Країна-агресор Росія, нібито прикриваючись атакою на Кримський міст, вирішила прибрати з зернового ринку свого головного конкурента - Україну. Тому РФ цілеспрямовано обстрілює українські порти на Дунаї та в Одесі. Примітно, що все це відбувається на тлі саміту Росія-Африка, де Путін вже встиг відзначитися обіцянкою про безкоштовну доставку зерна до африканських країн.
В інтерв'ю Главреду економічний експерт Олексій Кущ розповів, скільки Україна втратить через блокаду портів, чому Росія прагне зруйнувати портову інфраструктуру України і як у майбутньому може виглядати зернова угода.
Чому Росія так протестувала через зернову угоду - що вона втрачала?
Простого пояснення не існує, є своєрідний "пиріг" причин.
Перший фактор - стратегічний. Якщо подивитися на тактику війни Росії проти України, то це умовно кажучи, тактика "укусів", тобто кількох етапів війни. Тобто вона хоче "з'їсти" Україну по частинах. У 2014 році РФ окупувала Крим і частину Донбасу. Тоді багато хто очікував, що Путін буде йти далі, але він зупинився (що, до речі, викликало певну критику всередині Росії серед ультрарадикалів). Але він зробив паузу, і зараз окупував частини Запорізької та Херсонської областей. І, швидше за все, так само спробує зробити паузу перед третім раундом.
Тому Росії потрібна (і це видно по їхніх пропагандистських ресурсах) заморозка нинішньої ситуації. А для того, щоб її заморозити, потрібно спочатку її радикалізувати. Відповідно, радикалізація - це підвищення ставок у війні і розширення "червоних ліній" війни. Тому Путіну потрібні були ці удари для посилення тиску на Україну з боку наших західних партнерів. Зараз ми бачимо розширення війни на другу сферу, тобто до сухопутної війни додається ще й морська.
І Росія перейшла б до цієї стадії в будь-якому випадку, але, швидше за все, вона просто чекала для цього зручного приводу. Як привід вона використала удар по Кримському мосту. Зрозуміло, що такі удари, які Росія завдавала по Одесі або дунайських портах, готуються кілька тижнів, але РФ завдала їх буквально на наступний день після вибуху. А це означає, що удар готувався давно.
Другий фактор - внутрішній. Після маршу "вагнерівців" на Москву, Путін втратив вагому частину своєї внутрішньої сакральної величі, оскільки раніше він завжди розглядався як якась сакральна фігура, більше ніж просто президент або навіть диктатор. Це проявлялося, в тому числі, і у відсутності критики щодо особисто Путіна. Припустимо, якщо взяти війну проти України, то в РФ критикували кого завгодно – генералів, міністра оборони, начальника Генштабу, але не Путіна. Після бунту "вагнерівців" ми побачили лавиноподібну критику самого Путіна з боку радикальної частини російського суспільства: частини військових кореспондентів, лідерів думок, блогерів тощо. Наприклад, це була критика з боку Гіркіна (Стрєлкова), який, фактично, перейшов на особистості.
Зерновий коридор давно критикувався російськими радикалами, які говорили, що він не в інтересах Росії і РФ принижується перед Заходом, а його продовження завжди використовувалося радикальною частиною російського суспільства як привід підбити Путіна. Тому Путіну потрібно було продемонструвати свою "силу" для внутрішнього споживача. А удари по Одесі та дунайських портах мали стати інструментом відновлення позицій Путіна на внутрішній російській політичній арені.
Третій фактор - корпоративні інтереси. У Росії ці інтереси завжди вплітаються навіть у міцну геополітику. Тому там завжди в геополітиці, умовно кажучи, поруч з Дугіним присутній Абрамович або Потанін. У даному випадку Росія переслідує і інтереси російських ФПГ, які хочуть, щоб країни Заходу пішли на пом'якшення санкцій. Зокрема, у підключенні Россельхозбанку до системи SWIFT для обслуговування експортних операцій російських зернотрейдерів, експорті російського аміаку по аміакопроводу Тольятті-Одеса, а також експорті російських зернових і мінеральних добрив.
Четвертий фактор - фактор країн глобального півдня. Не випадково всі ці події відбуваються на тлі саміту Росія-Африка, який проходить в Санкт-Петербурзі. Тобто це якась спроба Кремля показати країнам глобального Півдня, що тільки Росія може забезпечити їм продовольчу безпеку. І тут потрібно згадати, що в України під час дії Стамбульської зернової ініціативи була ініціатива "Grain from Ukraine", яку особисто ініціював президент Зеленський. Вона полягала в тому, що західні країни купували в України зерно і в рамках Стамбульської зернової ініціативи це зерно безкоштовно відправлялося до африканських країн, таких як Ефіопія і так далі.
Це, в принципі, відігравало дуже позитивну роль, тому що створювався правильний для України інформаційний фон у цих країнах. І африканські країни, якщо подивитися по голосуванню в ООН або підтримували Україну, або займали нейтральну позицію. Відповідно, Росія спробувала перехопити цю ініціативу, знищити цю українську програму, тим самим знищивши інструмент впливу України на африканський континент і переключити увагу країн Африки на себе.
Ну і останній фактор - глобально-продовольчий. Росія, як і Україна, є найбільшим експортером аграрної сировини, і нашим прямим конкурентом у цьому плані.
РФ вже давно зрозуміла, що нафтова і газова залежності Європи вже не працюють, тобто шантажувати Європу за допомогою юридичних інструментів вже безглуздо. Тому Росія зараз намагається створити нову залежність світової економіки від себе - зернову. Тобто намагається знищити Україну як конкурента на світовому ринку продовольства, що призведе до зростання позицій Росії. В першу чергу, від зерна почнуть залежати Азія і Африка – ті самі країни глобального півдня, про які в РФ так часто говорять. Тим більше, що Індія, Китай і країни Африки починають відігравати дедалі більшу роль у геополітичних процесах.
Наскільки серйозні для України економічні наслідки обстрілів портів?
Для України це серйозно, тому що порти забезпечували один з основних каналів експорту. Тобто ми втрачаємо приблизно 30 відсотків нашого логістичного потенціалу. І якщо ще й дунайські порти будуть виведені з експлуатації, то у нас залишиться тільки залізничний і автомобільний транспорт для вивезення зерна. А в даному випадку ми стикаємося відразу ж з позицією Польщі, Словаччини, Румунії, Угорщини щодо експорту українського зерна. Транзит вони дозволяють, але до експорту по своїй території ставляться вкрай негативно.
До речі кажучи, ще одна мета Росії полягає в тому, щоб перенаправити основні потоки з України в суміжні європейські країни і викликати там політичну кризу, пов'язану з тим, що українське зерно обвалить там ціни на зерно. Відповідно, це викличе невдоволення місцевих фермерів, які є основою правлячих політичних партій, що спричинить за собою послаблення допомоги Україні цими країнами.
Тобто це ще й спроба посварити нас із суміжними країнами, тому що 15 вересня очікується або скасування обмежень, або їх продовження з боку Єврокомісії. Україна очікує, що Європа не буде їх продовжувати. І виходить, що до 15 вересня у нас може скластися ситуація, коли рух суден з одеських і дунайських портів буде заблоковано, а транзит в суміжних країнах ЄС, як це часто буває, може просочуватися на окремі ринки цих країн у вигляді нелегальних поставок.
Тобто зав'язується такий клубок погіршення відносин з Європейським Союзом, що є однією з цілей РФ у цій блокаді.
А що крім зерна Україна поставляла через порти? Чи є якісь критичні категорії?
Ні. Справа в тому, що Стамбульська зернова ініціатива передбачала тільки поставки зерна. Тобто Україна на світові ринки більше нічого не могла поставляти через ці порти, тільки через дунайські.
Зараз економіка України настільки спростилася, що зі складних видів продукції з високою доданою вартістю ми практично перестали що-небудь поставляти на зовнішні ринки. Але тут причина вже не тільки в портових факторах, а й у внутрішніх. Наприклад, бізнес зараз стикається з проблемами інтенсивної мобілізації – частина людей виїхали, частина мобілізують, не вистачає фахівців. І для бізнесу це набагато важливіше, ніж доступ до одеських портів. Найбільше ця ситуація вдарила по металургії, яка не може користуватися портовою інфраструктурою. І, відповідно, експортувати метал і залізну руду. Зараз це можна робити тільки за допомогою залізниці, де можливості обмежені.
У чому українці можуть відчути ці наслідки паралічу портової інфраструктури - на чому вони позначаться?
Українці на собі цього особливо не відчують. В основному, це відчують зернотрейдери, які не зможуть вивозити зерно через портову інфраструктуру.
Ситуація побічно вдарить і по українських аграріях, тому що вони не зможуть продавати зерно тим же зернотрейдерам. Відповідно, можливості реалізації зерна скоротяться. Це відіб'ється на внутрішніх закупівельних цінах зерна, оскільки додаткові витрати на транспортування залізницею перекупники перекладатимуть на виробників, занижуючи ціну. Через що українські аграрії можуть працювати або в "нуль", або зі збитками.
Це може позначитися на нашому аграрному потенціалі – якщо цього року він скоротиться на 30 відсотків, в основному за рахунок окупованих територій, то наступного року він може скоротитися ще на 20 відсотків через скорочення логістики і зниження внутрішніх закупівельних цін. Тож у 2024 році наш аграрний потенціал через війну може знизитися сумарно на 50 відсотків.
Поясніть, будь ласка, принцип зберігання зерна в портах. Я так розумію, його туди доставляють від зернотрейдерів, щоб далі переправляти вже до пунктів призначення. Як його зберігати без портової інфраструктури?
Портова інфраструктура, а саме термінали для зберігання зерна, зараз активно руйнуються росіянами. За великим рахунком, у разі відновлення зернової ініціативи в будь-якому форматі, то можна буде це зерно довантажувати на кораблі без тривалого зберігання в портах. Умовно кажучи, працювати "з коліс". Тобто площі зі зберігання будуть розміщені в глибині території. І таких випадків, коли в одному з одеських портів було знищено 60 тисяч тонн зерна, більше не буде.
З огляду на те, що насувається сезон збору врожаю, як тоді зберігати зерно?
Тут потрібно повна зміна колишньої внутрішньої державної політики. До цього з боку профільних міністерств у нас вона була інфантильною. Стамбульська зернова ініціатива сприймалася як тепла ванна, яка розхолоджувала чиновників, і вони думали, що нічого не зміниться і все буде так, як до війни. Але кілька днів тому все змінилося і ми побачили, як повернулися в ту ж точку, в якій знаходилися рік тому.
Що потрібно було зробити? По-перше, запуск системної переробки сировини, і замість великих обсягів експортувати великі обсяги додаткової вартості. Переробку потрібно було запускати на трьох рівнях. Мікропереробка за рахунок видачі сімейним і невеликим фермерським господарствам технологічних грантів або безкоштовного обладнання. На середньому рівні переробки це вже кооперація фермерських господарств, коли 2-3 фермерських господарства створюють переробні підприємства. Тут і надання пільгових кредитів, компенсація процентної ставки і частково тіла кредиту, компенсація витрат на інжиніринг і маркетинг, допомога з підключенням до системної інфраструктури, доступ до транспортної інфраструктури. Ну і макропереробка - на базі підприємств "Укрспирту" можна було запускати переробку зерна в біопаливо, створити національну біопаливну компанію. Але нічого зроблено не було-ніяких технологічних грантів, ніякої допомоги середньої фермерської кооперації, а підприємства "Укрспирту" розпродаються на металобрухт і приватизуються за копійки.
Якби всі ці програми були запущені, то ми б мали зниження фізичних обсягів експорту приблизно на 30 відсотків. І, відповідно, значно б поліпшили свій енергетичний баланс, тому що в його структурі з'явилося б мінімум 15-20 відсотків палива власного виробництва, яке можна було відправляти в тому числі на потреби ЗСУ. І ці 30 відсотків зниження фізичних обсягів експорту повністю б компенсували втрату одеських портів.
Крім того, потрібно було створювати систему так званих сухих портів в суміжних країнах на умовах митного складу (перш за все – в Польщі) і накопичувати зерно в цих портах, щоб це зерно не надходило на внутрішні ринки цих країн і не викликало конфліктів з фермерами і, відповідно, політичних конфліктів з партіями і урядами цих країн. У цих портах воно могло накопичуватися для очікування більш вигідною для нас ринкової кон'юнктури. Тобто щоб не продавати за копійки це зерно, а чекати, поки ціна буде рости і потихеньку продавати його через балтійські порти на світові ринки збуту, перш за все в Африку і Азію. А для того, щоб ця система функціонувала, потрібна була державна програма закупівель зерна. Тобто накопичувати зерно, яке б держава цілеспрямовано закуповувала в українських фермерів, що підтримувало б на мінімальному рівні закупівельні ціни для мотивації аграріїв.
А що тоді буде з урожаєм цього року?
Основна проблема не в урожаї цього року, тому що за рахунок зернової ініціативи вдалося вивезти зерно довоєнного врожаю, яке було накопичено на складах. А зерно врожаю 2022-2023 року поступово вивезуть через так звані маршрути солідарності.
Питання в довгостроковій мотивації наших фермерів і розвитку аграрного сектора. Потихеньку вивезти те, що накопичилося і вже вирощено, в принципі, не проблема. Навіть якщо якась невелика частина буде зіпсована. Питання в перспективі на найближчі роки. У нинішній ситуації з логістикою, державною політикою, фермери, особливо дрібні і середні, повністю втрачають мотивацію вирощувати зерно. Як я вже сказав, у 2024 році Україна може втратити 50% свого аграрного потенціалу. І це - основний ризик, який потрібно розглядати.
Що може бути далі з зерновою ініціативою? Цей проект вже зжив себе або його переформатують в майбутньому?
Я не уявляю, що він буде функціонувати в такому форматі, в якому він існував раніше. Для Росії це буде не дуже зрозуміло для їх внутрішньої аудиторії. Є шанс, що ситуація може змінитися в серпні цього року після зустрічі Путіна з Ердоганом. На зустрічі з Путіним Ердоган може виторгувати функціонування угоди в тристоронньому форматі Україна-Туреччина-ООН. Росії просто буде за замовчуванням – брати участь не буде, але і втручатися теж не буде. Ну, і сам зерновий коридор буде знаходитися, під захистом турецького ВМФ.
Що Росія отримає натомість - сказати складно. Теоретично можна припустити, що Туреччина може запропонувати РФ свої послуги як газового хаба, більш лояльний фінансовий моніторинг своїх банків щодо російських компаній і російських капіталів, допомоги в експорті мінеральних добрив. Можливо, поставки якихось товарів, які Росії необхідні зараз.
Тобто предмет для переговорів є. Там може бути два варіанти – або домовляться, або ні. Якщо домовляться, то Туреччина буде знімати оренду з зернового коридору, як це вона робила раніше, і заробляти кілька мільярдів доларів на рік на супроводі судів і охорони зернового коридору, а Росія отримає якісь свої бонуси від Туреччини.
Якщо не домовляться, то Ердоган може піти на підняття ставок – ескалювати ситуацію і спробувати забезпечити охорону зернового коридору в односторонньому порядку. Туреччина дуже багато інвестувала в своє політичне домінування в Чорному морі, в тому числі і у флот. А будь-які політичні інвестиції повинні приносити геополітичний прибуток. Тому Ердоган може піти на підняття ставок, не дарма турецький флот рік тренувався супроводжувати зернові судна.
У цьому випадку Росії доведеться або атакувати зерновий коридор, або змиритися з цим. Атака означатиме удар у відповідь від Туреччини. З урахуванням балансу сил, російський флот явно поступається турецькому. Не атакувати – значить отримати критику всередині РФ. Тому ситуація в найближчий місяць буде динамічною.
Хто такий Олексій Кущ?
Олексій Кущ - фінансовий аналітик, економічний експерт. Живе в Києві, працює в аналітичному центрі "Об'єднана Україна". Автор аналітичних публікацій, активно веде блог на своїй сторінці в Facebook. Колишній радник президента Асоціації українських банків.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
