Країна-агресор Росія не полишає спроб виграти час. Саме тому вона дедалі активніше намагається спонукати західних лідерів до початку мирних переговорів. Зокрема, про розгляд такої можливості нещодавно вкотре заявили у Ватикані, Китаї та в Угорщині.
В інтервʼю Главреду дипломат, керівник Центру досліджень Росії, екс-міністр закордонних справ України Володимир Огризко розповів, чи мають перспективи мирні ініціативи Китаю та Ватикана, чому Орбан підігрує Росії та чому розпад Росії може початися вже незабаром.
Останнім часом стало лунати дуже багато заяв від іноземних лідерів щодо мирних переговорів. Для чого, на вашу думку, вони так активно підігрують Росії та яка мета цих заяв?
Усі ці рухи, які ми спостерігаємо впродовж останніх тижнів відносно мирних переговорів є нічим іншим, як останньою відчайдушною спробою Москви якось мобілізувати світову громадську думку на заморозку конфлікту. Бо якщо проаналізувати усі ці пропозиції від китайських, африканських, бразильських, індонезійських і завуальовано ватиканських "миротворців", то нічого, крім бажання зупинитися там, де зупинилася Росія, у них немає. Тобто це блюзнірська і абсолютно цинічна позиція, яка не має під собою жодного правового підґрунтя, і є знущанням над здоровим глуздом та міжнародним правом. Тому жодних варіантів для цих проєктів немає – їх, у першу чергу, не прийме Україна. Їх не приймає і Захід, окрім особливо наближених до Путіна режимів у Європі. Тому шансів у цих ініціатив немає.
Не могли б ви розʼяснити, для чого це потрібно Китаю? Адже також лунали скандальні заяви від спецпредставника Китаю, а ще раніше активно просували так звані 12 кроків мирного врегулювання. Для чого йому це саме у такому ключі?
Китай дивиться на перспективу і розуміє, що якби там не було, але він перетворюється на важливий центр сили глобального характеру. А це означає мати велику кількість прихильників серед країн, які розуміють чи підтримують твою лінію. Яка лінія може бути підтримана – агресивна чи миротворча?Безумовно, миротворча. І якщо дивитися на плани Китаю відносно багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки та проаналізувати, що Китай в усіх цих регіонах веде інтенсивну економічну експансію, то її треба доповнити чимось приємно політичним. І ця "приємність" полягає у ролі Китаю як миротворця. Що він за мир, за "все хорошее против всего плохого". Бо хто ж не підтримає такої правильної точки зору? Тому зараз Китаю треба подати себе у ролі миротворця, який закликає обидві сторони врегулювати "внутрішньоукраїнську кризу" та іншу маячню, яку вони не встидаються говорити. Благо, що у поїздках Європою він отримав те, що і мав отримати – відкоша, з чим успішно повернувся до Пекіна. Тож тут так само усе лежить на долоні.
Хто такий Володимир Огризко
Володимир Огризко – український дипломат, міністр закордонних справ України з грудня 2007 до березня 2009, надзвичайний і повноважний посол України (1996), пише Вікіпедія.
Ви згадували про європейських лідерів, які дотримуються ідей РФ. Ще один яскравий випадок – ситуація з угорським роликом та й взагалі угорська політика останніх років. Є якісь важелі впливу на Угорщину – чи можливі вони у такій ситуації, оскільки Угорщина повторює усі російські наративи?
Тут нам треба дивитися трохи глибше, аби розуміти, чому так відбувається, і Угорщина та особисто Орбан веде таку лінію. Але це тема або для глибоких журналістських розслідувань, або для розслідувань спеціальних служб, які можуть проаналізувати те, що відбувалося років 25 тому, усередині 1990-х, і можуть вийти на тісні контакти теперішнього угорського керівництва з російською мафією. Мабуть, там потрібно починати шукати відповіді на питання чому керівництво Угорщини сьогодні є таким. Тому що ця російська мафія поділилася з російською владою надзвичайно чутливою інформацією, якою можна шантажувати та керувати тими чи іншими політиками. Власне, саме це зараз і відбувається. Іншої причини я не бачу, особливо якщо проаналізувати початок політичної карʼєри Орбана, коли він був проєвропейським, супердемократичним та антиросійським, а після цього змінив позицію на 180 градусів. Але ж ми знаємо, що у політиці "а раптом" не буває – за цим обовʼязково стоїть щось, що змушує політика починати співати зовсім іншу арію. А зазвичай це компромат, залежність (чим і користуються).
На даному етапі серед європейських лідерів багато таких, на кого у російської мафії є компромат?
Тут не у російської мафії, а у російських спецслужб, бо російська мафія інколи просто ділиться тим, що має, а вже спецслужби це використовують. Відносно того, багато чи мало, давайте просто згадаємо, яким чином провідні європейські лідери реагували на кричущий факт 21 століття – анексію Криму як частини незалежної держави України, а потім розпочату війну на Донбасі. Ми почули стривоженості, побачили формальні санкції, які для Росії не мали значення, та продовження заглядання в очі та заклики про те, щоб Путін не втратив обличчя. Саме з цього можна зробити дуже далекосяжні висновки відносно того, скільки таких людей є на Заході. І їх багато.
Зважаючи те, що заяви про мирні переговори лунають усе частіше, які ризики це створює для України?
Жодних ризиків, тому що усі прекрасно розуміють, що це останні спроби Кремля щось змінити. На це серйозні гравці вже реагувати не будуть і не хочуть. Тому я не бачу тут жодних ризиків у безпосередньому виконанні. Думаю, що усі ці турне Лаврова Африкою та глобальним Півднем лише підкреслюють, що союзників у Росії стає усе менше. І якщо навіть у найбіднішій країні світу, Бурунді, йому делікатно дають зрозуміти, що вони не будуть його підтримувати, це свідчить про те, що ресурсів у Кремля вже справді не залишилося. Тож усе це казки про білого бичка.
Тоді виникає зустрічне питання – якщо у Кремлі, можливо, починають потроху розуміти, що у них не виходить те, що вони хочуть, наскільки у них ще є запасу відбиватися та не визнавати провалу? Як надовго у них вистачить запалу?
Його вистачить рівно настільки, скільки є "заліза", яке ще може рухатися і стріляти. Це якщо брати до уваги військову техніку, літаки, танки, артилерійські системи тощо. А от наскільки вистачить політичного запалу – інше питання. Мені здається, що зараз Росія підійшла до межі, і в результаті українського наступу, який ми ще чекаємо, у РФ почнеться період напіврозпаду, а потім і розпаду. Або в кращому випадку – переходу до зміни політичного режиму, за яким напіврозпад та повний розпад усе одно стануться. Тож Росія у цьому плані свій запас вже вичерпала – це ми бачимо у реакції Кремля на ситуацію в Білгородській області та інші події. Це свідчить про те, що режим вже не може керувати так, як це було раніше, і втрачає здатність до управління. А це – перша ознака розвалу системи. Бо якщо "центр" не керує ситуацією, то система не витримує і починає валитися на очах. Тому, думаю, ми на порозі дуже серйозних внутрішньо російських, а відтак і геополітичних змін.
До речі, про ситуацію з Бєлгородом. Чи виглядає вона як початок громадянської війни у Росії – чи можна її так трактувати?
Зараз багато хто використовує цей термін. І мені здається, що це до певної міри тролінг. Памʼятаєте, коли після подій на Донбасі у 2014 році російська пропаганда кричала про "громадянську війну" в Україні, коли одна частина країни воює проти іншої. Зараз це просто перекидається на московську аудиторію. Так само, як і розмови про воєнторги, де можна купити танки та БТРи. Тому це поки що більше варіант психологічної війни, а до громадянської війни у РФ ще не дійшло. Але це зовсім не означає, що до неї не дійде, особливо враховуючи, що у Росії вже створили кілька кишенькових армій. А їх створюють лише для того, щоб або обороняти чесно награбоване, або грабувати далі. А це без стрілянини не обходиться. Тому виключати цього не потрібно, а в наших національних інтересах було б дуже добре, якби це почалося якомога швидше.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
