
Допоки Сполучені Штати на чолі з Дональдом Трампом зосередилися на бойових діях на Близькому Сході, для росіян зʼявляється вікно можливостей для початку бойових дій з НАТО у країнах Балтії. Ймовірну карту вторгнення до країн Балтії німецьке видання BILD оприлюднило днями, що викликало хвилю обговорень. А оскільки країна-агресор не досягає поставлених завдань в Україні і не може існувати без війни, росіяни можуть наважитися на такий крок вже протягом цього року.
В інтервʼю Главреду виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії Володимир Горбач розповів, як країни НАТО можуть відреагувати на атаку РФ, за яких умов Кремль буде здатний продовжувати агресію на двох фронтах, та як нова можлива агресія позначиться на Україні.
Наскільки, враховуючи, що видання Bild чотири роки тому вже публікувало подібну карту щодо України, така конфігурація може відповідати дійсності?
Передусім хочу зазначити, що я особисто не перевіряв цю інформацію – чи справді видання Bild публікувало саме цю карту, яка згодом розійшлася соцмережами. Але насправді це не так і важливо, адже й без цієї публікації ймовірність проведення Російською Федерацією провокації в країнах Балтії є доволі високою.
У Росії вже відбуваються певні дії, які можна розглядати як передумови або підготовку до такого роду наступу чи обмеженої провокаційної операції. Зокрема, йдеться про внесення законопроєкту щодо "захисту російських громадян за кордоном". Таких громадян чимало в країнах Балтії, особливо в Латвії. Водночас там відбуваються судові процеси щодо російських громадян, яких підозрюють у підривній діяльності. І під приводом їхнього "захисту" Росія фактично погрожує дозволити своїм силовим структурам проводити відповідні операції.
Другий момент пов’язаний з Естонією – зокрема, з темою так званої Нарвської народної республіки: символіка, інформаційна активність у соцмережах, створення відповідного тла. Це нагадує підготовчі дії, які ми вже спостерігали в Криму та на Донбасі. Багато років тому ми це вже проходили, бачили й можемо певною мірою прогнозувати подальший розвиток подій. Наступним етапом може стати військова операція. Я вважаю, що вона, якщо не є неминучою, то принаймні дуже вірогідною.

Якщо виходити з внутрішньої логіки російського керівництва – хоч і парадоксальної – їм потрібні такі дії. Існувати без війни вони не можуть, бо імперія може існувати, тільки коли розширюється, навіть якщо і потроху.
Крім того, для цього в РФ склалися і внутрішньополітичні передумови, і зовнішньополітичні та безпекові умови, коли Росія, ймовірно, намагатиметься випробувати на міцність і НАТО, і Європейський Союз. Скоріше за все, це може відбуватися вже цього року за каденції Трампа до проведення виборів у США в листопаді, допоки Трамп має повну монополію на владу і навряд чи буде втручатися чи вступати у війну.
Тому йдеться не обов’язково про повномасштабне вторгнення, але цілком можливі локальні операції на окремих ділянках – наприклад, в Естонії (у районі Нарви або поблизу неї) чи в Латвії. Менш імовірними виглядають сценарії щодо Литви, Сувалкського коридору чи Польщі. Однак можливо усе – Від Росії, можна очікувати чого завгодно.
А чому саме Сувалкський коридор зараз є менш імовірним напрямком?
По-перше, там значно менше або майже немає російських громадян. По-друге, там є Польща, яка налаштована більш рішучо. Якщо говорити про можливі провокації, наприклад, в Естонії, то там Росія може більше розраховувати на сценарій локальних сутичок.
Натомість Сувалкський коридор означав би пряме втягування Польщі, а відповідно – і далі, якщо не американців, то інших європейських союзників. Крім того, Росія (її основна, континентальна частина) не має спільного кордону з Литвою. Для реалізації такого сценарію їй довелося б використовувати територію Білорусі, що створює додаткові складнощі.
Тобто, якщо я правильно зрозуміла, білоруси в цьому сценарії можуть і не брати відкритої участі?
Загалом – усе можливо. Як ми знаємо, від Олександра Лукашенка нічого не залежить. Російські війська можуть ходити по території Білорусі, куди захочуть, і не ставити його до відома. Водночас ситуація із Сувалкським коридором – це вже про повноцінну військову операцію. Йдеться фактично про прорив сухопутного коридору до Калінінградської області. І це вже не провокація, а пряма агресія.
Натомість більш імовірними виглядають саме гібридні операції. Вони передбачають наявність формального приводу – наприклад, "захист російськомовного населення" чи нібито порушення чиїхось прав. А от у випадку Сувалкського коридору такого приводу фактично немає.
Ви сказали, що з огляду на нинішні обставини, зокрема на вибори у Дональд Трамп, які відбудуться в листопаді, він може не втручатися, якщо почнуться бойові дії в Європі. Чи може Путін, за певних обставин, відкласти таку агресію в часі? Чи, навпаки, саме зараз є для нього найкращий момент?
Якщо говорити про часовий фактор, то зараз ситуація виглядає більш сприятливою з кількох причин. Зокрема, фокус уваги і Дональда Трампа, і значної частини світу зміщений на ситуацію в Перській затоці та протистояння з Іраном. Там також триває війна на виснаження, витрачаються ресурси і боєприпаси.
Через це увага міжнародної спільноти значною мірою зосереджена саме там. Відповідно, може з’являтися спокуса вчиняти провокації з більшою надією на відсутність належної відповіді. Бо "руки зайняті", зокрема й у американського політичного керівництва.
Але це не означає, що Росія вже зараз повністю готова до такого сценарію. Для неї це також надзвичайно ризикований крок. Я схиляюся до думки, що такий сценарій можливий, але він не гарантує успіху для РФ.
Однак це може статися протягом року – не лише навесні, а й улітку чи навіть восени. Наприклад, у вересні, коли такі дії можуть бути замасковані під проведення військових навчань. У Путіна ще є час для підготовки подібних провокацій. Якщо вже зараз відбувається інформаційне нагнітання, то, ймовірно, воно матиме подальший розвиток. Це не обов’язково означає негайний напад – швидше йдеться про каскадні дії або серію провокацій, які поступово формуватимуть потрібний інформаційний фон і громадську думку всередині Росії щодо "необхідності" таких кроків. Отже, це не обов’язково сценарій "тут і зараз", але він цілком можливий протягом року.
Зважаючи на те, що, як ви зазначили, Дональд Трамп наразі сфокусований на Перській затоці, і судячи з того, що країни Європи не підтримали його дії на Близькому Сході, наскільки Сполучені Штати взагалі готові долучатися до допомоги Європі, якщо почнуться російські провокації?
Дональд Трамп жодного разу не демонстрував такої готовності. Навпаки, він неодноразово натякав, що це його не стосується: Європа – далеко, "за прекрасним Атлантичним океаном", і вона сама має відповідати за власну безпеку й оборону. Роль США, за такою логікою, може обмежуватися так званою "ядерною парасолькою" – тобто без прямої участі у бойових діях, але у якості противаги РФ щодо застосування ядерної зброї.
Інакше кажучи, якщо Росія діятиме без застосування ядерної зброї, США можуть обмежитися підтримкою союзників по НАТО: постачанням зброї, боєприпасів, висловлюванням "глибокої стурбованості" та засудженням агресії. Водночас не виключено, що Трамп спробує позиціонувати себе як посередника – подібно до того, як це відбувається у контексті російсько-української війни.
Відповідно, виникає ключове питання: як це все корелюється з ситуацією в Україні? Чи здатна Росія вести боротьбу на два фронти?
Якщо йдеться про гібридні сценарії – то так, певною мірою здатна. До цього РФ готувалася заздалегідь. Зокрема, приблизно два роки тому було відновлено та посилено Ленінградський військовий округ – його нарощували як у структурному, так і в ресурсному плані.
Втім, для повномасштабної війни на кшталт тієї, що триває в Україні, цих ресурсів недостатньо. Але для обмежених локальних операцій – цілком. Особливо якщо йдеться про використання безпілотників, ракетних і повітряних засобів, без масштабних лобових штурмів і значних втрат живої сили, як в Україні.
Для України це не означало б суттєвого розвантаження фронту. Більший шанс для нас був би у тому, що Захід, зокрема Європа могла б значно активніше включитися в протидію Росії, оскільки сприймала б це вже як безпосередній напад на себе. І тоді могла б поводитися набагато рішучіше у відсічі РФ, в тому числі і її агресїі в Україні.
Якщо ж гіпотетично припустити, що Росії не вдасться реалізувати таку операцію, то які наслідки для неї можливі?
По-перше, це може бути спроба переключити увагу власного населення з України на країни Балтії. Паралельно Росія може намагатися згорнути активні наступальні дії в Україні й частково "заморозити" фронт.
Подальший розвиток подій залежатиме від багатьох факторів: успіхів або невдач Росії, реакції країн Балтії, їхніх суспільств, позиції європейських союзників і США. Саме сукупність цих чинників визначатиме подальшу тактику поведінку Росії.
Загалом такі дії вписуються в стратегію підвищення ставок у протистоянні із Заходом. Її стратегічні цілі – підрив репутації НАТО як оборонного альянсу та ослаблення Європейського Союзу як єдиної економічної і політичної сили. Адже різні країни можуть реагувати по-різному, і зберігати єдність їм буде дедалі складніше.
Відповідно, якщо щось подібне станеться в країнах Балтії, існує ризик зміщення уваги. Чого тоді очікувати Україні?
Якщо Росія отримає належну відсіч, це піде Україні на користь: противник зазнає втрат і буде змушений згортати активність на інших напрямках, зокрема на українському. Якщо ж, не дай Боже, Росії вдасться досягти певних успіхів, Україна може отримати лише короткочасну паузу, однак війна в будь-якому разі триватиме.
Варто розуміти, що такі сценарії складно точно прогнозувати, оскільки це авантюра. Але я сподіваюся, що навіть у такому випадку це мобілізує європейських партнерів до посилення підтримки України. Адже саме тут зосереджені основні сили Росії – і саме тут їх потрібно розбивати.
Про персону: Володимир Горбач
Володимир Горбач - виконавчий директор Інституту трансформації Північної Євразії, експерт з питань зовнішньої та внутрішньої політики України.
Автор більше 75 публікацій в українських і закордонних виданнях на тему зовнішньої і внутрішньої політики України, в тому числі — виборчих стратегій і виборчих технологій, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
