Безсмертний: Росія - це чорна діра, яка окрім війни й проблем нічого принести світу не може

Тема прямих переговорів між Україною та Росією періодично з’являється в медіапросторі. Наразі російська сторона після переговорів у Стамбулі анонсувала наступну зустріч делегацій 2 червня.

В першій частині інтервʼю Главреду дипломат, політик, автор Youtube-каналу, колишній представник України у Тристоронній контактній групі Роман Безсмертний розповів, чому Росія відмовляється від зустрічі з Україною у Ватикані, чого чекати від посередництва Туреччини у переговорному процесі, а також чи варто перейматися через поновлення бізнес-звʼязків між США та РФ, яке просуває Трамп.

Голова МЗС Туреччини Хакан Фідан відвідав Москву, згідно з повідомленнями, для переговорів із Путіним та обговорення подальших кроків щодо врегулювання війни. Чого, на вашу думку, варто очікувати Україні від цього візиту найближчим часом – до яких наслідків слід готуватися?

Роль Туреччини в цій ситуації визначена як держави, що виступає майданчиком для діалогу. Зрозуміло, що з певних причин кожна зі сторін приміряє на себе роль "господаря" майданчика. Однак у цій ситуації варто згадати, що Туреччина повернулася до активної ролі на переговорах після зустрічі 17 квітня в Парижі, коли європейці запросили її до участі. Остаточно Анкара почала діяти після розмови президентів Трампа та Ердогана.

Того, що Туреччина стане діяти на одній зі сторін, годі й очікувати — це легко зрозуміти, якщо подивитися на історію останніх 12 років. Протягом цього часу, з одного боку, Туреччина продовжує торгівлю, співпрацю й вибіркове ставлення до санкцій проти Росії, а з іншого — надає допомогу Україні й дотримується ключових принципів Статуту ООН.

Президент Ердоган однозначно і неодноразово підтверджував свою позицію щодо суверенітету та територіальної цілісності України. Варто мати на увазі і те, що Хакан Фідан лише протягом останніх роки обіймає посаду міністра закордонних справ. Його спеціалізація — розвідувальна й контррозвідувальна діяльність, тому його дії слід оцінювати й під цим кутом. Оскільки це важливо для Туреччини, і особливо важливо для Ердогана, тож саме це потрібно завжди тримати у голові, коли ми говоримо про роль Фідана як міністра закордонних справ.

Єдине, що влаштовує всіх учасників, — це фігура Ердогана, яка є символічною і для Трампа, і для Путіна, і для України. Цей збіг є цікавим, адже Ердоган завжди мав авторитет в очах Трампа, московський фюрер регулярно з ним спілкується, а Україна в силу кількох важливих факторів завжди підтримувала добросусідські та партнерські відносини з Туреччиною.

Втім, Туреччина навряд чи вийде за межі статусу країни, яка організовує діалог. Та й назвати це повноцінними переговорами складно — радше йдеться про політичні консультації.

Дивіться відео інтервʼю Романа Безсмертного Главреду про перспективи переговорів України та Росії:

Якщо говорити про потенційні майданчики для майбутніх переговорів, то окрім Туреччини у медіа також з’являлися припущення щодо Ватикану. І ми бачили в цьому контексті навіть заяву Пєскова, який сказав, що для Росії це фактично неприйнятно. Чому, на вашу думку, Росія так протестує проти Ватикану як переговорного майданчика? Чому дійшло до того, що їй навіть довелося це коментувати?

Важливим є те, що Папа Лев XIV одразу після інтронізації чітко оцінив дії Росії як агресора, мотивованого імперіалістичною, загарбницькою політикою. І тоді вже стало зрозуміло: навіть якщо ідея Ватикану як майданчика виникне, вона одразу буде відкинута Російською Федерацією.

Причина — у чіткій позиції Ватикану в особі Лева XIV. На відміну від Папи Франциска, Лев XIV, як відомо, не підписував Кубинської декларації (спільна заява, підписана 12 лютого 2016 року в Гавані (Куба) Папою Римським Франциском та Патріархом Московським Кирилом, яка сприймалася як ідеологічний союз між Ватиканом і Москвою на тлі агресії РФ в Україні. — Главред), і тому його позиція щодо російського режиму є кристалізованою. Попри часте наголошування на тому, що Папа — перший американець, після його заяв щодо міграційної політики Дональда Трампа та його ставлення до окремих соціальних питань стає зрозуміло: він не є союзником умовного трампістського бачення. І сам Трамп мовчить, бо, можливо, не знає про заяви Лева XIV.

Для України Ватикан міг би стати одним із найбільш прийнятних варіантів. По-перше — це Європа. По-друге, рано чи пізно юдеохристиянський світ має об’єднатися і побороти сверблячку Дональда Трампа про те, розвалити Європу і підірвати основи юдеохристиянської цивілізації.

Бо велич Америки — не в тому, що намагається зробити Трамп, а в цінностях юдеохристиянського світу. Тому тема Ватикану з моєї точки зору залишається актуальною, але мотиви Кремля цілком зрозумілі: вони діятимуть в унісон з Трампом.

Щодо аргументу на користь Туреччини очевидно, що особисті симпатії Трампа до Ердогана і Путіна природньо приводять переговорний процес до Стамбула та Анкари. Однак навіть повернення до Джидди чи Ер-Ріяду з точки зору ідеї московського фюрера про "возобновление" переговорів – наче єлей на його диктаторську душу.

Фактично Росія прагне вести переговори умовно на своїй території, тобто там, де вона почувається впевнено в подальших кроках. Відповідно, яких ризиків, на вашу думку, нам варто очікувати, якщо переговори будуть продовжуватися на турецькій території?

Дійсно, цю ситуацію можна назвати комфортною для росіян, однак і для українців вона не є дискомфортною. Тут не відчувається такого тиску й напруги, як це було в Мінську.

Що стосується теми, пов’язаної з поверненням до стамбульських "папірців", то вона дуже легко спростовується. Я, чесно кажучи, заскочений тим, чому українська сторона не намагається цього зробити. Вона фактично прийняла це і просто мовчки сформувала делегацію.

Але з моменту, коли відбувалися розмови в Стамбулі у 2022 році, Генеральна Асамблея ООН ухвалила чотири резолюції, які дали оцінку ситуації, чітко визначили позицію Генасамблеї та, відповідно, світу. І тим самим де-факто заклали параметри для політико-правового розв’язання конфлікту. А фінальна резолюція від 27 лютого 2023 року чітко завершує цей перелік рішень Генасамблеї та Ради Безпеки.

Можна навіть повернутися до резолюцій Ради Безпеки від 2014 року, адже всі ці документи є основою для політико-правового врегулювання. І, ще раз наголошую: я був заскочений, коли не почув жодного посилання на ці документи — ні на етапі підготовки, ні під час самих переговорів. Їх, здається, ніби проігнорували. І я розумію, чому їх ігнорують Росія та Дональд Трамп, але чому їх ігнорує Україна — зрозуміти не можу. Адже навіть спільна позиція Бразилії, Китаю та Африканського Союзу (зокрема Сиріла Рамафоси) була ініційована Москвою, щоб завалити цю резолюцію від лютого 2023 року. І це чітко показує, звідки йдуть сигнали і де мають починатися справжні переговори.

Більше того, я пам’ятаю заяви українського воєнно-політичного керівництва у березні та квітні 2023 року про те, що ця резолюція увібрала в себе первинні ініціативи Президента Зеленського. Але чомусь про неї забули і почали знову топтатися довкола "записок Мединського". Я дуже хотів би, щоб в історії ці цедулки залишилися саме як "записки Мединського", бо це чітко відображає їхню природу. Але чомусь їх почали називати інакше – почасти, причина в тому, що Москва через Віткоффа та інших людей зробила "дірку" в голові Трампа, щоб саме ці стамбульські папірці стали відправною точкою. Однак навіть після такої довготривалої, важкої дипломатичної епопеї з Мінським процесом, Нормандським форматом, "Стамбулом", маючи на руках документи Генасамблеї ООН не спиратися на них — дивно. Тоді виникає питання: а як ми можемо змусити працювати систему міжнародного права?

Тому, з моєї точки зору, важливо повернутися до цих питань. Тим паче, що тема меморандуму РФ також може бути легко бита, як і тема стамбульських папірців. Тому що тільки той, хто не знає, як розвивалася ситуація з 2007 року, не розуміє, що там насправді може бути написано. Починаючи з виступів Путіна та Медведєва на Мюнхенських конференціях і завершуючи двома проєктів угод про гарантії Росії зі США та НАТО від грудня 2021 року усе зрозуміло: денацифікація, демілітаризація України, територіальні відтяпання і виведення військ США зі Східної Європи та повернення НАТО до східних кордонів Німеччини 1991 року. До речі, усі забувають, що особливий статус колишньої НДР ще у 1996 році був закріплений відповідними угодами.

Тобто все, що буде в цьому проєкті — це фактично відновлення впливу Росії в межах колишнього Варшавського договору. І коли Трамп у телефонній розмові прийняв цю позицію — з моєї точки зору, він виходив з інтересів лише себе та своєї родини, а не Сполучених Штатів Америки.

Рекомендуємо:

Ватикан відкриває двері для миру: як Папа Лев XIV планує зупинити війну в Україні

Тобто він більше наполягав на бізнес-інтересах між Росією та США, я правильно вас зрозуміла?

Тут є один нюанс, який я не можу залишити без уваги. Найвдаліший за всю історію американо-російських відносин бізнес-проєкт – це продаж Аляски. Усе інше – пусте, реального бізнесу між Росією та США ніколи не було. Навіть коли мова йшла про закупівлю титану, то три чверті цього титану виплавлялися з української сировини. Я ще працював в уряді, коли пророблялися документи для будівництва титанового заводу в Україні. Бо навіщо тягати сировину до Росії, якщо можна постачати її напряму?!

Трамп, як казав мій дід, "субчик", але він не може не розуміти, що наїдку від бізнесу між Росією та США ніколи не було, немає і не буде.

Росія з точки зору Маккіндера і тим більше Спайкмена (американського фундаторa геополітики) є "чорною дірою". Звідти неможливо витягнути жодного стабільного потенціалу. Це може сказати будь-хто.

Усі розмови про "багатства", "корисні копалини" Росії, про якісь перспективи бізнес-співпраці зі США — це порожні балачки. І в майбутньому, навіть коли нас уже не буде, всі розумітимуть, що це пуста балаканина, яка ніколи нічим не закінчиться.

З точки зору будь-яких інтересів геополітичного, регіонального чи континентального позиціонування, Росія — не партнер, а проблема. Це як у підручнику для початкової школи радянських часів: Росія постачала до Європи льон, мед, дерево. Тепер — сиру нафту, газ. І все. Добре, що Європа нарешті зрозуміла: ці "ресурси" — лише засіб війни. І це рано чи пізно призведе до аналогічних наслідків у взаємовідносинах Росії з усім світом. Це чорна діра, яка, окрім крові, війни й проблем нічого іншого принести світові не може. Вона існує лише для того, щоб людство було здатне розрізняти зло і добро.

Я вже не хочу торкатися морально-етичного питання про те, що таке бізнес із визнаним злочинцем. Це означає сприяння злочинності, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Тому комусь належало сказати Дональду Трампу, що і у Сполучених Штатах, і в Україні, і в міжнародному праві є поняття сателітства, тобто сприяння злочину, який не має терміну давності. Мені б хотілося побачити, щоб Трамп і Путін разом сиділи на лаві у Міжнародному трибуналі. Але, думаю, що не доживу.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред