зони, які ми намагаємося використовувати для того, щоб цю систему пробити. Це і розміщення сил, і комплексування сил, і ешелонована побудова ППО, і так далі. Тобто багато нюансів, де можуть проявитися слабкості такої системи.
Але все залежить від того, звідки росіяни стягуватиме ці сили і засоби. По-перше, це обов'язково позначиться на тому, що ППО в інших угрупованнях або військових округах будуть послаблені. По-друге, вони можуть покладатися на свою оборонну промисловість, яка в принципі, зараз дуже сильно обмежена в серійному випуску таких засобів.
Ви, напевно, чули похвали Путіна про те, що вони випускають більше зенітних ракет, ніж всі інші країни світу. За кількістю вони, можливо, можуть обігнати кого завгодно в світі, але не за якістю. Що дрони, що ракети падають на своїй території або, принаймні, не потрапляють у ціль.
Якби у нас була достатня кількість дронів, авіації, ракет, то, природно, жодна система ППО не в змозі витримати такий натиск.
Тому їм доведеться послаблювати свою протиповітряну оборону на якихось ділянках, щоб посилити її або на пріоритетних напрямках, або в районі пріоритетних об'єктів.
Росіяни останнім часом стали активно хвалитися тим, що вони почали серійне виробництво дронів "Ланцет", але при цьому паралельно закуповують у Ірану партії "шахедів". Як це впливає на ситуацію на фронті, і чи є нам що протиставити РФ?
Дронів ніколи багато не буває. Як правило, їх завжди не дістає. Якщо це дрони-камікадзе, то часто це товар разової дії, адже в світі поки мало зразків, які можуть після нанесення удару повертатися в пункт запуску.
Це, в основному, баражуючі снаряди, і їх надлишку ніколи не буде. Вони корисні тим, що замінюють використання живої сили, і тому їх використання для нас є пріоритетним.
Дійсно, Росія зараз по мінімуму налагодила виробництво таких безпілотників, хоча в планах у них Розширення. "Ланцет" простіше, ніж "шахед", вони меншої дальності, тому використовуються в основному на лінії фронту. Однак це смертельна зброя.
І хоча їх у РФ поки недостатньо, але вони завдають нам певної шкоди. Що стосується боротьби з ними, то дрони з дронами не борються – нам необхідно протиставити використанню дронів Росією власні засоби радіоелектронної боротьби, яких у нас недостатньо, і зенітну артилерію, якої у нас теж недостатньо, але яку нам постачають. Зокрема, Німеччина, яка передає нам гарматні комплекси Гепард, спарені зенітні гарматним установки ЗУ-23, які були і у нас в запасах, і які нам постачають країни східні Європи зі своїх запасів.
Це комплексна система, де тільки РЕБ не діє. Це повинна бути ешелонована система, яка взаємодоповнює один одного. І це взаємодоповнення вимагає високої координації цих дій. У чому і полягає вся складність.
А по співвідношенню сил по дронах, то, на жаль, ми поки відстає, але є досить хороші перспективи налагодження масштабного виробництва таких засобів в Україні, навіть без закупівель і поставок із Заходу. Але поки у нас все ще в зачатку, від західної допомоги ми піти не можемо. Однак зародковий стан у нас перспективний, адже за даними Мінстратегпрому вже близько 200 компаній в Україні займаються розробкою і виробництвом безпілотників.
Що буде, якщо Росія все-таки налагодить серійне виробництво?
Якщо у нас буде нестача засобів ППО, то під ударом опиняться і війська, і прифронтові об'єкти, і об'єкти навіть в глибині країни. Ми не можемо собі такого дозволити і будемо змушені або шукати якісь додаткові джерела поповнення цих засобів, або переходити до власного виробництва.
А Ця програма виробництва безпілотників на 40 мільярдів хоча б якусь частину потреб може закрити гіпотетично?
Звичайно. Ці безпілотники бувають різні. Баражуючі боєприпаси, а також розвідувальні комплекси, які працюють в зоні військових дій і не вимагають високотехнологічності і великої тривалості польоту, дешевші, але не становлять левову частку з тих мільярдів, які будуть виділятися. Основну частку займуть розвідувальні ударні комплекси великої дальності. І там буде потрібно досить багато коштів для рухових установок, навігаційної апаратури і так далі.
Але будь-яка військова мета на території Росії для України є можливою метою, оскільки йде війна. У Росії ж не задаються питанням, чи мають там право завдавати удару по Україні чи ні. Як я вже говорив, поки ми змушені йти на умови західних країн, які обмежують нас як в дальності ураження, так і місцезнаходження цих цілей, особливо на території через острах прямого конфлікту з РФ як власницею ядерної зброї. Саме звідси виникають ось ці страхи, хоча червоні лінії вже кілька разів були пройдені. А це говорить про те, що Росія сама не готова до застосування ядерної зброї. Йти на шантаж і опосередковану ядерну загрозу, використовуючи для цього шантажу не тільки ядерну зброю, а й атомні електростанції – це в стилі Росії.
У шантажі Росія досягла успіху, і на це ведуться західні партнери, хочуть прекрасно знають, що це – просто шантаж. Але оскільки ризик такий є, вони намагаються будь-якими способами його уникнути. А ми опиняємося в невигідній ситуації, коли змушені погоджуватися на ті умови, на яких нам надають зброю, оскільки власних джерел для поповнення у нас поки немає.
Якщо ми все-таки налагодимо виробництво дронів і подібного озброєння, як часто тоді по території Росії будуть наноситися удари, і як вони вплинуть на ситуацію в РФ?
Тут питання не "якщо", а "коли". Масове виробництво буде, і на це росіянам доведеться відповідати якимось чином. Як я вже говорив на початку розмови, їм доведеться або стягувати засоби ППО з інших військових округів, або посилювати свою оборонну промисловість, на що у них недостатньо коштів і джерел поповнення комплектуючих. І це слабка сторона Збройних сил РФ і російської економіки.
І на це, в принципі, розраховані і санкції, і військова допомога Заходу Україні. Тобто з часом, в процесі української наступальної кампанії все питання полягатиме в тому, наскільки будуть співвідноситися темпи поповнення наших резервів і військ РФ. Тобто йде змагання темпів, і якщо говорити про виснаження, то зараз якраз відбувається виснаження ресурсної бази обох сторін.
Якщо темпи заповнення наших потреб з боку країн Заходу будуть більшими за темпи заповнення втрат противника, ми опинимося у виграшній позиції. Якщо ні - то і Україна, і Захід програють Росії, чого Захід допустити не може.
Тому зараз йдуть не тільки розмови, а конкретні і політичні дії, і дії в галузі оборонної промисловості, щоб нарощувати лінії виробництва боєприпасів, дронів та іншої техніки, потреба в якій виявлена в процесі війни.
А політично на позиціях російської влади це якось відіб'ється?
Це веде до ослаблення влади, оскільки показує її слабкі сторони і те, що її початкові розрахунки не виправдалися. Тим більше, на тлі цих подій, які там відбувалися і відбуваються, як, наприклад, бунт Пригожина і виступи російських генералів. Тобто вертикаль влади в Росії починає розсипатися, але на швидкий розпад Росії я б не розраховував. Він відбудеться миттєво, але коли цей момент настане - велике питання. Все залежатиме від підкилимних взаємодій російського режиму.
Хто такий Микола Сунгуровський
Микола Вікторович Сунгуровський (01 січня 1951, Москва) - військовий експерт і директор військових програм Центру Разумкова.
У 1972 році закінчив Оренбурзьке вище військове зенітно-ракетне училище.
У 1982 - Київську Академію протиповітряної оборони.
У 1991 - Вищу школу підприємництва при Київському інституті народного господарства.
З грудня 1999 року - координатор програм Українського центру економічних і політичних досліджень (нині-Центр Разумкова). До цього працював завідувачем відділу аналітичної служби апарату РНБО України.
З лютого 2000 - го-позаштатний консультант Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони.
З грудня 2006 року - директор військових програм Центру Разумкова.
Полковник запасу. Стаж військової служби - 31 рік (з них половина - в науково-дослідних установах). Сфери діяльності - системологія, Системний аналіз, стратегічне планування, методи аналізу та забезпечення національної безпеки.
Кандидат технічних наук, старший науковий співробітник, автор понад 100 наукових праць.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред