Останнім часом в Україні вкотре активізувалося питання щодо завершення війни у 2025 році.
В інтервʼю Главреду військовий аналітик, співголова громадської ініціативи "Права справа" Дмитро Снєгирьов розповів, як Росію підштовхують до переговорів, чому США чинитимуть тиск на РФ та Україну та що можуть включати мирні ініціативи.
З чим, на вашу думку, пов’язані останні заяви відомих медійників про те, що у 2025 році завершиться війна? На чому вони можуть ґрунтуватися і наскільки їм варто довіряти?
Не варто. Попередні заяви відомих медійників, зокрема, щодо результатів виборів у Сполучених Штатах і можливості перемоги команди Байдена, показали, що довіряти їхнім прогнозам (бо аналізом це назвати важко) абсолютно не варто. Це, радше, бажання хайпанути – давайте називати речі своїми іменами. Причому ці заяви базуються на публічній інформації. Йдеться про повідомлення щодо перебування російської делегації в Сполучених Штатах, зокрема, про трафік російського літака, який перебував у повітряному просторі США. Після цього з’являються повідомлення так званої російської опозиції щодо складу російської делегації.
Однак давайте аналізувати ситуацію разом. Наразі говорити про те, що є підстави для закінчення війни, не можна. Поясню, чому.
Російську Федерацію не задовольняє поточна ситуація на фронті. Тобто, умовно кажучи, вийти з новорічними привітаннями і заявити, що війна завершена, але при цьому навіть не досягти проміжних цілей "спеціальної військової операції" (зокрема, виходу на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей) при тому, що певна частина територій РФ контролюється Силами оборони України, виглядатиме щонайменше самогубно для російського диктатора.
Погодьтеся, щось треба "продавати" внутрішньому споживачеві, а росіяни хочуть почути в новорічному привітанні хоча б умовні перемоги.
На тлі заяв російського диктатора про те, що рівень інфляції в РФ сягнув історичного максимуму (9,4% замість запланованих 8,5%) говорити про закінчення війни без досягнення навіть тактичних цілей виглядатиме абсурдно. Тому ці заяви, радше, фантазії відомих медійних персонажів.
Тепер розглянемо реальну ситуацію. Наразі РФ докладає максимум зусиль для витіснення ЗСУ з Курської області. Адже до моменту інавгурації Трампа підійти із втратою частини російської території виглядатиме неприпустимо для російського електорату. Також росіяни намагаються до 20 січня 2025 року вийти на адміністративні кордони Донецької області. Але як це можливо? Військових ресурсів для цього немає.
Дивіться відео інтервʼю Дмитра Снєгирьова Главреду про умови для завершення війни у 2025 році:
Тут знову-таки вже питання стосується заяв, які лунають в інформаційному просторі. Не будемо брати інформаційних "циган", тобто відомих медійних персонажів. Мене більше цікавить заява народної депутатки Безуглої про те, що вже до інавгурації Трампа росіяни зможуть вийти на адміністративні кордони Донецької області. Яким чином? На чому базується подібний характер заяв?
Наразі під контролем Сил оборони України знаходяться найбільші промислові міста Донецької області. Це так звана Слов’янсько-Краматорська агломерація: Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка, Дружківка і частина Часового Яру. Плюс, відповідно, є Торецька агломерація, де тривають запеклі бої, але подальший наступ окупантів фактично призупинено. І, відповідно, Покровська агломерація: це Покровськ, Мирноград, Добропілля тощо. Також Лиман і Сіверськ. Тобто, це великі промислові міста Донецької області.
Для розуміння: Бахмут окупанти штурмували дев’ять місяців. А він, порівняно зі Слов’янсько-Краматорською агломерацією, є невеликим містом. Відповідно, росіяни можуть вийти на адміністративні кордони Донецької області лише за умови політичних домовленостей, правильно? Ми можемо припускати це. Бо військової складової, яка б свідчила про можливість подібних сценаріїв з боку Російської Федерації, наразі немає.
Причому зауважте: останні тижні нас намагаються переконати, що у Сил оборони України все погано. З’являються інші відомі інформаційні персонажі. Це, наприклад, керівник фонду "Повернись живим", Тарас Чмут. Так, відповідно, заяви інших осіб про те, що в силах оборони України нібито хаос і взагалі нерозуміння поточної ситуації.
Натомість реальна ситуація є іншою. Успішний характер боїв триває, і є рух. Сили оборони України повернули раніше втрачені позиції на Вогнетривкому заводі у Часовому Яру. Плюс, відповідно, повернули позиції на флангах. Йдеться про бої в районі населеного пункту Кліщіївка, адже просування з цього напрямку давало б окупантам змогу створити загрозу оперативного оточення і вийти на Костянтинівку.
Досить серйозні успіхи. Також, відповідно, успішний характер боїв на Лиманському напрямку в районі Білогорівки. Так, у районі Тернів ситуація складна. У районі Куп’янська вдалося призупинити подальше просування російських окупантів у районі так званого плацдарму через Двуріччя. Успішно відбито декілька масованих атак російських окупантів.
Аналогічна ситуація на Херсонському і Запорізькому напрямках. Ви пам’ятаєте, нас лякали можливістю проведення широкомасштабної десантної операції на правий берег Дніпра? Натомість є успішний характер контратак саме Сил оборони України і покращення тактичного становища.
Більше того, очільник Херсонської обласної військової адміністрації повідомляв про те, що у планах окупантів є використання 300 плавзасобів для проведення такої операції. Хто його уповноважив — це відкрите питання. Але наразі всі спроби проведення десантної операції були успішно нейтралізовані силами оборони України.
Аналогічна ситуація на Запорізькому напрямку, де нас місяць лякали можливістю прориву до Запоріжжя і масштабування театру бойових дій із переносом за Дніпро. Натомість, є успішний характер контратак саме з боку сил оборони України і покращення тактичного становища.
Виникає питання: а для чого тоді створюється в інформаційному полі подібна негативна картинка? Знов-таки, пам’ятаючи заяви Безуглої про можливість виходу на адміністративні кордони Донецької області.
І тут ми переходимо до головного. Які вимоги висуває російська сторона щодо припинення війни? Участь НАТО ми навіть не розглядаємо — це політична риторика. Тобто це спроба підвищити політичну напругу, так само, як і заяви Лаврова про можливий вихід Російської Федерації з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї малої та середньої дальності. Це елементи політичної гри Російської Федерації.
Основні сценарії, які озвучуються, включають виведення сил оборони України з Курської області. І тут я вже не злим тихим словом згадаю Bloomberg, де стверджують, що Сили оборони України можуть покинути територію Курської області, посилаючись на можливість додаткового залучення військовослужбовців КНДР у кількості 8 000 осіб.
Російські окупанти, на жаль, мають поповнення особового складу на рівні 36–40 тисяч щомісячно. Поясніть мені, будь ласка, яким чином 12 000 вже залучених військових КНДР плюс 8 000 потенційно залучених, тобто сумарно 20 000 (а це менше ніж 50% від щомісячних можливостей поповнення російських окупантів), можуть кардинально змінити хід бойових дій на користь російської армії? Не здається дивним? Тобто ми вже можемо сформувати певну цілісну картину того, навколо чого відбуваються переговори. Суть у виведенні сил оборони України з Курської області та, відповідно, у встановленні контролю окупаційної армії на територіях Луганської і Донецької областей. От, в принципі, картина склалася.
Була заява Захарової після того, як було оприлюднено інформацію про літак, який два дні перебував у Сполучених Штатах, що це була не більше ніж ротація російських дипломатів зі Сполучених Штатів Америки. Відповідно, наскільки ймовірно, що саме про це російська делегація могла домовлятися в Сполучених Штатах, можливо навіть в обхід України?
Давайте знову-таки проаналізуємо ситуацію. Якщо це чергова ротація дипломатів, чому очільник, афактично, одна з високопосадовців Російської Федерації коментує сам характер чергової ротації. Скільки у Російської Федерації диппредставництв – вас це не дивує?
Мовою професіоналів це називають "контрольованим витоком інформації" –Спочатку вкидається інформація про присутність російської делегації, Захарова робить заяву, що це чергова ротація, а потім на сцені з’являються представники так званої російської опозиції, які у своїх медіа вже поширюють інформацію про особовий склад цієї делегації, наголошуючи на тому, що там Патрушев, представник так званих яструбів війни, і перший заступник Лаврова.
Тобто нам чітко навіть дають зрозуміти, хто представляє Російську Федерацію. Тобто, з одного боку, Російська Федерація робить вигляд, що вона договороздатна і готова до діалогу. І якщо дипломати присутні серед представників російської делегації, це дає підстави говорити про можливість дипломатичного врегулювання.
Але з іншого боку — присутність Патрушева. А Патрушев відомий як "яструб війни". Також проаналізуймо, на тлі чого відбувається візит російської делегації. А саме заяви Лаврова про вихід Російської Федерації з договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Заяви Лаврова і Пєскова про можливі варіанти врегулювання війни в Україні. Тобто готується певний інформаційне тло для перебування російської делегації. З одного боку вони, як завжди, підвищують ставки, а з іншого — фактично диктують або озвучують власні умови.
І відповідно, говорити про чергову ротацію дипломатичного корпусу Російської Федерації зі Сполучених Штатів уже немає жодних підстав. Усі прекрасно розуміють, про що йде мова. А йдеться про те, що намагаються, відповідно, вже з’ясувати позиції, як то кажуть, звірити годинники з представниками новообраного президента Сполучених Штатів. Адже вже можна припустити, що не з Байденом ведуться переговори.
Ви згадували зараз про Лаврова. Була від нього заява, що Росія не погоджується з тим, що пропонує команда Трампа. Судячи з того, що ви перед цим сказали, це може бути наслідком цієї ситуації. Так само Пєсков заявив, що немає жодних передумов для завершення війни прямо зараз, фактично нівелюючи заяви деяких медійників. У цьому випадку, якщо говорити про нову адміністрацію США, наскільки ті заяви, які лунали від них раніше, можуть вплинути на прискорення переговорного треку? Чи можуть розпочатися дипломатичні контакти між країнами стосовно врегулювання війни?
Насправді, це вже триває. Наявність російської делегації не заперечує сама Російська Федерація.Тому можемо говорити, що перші контакти вже відбулися. Але на тлі чого? Росію змушують до початку мирних переговорів.
Давайте подивимося не лише на Україну, але й на геополітичний розклад подій. Послаблення позицій Російської Федерації за останній місяць спостерігається в ключових точках земної кулі, правильно? Це Близький та Середній Схід. Незважаючи навіть на заяви нового керівництва Сирії, військова присутність Російської Федерації в цьому регіоні зведена до мінімуму. Але основне — Росія втратила можливість контролювати нафтовидобуток у цій країні, а це була основна причина її присутності.
Порт Тартус і база Хмеймім, які використовувалися для впливу на перебіг подій у Середземноморському регіоні та на африканському континенті, також втратили своє стратегічне значення.
Також, відповідно, відбулася втрата позицій РФ у Секторі Ґаза. Це споконвічний російський анклав, бо саме за підтримки Росії функціонує терористична інфраструктура Хезболли, ХАМАСу та інших організацій.
Крім того, Сполучені Штати та Ізраїль посилили тиск на хуситів. Саудівська Аравія почала наземну фазу операції, що стало ударом по проксі-силах Росії, які контролювали транспортні артерії Червоного моря. І головне – на цьому тлі лунають заяви про можливу військову операцію проти Ірану, фактично ламаючи вісь зла. Це означає, що Росія може втратити свого стратегічного партнера.
У Закавказзі ситуація також змінюється. У Грузії вже створюється загроза для російської присутності в регіоні. У Вірменії кроки прем’єр-міністра ставлять під питання російську військову базу в Гюмрі. Крім того, заяви Молдови щодо націоналізації стратегічних об’єктів у Придністров’ї також звужують вплив Росії.
Фактично Росію змушують звужуватися до її власних кордонів через позбавлення зон стратегічно-військового впливу.
Економічний тиск на РФ теж посилюється. Йдеться не лише про секторальні та персональні санкції, а й про безпрецедентні факти затримання танкерів РФ у Балтійському морі. Вже вирішили, що бавитися санкціями немає сенсу, потрібно переходити до конкретних дій — і це було продемонстровано.
Тут варто звернути увагу на досить цікаву позицію КНР. З липня місяця заборонено постачання до Російської Федерації товарів подвійного призначення, що є серйозним ударом по російському військово-промисловому комплексу. Та й позиція Китаю щодо проведення взаєморозрахунків між Росією та Китаєм також є показовою. Це втрата можливості Росії впливати на ситуацію.
Таким чином, ми бачимо прямий політичний, економічний і військовий тиск на Російську Федерацію з боку новообраної адміністрації Сполучених Штатів. Саме тому Росію фактично змусили сісти за стіл переговорів.
Зверніть увагу, що на цьому тлі Росія намагалася зберегти обличчя, зокрема використовуючи ядерну риторику. Наприклад, випробування ракети "Орешник". Ця ракета позиціонується як носій ядерного заряду, але останні заяви російського диктатора свідчать, що "Орешник" розглядається як альтернатива ядерній зброї.
Це свідчить про те, що тиск з боку Китаю та Індії на Російську Федерацію, особливо щодо можливості застосування ядерної зброї, дає свої результати. Тепер вже навіть ядерна риторика зменшилася.
На тлі цих подій Сполучені Штати провели випробування власної системи протиракетної оборони над ГУАМом, знищивши балістичну ракету середньої дальності. Це було сигналом Путіну: США мають ефективні засоби протиракетної оборони, які здатні нейтралізувати "Орешник". Крім того, в Ізраїлі американська система протиракетної оборони THAAD успішно відпрацювала проти балістичних ракет. Це ще один сигнал Росії.
Риторика російського диктатора також змінилася. Він заявив, що "Орешників" у них і так небагато. Це показова заява, оскільки раніше білоруський диктатор заявляв про можливість розміщення десятків "Орешників" на території Республіки Білорусь. Виникає питання: що саме вони будуть розміщувати, якщо, за даними Головного управління розвідки Міністерства оборони України, цих ракет є не більше 10 одиниць, і вони лише експериментальні.
Це і є передумови, як Російську Федерацію змушують розпочати так званий мирний діалог. Але не варто перебувати в режимі "теплих ванн". Тиск здійснюється і на Україну.
Звернімо увагу на риторику західних партнерів щодо зниження мобілізаційного віку в Україні та заяви американських високопосадовців, включно з представниками новообраної адміністрації США щодо можливого припинення військово-технічної співпраці. Це свідчить про політичний і військовий тиск на обидві сторони війни одночасно.
Відповідно, чого чекати Україні, якщо дійсно здійснюється такий тиск? Це очевидно навіть із наведених вами фактів — ситуація кидається в очі. Як скоро Росія може змінити свою позицію (наскільки це можливо у межах її риторики), і чи побачимо ми реальні кроки щодо врегулювання?
Основний момент полягає в тому, що зникла риторика про "нелегітимного українського президента". Це показово. Якщо вже ведуться консультації (а вони ведуться – можна припустити можливість присутності російських високопосадовців у Сполучених Штатах), це свідчить, що відпрацьовуються певні механізми.
Якщо російські медіа змінили риторику щодо нелегітимності Зеленського, це пряме свідчення підготовки переговорних майданчиків. Росія може заявляти, що не буде брати участь у другому Саміті миру, але ключові політичні гравці будуть домовлятися. Давайте називати речі своїми іменами.
До чого готуватися Україні? Важливо уникнути паніки та зради. Наприклад, усі цитують Дональда Трампа щодо можливого тиску на Україну, аби змусити її сісти за стіл переговорів. Але є й інша частина його заяви: якщо Росія не сяде за стіл переговорів, Україні дадуть стільки зброї, щоб змусити Російську Федерацію до цього.
У плані Трампа щодо демаркаційної лінії, зокрема, йдеться про "лінію" протяжністю 1300 км. Ця цифра включає 100 км Курської області Російської Федерації, які контролюються Силами оборони України. Тому говорити про зраду з боку Америки або те, що інтереси України не будуть враховані, поки що передчасно.
Однак слід бути реалістами: йдеться про можливі територіальні поступки. Головне для української влади — комунікувати з суспільством. Не через окремі заяви в медіа чи витоки інформації, а напряму, пояснюючи можливі сценарії.
Приклад із історії – Брест-Литовські мирні угоди, які підписували комуністи Леніна з кайзерівською Німеччиною. Вони пішли на територіальні поступки, але пояснили: це потрібно для отримання часу. Часу, щоб сформувати армію та згодом повернути втрачені території.
Комуністи навіть погодилися на контрибуцію, яку виплачувала Радянська Росія. Все це завершилося потрясіннями у Москві, Санкт-Петербурзі та навіть вбивством німецького посла Мірбаха. Однак комуністи отримали необхідний час, щоб сформувати армію, а згодом військовим шляхом повернути втрачені території.
Якщо навіть комуністи змогли до цього дійти, то цей приклад заслуговує на увагу. Я звертаюся до чоловіків: у вас бували ситуації, коли проти вас виступав супротивник, сильніший за вас? У таких випадках не завжди можна дати адекватну відсіч одразу. Але проходив час, ви готувалися, і зрештою давали гідну відповідь, враховуючи зовнішні загрози.
Аналогічна ситуація може стосуватися й української держави. Інший приклад — Ельзас і Лотарингія. Ці території були повернуті Францією через десятиліття, але вони були повернуті.
Однак, якщо будуть підкилимні домовленості, незрозумілі українському суспільству, саме це стане найстрашнішою загрозою.
Хто такий Дмитро Снєгирьов
Дмитро Снєгирьов (11 жовтня 1971, Луганськ) – експерт з військових питань, блогер. Історик та юрист. Співголова громадської ініціативи "Права справа".
Виступає на радіо, телебаченні та Інтернет-ресурсах у якості експерта з військової та політичної тематики.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
