Доля війни вирішуватиметься 2025 року, Трамп здатний піднести сюрпризи - Золотарьов

Світ у передчутті президентських виборів у США, які відбудуться вже за місяць. Чинний глава держави Джо Байден піде на заслужену пенсію, а крісло господаря Білого дому посяде або його наступниця Камала Гарріс, або республіканець Дональд Трамп.

Поки що неможливо сказати, як зміниться політика Вашингтона на міжнародній арені в разі обрання будь-кого з двох кандидатів, проте зрозуміло, що в розв'язаній Росією війні проти України і Київ, і Москва ухвалюватимуть рішення, озираючись на позицію нової американської адміністрації. Сценарії подальшого розвитку війни безпосередньо залежатимуть від зовнішньополітичного курсу США.

В інтерв'ю Главреду політолог, директор аналітичного центру Третій сектор Андрій Золотарьов проаналізував президентську кампанію в США і пояснив, чого можна очікувати від Камали Гарріс і Дональда Трампа в Білому домі, назвав мету Кремля у війні РФ проти України, розповів, чому Сполучені Штати не наважуються надати Києву військову підтримку для перелому у війні, оцінив імовірність застосування Росією тактичної ядерної зброї і змоделював можливу відповідь на такий крок з боку Заходу.

Ми спостерігаємо, як Україна і Росія перед американськими виборами підвищують ставки. Сили оборони завдають болючих ударів углиб російської території, а Кремль підняв питання своєї ядерної доктрини. Триває боротьба двох концепцій: плану перемоги України і прагнень Кремля до заморозки війни. Чого очікувати в цій ситуації від США? Американці ухвалюватимуть певні рішення вже зараз, чи все вирішуватиметься новою адміністрацією?

Я думаю, що ключові рішення ухвалить уже нова адміністрація США, а все вирішуватиметься у 2025 році. Дональд Трамп у разі свого обрання на посаду президента навряд чи зможе виконати обіцянку вирішити долю війни в Україні ще до вступу на посаду. Подібні заяви - риторика, що схожа на мисливські розповіді, на які багата будь-яка виборча кампанія.

Важко очікувати і проривних ідей від Камали Гарріс, якщо вона стане президентом. Скоріш за все, Гарріс проводитиме стосовно Україну ту ж саму політику, що й Джо Байден. Допомагати їй будуть представники команд Обами і Клінтона. І тоді ми побачимо типовий для Демократичної партії політичний курс. Причому вже з меншими обсягами фінансування та надання військової допомоги. Курс очевидний: прожарювання російського ведмедя на повільному вогні.

Володимир Путін неспроста прямо заявив, що для Росії краще обрання Гарріс, ніж Трампа. Політика Гарріс зрозуміла для Кремля, а от курс Трампа - завдання з багатьма невідомими. Ми чудово пам'ятаємо, як у 2016 році після перемоги Трампа на президентських виборах в офісі ЛДПР відкривали шампанське, а в Санкт-Петербурзі його навіть "прийняли в козаки". Але Трамп не лише не виправдав очікувань Росії, а й надав Україні летальну зброю, тим самим порушивши негласне збройове ембарго, яке працювало ще з часів Обами.

Трамп здатний піднести сюрпризи, чого і побоюються в Кремлі. Очевидно, що Кремль, найімовірніше, відкине його пропозицію щодо завершення війни, і тоді Трамп може зробити ставку на посилення військової допомоги Україні.

Утім, потрібно дочекатися підсумків виборів. Зараз дуже важко передбачити, який результат буде в листопаді. Навіть серед американських експертів ніхто виразно не може сказати, хто вийде переможцем.

Шанси Трампа і Гарріс на президентське крісло рівні?

Так, шанси рівні. В Україні молоді люди, які пов'язані з американським і британським посольством, декларують, що Камала Гарріс уже на білому коні, проте картина не настільки однозначна. Я чудово пам'ятаю, як у 2016 році Гілларі Клінтон "малювали" відрив від Дональда Трампа у 8%, але в підсумку переміг Трамп.

Рекомендуємо:

Можливі два сценарії завершення війни в Україні, але вони нікого не влаштують – Давид Шарп

Сьогодні доля виборів вирішується в 7 штатах, що коливаються: Аризоні, Джорджії, Мічигані, Неваді, Північній Кароліні, Пенсільванії та Вісконсині. Останні соцопитування показують, що у двох штатах лідирує Гарріс, у трьох - Трамп, і ще у двох штатах ситуація 50 на 50.

Найімовірніше, Кремлю вигідний сценарій, за якого кандидат, який програв, не визнає перемоги опонента. Щоб перемогла не Гарріс, а хаос у Сполучених Штатах. Можливо, це навіть ключова ставка Москви.

Загалом, вибори у США мають екзистенціальний характер: республіканці-трампісти позиціонують демократів як сатаністів і ставлеників тіньової глибинної держави. Вони акцентують увагу на розслідуваннях, пов'язаних із сином Байдена, а про "демократів-сатаністів" розповідає кандидат у віцепрезиденти від республіканців Джей Ді Венс. Демократи, своєю чергою, націлені на детрампізацію американського політичного поля. Трампісти - дуже незручний суперник для демократів, і питання вони ставлять досить просте: або ми, або вони.

Тому є ймовірність повторення в тій чи іншій формі подій, які ми спостерігали довкола Капітолія в рамках президентських виборів 2020 року. Можлива ситуація позначиться і на політиці США щодо Києва, оскільки якщо політичний градус у Штатах зашкалить до критичної позначки, буде вже не до України.

До речі, Трамп дуже вдало з точки зору політичних технологій використав зустріч із Володимиром Зеленським. Перед тим, як вона відбулася, відбувся обмін "люб'язностями": Зеленський пройшовся по Венсу і замиреннях, які висував Трамп, а Трамп у відповідь розкритикував Зеленського. Зі своєю заявою виступив навіть син Трампа. І коли здавалося, що зустрічі не буде, і Зеленському доведеться ще раз зустрітися з Байденом, щоб компенсувати відсутність зустрічі з Трампом, сталася несподіванка - Україна звернулася до Трампа з проханням про зустріч. Коли з'явилася перша інформація про це, я подумав, що Трамп, за порадами своїх політтехнологів, вирішив таки відмовитися від обструкціоністської позиції. Адже у Штатах приблизно 40% прихильників військової підтримки України, і приблизно стільки ж противників. І категорична позиція в такій ситуації забирає політичні бали.

Рекомендуємо:

Території з особливим статусом та тривалі переговори: Валерій Клочок - про мирні ініціативи Заходу

Далі ми побачили, як Трамп оприлюднив цей лист і всім своїм виглядом продемонстрував, що Зеленський за його бажанням прибув до Трамп-тауер. І, звісно, для нашого президента це був неприємний момент. Тому, я думаю, що в більшому виграші від цієї зустрічі все-таки Трамп. Оскільки конкретно в контексті президентської виборчої кампанії Трамп показав себе із сильної позиції.

Думаю, що відносини Зеленського і Трампа залишаються непростими. Апріорі для Банкової зручнішою і зрозумілішою кандидатурою є Гарріс, ніж складний і експресивний Трамп. Але все вирішуватиметься у США, а ймовірність оскарження виборів дуже велика.

Знову акцентую увагу на тому, що все вирішуватиметься в 7 штатах, які коливаються. Один із таких штатів - Пенсильванія, де Зеленський був із візитом у Скрентоні (до речі, рідному місті Байдена) на збройовому заводі боєприпасів. Губернатором Пенсильванії є Джордж Шапіро: він має добрі особисті стосунки з Гарріс і мав бути номінований у віцепрезиденти США, проте кандидатуру не пропустили ліві в лавах демократів. Шапіро підтримує Ізраїль, а ліві критично ставляться до політики, яку проводить нинішній ізраїльський прем'єр Беньямін Нетаньяху.

Так от візит Зеленського на завод у Скрентоні демократи використали як елемент своєї передвиборчої кампанії. Оскільки там не було республіканців, вони зчинили політичний скандал, а спікер Палати представників Майк Джонсон на цій хвилі навіть зажадав відставки українського посла у США Оксани Маркарової.

У цій ситуації можна зробити висновок, що будь-який результат виборів - вибір із двох зол. Очікування політичних змін у Сполучених Штатах не пов'язані з оптимізмом. А Байден уже "кульгава качка".

З'явилися повідомлення, що прем'єр Угорщини Віктор Орбан зібрався організувати "саміт" за нібито участю Володимира Зеленського та Володимира Путіна. Також виникла китайсько-бразильська "мирна ініціатива", яку раптом підтримала Швейцарія. Як надалі діятиме Росія? Чи можливе проведення умовного проросійського "саміту заморозки війни" у відповідь на Саміт миру України?

Проведення подібного саміту можливе, але поки що ймовірність лише гіпотетична. Адже зараз Росія має стратегічну ініціативу на фронті. Кремль робить ставку на те, що Україна у певний момент не витримає, після чого Москва зможе нав'язати їй будь-які свої умови, що межують із капітуляцією. Умова Кремля - заморожування війни. Зеленський дуже чітко артикулював, що Київ такий сценарій не влаштує, оскільки Росія збереться з силами і за деякий час знову завдасть удару. І ми чудово пам'ятаємо чеченські війни, коли Росія після підписання миру за три роки повернулася до Чечні.

Гіпотетично проведення саміту із заморожування війни можливе в тому випадку, якщо США і Китай домовляться про одночасний тиск на Україну і Росію для завершення війни на базі цього сценарію. У разі цього ані Київ, ані Москва не зможуть встояти під тиском Вашингтона і Пекіна. Адже ми критично залежимо від західних постачань озброєнь, боєприпасів і фінансової допомоги. Досі не закрита й діра в бюджеті розміром у 500 мільярдів гривень (12 млрд доларів). І в таких умови ми навряд чи можемо поводитися як Ізраїль, який не звернув уваги на застереження США щодо ударів по Хезболлі. В Ізраїлю все-таки більше незалежності в подібних питаннях.

Судячи з усього, Зеленський ставить перед собою завдання переглянути цілі у війні. І 12 жовтня, коли в Німеччині відбудеться нова зустріч у форматі Рамштайн, на якій будуть присутні президент США Байден, канцлер ФРН Шольц і прем'єр Британії Стармер, багато в чому вирішуватиметься доля війни. Сполучені Штати спробують перекласти тягар підтримки України на Німеччину і Велику Британію, але вони не у найкращій економічній, фінансовій і військовій формі, щоб це потягнути. Думаю, що на зустрічі можуть обговорюватися питання зміни цілей війни та політичного перезавантаження України.

Крім того, у жовтні очікується і форум БРІКС. Питання миру більше залежатиме від рішень на Рамштайн і БРІКС, ніж від підсумків другого Саміту миру.

У ситуації, що склалася, мені здається дивною політика США. З одного боку Байден каже, що війна має завершитися перемогою України, а з іншого - жодної конкретики немає. Конкретно нічого не говорить і Гарріс. У Трампа нібито є план, але в чому він полягає, взагалі незрозуміло.

Політики можуть скільки завгодно говорити, що в когось із них є якийсь план, а Байден може навіть заявляти про завершення війни перемогою України. Але конкретики дійсно немає. Це політична тріскотня, яку можна порівняти з циганським гіпнозом.

Позиції США в Європі війною проти України підтискає Росія, а в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні - Китай. Штати стикаються з серйозним геополітичним тиском з усіх боків. І абсолютно незрозуміло, чим усе це закінчиться для американців у глобальній перспективі.

Дійсно. Я поки що не бачу зовнішньополітичної команди Гарріс. Можливо, в її команді залишиться чинний заступник державного секретаря Курт Кемпбелл, автор концепції "повороту до Азії", який вважає, що ключовим регіоном для Сполучених Штатів є Тихоокеанський регіон, а головні зусилля треба зосередити на геополітичному протистоянні та конкуренції з Китаєм.

Ця позиція свідчить про те, що США не зацікавлені у великих потрясіннях у Росії, а тим більше її військовому розгромі. Американці зацікавлені у відтягуванні Росії від Китаю, щоб російська держава була нейтральною. Позиція позначається і на підтримці України. Зверніть увагу на військову допомогу: навіть у момент максимальної підтримки допомогу надавали рівно в таких обсягах, щоб Україна вистояла, не впала, але й не перемогла.

І коли представники Пентагону кажуть, що їхні арсенали порожні, вони трошки лукавлять. Наприклад, у США на зберіганні 5 тисяч танків Abrams, проте Україні поставили лише 31 машину. Також в американців близько 5 тисяч військових літаків. Звісно, вистачає і техніки 1950-1960-х років, але є й чимало сучасних машин. Таких, як штурмовики А-10, або винищувачі F-16, які знімаються з озброєння.

Стає очевидно, що у США і не було мети озброїти до зубів Україну, щоб вона очистила свою територію і перемогла в цій війні. Суть стратегії - прожарювання російського ведмедя на повільному вогні. Зрозуміло, Байден не міг оголосити про це публічно. Тому він так і не виконав обіцянки надати Конгресу план перемоги України.

Адже виходить, що якщо США, наприклад, допустять заморозку війни в Україні або поразку Києва, це призведе до посилення Росії та Китаю. І тоді Штати все одно зіткнуться з Китаєм у тому самому Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Так, зіткнення США і Китаю неминуче. Річ у тім, що Сполучені Штати, поки спочивали на лаврах глобального гегемона, припустилися низки стратегічних помилок. Китай з легкої руки американців перетворився на світову фабрику. Свого часу Штати вирішили, що набагато простіше торгувати, наприклад, віртуальними активами та інтелектуальною власністю, а виробництвом і промисловістю нехай займаються китайці. І не дарма ж з'явився жарт про те, що Бог створив світ, а все інше зробили китайці.

Китай приймав підтримку з вдячністю. Адже економічні реформи Ден Сяопіна починалися лише з 28 млрд доларів від хуацяо(вихідці з Китаю, які живуть в інших країнах, - ред.), а США, слідуючи доктрині Генрі Кіссінджера, вирішили, що серед двох гігантів - СРСР і Китаю - для співпраці треба вибрати саме Пекін.

І тут США виростили собі конкурента.

Так, Сполучені Штати виростили на свою голову конкурента, у якого тепер з'явилися великі геополітичні амбіції. У Пекіні давно говорять про біполярний світ, і ведуть свою зовнішню політику досить послідовно і цілеспрямовано. Китай позиціонує її так: КНР - це економічне зростання, мир і процвітання, а США - диктат і війна.

Тут можна навести приклад, як Китай працює з африканськими країнами. Як відомо, МВФ, коли виділяє гроші, висуває політичні та соціальні умови. Причому досить жорстко контролює їх дотримання. А Пекін просто дає гроші, вимагаючи дотримання лише технічних моментів, таких як участь у проєктах, приміром, китайських спеціалістів і підрядників. Китайці інвестують в інфраструктуру.

І китайська дипломатія "чекової книжки" працює. Причому не лише в Африці, а й у Європі. Ось Орбана у нас називають мало не агентом Путіна, проте сам він, скоріше, більше робить ставку на Піднебесну і можливу перемогу Трампа. На підтвердження своїх слів зазначу, що китайський завод BYD з виробництва електромобілів і гігантське підприємство, де роблять акумулятори для електромобілів, будують саме в Угорщині. Навіть міст Пупіна через Дунай у Белграді побудований на гроші китайців. Це приклад того, що китайці за всім пильно стежать і заходять туди, де брюссельські чиновники проявляють свою скупість.

Китай пропонує більш лояльні умови, і ця політика дає свій ефект: якщо декларацію саміту в Бюргенштоку (саміт з Формули світу України у Швейцарії, - ред.) схвалили трохи менше 100 держав, то китайсько-бразильську ініціативу, як стверджує Пекін, підтримали 110 країн.

Раніше здавалося, що Китай не здатен стати політичним світовим гегемоном. Але часи змінюються: Китай посилюється, а позиції США послабилися. На вашу думку, чи може КНР стати головною державою на міжнародній політичній арені?

Китайці волюіть не поспішати, вони не форсують події. Поки що вони просувають свої інтереси за допомогою економіки. Але тривогу викликає те, що Китай активно інвестує і у військово-промисловий комплекс. Сьогодні Військово-морський флот Китаю обійшов за чисельністю складу американський флот. Потенціал суднобудівних потужностей у Пекіна вже більший, ніж у Вашингтона.

Американці в рамках деіндустріалізації думали, що все можна десь купити, і втратили свої можливості. За часів Другої світової війни Сполучені Штати штампували лінкори й авіаносці як пиріжки: судна Liberty вагою 10 тисяч тонн збиралися за 72 години. Вражаюче, але сьогодні цього вже немає.

Тим часом Пекін нарощує своє військове виробництво. І хто знає, як поводитиметься Китай, можливо, вже після відходу Сі Цзіньпіна, коли Пекін дійсно відчує свою міць. Поки що Китай діє м'якою силою, але надалі можливі сюжетні повороти.

Це може статися, коли м'яка сила Китаю досягне своєї межі?

Так. Китайці діють стратегічно - розумно, без істерик і заламування рук. Але коли вони досягнуть певних проміжних результатів, політика може змінитися. Це як зі Сполученими Штатами, які в період протистояння з Радянським Союзом були більш обережні у своїх діях і рішеннях.

Утім, коли у Вашингтоні відчули, що вони одні залишилися на вершині і стали "царем гори", тоді й почався сезон помилок. Ірак, Афганістан, а тепер, можливо, й Україна.

Тим часом Росія знову повернулася до своїх традиційних ядерних загроз. Як ви думаєте, чи здатен Кремль на певному етапі війни застосувати ядерну зброю? Чи Москва може піти на такий крок лише у тому випадку, якщо буде пряма загроза існуванню держави або правлячого режиму?

У Росії чітко вустами Путіна заявили про те, що використання далекобійної зброї по території Росії буде розцінено як безпосередню участь Сполучених Штатів у війні в Україні. Примітно, що це сказав не хто-небудь, хто зав'язує шнурки, на кшталт Пєскова, а саме Путін. Багато хто пов'язує таку риторику конкретно з попередженнями про застосування росіянами ядерної зброї. Причому це сигнал Києву про те, що атака конвенційною зброєю на російську територію може призвести до використання Росією тактичної ядерної зброї.

До середини серпня я вважав, що ймовірність застосування Росією тактичної ядерної зброї мінімальна. І сьогодні багато хто говорить, що Путін блефує. Але я чудовопам'ятаю, як у січні 2022 року риторику Путіна теж розцінювали як блеф. Слова Путіна між рядків читаються так, що він не блефує, а показує готовність до застосування такої зброї. І я б радив тут не грати з вогнем, оскільки удари далекобійною зброєю по Росії не стануть геймченджером. Адже навіть якщо нам дадуть 200-300 оперативно-тактичних ракет ATACMS або навіть, припустімо, Taurus, однаково це не призведе до ураження Росії. Така тактика не призвела і до поразки України, навіть незважаючи на те, що Росія, за різними оцінками, за період повномасштабної війни обрушила на нас від 8 до 15 тисяч ракет. Зокрема, і далекобійних, таких як Х-101, які літають на дальність понад 2000 кілометрів.

При цьому США не надають дозволу застосовувати свої ракети вглиб Росії. Ба більше, я думаю, що і після 12 жовтня, коли відбудеться зустріч у форматі Рамштайн, такого дозволу все одно не буде. Якщо російські війська і далі просуватимуться на поле бою, в теорії таке рішення може з'явитися після американських президентських виборів.

Проте дуже помітно, що США бояться ескалації конфлікту і рішення Путіна піти на крайні заходи. Такі, як, наприклад, застосування тактичної ядерної зброї по нашому угрупованню в Курській області. Імовірність цього не є високою, але й не нульова, тому такий варіант не варто скидати з рахунків.

Але водночас такі країни-партнери Росії, як Китай, Бразилія та ще низка держав, оприлюднили заяву в ООН, у якій виступили проти застосування ядерної зброї. Безпосередньо про Росію в документі не йшлося, але ж це - сигнал для Кремля, чи не так?

Так, це сигнал Росії. Країни Глобального Півдня прекрасно розуміють, що застосування навіть тактичної ядерної зброї обрушить усю систему відносин, яка вибудовувалася довгий час.

До того ж використання тактичної ядерної зброї не принесе великих вигод і з військової точки зору. Навіть, наприклад, прорив оборони за допомогою тактичної ядерної зброї не стане геймченджером. А ось реакція Глобального Півдня, насамперед Пекіна, буде нервовою. І Кремль, хай там як, сьогодні економічно залежить від Китаю та Індії, з якими у Росії великий товарообіг.

Росія дозволяє собі настільки зухвалу поведінку, тому що для неї відкриті двері комунікації з Глобальним Півднем, який не підтримує санкційний режим Заходу. Але в разі застосування ядерної зброї ці двері можуть зачинитися. Тому позиція вищевказаних країн - не гуманізм, а прагматичний розрахунок. Адже витрати від застосування тактичної ядерної зброї набагато перевищують вигоди.

Як може відреагувати Захід, якщо Кремль зважиться на застосування тактичної ядерної зброї? Адже ми пам'ятаємо заяву того ж колишнього командувача військами США в Європі Бена Ходжеса про те, що в разі використання росіянами ядерної зброї Штати завдадуть ударів по тому ж Чорноморському флоту РФ. Наскільки подібні сценарії реалістичні та застосовні?

У Заходу є свої червоні лінії. Можливі сценарії застосування тактичної ядерної зброї або форсування Дніпра. Але все це може призвести до безпосередньої участі західного світу у війні.

Ось на прикладі ліквідації керівництва Хезболли ми побачили застосування сучасних засобів ураження. Використання Ізраїлем протибункерних бомб показало, що у США та їхніх союзників є такі засоби ураження, які виходять за рамки наших уявлень про ефективну зброю. Протягом декількох хвилин 80 коригованих бомб JDAM вагою в одну тонну були скинуті на п'ятачок у декілька десятків квадратних метрів. Результат - 4-бальний землетрус. Але ж бункер, який розташований на глибині в кілька десятків кілометрів, вважався абсолютно захищеним місцем.

Тому Захід у разі застосування Росією тактичної ядерної зброї може відповісти конкретно конвенційною зброєю. Ядерна відповідь здатна призвести до взаємного знищення, особливо якщо говорити про стратегічну ядерну зброю.

Мені здається, поки Байден біля керма у США, ядерної відповіді не буде. Байден ще з 1970-х років, фактично все життя займався питаннями ядерного стримування та обмеження озброєнь. І ця тема - його сильна сторона. Коли кажуть, що демократи - це Третя світова війна, я з цим не погоджуюся, оскільки якраз таки Байден усе життя прагнув до зниження ризиків ядерного апокаліпсису. Він ще молодим конгресменом зустрічався з міністром закордонних справ СРСР Громиком і обговорював ці питання.

Отже, якщо Росія все-таки піде на застосування тактичної ядерної зброї, Сполучені Штати у відповідь можуть завдати ударів по так званих центрах ухвалення рішень у РФ?

Цілком можливо. Припустимо, не по Москві, а по російських військових об'єктах у Севастополі або по базах у Калінінграді.

І навіть по бункерах?

Так. Але тут ми вже переходимо у сферу прикладної конспірології, яка зараз така модна. Поки що я не бачу необхідності для Росії в застосуванні ядерної зброї, оскільки ситуація у війні складається відносно за її планом. І вдаватися до ядерної зброї, якщо вдається досягати своїх цілей конвенційною зброєю, нема чого.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред