
Ви дізнаєтесь:
- Які речі дуже цінувалися в СРСР
- Як людям вдавалося їх діставати
У радянські часи уявлення про достаток формувалося не через житлові умови чи наявність автомобіля. Найбільшу цінність мали імпортні речі, які потрапляли до СРСР у мізерних кількостях і ставали предметом загального захоплення. Закордонний одяг, парфуми та техніка перетворювалися на ознаку успіху, адже дістати їх було майже неможливо.
Попри офіційні твердження про високу якість радянських товарів, реальність виглядала інакше: легка промисловість не відповідала запитам, а повсякденних речей бракувало. Саме тому дефіцит створив окремий соціальний феномен, у якому поєднувалися очікування, пошук і неформальні зв’язки. Главред зібрав приклади предметів, що мали особливу цінність.
Доступ до імпорту
Більшість бажаних речей потрапляли до країни завдяки людям, які мали можливість виїжджати за кордон: морякам, дипломатам, артистам. Частину товарів купували у фарцовників, що вимагало великих витрат і могло спричинити проблеми із законом, пише Oboz.ua.
Окремі імпортні позиції продавалися у "Берізці", але для пересічного громадянина цей магазин залишався майже недосяжним. Через це дефіцит формував власні правила та черги очікування.
Що вважалося ознакою достатку
Серед молоді особливий статус мали американські джинси Levi’s, Montana та Wrangler. Їхня ціна на чорному ринку перевищувала зарплату інженера, а власники такого деніму одразу вирізнялися з-поміж інших. Джинси берегли роками, ремонтували й навіть штучно "старили".
Після Олімпіади 1980 року кросівки Adidas стали однією з найзаповітніших речей. Їх носили не лише для спорту - взуття супроводжувало власників на побаченнях, святах і навіть у театрі. Через дефіцит пари ремонтували до останнього.
Для жінок символом розкоші залишалися французькі парфуми Chanel No. 5 та Climat. Флакони зберігали роками й відкривали лише у виняткових випадках. Популярними були й комбінації з НДР, які швидко зникали з прилавків.
Чоловіки підкреслювали статус японськими годинниками Seiko та Orient. Металевий браслет на зап’ясті одразу сигналізував про доступ до дефіциту, а точність і дизайн робили такі моделі особливо бажаними.
Техніка, що збирала навколо себе людей
Для меломанів мрією були двокасетні магнітофони Sharp або Sony. Вони ставали центром уваги у дворах і гуртожитках, адже дозволяли перезаписувати касети, що робило власника важливою фігурою у компанії.
Найвищим рівнем домашнього престижу вважався японський відеомагнітофон Panasonic або JVC. Його ціна могла дорівнювати вартості автомобіля, а перегляди фільмів, недоступних у прокаті, збирали сусідів і знайомих у квартирах власників.
Інтер’єр як демонстрація добробуту
У заможних родинах поширеними були масивні югославські чи румунські меблеві "стінки". У сервантах за склом зберігався чехословацький богемський кришталь - вази, келихи та салатниці, які майже не використовували, але вони залишалися важливою частиною уявлення про "красиве життя".
Дивіться відео про те, яким був дефіцит в СРСР:
Цікаве по темі:
- Чим лякали дітей у СРСР: абсурдні заборони, які можна почути й досі
- Жорстка цензура в СРСР: за які закордонні фільми могли посадити в тюрму
- Які українські прізвища були під забороною в СРСР: змушували змінювати
Про джерело: Обозреватель
"Обозреватель" (стилізована назва - Oboz.ua) - українське інтернет-видання соціально-політичної спрямованості. Засноване 2001 року. Належить українському політику і підприємцю Михайлу Бродському. У виданні він обіймає посаду голови редакційної ради "Обозревателя". Шеф-редактор - Орест Сохар.
Видання висвітлює соціально-політичні, культурні та інші важливі новини України та світу.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
