Олександр Доній

Звичайно, Мистецьке об’єднання "Остання барикада" в міру своїх можливостей працюватиме і надалі, як на Луганщині та Донеччині, так і в інших регіонах нашої держави.
Щодо нових проектів, то наша команда створила телевізійну програму про культуру під назвою "Остання барикада", і ось уже кілька місяців ми щотижня виходимо протягом години на Центральному каналі (колись він називався Київське обласне телебачення). Там є можливість обговорювати нагальні питання, які стосуються української культури і суспільного життя. Це об’ємний і дуже цікавий проект, яким я займаюся не лише як автор ідеї, але й як організатор і телеведучий.
Тож Мистецьке об’єднання "Остання барикада" відкрите до нових ідей і пропозицій. Запрошуємо всіх зацікавлених до співпраці.
А той, хто бажає, може переглянути всі програми, на YouTube на окремому каналі "Останньої барикади": https://www.youtube.com/channel/UCMch8m7-vB2l7ncoDlr-eYQ.
Дякую за те, що були разом із нами на цій веб-конференції. Дякую «Главреду» за запрошення. І, як кажуть у нас у Мистецькому об’єднанні "Остання барикада" — до зустрічі на барикадах!

Росія — це агресор, причому не лише зараз. Якщо подивитися на історичну ретроспективу Московського князівства, Російської імперії, СРСР, РФ, то побачимо, що її постійне невпинне бажання приросту території. Росія запрограмована на екстериторіальний розвиток — постійне захоплення територій своїх сусідів. Якщо не боротися з цією небезпечною тенденцією з боку Росії, то вона піде далі й далі, і завжди знайдуться російські публіцисти, які обґрунтують не лише те, що Київ і Львів — "російські міста", а ще і Варшава, і Хельсінкі, а Іран, Босфор і Дарданелли — теж сфера російських інтересів.
Тому якщо міжнародна й українська спільнота не готові чинити опору Росії за Крим і Донбас, то це спонукатиме її йти далі на Харків, Одесу та Київ. Тому захищати треба всі українські землі і боротися за територіальну цілісність всіх українських земель, включно з Донецьком, Луганськом, Сімферополем і Севастополем.

Коли Петра Порошенка починають критикувати всередині країни, і виникає можливість створення патріотичної опозиції, то раптово, як "чорти з табакерки", саме в цей момент в Росії чомусь випливають то Янукович зі своїми прес-конференціями, то тепер Азаров. Враховуючи ступінь таємних домовленостей між Путіним і Порошенком, логічним шляхом виникає гіпотеза про допомогу Путіна піар-кампанії Порошенка, бо тепер значна частина активного суспільства (журналісти, політики, громадські активісти) замість обговорення реальних проблем всередині держави, будуть обговорювати створення якоїсь клоунської емігрантської структури, яку представляє Азаров, яка не має жодної можливості впливати на політику Української держави. Тобто це відволікання уваги і де-факто допомога нинішній українській владі.

Я звик оцінювати не слова, а дії. В реальності міністр закордонних справ Клімкін є не лише формальним ставлеником Президента, але й абсолютним інструментом в його руках. У цьому плані МЗС більше підіграє Росії, аніж протистоїть.
Зокрема, Павло Клімкін чітко зазначив, що Україна не пориватиме з СНД. А в Україні діють безліч договорів і угод, підписаних у рамках цієї організації, в тому числі гуманітарного характеру, через які фактично впроваджується антиукраїнська і проросійська ідеологія.
Так, нещодавно на всеукраїнському Форумі на підтримку української мови, який ми проводили, депутат Кіровоградської міської ради Сергій Михайльонок демонстрував журнал "Русская школа", який безкоштовно підписується кіровоградським школам. Це все обумовлюється міжнародними договорами, підписаними Україною в рамках СНД.
Грузія після агресії з боку Росії вийшла з СНД. Натомість Україна, як заявив Клімкін, бачить свої інтереси в межах цієї структури. При цьому на західному векторі Україна понад рік не має посла у Великобританії, півроку — в Канаді, аналогічно — ще в близько 20 країнах. А там, де є посли, більшою мірою вони представляють середовище часів Януковича. Порошенко свідомо не заповнює вакансії послів у західних країнах, унеможливлюючи посилення контактів із західними країнами. А міністр закордонних справ Клімкін навіть неспроможний поставити таке питання.
Україна досі не ввела візовий режим із Росією, що викликає питання: Росія — агресор чи стратегічний партнер для нинішньої влади? А міністр закордонних справ навіть неспроможний поставити питання про необхідність візового режиму.
Щодо Криму, нагадую, місяць тому ЄС продовжив на рік заборону для підприємств країн ЄС торгувати з підприємствами, які зареєстровані на території окупованого Криму. Натомість українська держава жваво торгує з окупантами в Криму. Тож попри патріотичні фрази, які кидає команда Порошенка, якщо аналізувати реальні справи, вони абсолютно протилежні.

Найбільшою внутрішньою небезпекою в державі наразі є Петро Порошенко. Тому суспільство слід готувати до усвідомлення необхідності дострокових виборів президента. В цьому плані постановку питання про недовіру владі я абсолютно підтримую — владі Петра Порошенка довіряти не можна.
Щодо проведення референдуму, то поки що важко передбачити, що влада зареєструє такі ініціативні групи. Петро Порошенко контролює наразі більшість структур влади, в тому числі й ЦВК, справжні повноваження якої закінчилися більше року тому, і яка де-факто є нелегітимним органом.

Я приходив на суди, щоб безпосередньо почути аргументацію сторін. Адвокати Медведька і Поліщука зазначили, що існує низка фактів, які дають підстави стверджувати, що справа має замовний і штучний характер. Зокрема, йшлося не лише про те, що фотороботи не збігаються з обличчями затриманих, але й про те, що основний аргумент слідства щодо ДНК на одязі, який співпадає з ДНР родини хлопців, які буцімто взяли з жувальної гумки мами, входить в абсолютне протиріччя з тим, що жодного ДНК хлопців не знайдено в тому авто, в якому вони пересувалися. Як можна їхати в авто і не торкатися жодних пристроїв, не дихати, не чхати і не кашляти? Слідство не спроможне це пояснити. Тому у мене особисто виникає багато питань, як і у адвокатів. А враховуючи те, що останніми місяцями помітний свідомий наступ з боку держави на добровольчий рух, зі свідомим спробами дезорганізації або дискредитації добровольчих батальйонів ("Айдару" і "Торнадо"), то все це лягає в концепцію свідомого ослаблення добровольчого руху.
Найбільш кричущим є випадок засудження одного з «айдарівців» на шість років ув’язнення за те, що він не здав бойову гранату. Не за те, що він її кидав, чи були якісь небезпечні наслідки, а за те, що він її зберігав! І це на тлі прийнятого торік закону про амністію всіх терористів-сепаратистів.
На жаль, ця ситуація закладалася заздалегідь рік тому. Нагадаю, що в червні минулого року в «Мирному плані» Порошенка одним із пунктів значиться "виведення українських і російських найманців". У червні минулого року словосполучення "українські найманці" не використовувалося навіть Єфремовим та Симоненком. Лише кремлівські публіцисти активно впроваджували термін "українські найманці" по відношенню до добровольчого руху. Ще в червні я був страшенно здивований появою цього терміну та написав у своїй статті "За і проти «Мирного плану» Президента" про неприпустимість його використання. На жаль, мої найгірші торішні підозри справдилися, і добровольчий рух планомірно винищується. На догоду Путіну і Кремлю.

Я неодноразово бував і у прифронтовій, і у фронтовій смузі. Але я ніколи не називав це "зоною АТО". Що таке «зона АТО», де її межі, мабуть, знає лише СБУ, яка, з формальної точки зору, керує антитерористичною операцією. Насправді Луганщину і Донеччину пронизує фронтова смуга: з одного боку фронту наші, а з іншого — окупанти. Я був із різними місіями на Луганщині та Донеччині. Разом із Іваном Лозовим і В’ячеславом Пономарьовим ми возили волонтерську допомогу: то це були бронежилети, то кевларові каски, то інша амуніція. В першу чергу, ми возили це "Айдару" в Половинкіне та Щастя, яке знаходиться на північ від Луганська, фактично лежить у фронтовій смузі. Мені приємно, що один із бронежилетів, який я передавав хлопцям з 80-ї бригади, врятував життя.
З Мистецьким об’єднанням "Остання барикада" під керівництвом Оксани Коробчук ми провели серію мистецьких поїздок для звільнених територій. Сергій Жадан, Олександр Положинський, Анжеліка Рудницька, Артем Полежака, Люба Якимчук, Олена Герасим’юк, Олександр Демченко, Ірина Цілик, Дмитро Лазуткін та інші брали участь у наших поїздках. Виступали і в Щасті, і в Половинкіному, а також у Сєвєродонецьку, Слов’янську, Краматорську, Рубіжному та інших містах. Зали були заповнені. Мені надзвичайно приємно було, що зал на 750 місць був переповнений, люди стояли в проходах. Це значить, що понад 800 чоловік прийшли послухати молодих українських поетів. Отже, є колосальний попит на українське слово. І цю тенденцію треба посилювати, а не пропускати. Крім того, відзначу, ще один проект — Безкоштовні курси української мови — під орудою Анастасії Розлуцької відкрили відділення в Сєвєродонецьку, Краматорську і Дружківці. Окремі поїздки наші "барикадівці" здійснювали до Маріуполя, і не лише з мистецькою місією, а, наприклад, якщо треба було перебазувати автотранспорт до батальйону "Азов".
Тож те, що може, наше середовище для сходу робить. Але волонтери не можуть закрити собою всі дірки в постачанні. Зрештою, це зобов’язання мусить виконати українська держава. Чому досі тут є величезні проріхи — це питання до уряду і вищого військового керівництва.

Донбас був і є українським. Кажу як людина, одна з гілок родоводу якої йде з однієї зі станиць на узбережжі Азовського моря, територію якої тепер захопили російські окупанти. Луганщина і Донеччина подарували Україні плеяду борців за українську ідею та незалежність: Олекса Тихий, Анатолій Лупиніс, Іван Дзюба, Іван Світличний, Василь Стус — народжені або виховані на Донбасі. Я знаю багатьох українських громадських і мистецьких діячів з Донеччини і Луганщини, які є українськими патріотами і працюють на благо української нації: Сергій Жадан, Олександр Демченко, Люба Якимчук, Олексій Чупа, журналіст Володимир Бойко, громадські діячі Павло Жовніренко, Святослав Федорчук, Сергій Стуканов та інші. До окупації в Луганську і Донецьку працювали наші Безкоштовні курси української мови, які зініціював Всеукраїнський комітет захисту української мови, який я очолюю. Я можу перерахувати кілька десятків людей з Луганщини та Донеччини, які в своїй діяльності проявили більшу затятість і патріотизм, ніж громадські діячі з інших регіонів. А те, що за 24 роки незалежності української держави не існувало системної гуманітарної політики, що проявилося, зокрема, і в продовженні русифікації Луганщини і Донеччини, — це факт. І те, що Росія через свою агентуру готувала ґрунт для подальшої агресії, — це теж факт. Тому зараз є необхідність як комплексу заходів для повернення окупованих територій, так і комплексу заходів для створення єдиного гуманітарного простору з тими територіями, які вже звільнені. Зокрема, наше Мистецьке об’єднання "Остання барикада" возить на ці території літераторів і музикантів, це роблять і інші волонтери і митці. Це наша волонтерська діяльність, якою ми займаємося за своєю ініціативою, власним коштом і на власний ризик. Чому такої системної діяльності нема досі у "нової влади" — це питання.

В Раді безпеки, згідно Статуту ООН, у Росії є право вето. Росія це знає і тому не боїться розглядів на рівні ООН. Росія боїться розгляду злочинів Путіна і Кремля, зокрема, по збиттю «Боїнга», в Міжнародному суді в Гаазі. Нагадаю, що саме в повноваженнях Міжнародного суду в Гаазі є розгляд злочинів проти людства. Саме там мав би відбутися суд над російськими злочинцями. Оскільки між нинішнім українським і російським керівництвом є таємні домовленості, Україна не ратифікує Римський статут, відповідно, унеможливлює розгляд справ по військових злочинах на території України в цій інстанції. Фактично Путін руками української держави блокує процедуру Міжнародного суду в Гаазі. Народні депутати України, які мають всі повноваження для ратифікації Римського статуту, проявили свою безхребетність і неможливість протистояти волі Порошенка, а, значить, і волі Путіна в цьому питанні.

Конституційний суд і раніше приймав все, що хотів Кучма, потім — Янукович, а тепер приймає все, що хоче Порошенко. Колишній член КС Віктор Шишкін чітко зазначив, що ті зміни до Конституції, які лобіює Порошенко, є небезпечними для держави і їх не потрібно приймати. Але, очевидно, Порошенко в даній ситуації є не самостійним гравцем, а лише інструментом в руках Путіна, тому втілює те, що замислив Кремль.

Захарченко та інші лідери бандитів амністовані законом від Порошенка про амністію для терористів, який прийнятий ще торік безхребетною Верховною Радою. Саме тому представники від Петра Порошенка — Кучма, Медведчук і Шуфрич — й отримали можливість сідати за один стіл переговорів із Захарченком і Плотницьким, які де-факто є злочинцями. Порошенко методично впроваджує плани Путіна і Кремля по легітимізації бандитської влади на території ДНР і ЛНР та інкорпорації їх у політичне тіло України. З цією метою планується і проведення псевдовиборів до органів місцевого самоврядування на території бандитських ЛНР і ДНР.

ООН і раніше був не найефективнішим органом, а достатньо компромісним. Прикро, що цей "компроміс" відбувається за рахунок України. В той же час, нагадаю, в світі існує багато інших міжнародних структур, в тому числі судів, які Україна чомусь не хоче використовувати проти Росії. Можливо, саме тому, що рішення Ради безпеки ООН Росія може заблокувати своїм вето, Україні дається право проявляти там активність. А в Міжнародному суді в Гаазі Росія такого права вето не має. Саме тому українське керівництво не хоче ратифікувати Римський статут, який би уможливив притягнення до відповідальності Путіна, Януковича та інших. Таким чином, Україна де-факто допомагає на міжнародній арені Володимиру Путіну.

Нова поліція дуже яскрава і отримала безліч позитивних авансів від багатьох громадян, які хочуть бачити хоч якісь позитиви в діях державної влади після Майдану. В той же час слід сказати, що це не реформа МВС, а лише фарбування фасаду, бо в Україні на душу населення міліціонерів більше, ніж поліцаїв у Франції, Німеччині, Італії і будь-якій іншій країні ЄС. В Україні не відбулася реорганізація МВС, натомість відбувся додатковий призов до її лав у вигляді високооплачуваної поліції. Суспільству не розкриті ані повні обсяги фінансування структури МВС, ані чисельності. Відомо лише, що зарплата нових представників поліції в кілька разів більша, ніж у хлопців, які воюють на сході. Тому питання реформи МВС не зняте з порядку денного.
А чому Петро Порошенко не підписує цей законопроект? Це питання до Петра Порошенка. У цій ситуації поліція, яка діє на підставі інструкції міністра внутрішніх справ, звісно, мало легітимна. Але, на жаль, суспільство цим мало переймається, бо форма красива, і в спілкуванні поліцаї набагато ввічливіші, ніж міліціонери. Це значить, що з правовою свідомістю в суспільстві є серйозні проблеми.

Нинішній закон про вибори до органів місцевого самоврядування — найгірший за 24 роки незалежності. Бо він найменш демократичний і найбільш олігархічний. В ньому є кілька позитивних новел, зокрема, про те, що у жінок буде обов’язкова квота в політичних списках. Це позитивно, бо потрібно підвищувати участь жінок в українській політиці. І друге — що в містах, де більше 90 тисяч населення, вибори міських голів будуть відбуватися в два тури. Це сприятиме залученню більшої кількості громадян до усвідомленого вибору міського керівника.
Але ці позитивні новели перекреслюються більшою кількістю негативу, який є основним змістом цього закону. За нового закону прохідний бар’єр підвищується до 5%, що радикально зменшує шанси нових політичних сил, які утворилися після Майдану. Виборча система спланована таким чином, що матимуть найбільші шанси ті кандидати, які матимуть найбільший фінансовий ресурс. А для того, щоб всередині кожної партії не було "білих ворон", які голосують згідно власних поглядів, а не згідно волі керівників-олігархів, вводиться "імперативний мандат", якого немає в Європі. Щоб партійне керівництво могло позбавляти повноважень депутата, якщо воно не задоволене позицією того чи іншого політика. Фактично олігархат, який і нині править більшістю політичних партій, отримує в свої руки ще більше повноважень для контролю над місцевими радами, а, значить, дерибан місцевих ресурсів буде посилюватися за режиму Порошенка. А вибори в Чернігові засвідчили, що для перемоги своїх кандидатів режим Порошенка кидає весь можливий інструментарій, в першу чергу — фінансовий і адміністративний.

Зміни до Конституції від Порошенка — це планомірне послаблення українською держави, яке відбувається на догоду Кремлю. В перехідні положення Конституції команда Порошенка намагається вписати окремий статус деяких районів Луганщини та Донеччини. При тому йде облудна брехня, що ніяких змін щодо окупованих територій не вноситься, бо це "лише перехідні положення". Навіть юристи-початківці знають, що перехідні положення Конституції — це невід’ємна частина Конституції. Саме через перехідні положення Конституції колись підступна російська дипломатія зуміла встромити обґрунтування для перебування російського Чорноморського флоту в Україні. В існуючих перехідних положеннях є пункт, що наявність іноземних баз на території України обумовлюються міжнародними договорами, які затверджуються ВР. Здавалося б, дуже розпливчастий пункт, а насправді саме він дав можливість для подальших договорів про перебування ЧФ РФ на українській території до 2017 року. Аналогічну схему російська дипломатія через групу Петра Порошенка намагається вставити в якості змін до Конституції у перехідні положення про те, що окремий статус окремих районів Луганщини і Донеччини регулюватиметься окремим законодавством, яке затверджує ВР. А насправді таке законодавство особисто Порошенко протягнув у ВР ще торік. Для цього він спеціально приїжджав у ВР в якості Президента і тиснув на депутатів, які й прийняли антиконституційний закон про окремий статус для деяких районів Луганщини і Донеччини. До речі, в цьому законі легітимізується і закон Колесніченка-Ківалова на догоду Кремля, бо в ньому є безпосереднє посилання на цей закон. І лише 22 народні депутати, зокрема, і я, які проголосували проти цього закону. А це приблизно 4% від складу ВР. От приблизний відсоток людей із хребтом у попередній ВР.

Коли за часів президента Януковича ми перебували в опозиції, то справедливо критикували його спробу узурпації влади і, зокрема, приватизацію внесення змін до Конституції шляхом утворення у вигляді консультативно-дорадчого органу при собі так званої Конституційної асамблеї. Президент Порошенко один в один повторив крок Януковича, утворивши при собі в якості консультативно-дорадчого органу Конституційну комісію. І тепер ті самі політики, що критикували за такий крок Януковича, сором’язливо мовчать, бо бояться критикувати аналогічну узурпацію влади з боку Порошенка. Тобто проблеми не лише в Порошенкові, який ще більше, ніж Янукович, демонструє узурпацію влади, а в тому, що в Януковича була політична патріотична опозиція, а Порошенко контролює нинішню ВР через депутатів, які не мають політичного хребта.

Серед нинішніх депутатів ВРУ майже немає людей, у яких є внутрішній хребет, які спроможні мати самостійну політичну позицію. Саме цим пояснюється, чому саме ці політики, коли перебували в опозиції, вимагали закон про імпічмент, а тепер, побоюючись Президента Порошенка, маючи буцімто майданівську більшість у ВР, про свою попередню вимогу кількарічної давнини забули.

Ні з якою ВР Петро Порошенко, який виконує вказівки Путіна в Мінську, нічого не збирається узгоджувати. Скажіть мені, будь ласка, хто делегував як репрезентантів України в Мінськ Кучму, Медведчука і Шуфрича? Єдина людина, яка була уповноважена приймати це рішення, — Петро Порошенко. Саме на ньому лежить відповідальність за здачу українських національних інтересів, яка відбувається за вказівкою Путіна (а не за вказівкою бандитів Захарченка і Плотницького в Мінську).

Звісно, за всіма формальними ознаками українська еліта існує, питання — в її якості. А якість української політичної і економічної еліти, яка значною мірою тепер є єдиним цілим, є такою, що не відповідає викликам часу і унеможливлює отримання Україною місця в Європі, як рівної серед рівних. В той же час, нагадую, саме за таку політичну еліту голосують у своїй масі українські громадяни. І приклади останніх виборів, на жаль, це підтверджують. Тож українцям слід усвідомити, що краща еліта не прилетить з Марсу — її треба виховувати і за неї треба голосувати. Але вибори в Чернігові засвідчили, що перші два місця поділили дві олігархічні команди. Тобто вибори відбуваються між грішми і великими грішми. Не захочуть українці утворювати патріотичну альтернативу існуючому режиму, буде і далі правити Петро Порошенко і його "еліта".

Я вважаю, що Петро Порошенко є зараз найбільшою внутрішньою загрозою для України. Найбільшою загрозою для України є Путін, Кремль і Росія. А всередині країни ми маємо керівника, який при патологічному небажанні говорити правду, використовує свої владні повноваження вже багато років для збільшення прибутків своїх бізнесів і, маючи домовленості з Володимиром Путіним, веде Україну до планомірного внутрішнього ослаблення. В тому числі вносячи такі зміни до українського законодавства, зокрема, до Конституції. в яких зацікавлений Кремль і Путін.
Отже, найнеобхіднішою річчю в Україні були б зараз дострокові перевибори президента. Але прикрою реальністю є те, що більшість суспільства цього не усвідомлює. Петро Порошенко вміє говорити красиві і правильні речі, а те, що він робить справи, абсолютно протилежні своїм словам, суспільство не бачить, в тому числі через домовленість влади з олігархами, які володіють медіа ресурсами. Тому за Порошенка-президента українці будуть і далі бідними, влада буде і далі узурпуватися, в економіці і далі буде засилля монополістів, тобто олігархів, за посиленням серед них гранд-олігарха, ким є Петро Порошенко. І Україна де-факто перетворюватиметься на домініон Росії, де саме у Володимира Путіна буде інструментарій для унеможливлення європеїзації, демократизації, українізації та дерусифікації України. І, на жаль, так триватиме, поки Україна не переобере Петра Порошенка.

Путін, як свого часу Гітлер, є світовим злом, який використовує різноманітні ресурси держави — фінансові, людські, військові, інформаційні — для зовнішньої агресії. Я не бачу внутрішніх ресурсів російського народу на цей момент для усвідомлення цієї загрози і внутрішнього очищення. Нагадаю, що німці очистилися від нацистської пропаганди після двох речей: 1) окупації Німеччини внаслідок Другої світової війни, 2) денацифікації на західних землях. Лише після цих двох речей німці прийшли до внутрішнього очищення і усвідомлення пріоритету ідей гуманізму. Відповідно і для очищення Росії мусить бути, як мінімум, жорстка зовнішня блокада від усієї світової спільноти — економічна, гуманітарна та інше. Тоді теоретично можуть бути створені умови для серйозної внутрішньої кризи в Росії, яка, в свою чергу, призведе до повалення режиму Путіна або його наступників. Нагадаю, що Україна, навіть при зовнішній агресії з боку Росії, підтримує торгівельні стосунки з Росією. І Президент Порошенко показує приклад цьому і навіть не наважується ввести візовий режим із країною-агресором. Насправді це означає стимулювання Росії до наступних агресивних кроків з її боку.

Ніякі дипломати в мінському процесі насправді участі не беруть. Так званий "мінський процес" — це план Путіна, який за домовленістю з ним втілює Петро Порошенко. Виглядає так, що ці домовленості вони уклали ще до президентських виборів. Вони проявлялися спочатку в "Мирному плані" Порошенка, потім у Мінських угодах, які насправді повинні легітимізувати концепцію Путіна про те, що в Україні відбувається не російська агресія, а "громадянська війна". В подальшому бандитські режими ЛНР і ДНР повинні бути інкорпоровані в політичне тіло України з фактичним правом вето на європеїзацію, демократизацію та українізацію. Петро Порошенко чітко втілює цей план Путіна, і, зрештою, зламалися всі західні союзники, помічаючи, що Україна діє узгоджено з Росією, і вони легітимізували, на жаль, цей процес. Поки буде Порошенко при владі, внутрішнє руйнування України згідно мінському процесу продовжуватиметься.

Перший мій виступ в університеті на захист української мови був у 1986 році. У 1988 році мене вже виключали з університету за "український буржуазний націоналізм" за спробу проведення диспуту на історичному факультеті на тему про те, чи був Голодомор штучним. А в 1989 році ми створили Українську студентську спілку, в 1990-91 роках проводили акції, виборюючи незалежну Україну. Найбільш відома з них — Революція на граніті. Як на мене, саме це і є "велика політика".
У нас же значна частина людей асоціює "велику політику" зі статусом депутата чи міністра. Для мене депутатство ніколи не було метою. А свою громадянську позицію я, як раніше засвідчував, зараз засвідчую, так і надалі засвідчуватиму.
Щодо виборів, то нинішня влада приймає найбільш антидемократичні зміни до законодавства за 24 роки незалежності. Такого олігархічного закону, як закон про вибори місцевого самоврядування, в історії України ще не було. Вона це робить саме з метою відрізання від участі у виборчому, а відповідно й політичному процесі маси активних та ідейних людей.

Добрий день. Радий бачити на прес-конференції «Главреда». Спробую максимально відповісти на запитання, які наявні.
До військових парадів населення привчалося ще керівництвом СРСР. Вони були формою ідеологічного виховання в державі. В Україні після агресії з боку Росії значна частина населення хоче бачити міцність ЗСУ, які можуть протистояти російській навалі. Тому значна частина населення позитивно ставиться до параду. А от щодо пріоритетності з боку держави, то мушу нагадати, що торішній військовий парад фактично зосередив увагу Верховного головнокомандувача, керівництва ЗСУ, і в цей час трапилася трагедія зі знищенням українських патріотів. Замість того, щоб будувати систему розвідки, систему захисту своїх позицій — що і належить робити вищому військовому керівництву, воно пріоритетом визначило проведення військового параду в Києві. Особисто я вважаю, що пріоритетом мав би бути захист українських громадян і захист національної безпеки. А зовнішні ефекти типу парадів для мене є питанням другорядним.