У Саудівській Аравії відбулися двосторонні переговори між Україною та США. За результатами сторони заявили, що США негайно відновлюють постачання зброї Україні та надання розвідданих, а Україна погодилась на тридцятиденне перемир'я, якщо на нього погодиться Росія.
В інтервʼю Главреду військовий аналітик, співголова громадської ініціативи "Права справа" Дмитро Снєгирьов розповів, чи змінять США риторику щодо Росії, чому РФ не наполягатиме на окупації Харківщини та чи є у США важелі впливу на Україну.
Що у розумінні адміністрацій США та України можна вважати успішними переговорами?
Сам характер перемовин між Сполученими Штатами та Україною свідчить про нормалізацію відносин між нашими двома країнами після зустрічі в Овальному кабінету. З боку Сполучених Штатів очевидно, що вони будуть дотискати свій порядок денний. Мова йде не тільки про припинення вогню як про тимчасову угоду, але й про загальне підписання мирної угоди між Україною та Російською Федерацією.
Наразі вже лунають досить обережні заяви, які варто класифікувати як контрольований витік інформації з боку американської делегації. Зокрема, йдеться про те, що американська сторона буде наполягати на територіальних поступках з боку України. І тут постає питання, що саме має на увазі американська сторона.
Якщо територіальні поступки стосуються указів російського диктатора від 30 вересня 2022 року про включення територій Луганської, Донецької, Херсонської та Запорізької областей, то цей сценарій не задовольняє українську сторону.
Якщо ж мається на увазі активізація російського наступу в Курській області, яка, до речі, співпала з початком мирного переговорного процесу, і якщо це вважається територіальними поступками, то проблем немає. Ми можемо залишити територію Курської області й, відповідно, вимагати від американської сторони аналогічних кроків з боку Російської Федерації.
Наприклад, щодо Харківської області. Адже американська сторона прекрасно розуміє, що росіяни навряд чи добровільно залишать території Херсонської чи Запорізької областей, не кажучи вже про ситуацію з Луганською областю, яку вони наразі фактично стовідсотково контролюють.
Дивіться відео інтервʼю Дмитра Снєгирьова Главреду про наслідки переговорів між США та Україною:
На тлі переговорного процесу українська сторона, зокрема президент України Володимир Зеленський, заявила, що є три умови з боку української делегації щодо закінчення війни. Це гарантії безпеки, санкції проти Російської Федерації (причому з боку Європи) та заморожені російські активи, які, на думку української делегації, мають забезпечити подальшу підтримку України.
Наскільки це реалістично? Давайте згадаємо висловлювання Дональда Трампа щодо гарантій безпеки, коли він відповів на подібне запитання американського журналіста, заявивши: "А де гарантія, що бомба вам не впаде на голову?".
Тобто говорити про те, що Сполучені Штати мають якось задекларувати характер політичних і військових гарантій, не варто. На мій погляд, цього не буде. Єдине, що США активно просувають, – це підписання угоди про спільний видобуток українських надр, які, на їхню думку, і мають стати гарантією державного суверенітету нашої країни.
На думку Сполучених Штатів, сам характер цього договору і, відповідно, довгострокові інвестиції в українські надра мають показати Російській Федерації, що Україна залишається в політичній, економічній та військовій сфері впливу США. І не йдеться про жодну зміну риторики щодо можливості передачі України в орбіту політичного впливу Російської Федерації.
Я поясню, чому це важливо, щоб заспокоїти українців. Адже на тлі навіть попередніх перемовин між російською стороною та представниками адміністрації Сполучених Штатів відбулася зустріч американської делегації з президентом Республіки Білорусь Олександром Лукашенком. Причому за підсумками цієї зустрічі американська сторона зробила досить цікаву заяву.
Вони дали зрозуміти Лукашенку, що він може "відпочити" від російського військового та політичного тиску. Тобто Сполучені Штати розглядають можливість виведення не лише України, а навіть Республіки Білорусь з-під впливу Російської Федерації. І зверніть увагу: за підсумками цієї зустрічі американська сторона зняла секторальні санкції з білоруського калію.
Тим самим було завдано досить відчутного удару російській економіці. Йдеться про те, що після рішення попередньої адміністрації Байдена щодо запровадження секторальних санкцій проти білоруських підприємств монополістом на світовому ринку стала Російська Федерація, що дозволило їй отримувати грубі гроші. Це доволі показова тактика адміністрації Трампа.
Тому ще раз підкреслюю: це є яскравою ознакою того, що не йдеться про жодну проросійську риторику Трампа чи, відповідно, про "розмін" України в обмін на невтручання Російської Федерації у геополітичний поділ світу, не йдеться. Трамп диктує свої умови.
Яким чином можна досягти виконання цього пункту плану Трампа щодо припинення гарячої фази бойових дій?
Давайте почнемо з РФ, адже наразі вся увага зосереджена виключно на військово-дипломатичному тиску на українську сторону. Щодо України ситуація більш-менш зрозуміла: це пауза у військово-технічній допомозі та, відповідно, в обміні розвідувальними даними. Хоча останнє твердження доволі суперечливе, судячи з активності українських безпілотників та інших засобів ураження під час завдання ударів по території Російської Федерації. Достатньо згадати останні успішні удари Головного управління розвідки Міністерства оборони України по нафтопереробних підприємствах у Росії – вже після появи інформації про обмеження обміну розвідданими.
Йдеться, зокрема, про атаки на НПЗ у Ленінградській області (понад 1000 км від України), у Чувашії (також понад 1000 км), у Рязані та низці інших регіонів. Без розвідувальних даних проведення таких операцій було б неможливим.
Можливо, інформація надходила від європейських партнерів, зокрема Великої Британії та Франції. Крім того, ще до початку ескалації зі США Головне управління розвідки отримало розвідувальні дані з фінських супутників. Там є ціле сузір’я із 42 супутників, що дозволяє диверсифікувати джерела отримання супутникових даних.
Проте основний тиск на Україну, на мій погляд, стосується можливих корупційних схем, тобто потенційного розкрадання американських коштів представниками української влади. Не виключено, що це стало основним елементом тиску з боку США. Трамп заявив, що Сполучені Штати "порахують кожен цент", а отже, постане питання цільового використання фінансової допомоги.
Варто згадати попередні заяви про те, що значна частина коштів, які США виділяли Україні, фактично залишалася у самих Сполучених Штатах. Крім того, лунали звинувачення щодо причетності до цього процесу окремих представників як Демократичної, так і Республіканської партій. Тобто риторика була жорсткою і безапеляційною.
А тепер щодо Російської Федерації. Українські медіа майже не звернули увагу на один важливий факт – відключення 12 російських банків від системи SWIFT. Це був серйозний і показовий удар по банківській системі Росії. Варто зауважити, що адміністрація Байдена раніше не наважувалася на такий крок.
Можемо вважати, що відключення цих банків можна розглядати як попереджувальний сигнал Москві: якщо Росія не піде на поступки, то її взаєморозрахунки за нафту й газ стануть практично неможливими.
Другий важливий аспект – санкції проти танкерного флоту Росії. Офіційно заявляється, що США розглядають можливість пом’якшення санкцій. Проте, за даними тієї ж американської сторони, до 70% російського тіньового флоту наразі на якорі.
Крім того, мали місце прямі операції проти танкерного флоту РФ. Йдеться, зокрема, про низку вибухів російських танкерів – як на рейді в порту Усть-Луга, так і у територіальних водах Італії. На мій погляд, ми не можемо припускати, що за цим стоїть Головне управління розвідки Міністерства оборони України, але ці події є досить показовими.
Також варто згадати ситуацію з білоруським калієм. Зняття секторальних санкцій США з білоруських компаній завдало суттєвого економічного удару Росії, позбавивши її мільярдних прибутків.
І, нарешті, риторика Трампа. Він чітко дав зрозуміти: якщо Росія не сяде за стіл переговорів, то її очікують ще жорсткіші санкції, зокрема проти енергетичного та банківського секторів.
Як я вже говорив, ті перші кроки адміністрації Трампа щодо відключення 12 російських банків були досить зрозумілими для російської сторони. Також, відповідно, блокування питання геополітичного впливу Російської Федерації.
Ті ж самі події в Сирії, коли Російській Федерації дали чітко зрозуміти, що питання не лише в наявності російських баз, а й у тому, що Хмеймімська авіаційна база та порт Тартус перебувають у хиткому становищі, м’яко кажучи.
А якщо розглядати ситуацію в ширшому контексті, то, найімовірніше, Російській Федерації доведеться забути про свою військово-морську присутність у Середземноморському басейні, зокрема на території Сирії. Це є частиною військово-політичного тиску на Російську Федерацію, і цей тиск є досить серйозним. Ще раз підкреслюю: всі заяви про те, що Трамп має проросійські настрої, як мінімум, викликають багато запитань на тлі подібного аналізу фактів.
Ви вже трохи раніше згадували про можливий вихід із Курської області. Відповідно, зважаючи на перебіг переговорів, наскільки зараз реальним є сценарій виходу ЗСУ з Курської області? І якщо говорити про подальші дії Росії, від представників якої були заяви про те, що вони очікують на ознайомлення від Сполучених Штатів щодо деталей переговорів, то як Росія може реагувати на це – чого чекати Україні від росіян?
Росія, швидше за все, посилюватиме тиск у Курській області, адже їй потрібно позбавити Україну "козирів" під час переговорного процесу – те, про що говорив президент Трамп. Водночас були протилежні заяви президента Зеленського, який наголошує, що присутність Сил оборони України розглядається як один із можливих важелів тиску на російську сторону.
Росіяни прекрасно розуміють ризики цієї ситуації. До того ж, я нагадаю, ще до інавгурації новообраного президента Сполучених Штатів Трампа він заявив про свій план врегулювання ситуації в Україні. Він запропонував обом сторонам демаркаційну лінію протяжністю 1300 км.
Ми з вами вже говорили про це, але коротко нагадаю, що 100 км із цих 1300 – це територія Курської області, яка на той момент перебувала під контролем Сил оборони України. Тобто росіянам створювали дипломатичну пастку, причому це робив безпосередньо Трамп, фактично ламаючи російський план щодо переговорного процесу з урахуванням поточної ситуації на лінії бойового зіткнення.
Якщо б цей план було прийнято, то на той момент 700 квадратних кілометрів російської території мали залишитися під контролем Сил оборони України. Наразі зона контролю зменшилася приблизно до 350 квадратних кілометрів. Менше з тим, українські війська там залишаються.
Я не виключаю можливості виведення українських військ з Курської області як елемента політичних домовленостей. Це може бути однією з вимог Російської Федерації. Росіяни чудово розуміють, що за сім місяців української присутності в Курській області їм не вдалося вирішити це питання ні політичним, ні військовим шляхом.
Щодо їхніх сьогоднішніх "успіхів" у Курській області, то говорити про те, що це виключно заслуга армії країни-окупанта, я б не став – у мене є великі перестороги щодо цього.
Якщо допустити сценарій, за якого Збройні сили України все ж таки виходять із Курської області, то в обмін на що? Якими можуть бути ці домовленості, про які ви згадали раніше?
Попри те, що російська сторона офіційно заперечувала можливість таких домовленостей, саме вона й вкинула інформацію про варіант обміну Курської області на Запорізьку АЕС, який одразу ж відкинула.
Це означає, що можна припускати, а можливо, навіть стверджувати, що подібні консультації між українською та російською сторонами щодо територіальних обмінів все ж відбувалися. Згадаймо також публікацію Bloomberg ще до інавгурації Трампа, де йшлося про можливі територіальні обміни.
Чому я так детально на цьому зупиняюся? Бо я не випадково згадав про перехоплення тактичної ініціативи силами оборони України на Куп’янському напрямку. Нам наразі вдалося покращити та повернути позиції в районі Сеньківки і відкинути ворога на відстань до п’яти-семи кілометрів від Куп’янська. Ідеться не лише про стабілізаційні заходи. Я не виключаю, якщо ми вийдемо з Курської області, росіяни можуть вийти з Харківської області, адже там тимчасово окупована територія приблизно такої ж площі.
Чому я вважаю це можливим? Зверніть увагу: Харківська область, на відміну від Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської, відповідно до указу Путіна, не входить до складу Росії.
Отже, росіяни не зможуть апелювати до негативних наслідків у разі її деокупації з точки зору своєї конституції. Тому не можна виключати варіант, за якого росіяни або самі вийдуть, або ж ми проведемо успішні контрнаступальні дії в районі Вовчанська та Куп’янська. Але ще раз наголошую: обмін на Запорізьку чи Херсонську область апріорі росіянами не розглядається.
Напередодні переговорів Женевський центр політики безпеки опублікував мирний план для України, у якому описано перші кроки після припинення вогню. Відповідно, залежно від того, як відбуватимуться переговори, на вашу думку, як розвиватимуться події на фронті? Чи дійсно йтиметься про певну паузу?
Не будемо забігати наперед, але варто зазначити, що Україна під час переговорів зі США дає узгоджену позицію з європейськими партнерами.
До того ж, є інформація про те, що представники Великої Британії провели низку консультацій з українською стороною напередодні переговорного процесу. Це було зроблено для того, щоб унеможливити повторення негативних сценаріїв, які відбувалися під час зустрічі Зеленського та Трампа в Овальному кабінеті. Тобто є підстави стверджувати, що позиція України узгоджена насамперед із Великою Британією.
Велика Британія наразі займає лідерські позиції в антипутінській коаліції. Ба більше, вона демонструє, що не готова слідувати в фарватері політики Трампа. Це цілком природно. Тому виключати можливість того, що сценарії припинення війни в Україні не обговорювалися між представниками Сполучених Штатів і Великої Британії, я б не став.
Велика Британія зацікавлена в Україні як у стратегічному військово-політичному партнері. Уже фактично створено паралельний військово-політичний блок за віссю Лондон–Київ–Анкара, у якому Києву відводиться ключова роль у зниженні російської присутності в Чорноморському басейні.
Українська сторона прекрасно з цим впоралась. За даними самої британської сторони, присутність Російської Федерації в Чорному морі знижена до історичного мінімуму за останні 100 років.
Зокрема, Росія втратила до 35% плавзасобів Чорноморського флоту, а її можливості для проведення активних операцій у Чорному морі фактично зведені нанівець. Це одна з основних стратегічних цілей Великої Британії, і вона не поступиться своїми геополітичними інтересами в цьому ключовому для них регіоні.
Тому поки що забігати наперед немає сенсу. Але ще раз підкреслю: Україна чітко демонструє свою позицію, спираючись на підтримку європейських країн. Не випадково напередодні переговорного процесу з’явилася заява Макрона щодо "ядерної парасольки" для Європи як альтернативи американським ядерним боєзарядам, розміщеним на території низки європейських країн.
Хто такий Дмитро Снєгирьов
Дмитро Снєгирьов (11 жовтня 1971, Луганськ) – експерт з військових питань, блогер. Історик та юрист. Співголова громадської ініціативи "Права справа".
Виступає на радіо, телебаченні та Інтернет-ресурсах у якості експерта з військової та політичної тематики.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
