Де зараз золото Полуботка і чому його не віддали українцям: історія отримала продовження

Про що йдеться у матеріалі:

• Що таке золото Полуботка
• Де заховане золото Полуботка
• Чи знайдено золото Полуботка в наші дні

Легенда про золото наказного гетьмана Павла Полуботка вже понад століття залишається однією з найвідоміших історій в українській історії. За найпопулярнішою версією, перед арештом він нібито вивіз до Англії величезний запас золота, який заповів незалежній Україні. Згодом з'явилися розрахунки, що із накопиченими за три століття відсотками кожному українцю могло б дістатися близько 38 кілограмів дорогоцінного металу.

Главред з'ясував, чи існувало золото Полуботка і де його шукали.

• Скільки золота Полуботка нібито належить кожному українцю
• Чи існував насправді скарб Полуботка
• Хто оживив легенду про скарб Полуботка
• Що знайшли у Вест-Енді в Лондоні і чому монети не повернули Україні - де банк у якому лежить золото Полуботка
• Як у Стародубі зібралися 350 нащадків Павла Полуботка
• За що Петро I викликав Павла Полуботка до Петербурга
• Що знайшли під час обшуку маєтку Полуботка
• Де козацька старшина насправді зберігала гроші і зброю
• Які гроші були в Гетьманщині
• Чи могла козацька старшина тримати депозити в закордонних банках
• Чому Лондон був для козацької верхівки найменш імовірним напрямком
• Коли з'явилася легенда про золото і як Полуботок проклинав Петра I
• Що відомо про батька Полуботка і справу ченця Соломона
• Чому саме Банк Англії міг виглядати надійним сховком для гетьмана
• Які є докази існування скарбу Полуботка
• Скільки золота було у скарбі Полуботка
• Що відомо про спадкоємців Полуботка
• Як золото Полуботка стало на руку аферистам
• Чи зверталась Україна після здобуття незалежності до Англії з приводу золота Полуботка

Скільки золота Полуботка нібито належить кожному українцю

Уся конструкція легенди тримається на кількох цифрах, які переказують уже понад століття без жодного документального підтвердження. Арифметику цієї історії розібрав історик, глава Українського інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров у відео на YouTube. Він одразу застерігає, що головна інтрига цього сюжету лежить не у фінансовій площині.

"Отже, друзі, 1723 рік, начебто в цей рік Павло Полуботок відправляє дві діжки золота до одного з англійських банків. Або це, кажуть, Банк Англії, або ж це Остіндійський британський банк. І начебто ці дві діжки золота нараховували, за різними даними, близько 200 тисяч золотих монет", - розповів історик Олександр Алфьоров.

Рекомендуємо:

Ні "глазуньї", ні "всмятку" в українській мові немає: як правильно називати страви

Наступний крок легенди - банківська ставка, яку в різних версіях називають то 2,5%, то 7,5% річних. Саме з цього множення й народилася та цифра, яку у 1990-х озвучували з парламентської трибуни в Києві.

"Накопичилась сума, яка дорівнює на сьогоднішній день кожному українцеві, якщо взяти і порахувати всіх разом, близько 38-40 кілограмів золота на кожного з нас з цього скарбу. Бо Полуботок, за легендою, заповів цей скарб незалежній Україні", - зазначив Олександр Алфьоров.

Дивіться відео про те, як Полуботок вивіз золото до Англії:

Чи існував насправді скарб Полуботка

Перевірка цих цифр починається з простого питання про реальні статки козацької верхівки. Керівник Інституту національної пам'яті Олександр Алфьоров нагадує, що економіка Гетьманщини трималася на промислах, гутах, млинах і винокурнях, а не на золотій монеті. Готівки такого обсягу, за його словами, не мав фактично ніхто на Лівобережжі.

"Насправді, у гетьмана Полуботка не було такої суми, щоб десь зберегти 200 тисяч червонців. Навіть не йдеться мови про 100 чи 50 тисяч червонців, наша старшина не була такою багатою. Але в золотій монеті таких грошей у жодної людини в Гетьманщині, можливо, в кращі часи у Івана Мазепи були", - наголосив історик.

Друга перешкода - дозвільна система тодішньої імперії, яка щільно контролювала будь-який рух людей і цінностей через кордон. Історик звертає увагу на суто логістичний бік справи, про який прихильники легенди зазвичай не згадують.

"І разом із тим ми знаємо, що виїхати за межі Московського царства, а тоді вже на 1721 рік ця Московія назвала себе Російською імперією, неможливо було, тому що треба було паспорти, треба було, власне, з цим золотом переїжджати. Це було неможливо, суто фізично навіть", - підсумував Олександр Алфьоров.

Хто оживив легенду про скарб Полуботка

Якщо депозиту не існувало, то ключове питання зміщується до автора публікації, з якої все почалося. Олександр Алфьоров пропонує подивитися на постать музикознавця, педагога й фольклориста Олександра Рубця (1837–1913), нащадка Полуботків по жіночій лінії. Той віддав на зберігання до петербурзької публічної бібліотеки близько 6 тисяч записів українських пісень та легенд, а осліпнувши після 1895 року, переїхав до Стародуба, де відкрив музичну школу, школу малювання, кінотеатр і народний хор та розбив парк, який за життя мецената називали парком Рубця.

"Тож Олександр Рубець, українізуючи Стародуб, уявіть собі, знайшов привід, щоб зібрати понад 300 представників різних родів у Російській імперії. Для того, щоб нагадати міф про Павла Полуботка, про його скарби, цим зацікавити людей і, зрештою, створити ніщо інше, як просто відновити культ Павла Полуботка, гетьмана України, якого знищив цар Петро I", - пояснив Олександр Алфьоров.

Ефект від цієї кампанії, за оцінкою історика, вийшов далеко за межі однієї повітової газети. Уже в 1917 році один із перших добровольчих полків української армії носив ім'я наказного гетьмана.

"Рубець започаткував, відновив міф про скарби, щоб зацікавити, а разом із тим, щоб відновити ім'я Полуботка як гетьмана, який боровся проти Петра I і який загинув, власне, в казематах Санкт-Петербурзького режиму", - сказав історик, додавши, що без золота більшість українців про Полуботка, ймовірно, і не знала б.

Що знайшли у Вест-Енді в Лондоні і чому монети не повернули Україні - де банк у якому лежить золото Полуботка

Попри висновки академічних дослідників, публічний обіг легенди не спиняється - щокілька років у медіа виринає нова "сенсація". Одну з таких історій розібрала журналістка, редакторка й ведуча Юлія Галушка в ефірі проєкту "Параграф" на YouTube. Вона починає з повідомлення, яке кілька років тому обійшло українські ресурси, і показує, як швидко воно переходить у площину фантастики.

"Чотири діжки із золотими монетами гетьмана Павла Полуботка знайшли на місці колишнього банківського сховища у Вест-Енді, престижному районі Лондона. Сенсація кількарічної давнини. А далі ще фантастичніше. Нібито золотим у монет був тільки верхній шар, а основна маса - з родію, добутого у Карпатських горах", - розповіла Юлія Галушка.

Деталі самого "вкладу" в різних переказах теж не збігаються: спершу йдеться про одне барильце, потім - про десяток діжок із майном, серед них чотири з мадагаскарського дуба. Ведуча наводить параметри, які фігурують у найпоширенішій версії, разом із умовами виплати.

"У кожній 101 тисяча монет, викарбуваних Бердичівським монетним двором. Загальна вага понад 12 з половиною тонни. В грошовому еквіваленті це понад мільярд доларів. Виплата тільки прямому нащадку і тільки після незалежності України", - зазначила журналістка.

Як у Стародубі зібралися 350 нащадків Павла Полуботка

Умова про "прямого нащадка" перетворила легенду на масовий генеалогічний рух ще за часів Російської імперії. Про масштаб того зібрання розповів доктор історичних наук, професор Віктор Горобець, який вважає, що родинні перекази у Полуботків справді існували. Дата з'їзду в різних джерелах різниться: частина дослідників називає 1909 рік, інші - січень 1908-го.

"У Стародубі, на той час це частина ще України, колишній центр Стародубського полку. І ось там в 1909 році збирається цілий з'їзд нащадків Полуботка, які обговорюють саме питання повернення цього скарбу Полуботка. Тобто очевидно, що якісь серйозні, принаймні на рівні родових таких переказів були відомості", - розповів професор Віктор Горобець.

Юлія Галушка додає, що на зустріч приїхало 350 осіб з Петербурга, Москви, Києва, Харкова, Полтави, Хабаровська, Чити, Уфи, Одеси, Херсона, Саратова, Кронштадта і навіть Галичини, а газета "Київська мисль" описувала цю "суміш племен, говірок і станів". Делегати відрядили до Лондона адвоката Миколу Кулябка-Корецького, і той повернувся без результату: Остіндійську компанію було ліквідовано, а сукупний депозитарій Банку Англії виявився меншим за нібито гетьманський вклад.

Дивіться відео про те, як козацька старшина ховала свої скарби:

За що Петро I викликав Павла Полуботка до Петербурга

Обставини арешту наказного гетьмана - це та частина історії, яку документи підтверджують повністю. Професор Віктор Горобець нагадує, що навесні 1723 року Полуботок потрапив у немилість не через фінанси, а через політику: він домагався гетьманських виборів і обмеження повноважень Малоросійської колегії. Козацька старшина подала цареві Коломацькі чолобитні з вимогою відновити державні права Гетьманщини.

"Петро I викликає Павла Полуботка в Петербург, як було написано в наказі, "к ответу". К ответу за що? Власне, за його політичну діяльність. Оскільки він як наказний гетьман і добивався проведення гетьманських виборів. А Петро I на той час утвердився в думці, що гетьманських виборів не має бути і взагалі гетьманського сану не має бути, бо не має бути української автономії", - розповів професор Віктор Горобець.

Що знайшли під час обшуку маєтку Полуботка

Саме зі слідства у справі про держзраду й виростає найправдоподібніша версія походження легенди. Віктор Горобець описує масштаб володінь чернігівського полковника, який до 1722 року мав дві тисячі селянських дворів, бібліотеку, колекції картин, ікон та зброї. Розслідування очолив бригадир Олександр Румянцев, і саме тоді складали опис особистого майна.

"При проведенні цього слідства, при обшуках у дворах Павла Полуботка, а Полуботок був дуже заможною людиною. В нього в Чернігові було декілька будинків, деякий був в центрі міста, був за містом. В багатьох полкових центрах України були двори із особливими самосадибами Павла Полуботка", - розповів професор Віктор Горобець.

Проте кількість готівкового металу в описах не відповідала масштабу цієї "імперії" - і ця невідповідність стала живильним ґрунтом для чуток. Історик підкреслює, що звідси й з'явилося припущення про приховану частину коштів.

"Але ніде не було знайдено, скажімо, в тій кількості золотих грошей, золотих дукатів, які могли б бути адекватними тому багатству, яке, власне, мав Павло Полуботок. І тому виникла відразу ідея про те, що частину цих коштів він заховав", - зазначив Віктор Горобець.

Де козацька старшина насправді зберігала гроші і зброю

Питання про "діжки під дубом" має і суто побутовий вимір, який рідко потрапляє в легенди. Кандидат історичних наук, доцент Володимир Пилипенко звертає увагу на описи майна старшини, де фігурують не тільки монети, а й тканини, булави та колекційна зброя. Він також вказує на єдину збережену будівлю такого типу - скарбницю Галаганів у Прилуках, невеликий однокамерний будинок приблизно шість на три метри з цокольним підвалом, відреставрований уже за незалежності.

"Гроші були, і гроші накопичувалися, і гроші потім вилучалися. І в описах майна згадуються і діжки зі срібними монетами, і там скрині з дорогоцінним сукном, скрині з булавами, багато зброї. Зброя арабська, зброя турецька, зброя французька", - розповів історик Володимир Пилипенко.

Далі він пояснює, чому пошуки в полях і лісах не мають сенсу навіть теоретично. За словами дослідника, професійні історики не пригадують випадків знайдених старшинських скарбів такого типу.

"Це все наочне свідчення багатства. Оце було, оце може бути теж скарбом, але його ніхто не ховав під дерево. Ховали в кам'яницях, в скарбницях", - наголосив Володимир Пилипенко.

Які гроші були в Гетьманщині

Ще один аргумент проти "діжок" лежить у площині нумізматики та швидкості грошового обігу тієї доби. Віктор Горобець нагадує, що на території Гетьманщини одночасно ходили золоті дукати й срібні талери різних європейських дворів, а монети при зміні влади перекарбовували або переплавляли. Реформа Петра I, яка тривала близько 30 років, звела все до єдиного зразка.

"Коли клади знаходять на території Гетьманщини вже в 20-30 роки, то там ми бачимо, що доля західноєвропейських монет набагато менша, аніж та доля, яка була ось до 717-718 року. Імперська влада все більше направляє на тому, щоб ходили лише російські монети. А де діваються ті талери, які були неросійські? То вони переплавляються в російські рублі і спокійно ходять далі", - розповів професор Віктор Горобець.

Чи могла козацька старшина тримати депозити в закордонних банках

Відсутність готівкових скарбів удома автоматично не закриває версію про закордонний рахунок. Володимир Пилипенко визнає, що фінансова інфраструктура Гетьманщини була нерозвиненою, але зовнішні комерційні зв'язки старшини - цілком реальними. Козацькі роди укладали контракти на продаж худоби, зокрема в польських портових містах.

"В Україні не існувало банківської системи на той час. Але це не означає, що вони не могли мати контактів з банківськими установами поза Україною. Якщо козацька старшина мала в 18 столітті контракти на продаж худоби в Гданську, що їм заважало там же в Гданську залишити якісь гроші в банку?", - сказав доцент Володимир Пилипенко.

Чому Лондон був для козацької верхівки найменш імовірним напрямком

Географія цих контактів, однак, працює проти саме англійської версії легенди. Віктор Горобець описує звичні маршрути української верхівки XVIII століття, де острівна держава посідала останнє місце за частотою відвідин. Пріоритетними для козацтва були терени Речі Посполитої та роздроблені німецькі князівства.

"Британія була не надто близькою для козацтва. Для українців були більш близькими, зрозуміло, терени Речі Посполитої, більш близькими були німецькі землі в різних їх варіаціях, бо тоді Німеччина була роздроблена на безліч князівств. Козацтва до Британії доїжджали не так часто", - розповів професор Віктор Горобець.

Коли з'явилася легенда про золото і як Полуботок проклинав Петра I

Датування самої легенди - окремий і дуже показовий сюжет. Володимир Пилипенко відносить її народження до середини XIX століття, коли український рух переходив від збирання фольклору до формування політичної ідеології. Головним джерелом він називає "Історію русів" з її апокрифічним епізодом у Петропавлівській фортеці.

"Легенда про золото Полуботка з'являється в середині XIX століття, це період українського націєтворення. У величезній популярності набирає "Історія русів", а в "Історії русів" є апокрифічна історія про те, як Павло Полуботок, перебуваючи в казематах Петропавлівської фортеці, прокляв Петра I і сказав, що коли я помру, то і ти помреш. І воно якраз так склалося, що помер Полуботок, а через місяць чи півтора помер Петро I", - розповів Володимир Пилипенко.

Що відомо про батька Полуботка і справу ченця Соломона

Родинна історія наказного гетьмана пояснює, звідки взялися і статки, і вміння вести політичну гру. Засновник проєкту "Реальна історія" та продюсер 1+1 media Акім Галімов у відео на YouTube розповів про Леонтія Полуботка, який пройшов шлях від полкового писаря до генерального бунчужного - особистого радника гетьмана й хранителя бунчука. Кар'єра батька складалася при трьох гетьманах - Брюховецькому, Многогрішному та Самойловичу, а Павла Леонтій одружив із племінницею Івана Самойловича.

Родину зачепив міжнародний шпигунський скандал 1689 року, коли колишній чигиринський козак Семен Гроцький, у чернецтві Соломон, спробував через єпископа Шумлянського вийти на короля Речі Посполитої Яна Собеського з фальшивою гетьманською печаткою. На допитах у Москві він визнав, що діяв від імені Михайла Самойловича, а Мазепа скористався справою, щоб прибрати нелояльну старшину - і Леонтій Полуботок опинився за ґратами. Згодом гетьман змінив рішення: маєтності повернув, а Павла призначив чернігівським полковником.

Після смерті батька у 1695 році полковник методично вкладав доходи від рангових маєтків у власні землі, млини, корчми та кузні. Головна резиденція родини - двоповерхова кам'яниця в центрі Чернігова, а постійним місцем проживання була садиба за річкою Стрижень, де приймали навіть Мазепу і де серед годинників, килимів та зброї висіло понад 20 картин.

Чому саме Банк Англії міг виглядати надійним сховком для гетьмана

Версію з англійським депозитом Акім Галімов пропонує перевірити через логіку самої фінансової установи, а не через легенди. Він нагадує, що Банк Англії, заснований 1694 року як акціонерна організація для фінансування державних військових витрат, найстаріший центральний банк світу, який англійці жартома називають "Стареньою леді Треднідл-стріт". На тлі того, що царські слідчі перетрушували маєтки по всій Гетьманщині, лондонський рахунок теоретично був би розумним рішенням.

Водночас продюсер окремо розвіює популярну історію про князя Олександра Меншикова, який нібито надсилав запит до англійського банку в пошуках козацького золота. Документальних слідів цього листування дослідники не знайшли.

"Проте реальних історичних доказів того, що Меншиков шукав золото Полуботка, в англійському банку немає. І звідки взялась ця легенда, сьогодні нам невідомо", - сказав Акім Галімов.

Які є докази існування скарбу Полуботка

Дослідження, яке запустило Стародубський з'їзд, спиралося лише на одне свідчення. Акім Галімов описує його джерело: професор Олександр Рубець нібито відшукав в архіві задокументовану оповідь англійського шкіпера, а свої висновки опублікував 1907 року в петербурзькому журналі "Новий час". Уся доказова база зводилася до кількох рядків про пасажирів і вантаж.

"За словами Рубця, шкіпер перевозив з Архангельська до Лондона трьох українців, один з яких - гетьманський син, і з собою троє козаків нібито притягли на борт велику діжку. Уже після прибуття до Лондона мандрівники запитали у шкіпера дорогу до англійського банку. Ну, ось такі докази", - зазначив Акім Галімов.

Делегати обрали комісію з 25 осіб, яка найняла фахівців і відправила їх до Лондона. Розмова з банкірами закінчилася швидко: ті вимагали конкретний папір про внесення суми.

"А такого документу в нащадків Полуботка не було", - констатував журналіст.

Скільки золота було у скарбі Полуботка

Окрему увагу у своєму дослідженні засновник проєкту "Реальна історія" та продюсер 1+1 media Акім Галімов приділив ще одній популярній легенді, яка останніми роками активно поширюється в інтернеті. Вона стверджує, що у 1922 році до радянського дипломатичного представництва у Відні нібито звернувся прямий нащадок Павла Полуботка з копією документа, який підтверджував існування знаменитого депозиту в англійському банку. Журналіст вирішив перевірити походження цієї історії та з'ясувати, чи має вона бодай якесь документальне підґрунтя.

"Є ще одна легенда про золото Полуботка, яка гуляє інтернетом. Нібито у 1964 році в одній із швейцарських газет вийшла стаття за авторством такого хлопця на ім'я Гриць Полтавець. Ми не змогли перевірити, чи це реальне ім'я і реальна людина. Але подивилися в метричних книгах і знайшли чоловіка з таким ім'ям, який народився у 1932 році в селі Підсінне біля Переяслава. Стверджувати, що це саме він, ми не будемо", - зазначив Галімов.

За словами журналіста, у згаданій статті описувалася історія, яка нібито сталася після встановлення радянської влади в Україні. Автор стверджував, що тоді Українська СРР ще мала власні дипломатичні представництва за кордоном, а у Відні таку установу очолював Юрій Коцюбинський - син письменника Михайла Коцюбинського. Саме туди, якщо вірити публікації, звернувся чоловік, який називав себе прямим нащадком Павла Полуботка. Він нібито продемонстрував фотокопію документа про вклад наказного гетьмана в англійський банк і заявив, що претендує лише на один відсоток від майбутньої виплати, тоді як решту коштів готовий передати до бюджету радянської України.

"Я в цьому місці прошу звернути увагу, як багато в цьому абзаці слова "нібито". Це вже показник. Але у своїй статті Полтавець переконував, що радянські спецслужби у 1922 році загорілися ідеєю відшукати скарби Полуботка", - наголосив Галімов.

Далі, за словами журналіста, автор публікації переходив до ще масштабніших тверджень. У статті йшлося, що вже у 1922 році депозит Полуботка нібито зріс до одного трильйона фунтів стерлінгів завдяки відсоткам, а британська влада неодноразово відмовляла радянській стороні у відповідь на її запити. Саме ця цифра стала однією з найвідоміших у всій історії легенди й згодом багаторазово цитувалася без будь-якої перевірки.

"Але найцікавіше - це суми. У статті цього Полтавця йдеться про трильйон фунтів стерлінгів. Якщо припустити, що написане у статті правда і що взагалі була така стаття, то звідки взялася ця сума?" - зазначив Галімов.

Щоб перевірити правдоподібність таких тверджень, команда проєкту спробувала самостійно відтворити можливі фінансові розрахунки. За легендою, у двох діжках перебували 200 тисяч золотих червінців. Галімов звертає увагу, що найімовірніше йшлося про золоті червінці Петра І, які почали карбувати після грошової реформи. Проте тут виникає суттєва суперечність: за життя російського царя було викарбувано лише близько 35 тисяч таких монет, тому походження цифри у 200 тисяч викликає серйозні сумніви.

Журналіст припускає, що якщо навіть відмовитися від версії із царськими червінцями й припустити, що основну частину скарбу становили європейські золоті дукати, то загальна вага дорогоцінного металу могла сягати приблизно 700 кілограмів. За сучасними оцінками, така кількість золота коштувала б близько 75 мільйонів доларів. Однак саме по собі це ще не пояснює появу фантастичних сум, які згодом почали фігурувати у легенді.

"Згідно зі статтею Полтавця, гроші Полуботка було покладено на депозит майже під 2,5% річних. Якщо гіпотетично покласти на депозит 75 мільйонів у 1724 році, то станом на 2025-й сума на рахунку складатиме значно більше трильйона доларів. Але такий перебіг подій виглядає малореалістичним", - пояснив Галімов.

Дивіться відео про те, які відсотки набігли на золото Полуботка:

Водночас журналіст навів приклад, який демонструє, що надзвичайно довгострокові фінансові зобов'язання все ж можуть існувати. Він розповів про водну облігацію 1648 року, яка зберігається в бібліотеці Єльського університету. За цим цінним папером і сьогодні продовжують виплачувати відсотки, хоча минуло вже понад три з половиною століття. Втім, Галімов підкреслює, що цей приклад лише свідчить про можливість існування довгострокових фінансових інструментів, але жодним чином не підтверджує історію про депозит Полуботка.

"Друзі, всім нам хочеться вірити в дива. Але про те, куди дівся загадковий нащадок і документ, який він нібито приніс у 1922 році до представництва СРСР у Відні, історія замовчує. Жодних доказів існування цього загадкового нащадка немає. І все, що розповідав Гриць Полтавець у своїй статті, знову-таки, якщо ця стаття дійсно була, нічим не підтверджено", - підсумував Галімов.

Що відомо про спадкоємців Полуботка

Свіжі "підтвердження" легенди тримаються приблизно на тому ж рівні перевірки, що й швейцарська стаття. Юлія Галушка згадує історію 2020 року, коли під час пандемії коронавірусу мешканець Нової Зеландії здав аналіз, що нібито вказав на його пряме походження від наказного гетьмана. Джерелом новини називали британську агенцію з промовистою назвою ОБС.

"Однак ані агенції, ані слідів Джона Ніхтона, бо саме так українською перекладається його прізвище Ноубоді, ми не виявили", - зазначила журналістка Юлія Галушка.

Ведуча звертає увагу і на інше пояснення, яким супроводжували "лондонську знахідку" останніх років. Щоб не ділитися з Києвом, за цією версією, королівству знадобився вихід із Європейського Союзу.

"Натомість ми, напевно, знаємо, що у Полоботка було п'ятеро дітей, котрі успадкували його землі і продовжили рід. Три дочки і два сини – Яків і Андрій. Після смерті батька сини продовжили службу у козацькому війську, отримавши один з найвищих військових грандів Гетьманщини – бунчуковий товариш", - додав Акім Галімов.

Як золото Полуботка стало на руку аферистам

Найжорсткішу оцінку легенді дав ще на початку XX століття той, кого сучасники називали козацьким батьком. Акім Галімов наводить позицію Дмитра Яворницького - автора численних монографій, дослідника дніпровських порогів і збирача переказів, які він видав у праці "Запорожжя в залишках старовини і переказах народу". Академік бачив за цією історією звичайну фінансову аферу.

"Про мільйони наказного гетьмана Полуботка скажу, що це повна нісенітниця, якою можна тішити лише надто довірливих людей", - писав Дмитро Яворницький.

Схема, за його спостереженнями, працювала просто: посередники обіцяли аристократам відшукати родові багатства, а гроші на "витрати" брали авансом. В опублікованому в газеті 1908 року листі вчений назвав і конкретний випадок.

"Двадцять років тому відомий Андрій Коз, новомосковський, видумав мільйони Полуботка і об'явив себе ходатаєм за всіх родичів гетьманських перед Лондонським банком. Знайшлися люди, які давали йому дві тисячі і три тисячі рублів на витрати. Він все це підібрав та й був такий", - цитував історика Акім Галімов.

Потік охочих підтвердити спорідненість Яворницький описував із виразною іронією, бо музей і власна хата перетворилися на приймальню для генеалогічних запитів.

"Як із мішка раки, так до мене полізли різні пани нашої губернії за справами, чи не родичі вони Полуботку. Ідуть люди похилого віку, ідуть бабусі, ідуть дівчата, ідуть до музею, ідуть до хати, ідуть вдень, ідуть вночі", - писав дослідник.

Чи зверталась Україна після здобуття незалежності до Англії з приводу золота Полуботка

Політичне життя легенди відновилося на початку 1990-х, коли молодій державі знадобився мобілізуючий сюжет. Народні депутати надсилали офіційні запити до уряду Великої Британії, а в Лондон відрядили спеціально створену комісію на чолі з Петром Троньком. Один з ініціаторів тієї кампанії, народний депутат Володимир Яворівський, згодом сам пояснив свій розрахунок: історія про скарб мала пробудити людей і переконати їх, що незалежність можна виборювати.

Акім Галімов визнає культурну вагу цього міфу в атмосфері злиднів і невизначеності перших років державності, але від висновку не відступає.

"Але ми із вами за перевірені факти, тож наголошую ще раз - золото Полуботка це міф. Ніякі трильйони несподівано з Англії на нас не посипляться, як би цього не хотілося. Тільки своєю працею", - підсумував Акім Галімов.

Читайте також:

• Приховує надзвичайно глибокий сенс: яке слово визнано найкрасивішим у світі
• Росія брехала століттями: де насправді вперше згадали назву України
• Незвичне для іноземців українське слово: що воно означає

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред