Санкції проти Росії дедалі частіше оцінюють не за кількістю пакетів, а за тим, чи мають вони реальні наслідки. Україна наполягає на жорсткішому тиску: від блокування західних компонентів для російської зброї до фізичного зупинення суден тіньового флоту. В другій частині інтерв’ю Главреду уповноважений президента України з питань санкційної політики Владислав Власюк розповів, як змінилася політика США щодо Росії, чому Європейський Союз не завжди швидко ухвалює жорсткі рішення, та які лазівки Москва досі використовує для обходу обмежень.
Першу частину інтервʼю про те, чому 20-й пакет ухвалювали так складно, чи змінилася позиція Угорщини після Орбана, коли може з’явитися 21-й санкційний пакет і чому Європейському Союзу досі бракує єдиного органу для контролю за виконанням санкцій можна прочитати за посиланням.
Щодо Сполучених Штатів і взаємодії з ними в санкційній сфері: як вона, на вашу думку, змінилася за останні два роки? Наскільки серйозними є ці зміни? І чи справді можна говорити про сповільнення деяких процесів у плані дотримання санкційних обмежень?
Тут, можна сказати, крок уперед — два назад. Крок уперед — це, очевидно, санкції проти "Роснефти" і "Лукойлу", запроваджені американцями у жовтні 2025 року. Вони мали суттєвий ефект. І це насправді те, чого адміністрація Байдена чомусь боялася робити.
А два кроки назад — це, власне, тимчасове зупинення дії санкцій проти "Роснефти" й "Лукойлу".
Ще один крок назад — це певна кількість рішень щодо скасування санкцій. Я не хочу називати це тенденцією, але за останній рік ми нарахували орієнтовно 16 випадків, коли санкції США знімалися з росіян або білорусів — по кілька позицій, небагато, але все таки.
Йдеться, зокрема, про "Бєлавіа", "Білоруськалій", Кирила Дмитрієва, деяких колишніх співробітників Сбербанку. Ставлення до цього може бути різним. Подекуди це справді технічна робота: підстави для санкцій відпали у зв’язку зі зміною ситуації або вичерпанням санкційного режиму, відповідно їх технічно переглянули.
Чи можна говорити, що послаблення санкцій проти Білорусі має політичну складову, Зокрема, у вигоді для стимулювання Лукашенка не скочуватися в повну підтримку РФ? Можливо, є. Можливо, це позитивно вплинуло на звільнення заручників. Однак, можливо, цього і не варто було робити, а, достатньо було, навпаки, посилювати санкції і вже потім переглядати їх у подальшому.
Тобто тут можуть бути різні сценарії. Ми в будь-якому разі з великою повагою ставимося до ухвалення партнерами тих рішень, які вони вважають за потрібне.
Зі свого боку, ситуація завжди простіша. Ми вважаємо, що лише посилення санкційного тиску і на Росію, і на Білорусь сприятиме завершенню збройної агресії Російської Федерації та досягненню справедливого миру.
У нас доволі проста позиція, і ми постійно працюємо над тим, щоб саме вона втілювалася.
До речі, щодо санкцій, які скасовують стосовно Білорусі. Як, на вашу думку, зараз цим може скористатися Росія? Чи бачите ви вже якісь сигнали, що скасування білоруських обмежень може якимось чином допомагати росіянам обходити санкції та використовувати цю лазівку?
Зараз ми маємо запевнення про те, що послаблення білоруських санкцій контролюватиметься з тієї точки зору, щоб воно не сприяло обходу Росією відповідних санкційних обмежень і США, і Європейського Союзу.
Віримо, що так дійсно і буде. Зі свого боку теж за цим слідкуватимемо. Так само важливо, щоб інші партнери не сприймали ці послаблення з боку США як якусь зміну принципової позиції.
Дивіться відео інтервʼю Владислава Власюка Главреду:
Ці запевнення ви отримали від Сполучених Штатів чи також від Європейського Союзу? І з ким зараз простіше домовлятися в плані санкцій — зі Сполученими Штатами чи з європейцями?
Держдеп США неодноразово запевняв, що будь-які зміни в санкційному режимі США щодо Білорусі не будуть використовуватися для обходу санкцій проти Росії, і вони за цим слідкуватимуть.
Щодо того, з ким простіше домовлятися, — це все доволі наочно. Ми поки що не бачимо цього року нових санкцій США. Натомість бачимо кілька рішень Європейського Союзу. Також бачимо більше ніж кілька рішень від Канади та Великої Британії. Відповідно, неважко зробити висновок, з ким діалог щодо нових санкцій і посилення санкцій проти РФ є інтенсивнішим.
Чому, на вашу думку, саме зі Сполученими Штатами наразі так змінюється ситуація? Чи змінюється риторика США щодо санкцій останнім часом? У чому причина?
Я б не сказав, що тут прямо змінюється риторика. Загалом основні санкції проти РФ залишаються в силі, також були накладені нові санкції проти "Роснефти" й "Лукойлу".
Чому зупинення їх дії було продовжено? Ми чули кілька версій, зокрема офіційно озвучених Бессентом, про те, що тимчасове скасування дії санкцій проти Росії щодо російської нафти пов’язане виключно з необхідністю скоригувати кон’юнктуру на світовому ринку нафти.
На мій погляд, це суперечлива позиція. Але в будь-якому разі ми ставимося до неї з повагою і розраховуємо на те, що найближчим часом дію санкцій усе таки буде відновлено.
Щодо інших партнерів, я би сказав, що скепсис про системне послаблення санкцій США проти Росії були сильно переоцінені. Загалом, як ми бачимо за підсумками вже півтора року адміністрації Трампа, ніхто не може сказати, що санкційний тиск послабився.
Знову ж таки підкреслюю: рішення проти "Роснефти" й "Лукойлу" було дуже якісним. І той ефект, який ми побачили в лютому — рекордно малі нафтогазові доходи РФ у розмірі менш ніж 10 млрд доларів, для порівняння: до того це традиційно було 13, 14, 15 млрд і більше, — це суттєво.
З іншого боку, є потреба зробити певні прагматичні висновки, які ґрунтуються на тому, що всі країни можуть мати — і фактично мають — власні інтереси в різних ситуаціях. І до всіх цих інтересів абсолютно нормально ставитися з повагою.
Ми можемо мати іншу позицію щодо посилення санкційного тиску проти РФ. І ті дії Сил оборони, які реалізувалися у застосуванні кінетичних санкцій проти Росії, насправді теж є чудовим свідченням цього.
Якщо говорити про компоненти до російської зброї, які використовуються, чи бачите ви тенденцію до збільшення кількості таких компонентів? Як би ви зараз описали цю ситуацію?
Основний висновок — ми бачимо свіжі західні компоненти.
Водночас, ми бачимо, що Росія використовує "Шахеди" фактично "з коліс". Тобто вони випустили їх на фабриці — і одразу використовують. Вони не можуть зробити запас. Це непогано.
Також ми періодично бачимо свідчення результативності санкційної політики в тому сенсі, що наочно — або за складом компонентної бази, або за перехопленими документами — бачимо недоступність і, відповідно, вимушену заміну окремих компонентів, передусім західних. Це добре.
Це лімітує загальну кількість. Ми думаємо, що росіяни хотіли б мати можливість виготовляти більше і "Шахедів", і "Гербер", і "Молній", і крилатих ракет, ніж вони фактично виготовляють, але не завжди мають доступ до відповідних компонентів у відповідній кількості.
Тому є певні стримані успіхи санкційної політики. Але, звісно, станом на зараз вони недостатні.
Повертаючись до Сполучених Штатів: зараз обговорюється можливий візит переговорників від Дональда Трампа — Віткоффа і Кушнера — до Києва. Загалом, можливо, у вас є інформація, яку ви можете озвучити: як відбувається цей процес і про що вони можуть приїхати говорити наразі? І, відповідно, чому, на вашу думку, на переговори з росіянами вони реагують активніше (принаймні складається таке враження), а в Києві ми їх ще жодного разу не побачили?
Важко коментувати. Я думаю, що всім би хотілося — і це було б правильно, — щоб діалог був максимально рівноправним, із залученням усіх сторін, і щоб були відповідні візити представників США до України.
Я думаю, це сприяло б глибшому розумінню ситуації. З іншого боку, українські позиції, на мою думку, доволі чітко окреслена. І в будь-якому разі, як кажуть, нам своє робити. Працюємо над посиленням санкційного тиску, над розвитком економіки в Україні, над захистом неба. І якщо все це в нас нормально працюватиме, то, думаю, все буде добре.
Очільник Офісу президента Кирило Буданов буквально нещодавно заявив про те, що тривають контакти з американською делегацією та, відповідно, з американськими партнерами. Як би ви охарактеризували наразі процес переговорів із вашої точки зору? Чи можна говорити про те, що в певному сенсі він усе ж таки на паузі? Адже той же Кирило Буданов говорив, що зараз американці — і ми це бачимо публічно — більше зосереджені саме на Близькому Сході, ніж на питанні України.
Керівник Офісу точно знає про переговори набагато більше за мене. Зі свого боку я можу коментувати лише санкційний трек. По санкційному треку минулого тижня відбулася низка комунікацій саме щодо санкцій. Принаймні в частині протидії надходженню компонентів, санкцій загалом і фінансових санкцій.
Я думаю, що в нас є поступовий рух і просування, є нові ідеї, є нові плани щодо посилення санкцій. Подивимося. Думаю, у цій частині все просувається в такий спосіб, який не сподобається ні Ірану, ні Російській Федерації.
Чи існують якісь робочі санкційні треки зі Сполученими Штатами, які не є публічними, але впливають і на рішення Європейського Союзу, і безпосередньо на рішення самих Сполучених Штатів? Чи є питання, які обговорюються саме таким чином?
Як казав мій дід, нічого просто так не відбувається. І всі рішення, які ухвалюються, зазвичай потребують великих зусиль. Треба докласти 100% зусиль, щоб отримати 10% бажаних рішень. Приблизно так це відбувається в усіх сферах. І це нормально, абсолютно нормально.
Тому так, навіть у санкційному пакеті Європейського Союзу, який ми бачимо, є орієнтовно 100+ позицій, що випливають із наших файлів і пріоритетів. Це означає, що насправді пропозицій від нас було не менше ніж 500. І те, що 100 із них дійшли до фінішу, — це теж непогано.
Це, зокрема, означає постійні комунікації в різних форматах і режимах. Найкраще, попри все, працюють особисті зустрічі. Тому доводиться багато подорожувати, що не завжди легко логістично — скоріше, завжди важко. Але це найменше, що ми можемо зробити для того, щоб посилити санкційний тиск.
На чому зараз зосереджена ваша робота в плані санкцій? Є якісь питання, якими ви активніше опікуєтеся наразі?
Щоразу, коли ми бачимо прильоти по інфраструктурі, ми дивимося, що це були за засоби ураження, що в них усередині, які західні компоненти. До західних я, зокрема, відношу і Японію.
Це окремий величезний трек, на який припадає, мабуть, 50% зусиль, — зменшення надходжень західних компонентів до російського ВПК. І ми бачимо певні результати. На жаль, їх поки що недостатньо, але буде краще.
Окрема частина — це тіньовий флот і зупинки танкерів. Тобто йдеться не лише про накладення санкцій, а й про їхню ефективну реалізацію — зокрема у вигляді фізичного затримання відповідних танкерів російського тіньового флоту.
Насправді вже було більше десяти випадків, коли відбувалися затримання російських танкерів — у Франції, Швеції, Німеччині. Цього дуже важко досягати, але ми радіємо тим успіхам, які є. Нам би хотілося, щоб більшість цих танкерів зупиняли, а потім не відпускали, а взагалі арештовували і конфісковували вантаж. Це наша позиція.
Фінансовий сектор — дуже цікавий напрям. Тут традиційна проблема полягає в тому, що потрібно переконувати партнерів вносити до санкційних списків ті банки, які водночас ведуть відносно нормальну господарську діяльність з окремими країнами-членами Європейського Союзу. Але цим доводиться жертвувати.
І ще одна дуже технічно складна історія — це альтернативні платежі: стейблкоїни, криптовалюти, біржі, різні комбіновані або альтернативні платіжні схеми, які треба викривати, припиняти, вносити під санкції та розслідувати через правоохоронні органи.
Ви згадували на початку про тіньовий флот. З останнього — приклад Ізраїлю, який фактично відпустив судно російського тіньового флоту, знаючи, що воно саме до нього належить. Відповідно, яка мотивація країн, які затримують або затримували такі кораблі? І як вони пояснюють те, що потім мають їх відпустити або, наприклад, не конфісковують вантаж? Які аргументи вони наводять?
Спершу — про мотивацію: чому країни мають справи з відповідними підсанкційними кораблями або приймають їх? Просто намагаюся для себе це зрозуміти, щоб із цим було легше боротися.
Я думаю, що тут дві причини. Перша — це політична складова, коли вас просить, умовно, Росія чи якийсь інший уряд, і ви не можете відмовити. Друга складова — це суто гроші. Не секрет, що підсанкційні товари, підсанкційні послуги, підсанкційні судна — сам факт того, що вони під санкціями, автоматично означає дисконт. Саме тому російська підсанкційна нафта торгується з дисконтом, а Китай та Індія, купуючи російську нафту, отримують умовні п’ять доларів за барель знижки лише тому, що є санкції. Це не пов’язано з об’єктивним ціноутворенням.
Саме тому, я припускаю, що Ізраїль пустив російський зерновоз із зерном, викраденим з окупованих територій України. Зекономили декілька шекелів саме завдяки дисконту через санкційні обмеження.
Як із цим боротися? По-перше, це політичний рівень. По-друге, це санкційна складова. Ми ведемо роботу, щоб і в Україні, і в Європейському Союзі, і у Великій Британії, Канаді та США були під санкціями всі ті судна й оператори, які на це заслуговують.
По-третє, є ще суто юридична робота, яку ведуть наша Служба безпеки та Генеральна прокуратура. У дуже багатьох випадках судна, які везуть російську нафту або українське зерно, викрадене з території України, стають фігурантами відповідних кримінальних проваджень.
Чому цього не завжди достатньо? На мій погляд, і я про це відверто кажу європейцям, вони дозволяють росіянам використовувати європейське верховенство права проти самого Європейського Союзу. Тобто ЄС звик діяти чітко за нормами, відповідно до законодавства і в його межах. І він вважає, що всі так само автоматично мають діяти. Росіяни давно навчилися цим маніпулювати. Вони беруть танкер, який незалежно від санкцій іде з російського порту до Індії на розвантаження. А якщо їм треба пройти через територіальні води, запустити якийсь дрон чи пошкодити кабель — у них усе нормально, проблем немає. Але щойно такий танкер починають затримувати, причому за нормальних підстав — за порушення екологічних норм або санкцій, — одразу починається історія про те, що це незаконно. А європейці зі свого боку традиційно мають велику повагу до закону, тому намагаються завжди діяти в межах і у спосіб.
Тому є низка проблем. Станом на зараз танкери затримують в основному через фальшивий прапор. Затримано вже понад десять танкерів із фальшивими прапорами, але сотні досі плавають. Чи можна було б затримувати більше? Можна було б. Чи можна було б інтерпретувати дію санкційних обмежень не лише на територіальні води, а й на вільні кордонні зони? Так, можна. Особливо враховуючи, що дуже часто російський прапор на кораблях виданий підсанкційним російським суб’єктом — відповідним російським реєстром.
Чи бояться це робити, чи є інша причина — не знаю. Але чомусь поки що немає загального підходу. Основна відповідь, яку ми чуємо, — у кращому випадку: "Ми готові до більш активних і рішучих дій, але нам потрібно доопрацювати національне законодавство". У гіршому випадку ми чуємо: "Ми не хочемо ескалації".
Тому так і балансуємо. Є країни, які відверто сміливіші. Думаю, ми ще побачимо нові санкційні рішення. Очікуємо новин від Великої Британії: якщо ви сказали "А", а саме оголосили, що будете затримувати підсанкційні судна, які проходять через Англійський канал, тоді чому ви не кажете "Б"? Чому ці російські танкери вже третій тиждень ходять повз? Зокрема, у супроводі російських військових кораблів.
То хто тут велика морська держава — Росія чи Британія? На мій погляд, Британія. І це просто треба доводити ділом. Зрештою, американцям присутність російського військового корабля не завадила зупинити танкер з венесуельською нафтою, затримати його, конфіскувати — і просто зробити все, що треба. І тут, до речі, теж великий респект американцям. Ті танкери, які вони останніми днями затримали, — іранські танкери в Індійському океані, — вони так і сказали: так, ми затримали його у відкритому морі. Не в територіальних водах, не в економічних водах, а просто у відкритому морі.
І їх аргумент дуже чесний: цей танкер перебуває під санкціями. Ми вважаємо, що перебування танкера у відкритому морі є лише способом обходу санкцій, тому розглядаємо це як припинення обходу санкцій. І, власне, затримуємо танкер. На мій погляд, це саме те сміливе і нормальне юридичне рішення, яке європейські країни мали б уже давно реалізовувати.
А про яку загальну кількість танкерів наразі йдеться? І чи змінюється цифра загальної кількості танкерів тіньового флоту? Наскільки вона прогресує, і як на це реагують європейські країни?
Кількість залежить від того, як рахувати тіньовий флот. Просте припущення, що танкерів тіньового флоту — близько тисячі, з них під санкціями орієнтовно 700.
Але питання в тому, щоб за санкціями наставали наслідки. І, відповідно, ми тут пропонуємо партнерам багато варіантів, якими могли б бути ці наслідки. Найкращий із них — це, звичайно, фізичне припинення пересування відповідного танкера. Або внесення до санкційного списку капітана такого танкера. Або блокування можливостей залучати ці танкери через обмеження для страховика чи оператора. Тобто є різні варіанти, які треба активно застосовувати.
Про персону: Владислав Власюк
Владислав Власюк — український адвокат, уповноважений президента України з питань санкційної політики.
Народився 25 лютого 1989 року у Вінниці. Навчався на юридичному факультеті Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, де 2012 року отримав ступінь магістра права.
У 2014 році отримав ступінь магістра в Лондонському університеті королеви Марії, спеціалізуючись на міжнародному інвестиційному арбітражі, корпоративних фінансах, міжнародних енергетичних угодах та міжнародному енергетичному арбітражі.
У 2012 році він отримав адвокатську ліцензію та став співзасновником юридичної фірми "еПраво", де був керуючим партнером.
У 2014 році увійшов до складу громадської ради Міністерства енергетики та вугільної промисловості, представляючи Асоціацію юристів України та обіймаючи посаду голови юридичної комісії. У жовтні та листопаді того ж року Власюк пройшов стажування в юридичній фірмі Clifford Chance LLP у Лондоні, спеціалізуючись на міжнародному корпоративному праві.
З 2015 по 2016 рік Власюк працював у Національній поліції, спочатку як інструктор з кримінального права для співробітників патрульної поліції, а потім як заступник начальника департаменту патрульної поліції. Наприкінці 2015 року він недовго обіймав посаду начальника штабу голови Національної поліції, а потім очолив відділ адміністративної практики департаменту патрульної поліції.
Є співзасновником низки неурядових організацій, зокрема бюро LEAD, Офісу професійної підтримки відновлення, організації "Юристи за екологію", адвокатської ініціативи StopBullying та Асоціації з розвитку штучного інтелекту.
У 2017 році він став директором управління з прав людини та доступу до правосуддя Міністерства юстиції, курируючи ініціативи з правової освіти та антирейдерської діяльності. У цей час він очолював антирейдерську комісію міністерства, відповідальну за розгляд скарг, пов’язаних із державною реєстрацією. Обіймав цю посаду до 2019 року.
У березні 2022 року Владислав Власюк приєднався до Офісу Президента України як радник глави установи, де почав керувати низкою проєктів. Крім того, він обійняв посаду першого заступника керівника Task Force UA – міжвідомчої групи, що займається виявленням та арештом активів осіб, причетних до агресії Росії проти України.
З серпня 2024 року обіймає посаду радника президента Володимира Зеленського та уповноваженого з питань санкційної політики, займаючись розробкою та реалізацією санкційної стратегії України.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Facebook
