Київ спробують схилити до поступок РФ у зерновій угоді - Кулик

Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган приїздив до Сочі на переговори з російським диктатором Володимиром Путіним. Судячи з усього, лідерам двох країн не вдалося домовитися про поновлення зернової угоди, тому тепер турецький лідер збирається з візитом до України.

В інтервʼю Главреду директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик розповів, чого вимагає Росія на переговорах, чому двосторонні переговори України та Росії вигідні Ердогану та чого чекати після нерезультативної зустрічі у Москві.

Чому Ердоган вирішив все-таки поїхати до Москви? Бо раніше говорили, що Путін має їхати до Туреччини. В чому був сенс цієї поїздки?

По-перше, виїзд Путіна за кордон ускладнений у зв'язку з наявністю ризиків для нього бути затриманим згідно ордеру МУС. Звичайно, його б не затримували, але він цього боїться. І те, що Путін не поїхав раніше на саміт БРІКС – тому підтвердження. З огляду на це можна говорити, що цей страх зменшує можливість не те що подорожувати, але й вести ефективні переговори з іншими лідерами. Путін стає максимально руконеподаваним, і, відповідно, може приймати тих, хто йому потрібен або тих, хто щось від нього хоче, лише на своїй території.

Так і сталося, тому що Ердогану потрібне поновлення зернової угоди, оскільки Туреччина на цьому досить непогано заробляла через свої посередницькі функції зернового та енергетичного хабу. І на даний момент є економічні втрати для Туреччини від того, що угоду не продовжили. Ердоган сподівається повернути Росію до зернової угоди – він має набір певних пропозицій, від яких Путін нібито не може повністю відмовитися. Ми чули про ініціативи інших глобальних гравців (зокрема ООН) про можливість принаймні переговорів про повернення Росії до зернової угоди, де мова йде про зняття окремих санкцій з Російської Федерації. Можливо, перегляд санкційних механізмів або принаймні послаблення деяких із них також було предметом розмови Ердогана та Путіна, що вже обговорювалося в пакеті. Українська позиція щодо неможливості жодних послаблень також була озвучена, але видно, що Ердоган спробує вести човникову дипломатію: з одного боку візит до Росії, з іншого боку візит до України, а з третього боку – активна дипломатія в ООН із Глобальним Заходом.

Туреччина анонсувала наявність певного плану Ердогана про початок великих переговорів. Ердоган не відкидає можливості, щоб саме Стамбул та Туреччина в цілому стали місцем проведення великих переговорів. Але я, наприклад, зараз не бачу умов, щоб такі переговори розпочалися предметно. Я не виключаю консультацій, човникової дипломатії, експертного обговорення, певних майданчиків, де б Україна та Росія в тих чи інших варіаціях і конфігураціях зустрічалися для обговорення якихось кейсів. Це – можливо, а от для початку великих переговорів, які передбачають певні зобов'язання сторін, поки що я умов не бачу, оскільки як Україна не припиняє свого наступу, так і Росія не припиняє реваншистських прагнень і не збирається добровільно йти з нашої території. Тому сторони вбачають, що в них є достатньо ресурсу і часу для вирішення ситуації на свою користь на фронті. І не вважають, що ця точка переходу до великих переговорів зараз складається, незважаючи на всі конспірологічні теорії та розмови про те, що такі переговори ось-ось почнуться.

Ті переговори, які відбулися в Джидді, розмови, які ведуться з делегаціями африканського союзу, Бразилії, Ватикану не мають жодного продовження, оскільки містять низку позицій, з якими не погоджуються або Київ, або Москва. Тому у Туреччини зараз якоїсь ексклюзивної умови чи можливості розпочати великі переговори на своїй території немає. А от поговорити предметно про зернову угоду можливо. І останні атаки на українські порти на Дунаї свідчать, що Росія намагалася ними отримати вигідну для себе переговорну позицію, бо ці атаки були здійснені саме під візит Ердогана.

Вимоги Росії ми чули. Зокрема, це зняття санкцій з сільськогосподарського банку, контрольованого Патрушевим-молодшим, доступ до технологій забезпечення обслуговування сільськогосподарської техніки і аміакопровід, а також вільне пересування товарів сільгосппризначення на європейські та світові ринки. Ердоган вважає, що в нього є можливість домовитися і з Києвом, і з Москвою, і з колективним Заходом та зрештою повернутися до зернової угоди. У цьому він зацікавлений, оскільки саме зернова угода і перетворення Туреччини на зерновий хаб дозволяє впливати на країни Великого та Близького Сходу, тобто не лише Сирію та Ливан, а й на країни від Ірану до Марокко. І на африканські країни, де Туреччина посилюється та стає гравцем. Тому Ердоган не хоче втрачати вигідної позиції посередника та буде усіма силами переконати Путіна повернутися до зернової угоди.

Рекомендуємо:

"Ердоган був розчарований": у Мережі вспливли деталі зустрічі лідера Туреччини з Путіним

Ви сказали, що у Ердогана, ймовірно, є певні пропозиції до Путіна щодо поновлення зернової угоди. А про що гіпотетично може йти мова?

Перехід караванів товарів, доступ до певних технологій, спільна гра на Кавказі та в Центральній Азії, енергетичні пропозиції, зокрема запуск атомної електростанції, анонсованої росіянами, газовий хаб у Туреччині на російському газі і включення до нього країн Центральної Азії. Тобто є багато різних кейсів, які може торгувати Ердоган з Путіним. Думаю, що енергетичний один із ключових.

Була заява представників Євросоюзу про те, що вони очікують повернення Росії до зернової угоди після зустрічі Ердогана з Путіним. Зважаючи на те, що один з козирів Ердогана — це енергетичне питання, який зиск Європі від цього, адже вони потроху відмовляються від російських енергоносіїв?

По-перше, дешевий газ ніхто не скасовував. Можна відмовлятися, але є країни, які не повністю можуть це зробити чисто фізично, бо залежні від російської "голки" і унеможливлюють єдину енергетичну стратегію Європейського Союзу (наприклад, Словаччина та Угорщина).

Є питання, пов'язані з функціонуванням ринку енергоносіїв загалом, де Туреччина грає важливу роль хаба, і баланси на цьому ринку зараз не на користь зеленого переходу чи повного ембарго російських енергоносіїв. Хоча зараз ціни на енергоносії і незначні, але попереду опалювальний сезон, і всі прекрасно розуміють, що так чи інакше доведеться певним чином взаємодіяти.

Крім того, Європейський союз (прояв цього ми бачимо прояв в ООН) готовий вести мову про розблокування зернової угоди навіть шляхом поступок.

Для Києва це звучить неприйнятно, але в європейських столицях усе більше прихильників шляхом розблокування кількох обмежень. Зокрема, наприклад, повернення SWIFT для Россельхозбанка чи забезпечення функціонування аміакопроводу. І нас підштовхують до цього — ми чуємо про те, що ті чи інші дипломати чи під час консультацій дають нам пропозиції такого ґатунку. Нещодавно було заява представників ООН про те, що вони розглядають можливість послаблення санкційних механізмів і вони знайшли порозуміння з європейськими столицями та Сполученими Штатами щодо цього. Поки що я не бачу, що це остаточне рішення, але переговори стосовно цього ведуться.

Також лунали заяви і з російського боку, і з турецького про те, що офіційно Ердоган і Путін мали обговорити енергетичні питання, зокрема про постачання газу, і окремо — питання війни в Україні. На відкритій частині перед початком цих переговорів Ердоган також згадував про українське питання. Про що саме, на вашу думку, могли говорити в контексті України?

Як я вже зазначив, Ердоган зацікавлений у початку великого переговорного процесу. Принаймні, почати процес розмови, тобто щоб обидві сторони приїхали до нього і сіли за стіл переговорів, а Туреччина забезпечила б медіацію. Це — його завдання максимум, аби він міг стати відправною точкою цих процесів, відповідно, отримуючи профіт від участі обох сторін.

Як на мене, навколо цього плану, який називають планом Ердогана, і крутилася основна розмова. Тобто всі інші розмови, пов'язані з зерновою угодою, енергетичними питаннями так чи інакше стосувалися України. І Туреччина лобіювала власне бачення, що саме вони мають бути посередниками, що саме підходи Ердогана до покрокового кейсового розгляду можуть бути основою перегорного процесу, що сторони можуть не починати з великої угоди, а рухатися до неї шляхом досягнення проміжних спільних рішень (гуманітарного, енергетичного, зернового кейсів). Приблизно так виглядає план Ердогана, принаймні в переказі інсайдерських джерела у турецьких медіа.

Що ще було в ексклюзивних пропозиціях для Путіна — важко сказати, але думаю, що вони містять саме ці комплекси питань. Ердоган для Путіна намагається виступити таким лобістом перед колективним Заходом. Бо будучи включеною в НАТО та відіграючи певну роль у забезпеченні безпеки в Чорному морі і в регіоні Близького Сходу та Передньої Азії, Туреччина може намагатися виступати і посередником не лише між Україною та Росією, але і між колективним Заходом також. Саме це зараз і намагається розіграти Ердоган. Наскільки це йому вдасться — покаже час, тому що всі прекрасно розуміють, що Туреччина торгує на всьому.

Рекомендуємо:

У росіян проблеми із вивозом зерна після ударів України

А наскільки взагалі цей план Ердогана узгоджений з Україною?

Це, скоріше, власний план Ердогана, який у загальних рисах обговорено з Зеленським або з українською стороною. Анкара завжди залишала за собою певне поле для маневру.

У Туреччині постійно підкреслюють, що це ініціатива турецької сторони, і що вони поки що ведуть переговори за обома сторонами, з Росією та Україною окремо. І от коли буде знайдено спільне розуміння між трьома учасниками, тоді це стане відправною точкою. Але поки що в режимі човникової дипломатії Туреччина намагається привести сторони до коридору досягнення порозуміння. Це не передбачає цілковитого обговорення з Україною тих ідей, які Ердоган пропонує Путіну. Та й Україна не має інструментів, аби повпливати на велику турецьку гру — лише через апеляцію до самого Ердогана, до турецького суспільства, а більшою мірою до Заходу та Сполучених Штатів як основних стратегічних партнерів Туреччини.

Чи може ця турецька ініціатива створити для нас ризики, наприклад, втрати територій?

Я не бачу тут жодної прив'язки і тим більше розмов про втрату території. Мова йде про звичайний переговорний процес в стані війни. Туреччина на цій війні намагається заробляти. Відповідно, розмова про санкційні механізми — це вплив інших глобальних гравців на Росію з її примусом до миру. Якщо Росія створює умови, коли ці санкційні механізми їй заважають, вона має або піти, або їх зняти. Наше завдання — не допустити зняття санкцій настільки, щоб це посилювало Росію.

Але ми маємо якимось чином вивезти своє зерно з портів. Ми бачимо, що Росія веде політику знищення нашої портової інфраструктури і, відповідно, або ми обираємо лінію на диверсифікацію поставок сільськогосподарської продукції і, в першу чергу, зерна на Захід, і ці механізми працюють, як зелена вулиця, або ми шукаємо можливість відновлення зернової угоди.

Туреччина та інші країни-члени НАТО розглядали можливість рішення конвою для безпеки суден, які вивозили б українське зерно. Ми бачили ризиковані рейси поки що двох кораблів, але насправді це не вирішує проблеми.

Ми бачимо, що наші західні сусіди запроваджують обмеження для експорту українського зерна і навіть блокують транзит. І ми розуміємо, що це в часі збігається з припиненням існування зернової угоди. Зрозуміло, що це не спрощує нам життя — у нас може бути багато питань до Польщі, Словаччини, Угорщини, але це і питання відповідальності Європейського суду в цілому. Але звичайно, що цим хоче скористаися Туреччина і забезпечити, як-то кажуть, свій відсоток.

Про які наслідки найближчим часом може йтися, якщо на Путіна не подіють умовляння Ердогана? Що це буде означати для України?

У короткостроковій перспективі це означатиме збереження поточної інтенсивності та посилення бойових дій, а також спроби посилити атаки на портову інфраструктуру, збільшення кількості атак на порти на Дунаї, спроби вдарити дронами або ракетами по вузлових перевалочних станціях на заході або в центрі України, посилення атак на елеватори та енергетичну інфраструктуру.

У довгостроковій перспективі Росія так чи інакше також хотіла повернення зерновоъ угоди, принаймні вирішення важливих для себе питань. Тому я не виключаю, що і Київ, і Москва шукатимуть якісь точки виходу на компроміс.

Можливо, для нас вони будуть політично болючими, а в перспективі й економічно, але це не виключено. Тому що глобальні гравці можуть на нас натиснути, і керівництво України буде змушене йти на якісь непопулярні в українському суспільстві поступки.

А про які саме поступки може йтися?

Наприклад, функціонування аміакопроводу і більш компромісна позиція України щодо зняття деяких обмежень з Росії в частині відновлення зернової угоди. Ми можемо не наголошувати на тому, що ми категорично там проти якихось з вимог. Принаймні, про це існує багато чуток. Росія неспроможна забезпечити себе власною сільськогосподарською технікою, вона потребує західних технологій і для обслуговування техніки, яка в неї зараз є, і для ефективного виробництва обсягів, необхідних для експорту зерна. Внутрішніх резервів та імпортозаміщення у них, фактично, не сталося, тому вона і висуває такі вимоги. Ми на це можемо тиснути і далі, а от на SWIFT чи аміакопровід Київ може погодитись.

Відповідно, тоді це певним чином розвʼяже руки Росії?

Не треба дивитись на це лінійно. Десь ми виграємо, десь — Росія. Це — процес постійної війни на економічному фронті, де немає якоїсь однозначної перемоги. Ми можемо врівноважити якісь поступки додатковими вимогами, які Росія буде змушена прийняти для того, щоб цей баланс працював.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред