Кремль домігся свого і знижує напругу

Здається, війна відкладається до наступного разу. Але недавня ескалація напруженості по лінії Росія-Захід підтвердила тривожну логіку.

По-перше: Росія готова жбурнути на підлогу світову шахівницю. Приводом може стати навіть образливість і підозри Кремля, що його ігнорують.

По-друге: Захід не зумів знайти відповідь на російський виклик. Поки ліберальні демократії намагаються заспокоїти Кремль "подвійним треком". Коротше, з'єднанням взаємовиключних принципів- стримуванням і діалогом.

"Подвійний трек" став реакцією на феномен, яким виявилася Росія. З одного боку, Росія - антагоніст ліберальної демократії. З іншого - Росія включена в життєві для Заходу взаємозв'язки і частково інтегрована в захід (через клас рантьє і членство в європейських інститутах).

читайте такожРосія вирішила вичікувати момент для нападу на УкраїнуОсобливо важко доводиться Європі. Як Брюсселю санкціонувати державу, яка є членом Ради Європи? Як карати свого торгового партнера? Ось і змушений ЄС обмежуватися виразом "заклопотаності" з приводу російських "гамбітів", які стали нескінченним дощем.

Несумісність стримування і діалогу породжує й інші проблеми. Так, ліберальні демократії не можуть створити механізм попередження ворожих дій Москви. ЄС і не збирався вводити санкції за російську ескалацію біля кордонів України. От якби Росія перейшла кордон, тоді б Брюссель задумався. От якщо Навального не випустять до кінця місяця, тоді Рада Європи подумає, чи призупинити членство Росії в Раді. Але загроза його загибелі не є для Брюсселя приводом для санкцій.

Захід не може прокреслити майбутні "червоні лінії", порушення Росією яких має викликати його відповідь. Не може виставити "цінник" за те, що ще не трапилося. Захід включає санкційний верстат, орієнтуючись на те, що вже сталося. Сподіваючись на те, що Москва розуміє ціну ризиків. Але розуміння ризиків і їх ціни у Москви і у західних столиць не збігається. Для Кремля готовність ризикувати може бути єдиним способом досягти мети.

читайте такожЧому Путін відвів своїх "іхтамнетов" від кордону УкраїниСьогодні США взяли на себе ініціативу сформувати відповідь Росії і за те, що вважає російськими гріхами щодо США, за ескалацію біля кордонів України і за Навального. Відповіддю став знайомий "подвійний трек". Мабуть, Вашингтон вважає, що цього разу його запевнення в готовності "ескалувати" ціну будуть в Москві почуті.

Можливо, в непублічному обміні думками американці попереджають про жорсткі заходи. Але проголошені Байденом санкції виглядають батьківським ляпасом.

Байден явно не хоче конфронтації з Росією. Він не намагається поставити Путіна на коліна. Він не горить бажанням обвалювати російську економіку або починати відплату щодо близьких до Путіна людей.

Важко уникнути відчуття, що Білий дім визнає, що змусити Кремль змінити своє мислення і свій погляд на світ неможливо. Отже, потрібно шукати механізм співіснування з небезпечним гравцем, який в будь-який момент може продемонструвати "Веймарський синдром".

Байден хоче, як він висловився " "модус вівенді". Вашингтон можна зрозуміти. США чекає вихід з внутрішньої кризи. США повинні йти з Афганістану - драматичне для них завдання. США повинні сформулювати свою відповідь на ключовий для них виклик - Китай. Додамо до цього головного болю Іран і Північну Корею.

Тому для Байдена так важливо заморозити російську "тему" і розбиратися зі своїми першочерговими завданнями.

читайте такожМовчання недоімператора: чому Путін "забув" про УкраїнуСловом, Байден обрав тактику умиротворення з елементом стримування (який у стадії формування). У підсумку ми бачимо сюрреалізм: представники американської адміністрації обіцяють змусити Кремль дорого заплатити, якщо Москва продовжить жбурляти шахову дошку. Одночасно представники обох президентів готують їх саміт, на якому лідери навряд чи будуть кидати один в одного черевиками. Путін виступає на влаштованому Байденом "кліматичному саміті". Москва пропонує Вашингтону відновити діалог щодо запобігання кіберзагроз. Майже перезавантаження!

Кремль домігся свого - змусив Америку себе почути і зробити пропозицію. Справа навіть не в особистих амбіціях президента Путіна. Справа в тому, що Росія підсіла на Америку, як стрижень своєї державності.

Мені можуть заперечити: а ось і ні - США втратили лідерство і для Москви важливіше Китай. Ну, звичайно. Російські війська були перекинуті до України, щоб привернути увагу Пекіна!

Але що отримує Байден, запропонувавши Путіну діалог? Адже американські санкції "без болю" можуть створити в Кремлі враження нерішучості Америки. Що спровокує Кремль на нові витівки. Крім того, путінське розуміння статус кво по Україні відрізняється від того, що думають і в Україні, і в західних столицях. І як в цьому випадку домогтися "модус вівенді"? Питання, питання…

читайте такожНе такий страшний чорт: чому Путін не здатний захопити УкраїнуА поки Кремль домігся свого і знижує напруження. Адже це теж демонстрація сили - здатність керувати детонатором! Правда, Путін обіцяє Заходу, що Кремль буде визначати, де буде проходити "червона лінія". У Кремля дійсно є ще один спосіб відповісти Заходу - пустити каток по незадоволеним росіянам. Чи це не дотепно: змусити російське суспільство платити за західні повчання.

І що далі? Треба нагадати: вже кілька американських президентів намагалися здійснювати щодо Росії політику "подвійного треку" - стримувати Москву, одночасно співпрацюючи з нею. Щоразу "гойдалки" закінчувалися загостренням. Бо несумісність системних принципів виявляється сильнішою за спільні зацікавленості.

У ситуації скорочення ресурсів впливу Кремль буде змушений все більше покладатися на силові інструменти - як всередині, так і зовні. Навіть не через захоплення силою, а в силу відсутності інших способів переконання. Але опора на силу і шантаж силою підриватиме витончений механізм існування системи – за рахунок економічного використання Заходу. Тактичні успіхи нерідко оплачуються стратегічним провалом.

Швидше за все і цього разу діалог Росії із Заходом закінчиться холодним дощем. Але кожен новий зрив буде підвищувати ризики, переводячи ескалацію напруженості на новий рівень і підвищуючи ціну, яку доводиться за неї платити.

А тому майбутнє тривожне. І короткі просвіти не варто сприймати, як зміну погоди.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред