Кремль готує новий наступ влітку, Трампу потрібне перемирʼя для виборів - Жовтенко

На тлі переговорного процесу та перспективи проведення виборів під час війни, питання встановлення термінів перемир’я в Україні залишається одним із ключових. Багато в чому ці терміни формуються з урахуванням внутрішньополітичної ситуації у США. Поки що йдеться не про остаточні дати, а про робочі сценарії, які обговорюються в рамках дипломатичних контактів. Водночас ключовим фактором залишається безпекова обстановка на фронті та готовність сторін дотримуватися домовленостей.

В інтервʼю Главреду експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва Тарас Жовтенкорозповів, наскільки реалістичні терміни завершення війни до літа, чи стане Трамп тиснути на Путіна, щоб встигнути до виборів у США та чого чекати Україні у найближчі півроку.

Заява президента Зеленського щодо можливих термінів завершення війни від США до червня – викликала активне обговорення. Водночас ми почули заяву посла США в НАТО Метью Вітакера, з якої фактично випливає, що жодних чітких дедлайнів Україні не виставляють, і що американська сторона загалом хоче завершення війни, без прив’язки до конкретних дат. З чим наразі пов’язані ці розмови про строки, які звучать уже не вперше – як з українського, так і з американського боку?

Саме зараз ця тема активно проговорюється насамперед через внутрішньополітичну ситуацію у Сполучених Штатах. Зокрема – через те, як команда Дональда Трампа готує Республіканську партію до проміжних виборів до Сенату та Конгресу, які мають відбутися в листопаді цього року. У Трампа добре розуміють, що питання України так чи інакше стане одним із центральних у цій виборчій кампанії – поряд із внутрішніми проблемами США, економікою та соціально-економічним становищем громадян.

Водночас навряд чи можна говорити про якісь справді жорсткі або зафіксовані терміни. Сам Трамп неодноразово заявляв, що не має дедлайнів, хоча раніше в публічному просторі вже з’являлися різні символічні дати – наприклад, Різдво минулого року.

Ймовірно, поточні розмови варто розглядати як побажання з боку США, аби ключові домовленості між Україною та Росією – за посередництва Вашингтона – могли бути досягнуті наприкінці весни або на початку літа. У такому разі Республіканська партія та команда Трампа змогли б улітку будувати свою передвиборчу кампанію, спираючись на цей результат як на зовнішньополітичний успіх.

З інщого боку, в США уважно читають аналітику власних розвідслужб і розуміють, що Росія готується до літньої наступальної кампанії. Уже називаються конкретні напрямки – південь і схід України, зокрема Запорізький напрямок, де росіяни можуть активізувати наступальні дії.

Очевидно, у Трампа усвідомлюють: якщо до початку літа вдалося б схилити Росію до підписання хоча б якихось домовленостей, це могло б змусити її відкласти ці плани. Водночас варто розуміти, що це не остаточна позиція. Скоріше за все, згаданий дедлайн – кінець весни або початок літа – могли бути озвучені американською стороною не у формі ультиматума, а як намір або побажання, за якого США було б зручно й вигідно фіналізувати домовленості на початок літа.

Водночас і українські, і американські коментарі доповнюються тим, що жодних формальних або фінальних дедлайнів не встановлено. Усі розуміють, що Кремль навряд чи погодиться на підписання будь-яких реальних домовленостей – тим більше з огляду на підготовку до літніх наступальних операцій. Це означає, що Росія планує продовжувати війну. Навіть у нинішньому форматі переговорів – із розмовами про припинення вогню, моніторинг та інші механізми – Москва погоджується лише настільки, наскільки це дозволяє їй і далі бити по українській енергетиці, вести наступальні дії та мінімізувати ризики нових санкцій.

Фактично, це все, чого хоче Росія хоче від цих переговорів – і зараз, і загалом. Отже, дедлайн початку літа з боку США варто розглядати передусім крізь призму внутрішньоамериканської політики. Адже з точки зору виборчої кампанії літо для Сполучених Штатів буде, м’яко кажучи, дуже "гарячим".

Чи мають Сполучені Штати реальні інструменти для того, щоб уже зараз схилити Росію до поступок? Тим більше, що російські медіа знову пишуть про можливу серйозну економічну кризу всередині РФ уже до літа.

У Дональда Трампа є повний набір як економічних, так і силових інструментів, які дозволили б досить швидко зупинити російську агресію та війну проти України. Проте проблема в іншому: в силу об’єктивних і суб’єктивних причин Трамп не просто не поспішає з такими радикальними рішеннями – він узагалі їх не розглядає.

Водночас ні сам Трамп, ні його оточення не можуть не помічати того, що відбувається з російською економікою протягом останніх чотирьох-п’яти місяців, передусім із моменту запровадження американських санкцій проти "Роснефті" та "Лукойлу". Кумулятивний ефект як американських, так і європейських санкцій став уже помітним у російській економіці, і з кожним місяцем цей ефект лише посилюється.

Додатковим ударом стала ситуація з Венесуелою на початку січня цього року, внаслідок чого РФ втратила доступ до венесуельської нафти як ключового елементу обходу санкцій. Адже один із механізмів полягав у фізичному змішуванні російської нафти з венесуельською під час перевалки у відкритому морі, що дозволяло продавати її за ринковими цінами.

Рекомендуємо:

"Дещо може статися": Трамп зробив заяву щодо мирних переговорів

Після того як Трамп після екстрадиції Мадуро заявив, що щонайменше 50 мільйонів барелів уже видобутої венесуельської нафти буде передано новою владою Венесуели Сполученим Штатам і реалізовано під американським контролем, почалося фактичне "полювання" на танкери, значна частина з яких з так званого тіньового флоту Кремля. І хоча Трамп ганяється за танкерами не тому, що це танкери Путіна, а тому, що нафта вважається американською, водночас це серйозний удар для Кремля, який не дає можливості продавати нафту за ринковими цінами і отримувати валюту.

Далі з цієї схеми фактично випала Індія. Ще наприкінці серпня минулого року, після саміту ШОС, з’явилися повідомлення про контакти Моді та Сі Цзіньпіна щодо спільної протидії західним санкціям і тиску США у сфері закупівель російських енергоносіїв. Однак після того, як Венесуела зникла з цього рівняння, ми побачили два ключові кроки: по-перше, укладення масштабної торговельної угоди між Індією та Європейським Союзом; по-друге – домовленості Моді з Трампом щодо зниження мит і поступової відмови Індії від закупівлі російської нафти, що стало ще одним серйозним ударом по російській економіці.

У підсумку складається картина, за якої в другій половині року РФ може зіткнутися з глибокими системними проблемами, з якими влада не справлятиметься, тому що економіка може втрачати керованість. Спроби Росії вибити через Трампа зняття санкцій, наприклад, з "Білоруськалія" проблем російської економіки (на тлі інших проблем) не вирішить. З цієї точки зору економічний тиск на Росію сьогодні переважає певні силові фактори. Саме ці проблеми змусили економічний блок центральною темою в переговорах. Це було помітно ще з жовтня-листопада минулого року, коли з’явилися "28 пунктів" ультиматуму РФ, які росіяни намагалися проштовхнути у Білий дім.

Тоді ж Росія пропонувала Трампу забрати 100 мільярдів заморожених активів із Euroclear і поділити їх 50/50 з росіянами, але ця ідея провалилася через дії європейців. Також була ідея з тунелем між Чукоткою та Аляскою, потім вони знову поверталися до теми рідкісноземельних металів.

Коли з’явилася ініціатива Трампа щодо "Ради миру", практично одразу пролунала заява, що Росія нібито готова заплатити Трампу мільярд доларів за членство із заблокованих російських активів у Сполучених Штатах. Щоправда, для цього ці активи спершу потрібно розблокувати.

Кремль починає розуміти, що так вони довго не витримають. Ставка на союз із Китаєм не зіграла, а Індія виявилася ситуативним партнером без геополітичних амбіцій – для Моді, на відміну від Сі, завжди першочерговою була економіка, а не глобальні ігри.

Якщо аналізувати цю картину ширше, то ми бачимо, що для російської економіки ситуація погіршується, причому швидкість цього погіршення постійно зростає. Насправді, чим далі, тим Трампу буде легше обвалити російську економіку.

Єдине питання – для цього в Овальному кабінеті має бути ухвалене відповідне політичне рішення. І тоді американці, маючи вплив на ключові больові точки російської економіки, можуть, у разі постановки такої мети, домогтися згоди Росії до літа – на умовах Сполучених Штатів, України та Європи. Ба більше, це можна зробити навіть не до літа, а десь наприкінці весни.

Як у цю логіку вкладається заява президента Зеленського про 12 трильйонів доларів у межах можливої угоди щодо відновлення економічного співробітництва між Сполученими Штатами та Росією? Наскільки це взагалі вигідно США, і чи справді Дональд Трамп може "закрити очі" на будь-які терміни, зважаючи на перспективу підписання такої угоди з Путіним?

Насправді це чергова спроба росіян "купити Трампа". Це історія з тієї ж серії, що й "100 мільярдів навпіл" та "1 мільярд членського внеску за "Раду миру". Ці 12 трильйонів – не реальні гроші, а умовна цифра, порахована з гіпотетичних майбутніх спільних проєктів: видобуток рідкісноземельних металів, розробка арктичного шельфу тощо.

Але Трамп не повівся на це раніше – і, очевидно, не поведеться й зараз. Причина доволі проста. Так, Трампу подобаються великі цифри, він із задоволенням їх повторює і може навіть публічно підігравати цим ідеям. Але водночас він надзвичайно прагматичний у своїй жадібності.

Він чудово розуміє, якщо говорити, наприклад, про видобуток корисних копалин на арктичному шельфі, то так, теоретично там можуть бути десятки або навіть сотні трильйонів доларів. Але перед тим, як почати заробляти, потрібно:

• вкласти колосальні кошти в геологічну розвідку;
• побудувати інфраструктуру видобутку;
• налагодити складну логістику;
• і лише потім – роками відбивати вкладені інвестиції.

У кращому випадку реальні прибутки з’являться років через десять. А Трамп хоче монетизувати своє перебування в Білому домі вже зараз. У нього залишилося три роки, і саме тому на початку осені Трамп із набагато більшим ентузіазмом сприйняв ідею Марка Рютте щодо механізму PURL, за якого НАТО закуповує американську зброю і передає її Україні. Очевидно, Рютте прямо пояснив Трампу позицію європейської частини Альянсу: за пів року переговорів із Путіним він отримав лише фантастичні цифри й нуль реального прибутку, тоді як Європа пропонує гарантований прибуток для американського ВПК – щонайменше 1,5 мільярда доларів щомісяця за рахунок стабільних закупівель зброю, причому за ціною, яку визначатимуть самі США.

Більше того, Трамп навіть не знизив ціну – він додав ще близько 10%, і механізм запрацював. Після цього Трамп почав публічно говорити, що йому подобається НАТО і що європейці – хороші союзники, тому що вони почали приносити йому гроші.

І це ключовий момент. Трамп уже зрозумів, з ким він може заробляти, і з ким – ні. Він бачить, що Росії просто нічого запропонувати. І саме тому, до речі, минулої осені росіяни так активно чіплялися за тему заморожених російських активів. Тому що це, по суті, єдиний ресурс, який теоретично може перебувати в їхніх руках і який вони можуть запропонувати Трампу. Надходження валюти до РФ мінімальні. Золото вони значною мірою передають Китаю, розраховуючись за економічну, фінансову й промислову підтримку. Тобто запропонувати Трампу щось інше, окрім теми заморожених активів, Росія насправді не може.

Саме тому ми бачимо цю кризу жанру: вони знову "вискакують" із цифрою у 12 трильйонів доларів та розмовами про якісь спільні проєкти. Але Трамп чудово усвідомлює, що ці 12 трильйонів йому точно не світять, з огляду на те, що російська економіка вже за кілька місяців може піти в рознос. І тоді постане питання не про трильйони, а про те, чи зможе Росія взагалі знайти хоча б кілька сотень мільярдів.

Російська сторона до певної міри себе страхує. Це добре видно з останнього інтерв’ю Сергія Лаврова, яке активно поширює російська пропаганда. У ньому Лавров відкрито критикує Трампа і Сполучені Штати: мовляв, після зустрічі в Анкориджі Росія нібито очікувала відновлення економічного співробітництва, спільних заробітків, але Трамп "передумав", а США, мовляв, не захотіли рухатися в цьому напрямку. Формально це подається так, ніби й сама Росія не надто зацікавлена, але насправді у РФ просто немає грошей, щоб реалізовувати такі проєкти.

Розрахунок Кремля дуже простий: не маючи власних грошей і технологій, затягнути американців у спільні проєкти, щоб ті провели геологічну розвідку, поставили видобувне обладнання, вибудували логістику – а вже потім "разом заробляти". Але питання в тому, чи Трамп це розуміє.

Адже на початку 1990-х років Росія вже обманула Сполучені Штати, коли запросила американські нафто- й газовидобувні компанії – Exxon, Chevron та інші – до спільної розробки родовищ. Вони встановили бурові вишки, побудували інфраструктуру, передали технології. А вже на початку 2000-х, після приходу Путіна до влади, він відкрито оголосив Захід "ворогом" і фактично виштовхнув американські компанії з Росії, залишивши собі і техніку, і технології. Зараз Путін намагається повторити ту саму схему – цього разу вже з Трампом.

Можливо, Трамп не копає цю історію надто глибоко самостійно, але якщо він проконсультується з керівництвом американських енергетичних корпорацій, йому пояснять, що їх уже один раз обдурили. І те, що сьогодні пропонує Кремль, виглядає як спроба повторити той самий сценарій.

Саме тому виникає велике питання, чи може Трамп – як бізнесмен-прагматик – сприймати всі ці фантастичні обіцянки росіян за чисту монету. І це, своєю чергою, робить Путіна залежним від згоди Трампа йти на певні кроки. Трамп, швидше за все, гратиме у свою гру до кінця: максимально використовуватиме ситуацію, поки вважає, що може впливати на Путіна.

Але коли Трамп зробить для себе висновок, що його вплив у нинішньому форматі вичерпаний, він перейде до наступного кроку. А за всіма ключовими параметрами видно, що російська економіка не просто не посилюється – вона слабшає. І це, найімовірніше, лише підштовхне Трампа до спроб витиснути з Росії максимум з можливого.

Наскільки Трамп прив’язаний до внутрішньої політики і, відповідно, обмежений у термінах?

Зараз для нього водороздільна точка – проміжні вибори у листопаді цього року. Йому важливо їх пройти, і навіть не обов’язково виграти, а щоб Республіканська партія хоча б не втратила позиції в Сенаті та Конгресі.

Якщо це вдасться, Трамп, у принципі, може продовжувати цю гру з Путіним – "хто кого". Тоді процес справді може затягнутися, бо у нього вже не буде критичної потреби поспішати. Зараз Трамп розуміє: поки він зберігає контроль над обома палатами, у нього значно більше можливостей і повноважень, ніж він може мати після листопада, у разі невдалих для республіканців виборів.

Саме це, з одного боку, його підганяє, а з іншого – змушує хапатися за велику кількість напрямів одночасно. Він намагається хоча б розпочати якомога більше процесів – навіть якщо не доведе їх до кінця. Іран, "мирні переговори" щодо України, Гренландія, Куба, Мексика – не так важливо. Він буквально кидається з регіону в регіон, активно оперуючи географічними назвами.

З точки зору його команди, це – потенційні аргументи для проміжних виборів. Стратегія може виглядати так: Трамп виходить і каже – "Подивіться, який я дієвий президент. Я стільки всього розпочав. Якщо республіканці програють, усе це буде кинуто на півдорозі – і від цього стане лише гірше".

Рекомендуємо:

Трамп хоче до квітня укласти угоду між Україною та Росією - Кулик

Цю ж логіку Трамп уже використовує для захисту своєї тарифної політики. Зараз існує ризик, що Верховний суд може визнати його рішення про запровадження тарифів неконституційним – і це стосується початку тарифних воєн, які ми бачили на початку минулого літа. Міністр фінансів Бессент та його оточення вже б’ють на сполох: якщо суд ухвалить таке рішення, США можуть опинитися в ситуації, коли будуть винні партнерам купу грошей– через компенсації, штрафи та інші зобов’язання.

Тому для Трампа не є критичним висування жорстких часових ультиматумів уже зараз. Він розуміє, що навіть якщо процеси затягнуться, це все одно можна перетворити на аргумент для виборця. У будь-якому разі Трамп намагатиметься використати обставини літа й осені 2026 року у власних інтересах: або продемонструвати конкретний результат, або подати сам процес як доказ своєї ефективності й необхідності подальшої підтримки.

Як тоді варто трактувати повідомлення Reuters, що представники Сполучених Штатів обговорювали з українською переговорною групою можливість проведення виборів і референдуму вже у травні. Наскільки це взагалі реально за нинішніх умов?

Я схиляюся до того, що це був лише один з елементів загального обговорення. Якщо ми розуміємо переговорну стратегію Трампа та його команди, то бачимо, що вони намагаються максимально широко охопити ситуацію. І, скоріше за все, обговорювався гіпотетичний сценарій: якщо до початку літа вдається вийти на якесь спільне рішення або хоча б на домовленість щодо припинення вогню – чи була б українська влада готова в такому разі говорити про референдум і вибори?

Рекомендуємо:

Хто фінансуватиме післявоєнні вибори в Україні - Корнієнко відповів

Цю заяву важливо розглядати комплексно. Ми пам’ятаємо, що наприкінці минулого і на початку цього року – був активний період, коли, зокрема з подачі Трампа, Україні закидали відсутність виборів, апелюючи до "демократичних стандартів". І з українського боку, насамперед з розрахунку на американську аудиторію, було доволі аргументовано пояснено, що крім безпекових умов існують обов’язкові правові та організаційні умови, без яких про вибори чи референдум говорити неможливо.

Перший блок – правовий. Він пов’язаний із режимом воєнного стану: чи буде він скасований, чи призупинений на період виборів, у якому форматі це може відбутися. Усе це напряму залежить від безпекової ситуації та параметрів можливих домовленостей про припинення вогню.

Другий блок – організаційно-технічний. Потрібно відновити повноцінну роботу реєстру виборців, вирішити питання участі тимчасово переміщених осіб, продумати механізми голосування для громадян України за кордоном тощо.

Українська сторона досить чітко пояснювала американським партнерам: від моменту оголошення припинення вогню і завершення дії воєнного стану потрібно до шести місяців, аби якісно й легітимно організувати виборчий процес. І, скоріше за все, американці нас почули. Але з урахуванням їхніх внутрішніх дедлайнів ібажання якнайшвидше продемонструвати результат власному виборцю цілком логічно, що вони могли перепитати: "А якщо не шість місяців, а чотири?". Саме в такому контексті, на мою думку, й могли звучати ці питання.

Якщо ми і чуємо про якісь дедлайни, вибори чи референдуми на етапі переговорів, ми не повинні автоматично надавати цьому статус фінального рішення, допоки це не зафіксовано в офіційно оголошених домовленостях, це не результат – це елемент переговорного процесу.

Що може чекати Україну до травня?

Я думаю, що нам точно не варто вдягати рожеві окуляри. Загалом, я б сказав, що нам варто очікувати приблизно такої ж напруженої ситуації, яку ми маємо зараз. Навряд чи варто розраховувати на якесь суттєве полегшення на фронті або на зменшення інтенсивності російських обстрілів.

Бо переговори Росії потрібні насамперед для того, щоб продовжувати війну, не наражаючись на додаткові економічні санкції. В ідеалі – ще й зменшити негативний ефект від уже запроваджених обмежень. До речі, і Пєсков, і Ушаков, і всі інші прямо заявляють: мовляв, переговори – переговорами, але доки Київ не капітулює і не буде ухвалене політичне рішення, яке влаштовує Росію, Москва продовжуватиме досягати "целей "СВО военным путем".

У цій ситуації нам потрібно максимально мобілізуватися разом із європейськими партнерами й чітко доносити до Трампа просту думку: Росія знову тягне час. Що усі ці російські "пропозиції" – це, по суті, повітря, порожнє місце.

Насправді ж у Трампа зараз є всі важелі впливу, щоб отримати той результат, якого він хоче, причому з мінімальними зусиллями. Якщо він не хоче застосовувати силові методи, достатньо економічного тиску. І тут принципово важливо, щоб Європа продемонструвала готовність діяти синхронно. А судячи з оголошення 20-го пакету санкцій, Європа готова "підіграти" й серйозно включитися в економічний тиск на Росію.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред