Українські чиновники 19 липня почали здавати іспити на рівень володіння українською мовою, про що повідомила Національна комісія зі стандартів державної мови. Як заявляв уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, в 2021 році іспит на знання української стане обов'язковим для всіх претендентів на посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, не уникнути його і майбутнім народним депутатам.
Цей іспит складатиметься з чотирьох частин: культура мови, читання, письмо, мова. От, правда, проходити він буде далеко не в кожному обласному центрі – іспити організовані, зокрема, в Києві, Івано-Франківську, Чернігові, Полтаві, Вінниці, Житомирі, Черкасах, Луцьку, Чернівцях, Миколаєві, Рубіжному.
Главред дізнався у експертів, що дасть українській державі запровадження практики обов'язкового іспиту на знання української мови для чиновників, що не до кінця продумано в цій ідеї, і які проблеми можуть виникнути.
Введення обов'язкових іспитів з української мови для чиновників – це дуже позитивна тенденція. Головне, щоб ці іспити з часом не послаблювали, не розмивали і не применшували їхню роль. Україні не просто потрібні політики, які вміють говорити українською мовою, це приціл на майбутнє: у народу потрібно сформувати загальний світогляд, як це зробили інші країни – Польща, Чехія, Литва, Латвія, Естонія, які, крім економіки, зробили ставку ще й на мову. Саме за допомогою мови вони об'єднали народ, сформували у нього спільну точку зору на майбутнє і на історичне минуле.
А ми, українці, поки по-різному дивимося на світ. Ми читаємо різні книги, слухаємо різну музику (одні слухають співаків із Росії, інші – співаків з України), читаємо різних авторів. Таким чином, у нас утворюється світоглядно дуже розбалансоване суспільство, і ми ніяк не можемо сформувати спільну точки зору на майбутнє.
Такі іспити для чиновників із державної мови – це ще один крок у глобальній програмі посилення української мови для формування спільного українського світогляду. Тому результат не обмежиться виключно тим, що чиновники будуть озвучувати позицію держави мовою держави.
При цьому існує великий ризик, що чиновники постараються уникнути цього іспиту. Тому потрібно боротися з корупційними схемами, щоб кандидати на певну посаду не намагалися обійти цю вимогу і необхідність складати іспит.
Крім того, міфом є те, що ми можемо відсіяти разом із тими, хто не знає української мови, хороших фахівців. Адже в Україні немає людей, які не знають української мови і не вивчали її. Нашій незалежності вже 30 років, і українська мова вже давно вивчається в школах.
Якщо ж люди не знають української мови, то це говорить лише про їхню антидержавницьку суть. А навіщо нам такі діячі на постах? Вони не будуть цінними на державних посадах, бо здійснюватимуть шкідливу для держави діяльність. Склавши іспит з мови, вони доведуть своє бажання працювати на Україну, служити країні, а не наживатися на ній. Якщо людина нормально вчилася в школі і виші, вона легко скаде такий іспит.
Взагалі, повинен бути такий підхід: хочеш служити країні – знай мову цієї країни і вмій висловлювати думку цією мовою, не вмієш – до побачення. Такий іспит буде задоволенням для тих людей, які прагнуть на державну посаду, щоб служити своїй країні. Якщо ж вони терпіти не можуть української мови, то про яке служіння країні може йтися? Ми не можемо і не повинні підлаштовуватися під таких людей і створювати більш м'які умови для тих, хто не знає мови. Адже за такою логікою доведеться і для злочинців створювати м'якші умови, щоб їм комфортніше жилося, а це – абсурд.
Людина, яка працює на українську державу, повинна володіти українською мовою. Тому введення обов'язкових іспитів з мови для чиновників і правоохоронців цілком виправдано. А от з іспитом для нардепів – інша історія. У їхньому випадку повинен відігравати роль моральний фактор: якщо ти представляєш українську державу, тебе не повинні змушувати вчити її мову силою закону, це – твій моральний обов'язок.
Втім, існує ризик, що разом із тими, хто не знає української мови, ми відсіємо і хороших фахівців, що в підсумку лише зашкодить державі. Адже якщо тобі створюють умови, в яких ти виглядаєш як чужорідний елемент у своїй країні, ти прагнеш залишити її. Завзяті промоутери української мови кричать "Чемодан, вокзал, Росія!", і в підсумку третина миколаївських корабелів займається модернізацією флоту Російської Федерації, а не України. Хто від цього виграє? Ми 15 років не можемо побудувати свій український корвет, а Росія повним ходом проводить модернізацію свого флоту, в тому числі за рахунок мізків і рук наших співгромадян, які перебралися в РФ.
Якщо науково-технічну інтелігенцію (інженерів, конструкторів, айтішників) почати примусово українізувати, вони просто втечуть з країни. Та й хіба Антонов володів досконало українською мовою, коли створював літаки в Києві? Хіба володіли ним харків'яни, які виробляли атомні турбіни, або миколаївські корабели?
Все це призводить до архаїзації українського суспільства і втрати тих сфер, у яких в України були серйозні заділи. Такими темпами гуманітаріїв, що так люблять помудрствувати на тему мови, просто не буде на що утримувати.
Ще один ризик – чи буде цей іспит обов'язковий для всіх в однаковій мірі, і чи не вийде так, що будуть строго питати тільки з російськомовних, а ті люди, які приїжджають до нас працювати на високі посади в міністерства і наглядові ради із Заходу, зустрінуть більш м'який підхід. Така постановка питання цілком доречна, тому що ми не можемо похвалитися тим, що у нас закон один для всіх.
Мовне питання в Україні давно на прапорі тих, хто називає себе "найбільшим патріотом", але нічого, крім шкоди, діяльність цих "мовостурбованих" не приносить. Стурбовані питаннями мови просувають його такими способами, які далекі від розумних і прагматичних, а також від тих європейських стандартів, до яких вони так часто закликають. Українська мова у нас насаджується найчастіше по-більшовицькому, а такий підхід шкодить державі, оскільки питання мови стає маркером "свій-чужий", що свідчить про наявність конфлікту.
В іспиті на знання державної мови для чиновників немає нічого незвичайного: якщо є державна мова, то держслужбовці повинні нею володіти. Хіба що залишається питання щодо нардепів, бо не зрозуміло, чи є вони державними службовцями за своїм статусом.
У багатьох країнах такі іспити іскладають при отриманні громадянства, при прийнятті на посаду і в багатьох інших випадках. Це – звична практика. Тому дуже не хотілося б, щоб у нас із цього зробили або культ, і не оцінювали ефективність чиновника по тому, наскільки вдало він перекладає на українську мову те чи інше російське слово, наскільки чиста його мова.
Такий іспит повинен існувати, але він повинен бути рівно настільки формальним, щоб на першому місці було не знання мови, а професійні якості. Інакше ми можемо відсіяти хороших фахівців у певній галузі, які могли б бути корисними на своїй посаді, тільки через те, що вони недостатньо володіють українською мовою. Одного разу ми вже вчинили подібну дурість, важливо її не повторити. На початку 90-х років була створена комісія Верховної Ради, яка екзаменувала майбутніх офіцерів української армії на придатність до служби. І деяких офіцерів, які були справжніми бойовими офіцерами, пройшли через Афганістан тощо, відсівали і не надавали їм право служити в українській армії тільки тому, що вони не знали, як перекласти українською слово "кузнечик".
Практика іспитів із мови для чиновників у нас приживеться, але вона буде з часом все більше і більше формалізуватися. Є цілий ряд формальних моментів, які потрібно пройти, щоб отримати право займати певну посаду або вести певну діяльність. От і іспит з мови буде ще одним формальним іспитом.
Норма про обов'язкове володіння українською мовою державними чиновниками абсолютно справедлива і не носить дискримінаційного характеру. Чиновник в Україні повинен розуміти звернення україномовних громадян. Йдеться про підвищення професійних якостей, які варто перевіряти. Тому іспит для перевірки, зокрема, володіння мовою, є абсолютно нормальною практикою.
Більш того, такий іспит теоретично може ще й підвищити соціально-економічний статус викладачів української мови, до яких можуть звертатися претенденти на ту чи іншу посаду для додаткового навчання.
Таким чином, певні позитивні наслідки цього рішення точно будуть. Втім, будуть і певні проблеми.
Перед тим, як щось вимагати, держава повинна надати можливість цим оволодіти. Зокрема, перед тим, як вимагати володіння українською мовою, слід надати додаткові можливості для її вивчення. У законі про мову є теза про безкоштовні курси української мови. І, коли уповноважений з питань мови Тарас Кремінь балотувався на цю посаду, він говорив про необхідність таких курсів. Однак іспити для чиновників вже почалися, але додаткові можливості для оволодіння мовою держава так і не забезпечила.
А так, без реального знання української мови, але з бажанням зайняти ту чи іншу посаду, будуть спроби певних кандидатів на посади обійти закон, а тому може зрости ризик корупційних дій при спробі отримання сертифіката.
Також проблемою є те, що всі перевірочні центри розташовані нерівномірно по країні і є навіть не в кожному обласному центрі. Відповідно, претендент повинен витратити час і кошти на дорогу в інше місто.
Крім того, в Україні формальне володіння мовою може бути приводом для критики і насмішок, навіть якщо людина щиро намагається говорити українською. Приклад – Азаров, якого висміювали за неправильну манеру говорити українською, хоча він намагався це робити. А це теж може викликати психологічний опір. Тому поширювати українську мову потрібно з любов'ю і заохочувати її вивчення, а не зневажати тих, хто говорить не так, не з таким акцентом, не з такими наголосами.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
