Чому Україна лише зробить собі гірше податком на Google

Питання cтосовно "податку на Google", який хочуть запровадити в Україні законопроектом 4184, не таке просте, як може здатися на перший погляд. З одного боку, Гугл заробляє свої мільярди переважно на своїх платних рекламних інструментах для рекламодавців. Повірте, 5 доларів з кліку – це реально мільярди, а 25 доларів за клік – це вже проблема з тим, куди дівати гроші.

В Україні рекламодавців дуже багато (думаю, мова йде про мільйони), і більшість з них рекламує свої послуги саме в Україні, тобто для користувачів Гугла, які мешкають на митній території України. Сам Google платить свої податки у країні реєстрації – у США. Але якщо він отримує гроші від українців, які рекламують свої товари та послуги для українців, то тут виникає ситуація, коли начебто послуга надана всередині країни і за це має нараховуватися ПДВ (адже виходить, що це бізнес всередині країни, тому не повинно бути підстав для повернення ПДВ). Але ось тут і виникає колізія, бо формально начебто контрагент – за межами України, але фактично це українські гроші за послуги для українців.

Ключове питання: а чий тоді Інтернет? Чи можна вважати послугу американської компанії, надану через Інтернет, такою, що надана на території України, адже з України відбувся тільки вхід до отого вашого Інтернету.

відео дня

Тобто де фактично була надана послуга – в межах чи поза межами митної території України? Чи можуть українські користувачі Інтернет вважатися митною територією України чи все ж таки Інтернет не належить нікому і не може нікому належати? І чи можна "місцем отримання прибутку" вважати українських користувачів Інтернет, які заплатили американському сервісу? Питання ці складні та не мають простої відповіді. Якщо твоя країна не називається Балалайня, де принципи розмови з бізнесом по-чекістськи прості - або ти платиш, або вшиваєшся звідси.

читайте також"Різке зростання цін товарів і послуг": податок на Google загрожує українцям неприємними сюрпризамиМіжнародний бізнес, як правило, обирає першу опцію і просто перекладає ці додаткові витрати на кінцевих користувачів. Тамтешні користувачі якось не звикли сперечатися з владою, тому мовчки платять. Стоять собі на колінах, тихенько собі під ніс протестують (щоб ніхто не почув), але сумлінно платять. Тобто за порєбріком усім так нормально.

Чи так це в Україні – велике питання. Тому що ринок Балалайні світові гіганти не можуть собі дозволити втратити. А український – можуть. Тобто в української влади мають бути потужні аргументи як для Google, Facebook, Amazon, так і для українських користувачів і їхніх рекламних сервісів, яким, у разі ухвалення законопроекту, доведеться платити більше.

Та, незважаючи на аргументи обох сторін, діалог все одно зведеться до того "хто кого продавить", інакше кажучи: хто буде більш готовим "йти до кінця". І до речі, тиск у стилі "або платіть, або забирайтеся геть" - такий собі піар-хід для країни, але мріє про покращення інвестиційного клімату. Тут або труси, або хрестик. Разом воно якось не працює.

Костянтин Корсун, експерт з питань кібербезпеки, спеціально для Главреду

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред