Українські військові повернули Херсон, який майже 9 місяців перебував під окупацією росіян, під контроль держави. Багатьох вразила блискавична швидкість, з якою це сталося, адже після того, як росіяни оголосили про відведення військ, прикриваючись "збереженням життів особового складу", минуло лише кілька днів.
В інтерв'ю Главреду блогер, військово-політичний оглядач групи "Інформаційний спротив" Олександр Коваленко розповів про те, чому росіяни так швидко накивали п'ятами з Херсону та як скоро Україна може повернути собі лівобережжя Херсонщини, де ще росіяни можуть зробити "жесты доброй воли" та чи реально завершити війну у 2023 році.
Пане Олександре, з чим пов’язана така швидкість просування ЗСУ до Херсона, адже за попередніми оцінками на це потрібно було від двох тижнів до місяця? Чому росіяни так швидко втекли?
На мій погляд, звільнення Херсона мало статися у кінці листопада - на початку грудня. Але не треба розцінювати поточні події у Херсоні як щось занадто швидке, тому що Збройні Сили України працювали над цим ще з весни. Звільнення правобережної Херсонщини відбувалося у декілька етапів. Нагадаю, що першим етапом було звільнення навесні села Посад-Покровське на Миколаївщині, потім було розширення плацдарму на лівому березі Інгульця, неподалік від Давидового Броду на Херсонщині. Згодом відбулося формування умов для звільнення Високопілля, яке було дуже важливим на той час об’єктом для контролю усього цього напрямку. Ще пізніше відбувся етап звільнення північної та північно-східної локації по лінії Давидів Брід - Дудчани, що дозволило нам значно збільшити вогневий вплив на позиції ворога, зокрема, на його об’єкти на правобережжі. Фактично, ця операція, що тривала кілька місяців, завершилася тим, що росіяни нарешті збагнули, що більше не можуть утримувати цю територію, і вони будуть або повністю знищені, або їм доведеться тікати. Хоча для нас це було зрозуміло ще у липні - ще тоді було видно, що умови, які складаються у цьому районі, не дозволять росіянам використовувати свій ресурс. Навіть якщо він буде кількісно переважати над ЗСУ.
Так воно, фактично, і вийшло, але, щоб збагнути це, росіянам знадобилося надто багато часу. І поточне просування ЗСУ та звільнення правобережжя зараз відбувається через те, що окупанти здійснювали хаотичну, панічну втечу, розуміючи, що будь-яка лінія оборони їм тут вже не допоможе.
Скільки, на вашу думку, може знадобитися часу на те, щоб повністю зачистити Херсон?
Саме зачистка Херсона від диверсантів та тих окупантів, які там ще залишились, може тривати від 48 годин до одного тижня. Але треба розуміти, що у Херсоні є велика кількість замінованих об’єктів - точніше, не лише у Херсоні, а й на правому березі Херсонщини загалом.
Якщо ж говорити про території правобережної частини, то зачистка тут триватиме ще, як мінімум, до кінця листопада, тому що саме хаотична втеча окупантів не дає змоги зробити це швидше. Адже зараз окупанти, які навіть не знали, що треба тікати і продовжували знаходитися на позиціях, розосереджені по правобережжі і намагаються врятуватися, ховаючись та перевдягаючись у цивільне. Але вони не вже не мають військового потенціалу, щоб становити загрозу для ЗСУ як єдиний потужний елемент. У якості ДРГ - так, але не більше.
Зважаючи на те, що росіяни відійшли на лівий берег, як вони можуть діяти на цьому напрямку далі? Наскільки я розумію, їм тепер залишається лише оборонятися?
Так, вони можуть лише оборонятися та здійснювати терор. Хоча й обороною це важко назвати, бо ЗСУ не планують форсувати Дніпро та здійснювати тут контрнаступ. Як я бачу, ЗСУ зараз займатимуть свої позиції і закріплюватимуться на правому березі, а також формуватимуть умови для реалізації ефективної контрбатарейної боротьби, щоб мінімізувати загрозу для цивільного населення. Адже росіяни усе одно будуть обстрілювати Херсон та передмістя, а також населені пункти уздовж правого берега ствольною та реактивною артилерією. Тобто сіяти терор - те, що вони і роблять по лінії зіткнення у Миколаєві, Запоріжжі, Харкові, Слов’янську, Краматорську та інших містах, обстрілюючи цивільну об’єкти та критичну інфраструктуру. Тому ми маємо, у першу чергу, забезпечити контрбатарейну боротьбу, щоб у росіян навіть не виникало ідеї про те, щоб розпочати обстріл Херсона принаймні артилерією. Проблема буде саме із ЗРК С-300. Бо якщо ствольну та реактивну артилерію ми можемо знищувати завдяки тому, що наша артилерія більш далекобійна та високоточна, то ракети ЗРК С-300 дуже важко перехоплювати. Тож морально та психологічно ми маємо бути готові до того, що росіяни розпочнуть терор Херсона. На жаль.
Чи є зараз ділянки на лінії фронту, де Росія може зробити "жест доброй воли" так cамо, як і в Херсоні?
Так. Вважаю, що до кінця 2022 року вони будуть змушені тікати зі Сватового аж до Старобільська, і тим самим буде звільнено значну частину Луганщини.
Якщо поглянути на те, як росіяни пояснюють свій відхід з Херсона, який був єдиним обласним центром, який змогла захопити Росія від початку вторгнення, чи може втрата контролю над містом сприяти запуску внутрішніх процесів у РФ?
Хотілося б, але поки що ні. Тому що про те, що росіянам доведеться ухвалювати певне "важке рішення" по Херсону, ще місяць тому говорив генерал-маніяк Суровікін. Тобто він таким чином, одразу після того, як прийняв командування над окупаційними військами, зняв із себе відповідальність. Тобто росіяни вже тоді розуміли, що втримати Херсон та правобережну частину Херсонщини не зможуть. І, зверніть увагу, як його підтримала російська пропаганда - хіба його почали критикувати і ганьбити, як Лапіна? Ні. Його почали називати "першим генералом, який каже правду". Відтак, це була підготовка російських споживачів інформаційного фаст-фуду до ганьби - їх майже місяць "маринували" до того, щоб вони це проковтнули. В інших умовах, звісно, міг би статися інформаційний вибух, але поки що у росіян присутня лише депресія. Тому поки що не буде якоїсь катастрофічно критичної хвилі як для Суровікіна, так і для інших. А от що буде після контрнаступу на Луганщині - це інше питання. До того ж, увагу росіян сьогодні фіксують на ситуативних подіях, але якщо дивитися глобально, то тоді у них можуть виникнути питання. Наприклад, вони можуть нарешті побачити, що Росія вже п’ять місяців намагається "звільнити" Бахмут, але його так і не звільнено від "укронацистів". Натомість останні за цей час звільнили більше ніж 8,5 тисяч квадратних кілометрів Харківщини, 6 тисяч квадратних кілометрів правобережної Херсонщини. Тобто за ці п’ять місяців українська армія звільнила більше ніж 14,5 тисяч квадратних кілометрів у той час, коли "велика і непереможна" російська армія не може захопити маленький Бахмут. І тут уся ця ситуативна увага до якихось подій руйнується, як картковий будинок. Поки що росіяни не звертають на це уваги, але це станеться вже найближчим часом.
А чи може йтися про глобальні процеси перелаштування у Росії, наприклад, якщо після Херсона росіяни почнуть втрачати Сватово та інші населені пункти?
З Путіним нічого не станеться - його не чіпатимуть. Замість цього росіяни шукатимуть внутрішнього винуватця. Я не виключаю того, що цей процес каталізується саме у 2023 році. І винуватцем номер один буде міністр оборони РФ Сергій Шойгу. Тому що у Росії відбуваються цікаві процеси економічного порядку. Наприклад, Путін зупинив держпрограму озброєння, на яку з федерального бюджету Росії було виділено 20 трильйонів рублів за 10 років. Це була програма виробництва нового озброєння та постачання його в армію. Хто відповідальний за це? Звісно, міністр оборони. Де ці 20 трильйонів рублів і озброєння? Одна їхня частина - металобрухт, знищений в Україні, інша - трофеї, які тепер знаходяться на озброєнні ЗСУ. Тож чому все вийшло так погано, якщо на це виділили півтора річних бюджети Росії? Саме тому я не виключаю, що винним буде саме Шойгу, і проти нього можуть навіть розпочати судові процеси найближчим часом. Тому 2023 рік буде дуже цікавим.
Наскільки закріплення ЗСУ на правому березі Херсонщини допоможе їх подальшому просуванню на Крим?
Звільнення півдня - лівобережної Херсонщини, півдня Донеччини, і, звісно, тимчасово окупованого Криму відбуватиметься саме через Запорізьку область. Та це станеться не раніше 2023 року.
Які тоді можуть бути перспективи завершення війни у разі звільнення півдня України?
Прогнози - це, звісно, невдячна справа, але до кінця 2022 року цікаві речі можуть відбутися на Луганщині. Зокрема, звільнення Сватового, а також, якщо будуть достатні умови, просування ЗСУ як мінімум до Старобільська. Це - оптимістичний сценарій. На початку 2023 року можуть відбуватися одночасно щонайменше дві події - контрнаступ на Донецькому та Запорізькому плацдармах. На Запорізькому може початися просування на південь та південно-західний напрямок, а на Донецькому можуть активізуватися бої за Бахмут, Вугледар, Авдіївку. Також з початку 2023 року можуть початися активні дії з Білогорівки в напрямку Лисичанська та Сєвєродонецька, а також в напрямку Кремінна-Рубіжне. Тоді приблизно, як і казав Кирило Буданов, десь до початку літа 2023 року ми зможемо вийти, фактично, до адмінмежі тимчасово окупованого півострова Крим. Але більш важливим буде не стільки звільнення територій на той момент, а те, як ми зможемо просунутися у Запорізькій області, щоб мати змогу завдавати ударів по Кримському мосту ракетною зброєю (і не тільки). Бо якщо ми його зруйнуємо, зменшимо навіть той потік вантажів, який досі відбувається його залізничною ділянкою, то ми зупинимо сполучення між материковою Росією та Кримом. Отже, буде зруйновано систему забезпечення підрозділів російських угруповань на півдні, завдяки чому процес звільнення півдня може прискоритися. Чи реалістично до кінця 2023 року звільнити усю територію України - цілком, хоч і це буде складно. Однак усе залежатиме від темпів постачання озброєнь від західних партнерів.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
