Одним з головних стовпів режиму Володимира Путіна в країні-агресорі Росії є державна пропаганда. Протягом багатьох років Кремль вкидає потрібні для себе наративи, щоб консолідувати російське суспільство і забезпечити підтримку будь-яких своїх авантюр. Повномасштабний напад на Україну скорегував пропаганду і змусив верхівку адаптувати її до поточної військово-політичної ситуації.
В інтерв'ю Главреду журналіст, шеф-редактор інформаційного агентства УНІАН Михайло Ганницький розповів про ключові принципи роботи російської пропаганди, пояснив, чому в ефірах з'являються заяви про поразки окупантів у війні проти України, назвав версію ліквідації військового пропагандиста Владлена Татарського, оцінив специфіку боротьби у верхівці Кремля і вказав на головну проблему, з якою зіткнувся Володимир Путін у Росії.
Російська пропаганда на тлі поразок окупаційних військ Росії в Україні продовжує занурюватися в істерику. Ми бачимо, як так звані експерти в студіях і військові пропагандисти на YouTube-каналах все частіше говорять про страхи контрнаступу ЗСУ, близьку поразку і почали припускати навіть розвал РФ. Заяви йдуть упереміш з погрозами все знищити. Як ви вважаєте, на що вказує ситуація в інформаційному полі?
Не вірю, що заяви російських пропагандистів, їхніх псевдополітиків і "польових командирів" про наближення поразки є саме тим, у що вони дійсно вірять. Імперіалістичне мислення цих людей не дозволяє їм припускатися очевидної для всього світу думки про поразку Росії у війні.
Коли подібна риторика з'являється в інформаційному просторі, наприклад, Гіркін-Стрєлков починає щось говорити, це вказує на політичну боротьбу всередині Росії. Павуки в банці борються за вплив і довіру населення. Частина з них намагається добитися уваги вождя, адже той, хто голосно і вчасно закричить, отримає шанс потрапити до зведень, про нього доповідять царю, після чого у людини з'являться певні політичні або військові перспективи на Росії.
Тому я б не говорив, що "російські еліти" з чимось змирилися і усвідомили неминучість поразки. До цього ще далеко. Щоб вони прийняли неминучість, ЗСУ ще доведеться багато працювати.
Втім, подібна комунікація також спрямована і на розрядку ситуації, щоб створити противагу заявам Медведєва та інших представників російської влади, які підвищують ставки, тиражуючи погрози застосування ядерної зброї та подальшої ескалації війни.
Що стосується так званої російської опозиції, людей на зразок Стрєлкова, то вона дотримується такої ж, як і російська влада, ідеології і є частиною системи. Це особи, які опинилися поза годівницею і хотіли б провести рокірування, щоб виповзти на топ. Вони теж підвищують ставки в інформаційному просторі, щоб привернути увагу широкої маргіналізованої російської аудиторії.
Саме такого плану гра йде в Росії.
Які групи між собою ведуть боротьбу? Йдеться про протистояння Міноборони і Пригожина, чи це "війна всіх проти всіх"? Наприклад, між ФСБ, ГРУ, МВС і Міноборони.
Якщо вірити в теорію башт Кремля, про яку ми з початку 2000-х років читали у відносно вільній пресі, вона передбачає традиційне і одночасне протистояння всіх відомств і структур. Крім МВС, ГРУ, ФСБ, Слідкому та інших органів, там присутні й інші сили. Такі, як, наприклад, Рамзан Кадиров.
В тому числі, і приватні армії.
Так. Сильні губернатори в окремих регіонах створюють свої ПВК і готуються до можливих наслідків того, що наразі відбувається. Люди, які знаходяться на рівень нижче російських військових злочинців, розуміють шанси армії РФ на поразку. Ті, хто розумніший, усвідомлюють, що шанси високі. Йде дуже серйозна і жорстка конкуренція.
На мій погляд, вони все ще конкурують за увагу і довіру царя. Поки що це не можна назвати боротьбою за досягнення будь-яких стратегічних цілей. Обстановка схожа на ситуацію в Третьому Рейху в 1945 році, коли політичне оточення Гітлера намагалося налагодити політичні лінії з союзною коаліцією, щоб забезпечити собі майбутнє і водночас, в останні дні перед крахом імперії, заслужити додаткові повноваження від вождя.
Яку роль у цих процесах може відігравати найближче оточення Путіна? Наприклад, брати Ротенберги, Ковальчуки.
Оточення Путіна завдяки його тривалому царюванню накопичило значні капітали. Свого часу за рахунок цих грошей вони жили розкішно, ні в чому собі не відмовляли і задовольняли будь-які примхи. Але потім в супермаркеті доїхали до каси, і настав час платити по рахунку.
Вважаю, у таких людей немає права на власну думку і самостійне ухвалення рішень. Якщо Путін, цар, каже їм, що треба поділитися, допомогти країні фінансово, організувати ПВК або вбивство, все буде виконано.
В принципі, олігархи Путіна - це його клерки, які керують активами, які їм не належать. Так виглядають олігархи в парадигмі Путіна і путінської Росії. Інші олігархи, серед яких, наприклад, Потанін і зять Єльцина Дерипаска – інша історія, з сімейними історичними домовленостями і поняттями.
Однак саме ті олігархи, які досягли багатства космічного масштабу за часів Путіна, не є на 100% розпорядниками цих грошей. У розумінні Путіна вони лише керують його активами. Путін вважає, що все належить йому, особливо те, що вже формально вкрадено у Росії.
Оточення Путіна - лише власники общака або гаманці, які не впливають на політику в Росії?
Ротенберги, Ковальчуки та інші – це навіть не власники общака. Напевно, власником общака можна назвати тільки Путіна. Вони - ті, які носять з общака і роздають.
У Санкт-Петербурзі ліквідували військового пропагандиста Владлена Татарського. Чи є його вбивство проявом одного з протистоянь у верхах РФ?
Важко сказати. Я не вірю у версію про зачистку людей, які щось знають, та інші подібні версії. У конкретній ситуації на це не схоже. Виглядає неправдоподібно і недоцільно.
Я думаю, справа в іншому. У Москві наразі серйозний скандал навколо будівництва великої мечеті. Проект просуває і активно підтримує Рамзан Кадиров. Наш колишній співвітчизник, військовий злочинець,"блогер" та "воєнкор-Z" виступив проти цього проєкту. На його каналі можна побачити опосередковані висловлювання, оскільки він, звичайно, не хотів сваритися з кадирівцями. Зокрема, військовий пропагандист опублікував пост про те, що локація для будівництва мечеті обрана невдало, оскільки це святе і популярне у православних москвичів місце. Замість цього він пропонував передати під будівництво мечеті іншу площу.
Найімовірнішою версією ліквідації бойовика мені видається привіт від кадирівців. По-перше, щоб усунути гучну медійну особу, яка наважилася виступити проти, а по-друге – надіслати сигнал на майбутнє всім можливим "блогерам", "воєнкорам" про те, що не варто сперечатися з віцекоролем. Рамзанка все вирішив, тому вам, холопам московським, треба змиритися і підмішувати бетон для фундаменту.
Чи може пропаганда Росії в умовах протистояння у верхівці в один момент просто розсипатися, розосередитися і стати безсилою? У 2011-2012 роках ми бачили, що були певні прояви різних інформаційних напрямків на тлі конкуренції між Кремлем і урядом.
Пропаганда в Росії - це, в першу чергу, інструмент обслуговування влади. Ознаки життя і конкуренції є симулякром. Натяком на можливу демократію і каналізацію агресії для внутрішнього ринку. Росіяни міркують про те, що все не так однозначно, в момент, коли той, кому це потрібно, веде свою гру.
Аналізуючи всі геополітичні помилки країни-терориста Російської Федерації, можна згадати, що жоден з представників влади не виступив проти дій Кремля. Ніхто реально не відреагував на вторгнення до Грузії в 2008 році, окупацію Криму з Донбасом і повномасштабний напад на Україну в новітній історії.
У Росії люблять іноді створити видимість плюралізму думок, щоб приховати ухвалення великих рішень однією маленькою групою. Холопи не повинні думати, що все законсервовано, і вони живуть в ситуації повної безвиході.
Крім того, пропаганда для них важлива і з точки зору стратегії. У майбутньому має бути поділ відповідальності для вибудовування системи кругової поруки. Вона повинна базуватися на тому, що всі, навіть ті, кого вважали незалежним, підтримали рішення влади.
Не думаю, що в Росії хто-небудь протистоїть Путіну і його рішенням. Не важливо, про який центр говорити – Раду Безпеки Патрушева або ФСБ Бортникова. Як такої конкуренції немає.
Навіть якби у когось і була альтернативна думка, її боялися б висловлювати і просувати. Пропаганда виступає інструментом і продовженням політики того, хто керує Кремлем і репресивним апаратом, хто контролює ситуацію. Якщо Кисельов сказав, що Путін молодець, а Шойгу – дурень, це означає, що або Путін так захотів, або той, хто відповідає за інформаційну політику, вирішив, що в конкретний момент треба назвати Шойгу дурнем.
Я абсолютно не вірю, що у пропаганди є декілька центрів управління. У неї завжди один центр, єдиний Геббельс, вертикаль, завдяки якій пропаганда і працює. Як тільки з'являється варіативність центрів ухвалення рішень і передачі команд, весь лад пропаганди руйнується, а інформаційна політика розвалюється. Ми розуміємо, що пропаганда завжди орієнтована на одну особу, на якій все замикається. Це людина, від якої надходять рішення, що подавати, як, і про що розповідати.
Які ви бачите сценарії зміни влади в Росії?
Я не бачу сценарію зміни влади зараз, за живого Путіна. Мені здається, що Путін зосередив максимальний вплив на цій території. На його політичній фігурі замкнуті ідеологічна, культурна та інформаційна сфери. Напевно, нам доведеться почекати або його фізичного усунення, або відходу природним шляхом.
Гіпотетичним подарунком для всіх нас може стати посилення внутрішнього протистояння, яке призведе до початку громадянської війни. Тоді реально з'явиться більше одного центру ухвалення рішень.
Щоб в Росії змінилася влада, Путін повинен фізично померти або зникнути. Це як в історії зі Сталіним, Брежнєвим і Гітлером. У Путіна немає жодного політичного конкурента, який за своїм впливом, рівнем контролю над ситуацією і популярності міг би скласти йому конкуренцію або стати альтернативою.
Виходить, наступників Путіна ви поки що не бачите?
Наступників Путіна я не бачу. Не думаю, що Путін захоче піти з влади, поки він в змозі керувати, зв'язно розмовляти і ходити. Нехай навіть три фсбшники ходять за ним з валізками для збору фекалій. Путін не віддасть владу, поки здатний функціонувати.
Путін загнав своє оточення, еліти і підданих в складну ситуацію. Він розуміє, як сильно його ненавидять, особливо найбільш наближені особи. Варіант з наступником був би для Путіна ідеальним, але він не може нікому довіряти і не готовий за життя віддати владу. Путін завжди остерігатиметься розплати, тому що в Росії ординська система управління.
Для передачі влади Путіну потрібен син, якого у нього немає, на відміну від Гурбангули Бердимухамедова в Туркменістані (Бердимухамедов-старший навесні минулого року передав президентську посаду своєму наступнику Сердару, – ред.). У Путіна тільки доньки. Чоловіки дочок не є політиками і чиновниками, та й, очевидно, вони не настільки ідіоти, щоб мати політичні амбіції в тому, чим є сучасна Російська Федерація. У Путіна немає кровного родича, якому він передав би владу. Нікому іншому Путін не довіряє і тому не може віддати керівництво країною. Вибору немає.
Путін - заручник власної влади. Навіть якщо в якийсь момент він втомиться і все зрозуміє, він не зможе, як Єльцин, сказати: "Я втомився, я йду". Його розірвуть.
Ви згадали про сценарій громадянської війни в Росії. Як вона може виглядати? Це протистояння регіонів проти Москви, міжетнічні конфлікти?
Як ми знаємо, в Росії декілька заморожених міжетнічних конфліктів. В першу чергу, це чечено-ічкерійський конфлікт, де поки що так-сяк стримує ситуацію намісник Путіна, віцекороль Кадиров. Є історія з республікою Тива, звідки родом Шойгу і куди небезпечно заїжджати росіянам слов'янської зовнішності – їх там не люблять. Вогнище напруженості існує і в Дагестані. У низці інших регіонів свій уклад життя і традиції. Люди, які там живуть, не бачать себе частиною російського і путінського панславізму, оскільки не є слов'янами. Багато з них не вважають себе росіянами.
Через падіння рівня життя та економічні проблеми можуть статися громадянські та міжетнічні конфлікти. На Росії бунти завжди починалися з економіки – порожніх холодильника і гаманця. Лютнева революція 1917 року почалася в Петрограді після того, як у місті три дні не було свіжого хліба.
Втім, я б наївно не сподівався на те, що от-от Росію дотиснуть санкціями, росіяни зголодніють, і почнуться події. Я кажу, що це лише один з можливих варіантів.
Що стосується боротьби еліт, про це наразі говорити зарано. Влада зацементована і тримається міцно. Навіть губернатори окремих регіонів, які відчувають себе самостійними і сильними, як мінімум не готові захищати свою суб'єктність всередині Росії. Тому почали створювати збройні формування у своїх регіонах. Можливо, формування приватних армій стане каталізатором посилення регіонів. Коли губернатор, умовно кажучи, віддаленого Хабаровського краю розуміє, що у нього є сили, ресурси і союзники, щоб відстоювати свою самостійність або більш широку автономію, він може наважитись піти на якісь дії.
Але тут важливий ще один момент. Коли Ічкерія намагалася здобути незалежність, у Джохара Дудаєва було визнання, низка контактів із зовнішніми силами хоча б в арабському і мусульманському світі. У Дудаєва була певна суб'єктність. На жаль, Україна свого часу не розібралася в ситуації і не підтримала Дудаєва і народ Ічкерії в боротьбі за їхню свободу.
Нинішні керівники регіонів Російської Федерації суб'єктності не мають. У кращому випадку їх розглядають як спільників Путіна і співучасників усіх злочинів. Усі знають, що вони дикі корупціонери і відмивачі грошей. Діалог із ними ніхто вести не буде. Хіба що Сі Цзіньпін, можливо, говоритиме про приєднання Хабаровського краю як нової автономії у складі великої Піднебесної.
Громадянська війна всередині Росії є бажаним для нас варіантом. Але навіть коли я про це говорю, ловлю себе на думці, що така перспектива схожа на наше прислів'я "дурень думкою багатіє". Хотілося б, щоб за нас хтось зробив усю роботу, щоб росіяни загрузли в проблемах і забули про нас. Але так не виходить, і найближчими роками цього не станеться. Нашу роботу доведеться робити нам самим.
Розпад Росії - ймовірний сценарій?
Найближчими роками - ні. Давайте навіть пофантазуємо. Якщо вірити опитуванням сумнівної російської соціологічної організації Левада-Центр, підтримка агресивної зовнішньої політики, яку наразі веде Російська Федерація, у всіх регіонах є значною. Від Камчатки до Калінінграда агресію підтримують більше половини населення.
І чим далі від Москви, тим вище підтримка.
Так, це перший момент.
Другий - керована пропаганда інтерпретує події в правильному для Москви ключі. Росіян, яких з'їдає національний комплекс неповноцінності, підживлюють вічним "вставанням з колін", риторикою про "можемо повторити" та іншими штампами. І вони дуже добре приймають цю пропаганду, яка розповідає про те, що навколо одні вороги: нас намагаються знищити, треба якось триматися, згуртуватися. Росіяни не хочуть йти вмирати в окопах і штурмувати українців під Бахмутом. Їм хотілося б насолоджуватися якоюсь величчю, яка дістанеться на халяву.
Однак жодної іншої альтернативи вони не бачать. Росії потрібен хоча б 5-річний період інформаційної детоксикації та перевиховання, щоб росіяни дізналися, чому до них так ставляться сусіди, а також як сусідні держави – країни Балтії, колишні учасники Організації Варшавського Договору та СРСР – трактують історичні події. Якби їм розповіли про злочини ГУЛАГу, більшовиків, царів від Петра до Миколая, тоді з'явився б шанс на просвітлення.
Можливо, в такій ситуації вони замисляться про те, що податкові відрахування і гігантські нафтогазові доходи краще направити на свої потреби – добре пожити, провести до будинків каналізацію, покласти асфальт у дворі багатоквартирного будинку в Єкатеринбурзі, а не на політичні фантазії їхніх шизофреніків-керівників.
Втім, росіяни законсервовані і знаходяться у вакуумі. Зараз їм можуть ще більше обмежити доступ до Інтернету і звузити можливості пошуку інформації. Тому шансів на зміну їхнього світогляду і розуміння подальшого руху своєї країни практично немає.
Відповідно, розвал Росії може статися хіба що на ґрунті міжетнічних конфліктів, проте наразі про це рано говорити. Нікому розіграти таку монету, до таких подій ще потрібно дожити. Спочатку росіяни повинні здорово збідніти і зрозуміти, що їм не вистачає, умовно кажучи, їжі, і відчути значне погіршення умов свого життя. І тоді, можливо, у малих народів Росії виникнуть питання. Припускаю, що бунт можуть підняти якути, у яких були подібні спроби в 2010-і роки, або буряти, в республіці яких видобувають найбільше в світі алмазів, а рівень життя – як у всій Росії за межами Москви. Події можливі, однак, на жаль, говорити про це зарано.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
