Путін перекидає "Іскандери" до Калінінграду, щоб почати напад на НАТО - Снєгирьов

Російський диктатор Володимир Путін днями озвучив чергову мету війни проти України. Переживаючи за обстріли військових обʼєктів Бєлгорода, Брянська та Курська, цього разу Путін заявив, що РФ має на меті відсунути українську артилерію якомога далі від лінії фронту, щоб убезпечити російські прикордонні міста від ударів ЗСУ за допомогою розширення "демілітаризованої" або "санітарної" зони в Україні.

В інтервʼю Главреду співголова громадської ініціативи "Права справа" Дмитро Снєгирьов розповів, чи здатен Путін піти в новий наступ на півночі України, що Білорусь отримала у літаках з Китаю, а також до чого насправді росіяни готують білоруську армію.

Напередодні Путін заявив про необхідність відсунути лінію фронту від російського кордону. Чи можна цю заяву трактувати як намір РФ на новий наступ?

По-перше, це військово-політичний тиск. Він дає зрозуміти, що не виключає можливості розширення лінії бойового зіткнення за рахунок відкриття нових ліній вторгнення у Сумській, Чернігівській, Харківській і Київській областях.

Це робитимуть для того, щоб, у першу чергу, розтягнути оперативні резерви Збройних сил України на прикриття всіх ділянок кордону. Те, що наразі відбувається в Донецькій області – це невиконання навіть першого етапу так званої спеціальної військової операції. Нагадаю, що 30 вересня 2022 року Путін заявив про включення "ЛНР" та "ДНР" до складу Російської Федерації в адміністративних кордонах цих двох областей. Відповідно, якщо станом на лютий 2024 року ЗСУ контролюють більше 50% території Донецької області, то це, в першу чергу, є військовою та політичною поразкою особисто Путіна. Наступ на вищезазначені області потрібен Путіну, щоб знизити можливості ЗСУ у моменті перекидання оперативних резервів не лише на Авдіївський напрямок, але й на найбільш загрозливі, Куп'янський та Лиманський. Саме тому створюються передумови для штучного загострення ситуації на кордоні. Невипадкове різке загострення діяльності розвідувально-диверсійних груп у Чернігівській та Сумській областях, аналогічна ситуація відбувається і в Харківській.

З позитиву для України можемо говорити не про максималістичні цілі, як заявляє Інститут вивчення війни, а, навпаки, про мінімалістичні.

Путін розуміє, що наразі реалізувати план включення чотирьох областей України (Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей) до складу РФ немає жодної можливості.

По-перше, вивезені з Херсона прах Потьомкіна і російські пам'ятники як символи російської присутності – це показові речі, які свідчать про те, що росіяни повертатися туди не будуть. По-друге, немає можливості для проведення широкомасштабних наступальних дій з метою повної окупації Запорізької та Харківської областей. Тому Путін звужує цілі так званої СВО до створення санітарної зони, причому доволі умовної.

Тобто основний задум для наступу – це військово-політичний тиск з метою створення напруженості на умовно російсько-українському кордоні. Бо те, що відбувається на кордоні – це лінія бойового зіткнення, а не кордон в його класичному, міжнародному розумінні. Так само ці дії Росії – це намагання розпорошення українських сил, як військово, так і фінансово. Бо основні зусилля щодо створення інженерно-фортифікаційних споруд ми бачимо саме на кордонах Київської, Чернігівської, Сумської та Харківської областей. А це – відволікання і людських, і фінансових резервів держави.

Як у цьому контексті варто розцінювати, наприклад, укріплення Бєлгорода, адже були фотографії, де ставили бетонні блоки на зупинках тощо? Чи йдеться про те, що щонайменше на Харківському напрямку Росія може вдатися до більш радикальних дій найближчим часом?

Аналогічні дії відбуваються і в Курській та Брянській областях, а поняття "внутрішньо переміщені особи" вже є і в Російській Федерації. Зокрема, станом на січень 2024 року з прифронтових територій їх було вивезено близько 60 тисяч. Це – серйозний показник, адже наявність такої кількості біженців – це демотивуючий фактор всередині самої Російської Федерації.

Стосовно можливості прориву на Харків, про що повідомляли The Telegraph та Інститут вивчення війни, то у РФ наразі немає таких можливостей. Оперативні резерви угруповання "Бєлгород" налічують до 12 тисяч особового складу, і цього недостатньо для проведення широкомасштабних наступальних операцій на Харківському напрямку. Тому говорити про можливість безпосередньо прориву на Харків, коли невиконані перші пункти "СВО", а саме встановлення повного контролю над Донецькою та Луганською областями – це видавати бажане за дійсне. Заяви Путіна про Харків як "русский город" розраховані виключно на внутрішнього споживача Російської Федерації. Йому треба продати якісь войовничі меседжі, тим паче, що в самій РФ вже створюється ситуація соціальної напруги, яка пов'язана саме з успішними ударами ЗСУ по обʼєктах військової інфраструктури в Білгородській області та інших прикордонних областях. Тому це треба розглядати як елемент і заспокоєння і підвищення ставок у подальших кроках щодо України.

Рекомендуємо:

"Ми її посунемо": Данілов жорстко відповів Путіну про "демілітаризовану зону"

Які кроки це можуть бути? Якщо Росія наважиться на новий прорив на одному з напрямків, чого вона може цим досягти? Які в неї є реальні спроможності, якщо, як ви кажете, росіяни не мають ресурсу для наступу на чотири північних регіони України?

Перш за все, Росія дотискатиме Донецьку область. Тобто основний акцент військових дій у зимово-весняний період буде на спробі встановити повний контроль над Донецькою областю. Потім я не виключаю, що росіяни будуть виходити на так звані мирні переговори. Тим паче, що ці тези,які озвучив Ставрідіс, дивним чином почали лунати і на Заході. Це не перший випадок, коли лунають тези про те, що Росія залишає за собою контроль за чотирма областями, а Україна, відповідно, має пристати на так звані мирні переговори.

Резерви для цього у РФ, на жаль, є, незважаючи на заяви про те, що російська економіка потерпає від кризи. За оцінками західних розвідок, економічна спроможність російської сторони – 1,5-2 роки активних бойових дій. Тобто з моменту широкомасштабного вторгнення росіяни спромоглися продати, і, відповідно, поповнити казну на суму 550 мільярдів доларів за рахунок викопних копалин (нафти, газу, вугілля). Можливості є, людські резерви теж. Підготовлений мобілізаційний резерв у Росії налічує 1,7 мільйона, а загальний – 10-12 мільйонів. Інше питання, що за два роки війни вони не виконали перших етапів "СВО", тому говорити про подальше просування не варто. Лякати цим можна, але за два останніх роки нас, здається, вже важко налякати.

А коли, на вашу думку, Росія може почати ці дії? Наприклад, зараз багато хто говорить про харківську операцію.

Помилково вважати, що росіяни наважаться на широкомасштабний наступ. Наступ Росії вже триває з жовтня і не припинявся ні на добу. Тому перед початком нового наступу спочатку треба отримати підтвердження того, що завершився поточний. На Купʼянському та Лиманському напрямках зосереджено 120 тисяч військових, це основне угруповання російських військ за чисельністю по кількістю техніки. 1 300 одиниць техніки, найбільш боєздатні підрозділи, перша танкова армія, яка до останнього часу вважалася нічним кошмаром країн НАТО. Це пріоритетний напрямок для РФ.

Єдине, що росіяни, ймовірно, підуть не на Харків. Згідно наявної інформації, вони спробують вийти на район Лимана, і, відповідно, вже звідти тиснути на фланги українських військ у Донецькій області – Краматорськ та Словʼянськ.

Харків – це місто-мільйонник. Якщо росіяни вели бої за Бахмут з 60 тисячами населення тривали 9 місяців, то скільки вони Харків будуть брати?! А враховуючи те, що це не лютий 2022 року, і все-таки до оборони Харкова і Харківської області підготувалися, то росіяни там завʼязнуть. Вони можуть сказати, що Харків – це "російське" місто, але вуличні бої – це бої високої інтенсивності, і Путін прекрасно розуміє, що просто так взяти Харків йому не вдасться.

Хотіла б попросити вас також прокоментувати військові вантажі з Китаю до Білорусі. Що саме гіпотетично могли туди привезти?

Чому гіпотетично? Давайте спростуємо "зраду", тому що характер військово-технічних постачань з боку КНДР до Білорусі для України можна розцінювати навпаки позитивно. Бо це, у першу чергу, сигнал для Росії про те, що Пекін розглядає офіційний Мінськ як пріоритетного партнера не тільки в економічному, але й у військово-політичному контексті подальшого просування в Європу.

І це – чіткий сигнал, що без офіційного Пекіна жодного рішення стосовно зовнішньополітичного курсу Мінська прийняті не будуть. Тут достатньо згадати ядерну риторику Путіна навколо Білорусі та заяви Лукашенка про те, що Росія нібито перекинула до Білорусі тактичну ядерну зброю та ядерні боєголовки. Усе це – блеф, адже вистачило заяви Сі Цзіньпіна, аби ядерна риторика Росії знизилася в рази. Крім того, у Білорусі та Китаю є спільне виробництво системи реактивного залпового вогню "Полонез". Це серйозна зброя дальністю враження більше 400 км. І враховуючи, що це спільне виробництво, швидше за все, у випадку вантажів йдеться про постачання компонентів для цих РСЗВ. До того ж, на озброєнні збройних сил республіки Білорусі є бронемашини китайського виробництва, так званий Дракон. Тому ці вантажі характерні для постійної співпраці з Китаєм – для потреб збройних сил Республіки Білорусь привезли черговий вантаж, який абсолютно не свідчить про те що, Білорусь готується до військового вторгнення в Україну. Тим більше, що Конституцією Білорусі заборонено ведення військових дій за межами країни. Зрозуміло, що Лукашенко – диктатор, але він буде намагатися якомога дальше пройти між крапельками, тобто балансувати між Заходом та Росією і навряд чи наважиться на безпосередню участь у вторгненні в Україну.

А загалом як наразі можна розцінювати підготовку білоруської армії? Зокрема, була інформація про підготовку декількох бригад "вагнерівцями" – з якою метою, на вашу думку, їх готують?

Перш за все, у Сувалкському коридорі. Росіяни намагаються реалізувати сценарій або показати таку можливість. До речі, перекидання цих вантажів адресовано навіть не стільки Україні, скільки країнам НАТО. Бо невипадково перед цим Російська Федерація випробувала свою систему РЕБ і "поклала" стільниковий зв'язок та Інтернет на значній частині території Польщі та країн Балтії. Відповідно, перекидання "вагнерівців" на територію Білорусі та проведення спільних навчань відбувається на тлі дипломатичного і військового тиску щодо можливості реалізації операції у Сувалкському коридорі. Тобто сухопутного коридору, який, на думку росіян, має з'єднати республіку Білорусь з російським анклавом у Калінінградській області. До цього вони готуються.

Тобто фактично Путін розглядає сценарій нападу на НАТО?

На окремі країни НАТО – країни Балтії. І невипадковою є дзеркальна відповідь з боку країн НАТО, а саме проведення безпрецедентних широкомасштабних навчань з моменту закінчення Холодної війни. Причому відбулася низка навчань – як морська компонента, так, відповідно, наразі сухопутна і повітряна. Тобто це свідчить, що у Європі серйозно ставляться до російської загрози. У РФ, на жаль, є можливості для ведення військових дій за межами України. І перекидання "Іскандерів" і до Калінінградської області, і на територію Білорусі яскраво свідчать, що росіяни будуть намагатися реалізувати цей сценарій.

Була заява адвоката Пригожина, Качура, який звинувачував Путіна у неспроможності діяти в рамках військової доктрини Росії. Ця заява теж повʼязана з цими подіями?

Абсолютно повʼязана, але це як елемент інформаційно-психологічних операцій. І заяви Путіна, і ця заява Качура спрямована на створення певного інформаційного приводу, який має на меті подальші дії з боку країн НАТО.

А коли Росія може робити перші кроки в цьому напрямку і влаштувати напад у Сувалкському коридорі?

Росія вже почала це робити, коли провела випробування систем РЕБ у Європі. Це і є перші кроки. Сувалкський коридор – це досить вразливе місце. Ще у 2015 році Польща заявила про те, що це Ахіллесова п'ята блоку НАТО. Там є дві автомагістралі, відповідно, досить обмежена пропускна спроможність. Щодо залізничної колії, то у Польщі вона європейська, а в країнах Балтії вона досі радянська. Тобто НАТО намагається вирішити багато проблем (у першу чергу – логістичні) для можливого перекидання військ НАТО.

А Росія вже робить перші кроки як випробуванням систем РЕБ, так і перекиданням ПВК "Вагнер" на територію Білорусі. Скоріше за все, буде відпрацьовуватися так званий гібридний сценарій. Тобто те, що було на Сході у 2014 році, проксі сили, а не регулярні війська зайшли на територію України. Те саме, ймовірно, буде віддзеркалено, але за участі ПВК "Вагнер".

Багато хто з експертів говорить про те, що найбільш сприятливий момент для нападу РФ – це період передачі влади у Сполучених Штатах наприкінці 2024 року. Як ви ставитеся до таких прогнозів?

На Заході врахували ці сценарії. Власне, на це і був розрахунок Російської Федерації, а саме на політичну нестабільність у Сполучених Штатах. Це стосується не лише ситуації в Європі, але, відповідно, дестабілізації на Близькому Сході, у Червоному морі, а також створення зони напруги на кордоні з Венесуелою. Але була дзеркальна відповідь з боку країн Заходу. У першу чергу, Велика Британія перебрала на себе роль лідера антипутінської коаліції і чітко дала зрозуміти Російській Федерації, якщо хочуть воювати на декількох фронтах, то отримають відповідну відсіч. Це було яскраво продемонстровано, коли британська авіація першою завдала удару по хуситах, а вже наступного дня Сунак перебував з візитом в Україні, де пролунали заяви щодо перекидання до 24 тисяч британських військовослужбовців на європейський континент з метою навчань. Мовляв, ніхто гратися з вами не буде – ми так само ядерна країна, яка здатна об'єднати навколо себе стратегічних партнерів. Після цього вже були певні зрушення – Німеччина заявила про збільшення військово-технічної допомоги з 4 мільярдів до 12, Франція також прокинулася від летаргічного сну. Відтак, росіянам дали зрозуміти, аби вони не розраховували, що у Сполучених Штатах затягнеться криза. І у цьому полягає основний прорахунок Росії.

Зважаючи на те, що зараз тривають дзеркальні реакції на дії Росії з боку Заходу, чи можемо ми в цій ситуації отримати для себе певну вигоду? Зокрема, ЄС погодив 50 мільярдів допомоги Україні від Євросоюзу, тож чи можуть такі наміри Заходу перейти у практичну площину?

Це вже сталося – Європа заявила, що у 2024 році Україні буде надано більше 20 мільярдів військової допомоги, без урахування макроекономічної. За весь 2023 рік США надали військово-технічної допомоги на суму 24 мільярда. Тобто Росії показали, що Україна не залишиться з РФ сам на сам. Це майже аналогічна сума, та майже 50 мільярдів макроекономічної допомоги попри всі зусилля Угорщини, яку чітко поставили на місце. Зокрема, їй заявили про дестабілізацію в економіці та навіть виключення Угорщини зі всіх європейських інституцій. Угорщині дали зрозуміти, що з ними гратися ніхто вже не буде, і після цього риторика Орбана змінилася кардинально. Він цього не очікував. І використання угорського фактора – це ще один прорахунок Москви у тиску на Україну, який повністю провалився. А Угорщина в підсумку опинилася в політичній ізоляції.

Тобто, те що наразі відбувається в Україні, чітко дає зрозуміти – мовляв, не хвилюйтеся, ви не залишитеся самі. І навіть останнє безпрецедентне рішення в рамках Рамштайну щодо передачі нам далекобійної зброї – ракети з радіусом ураження 150 км, хоча до цього були тільки 75 км. Ось вам і позитив.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред