Повномасштабне вторгнення Росії в Україну триває вже другий рік, і на низці напрямків війна почала переходити в позиційну, де ЗСУ змушені обороняти свої позиції від російських окупантів. Але незважаючи на складну ситуацію на фронті і зменшення допомоги з боку західних партнерів, в України на 2024 досі залишаються амбітні плани.
В інтерв'ю Главреду полковник запасу, військовий льотчик-інструктор Роман Світан розповів, які напрямки фронту будуть найбільш гарячими в майбутньому році, за яких умов війну вдасться перенести на територію Росії, і що може стати приводом для хвилювань всередині РФ.
Володимир Зеленський заявив, що Україна переходить у нову фазу війни. Що мається на увазі – чи йде мова про принципову зміну ситуації в рамках військових дій?
Ні, справа в тому, що є плановані етапи проведення наступальних, оборонних, та й взагалі проведення військових дій як таких. Ми увійшли в зиму. Це –планований етап зупинки наступу по Східному фронту, перехід в оборону і продовження наступальних дій по Лівому березі Херсонщини.
Вся справа в погоді. Раніше у нас були два етапи – зимові та літні військові кампанії. Зараз зимової кампанії немає, бо через певні метеорологічні моменти (особливо на Сході) у нас не зима, а до весни триває осінь, із затяжними дощами.
Інших варіантів просто немає – за літо ми виконали завдання виходу на кращі оборонні рубежі на Сході, а зараз переходимо там на етап оборони. Рух по лівому березі буде прямо залежати від кількості сил і засобів, які нам передаватимуть наші партнери. Якщо буде з чим – будемо просуватися, якщо ні – будемо закопуватися або принаймні в режимі активної оборони працювати по лівому березі. Ось на цей етап Верховний головнокомандувач і натякає.
Які ваші прогнози на наступний рік - чи є у ЗСУ можливість утримати ініціативу на полі бою і дійсно посилити наступ?
Посилити наступ можна тільки за допомогою далекобійних засобів ураження – авіації і ракет з дальністю понад 100 миль. Не враховуючи, природно, поставок основних видів озброєння. Якщо в достатній кількості не буде авіації, далекобійних ракет, то швидкість руху української армії не буде більшою за ту, що була в цьому році. Це об'єктивні причини, пов'язані з певним протистоянням з росіянами, кількістю певних сил і засобів самих росіян. Тому однозначно наступальні дії, які були заплановані на 2023 рік, просто переносяться на наступний. Стратегічний напрямок руху – Азовське узбережжя, звільнення Криму, і виконання цих завдань буде прямо залежати від кількості техніки, а також від модифікації сил і засобів, які будуть нам виділені для виконання цих дій.
Східний фронт в наступному році буде перебувати в такому ж режимі – немає сенсу звільняти Донецький регіон, поки у нас в тилу знаходиться кримське угруповання, оскільки вони можуть вийти і в будь-який момент вдарити по нас, як це було в минулому році. А тому наступний 2024 рік – це рік Криму. Звільнення Донбасу – це 2025 рік, не раніше.
Дивіться відео інтерв'ю Романа Світана Главреду про плани України на 2024 рік:
Як на ході війни позначиться зменшення допомоги з боку Заходу – на яких саме процесах це буде найбільш помітно?
Від цього буде прямо залежати кількість знищених росіян на добу. Ми зараз практично скрізь знаходимося в режимі оборони – на Сході, на запорізькому фронті, і тому тут росіяни будуть намагатися наступати. Особливо на східному фронті. До весни ще три місяці, і вони однозначно будуть рухатися. І ось кількість знищеної російської техніки і живої сили безпосередньо залежить від кількості боєприпасів. Якщо ми кожен день будемо чути про тисячу і більше "пакетованих" росіян – це означає, що все нормально, але щойно кількість знищених росіян почне опускатися нижче за тисячу, це буде означати, що нам не довезли боєприпаси.
Ви сказали, що наступний рік – це рік Криму. Чи правильно я розумію, що наступного року, по суті, основними напрямками боїв буде Азовське узбережжя і лівий берег Херсонщини?
Навпаки, спочатку лівий берег. Основні сили і засоби повинні бути кинуті саме туди. Авіацією дуже зручно працювати з правого на лівий берег – розташування аеродромів і фронту для нас дуже зручно саме в розгортанні лівобережної операції, рух на Скадовськ і вздовж моря – на Армянськ. А вже Токмак і Мелітополь повинні бути другорядним напрямком – просування там буде залежати від кількості сил. Якщо їх буде вистачати на цю операцію, значить, її треба продовжувати. Тобто тут пряма залежність від поставок.
Дивіться відео інтерв'ю Романа Світана Главреду про сценарії на фронті у 2024 році:
Який ваш песимістичний і оптимістичний сценарій на наступний рік – що буде впливати на хід подій, і чого реально ми можемо досягти?
Ми зможемо звільнити Херсонську область, частину Запорізької і Крим – це максимум, більше не вийде. Це можливо при нормальному розвитку ситуації з поставками озброєнь, які ми замовили і хочемо бачити. Найпесимістичніший сценарій – ми залишимося на тій лінії фронту, яка є зараз, перейшовши в глуху оборону по всій лінії фронту і навіть підучи з лівого берега на правий, прикрившись Дніпром. І при цьому будемо працювати дальніми засобами ураження. Для нас в пріоритеті в оптимістичному сценарії – дістати в Росії на глибину в 500 кілометрів, десь від Москви до Каспію. Тобто відпрацювати військові об'єкти до Волги. Ще один песимістичний сценарій для нас – недостатня кількість зенітно-ракетних комплексів і можливість росіян знищувати нашу критичну інфраструктуру. Вони можуть цього домогтися – повністю, звичайно, не знищать, але можуть створити проблеми, особливо енергетиці та тепловій генерації.
За яких умов Захід може змінити рішення стосовно нанесення ударів зброєю НАТО по території Росії? Тому що раніше, наскільки можна судити за заявами західних чиновників, на це був активний блок. Тепер ви говорите, що будемо працювати дальньою зброєю на 500 кілометрів вже в глибину РФ. За рахунок чого це можна зробити?
Наші партнери навряд чи дозволять нам працювати своєю зброєю по території Росії. З різних причин, не таких політичних, як юридичних – є певні моменти, пов'язані з тим, що ми ще не увійшли в режим війни за юридичними канонами. У нас оголошено воєнний стан, але не режим війни. Тобто існує дуже багато таких моментів, через які наші партнери точно не дадуть нам дозволу працювати по російській території. По окупованій території України ми будемо працювати зброєю наших партнерів, від Керчі до Куп'янська. Це без проблем, а ось на глибину в 500 кілометрів ми повинні працювати своїм озброєнням. У нас для цього є як мінімум три механізми, якими ми можемо працювати безпосередньо з території України, і ще два – з території Росії. У нас є проєкт "Нептун" – це крилата ракета, яку можна використовувати по наземних цілях на зараз вже на глибину близько 300 кілометрів, а після модернізації 500. У нас є проект "Грім-2", який працює, його просто треба серйозно запустити в серію, і до 500 кілометрів, за великим рахунком, ми зможемо діставати балістичною ракетою. Також у нас є достатня кількість безпілотників з дальностями до 500 кілометрів. Ми їх бачили – це ті ж "бобри" і багато інших модифікації безпілотників, які можуть працювати на цю глибину.
Ще є два механізми – підключення українських спецслужб для роботи по всій Росії, від Санкт-Петербурга до Владивостока (і вже видно, як працюють наші спецслужби). А також є внутрішній опір, в основному на кшталт партизанів Мальцева і тих визвольних армій, які вже є, від Північного Кавказу і до Республіки Саха. Вони вже визначаються зі своїми подальшими політичними проєктами та виконують бойове завдання, в тому числі і в парі з українськими спецслужбами.
Чи правильно я розумію, що наступного року ймовірний сценарій перенесення бойових дій (хоча б частково) на територію Росії?
Основне завдання цієї зими і наступного року – паралельно з виконанням наземної операції, перенесення бойових дій на територію Росії до 500 кілометрів.
Чому 500 кілометрів? Якщо ми будемо контролювати військові об'єкти і логістичні ланцюжки постачання військової амуніції в Україну на глибину в 500 кілометрів, це повністю розбалансує бойові дії росіян і в Криму, і в Херсонській області, і на Запоріжжі, і в частині Донбасу. Є певні математичні військові розрахунки, згідно з якими утримання під контролем 500 кілометрів означає, що фронту просто немає. Адже тоді ворог просто не може створити лінію фронту і утримати її, не те що наступати. Ті тенденції, які є зараз, говорять про те, що у нас це буде, і це – можливо.
Ви на початку говорили з приводу авіації і далекобійних ракет. Наскільки ймовірно, що Україна отримає їх від Заходу в наступному році, і як скоро це може статися?
За великим рахунком, це може статися хоч завтра. Тільки ми чекаємо прийняття рішення вже другий рік – тут все безпосередньо залежить від політичної волі керівництва, причому тільки американського. Тобто як Білий дім скаже, так всі інші і зроблять, принаймні в рамках певних договірних внутрішніх зобов'язань по НАТО.
Тут дуже складно спрогнозувати – це політичне рішення, яке зав'язане на геополітичних домовленостях, зовнішніх факторах, тому спрогнозувати його з військової точки зору практично неможливо. Те, що ми одразу їх використаємо – це однозначно, з цим не буде проблем. Всі бачили, як ми досить таки успішно відпрацювали ATACMS. Тому ракети рівня і 100 мильних (M39), і 300 кілометрових (m391) ми, однозначно, відпрацюємо.
Щодо авіації та сама картина – льотний склад буде готовий до весни, до прийняття рішення щодо передачі літаків. Приблизно від 40 до 60 літаків ми, швидше за все, вже отримаємо, тепер питання з озброєнням. Сам по собі літак – це пускова платформа. Якщо вона порожня, то це, за великим рахунком, льотчик з двигуном і гарматою. Максимум, що він може, так або голубів ганяти, або "шахеди". А для того, щоб літак виконував бойові завдання, по-перше, треба озброєння (а це, знову ж таки, політичне питання). Крім того, до літака повинні бути додані засоби дальнього радіолокаційного виявлення системи AWACS (ну або хоча б інформація від так званих літаків ДРЛО), а також певна інформація від супутників стеження. Без супутникової інформації, F-16 буде досить важко виконувати весь спектр завдань, які він може виконати. Тобто це вже питання до політиків Білого дому і безпосередньо до Байдена, який, в принципі, вільний прийняти рішення одноосібно і, природно, відповідати вже і перед нами, і перед своїми виборцями.
Залежно від того, яке озброєння ми отримаємо, наскільки сильно це вплине на характер ударів, які Росія завдає по Україні?
Якщо, припустимо, ми будемо працювати по окупованій території, то зможемо повністю вимкнути механізм роботи по нас з цієї території. В принципі, є дві речі, які нам будуть допомагати – достатня кількість дальніх ракет ATACMS і достатня кількість авіації і озброєнь до неї. Авіація і ракети можуть повністю виключити будь-яку можливість атак по українській території з окупованої території. Залишається російська територія, і тут, як я вже говорив, треба достатню кількість свого виробленого озброєння. Тому Укроборонпрому, Міністерству оборони треба засукати рукави, знайти ресурси і запустити виробництво. Принаймні, у нас ще є час. Якщо ні, то замінити керівників, раз ті не справляються. Поки що не видно якоїсь серйозної позитивної динаміки – так, є напрацювання, але виробничого процесу не видно, тому що ми не бачимо знищуваних військових об'єктів в Москві і на глибині хоча б до Волги. А їх однозначно треба "мінусувати" для того, щоб перекрити логістичні ланцюжки постачання військових і військової амуніції на нашу територію.
Дивіться відео інтерв'ю Романа Світана Главреду про удари по Москві:
Якщо вдасться все-таки налагодити виробництво далекобійного озброєння, чи може це якимось чином відбитися на внутрішній ситуації в Росії, і чи можуть там початися внутрішні процеси, які нам будуть вигідні?
Єдина точка, яка може до цього призвести – це удари по військових об'єктах у Москві. Причому широкий спектр військових об'єктів – від "центрів прийняття рішень", починаючи від лазень на Рубльовці (тому що вони в лазнях рішення приймають) і закінчуючи військовими об'єктами в Москві в Підмосков'ї аж до Коломни, Дубни (тут є ядерний дослідницький центр). Коли почне горіти Москва, точніше військові об'єкти, тоді почнуть якось тиснути на військово-політичне керівництво Росії. Поки ми не доберемося до Москви, жодні дії не призведуть до зміни парадигми, яку зараз зайняла Росія.
Хто такий Роман Світан
Світан Роман (4 січня 1964, м.Макіївка Донецької області) – український військовий льотчик-інструктор, полковник запасу, що пройшов через полон у 2014 році, працював радником керівника Донецької ОДА Сергія Тарути. Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну 24 лютого 2022 року став одним із провідних військових експертів на українських телеканалах та інших медіа, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
