Олексій Гетьман

Ті сили та засоби, які були сконцентровані на цьому напрямку, не дають росіянам можливості атакувати безпосередньо Харків. Думаю, вони й не збиралися цього робити.
Противник створив два плацдарми: перший – Лук’янці, Глибоке, Стрілеча, Красне, Мороховець, другий – поблизу Вовчанська, трошки на захід і на схід від цього населеного пункту. Росіяни, створюючи ці плацдарми, намагалися просуватися не стільки вглиб території України, скільки вшир, щоб згодом туди можна було підтягнути інше угруповання. Досі бойові дії на цьому напрямку вело не більше 10% від накопиченого угруповання російських військ, яке перебуває на Харківщині. Тому можна припустити, що це була підготовка до подальших наступальних дій.
Чи буде наступ на Харків? Найімовірніше, ні. Противник може просуватися до міста, але без спроб його штурмувати. Хіба що можуть намагатися заходити ДРГ, або будуть певні локальні просування, точніше рейди, тобто захід і вихід. Росіяни чудово розуміють, що у них немає такої кількості військовослужбовців, щоб атакувати та захопити Харків, наявними силами це зробити неможливо.
Та вочевидь у противника є завдання підсунутися до Харкова якомога ближче – на відстань пострілу звичайної гармати: щоб можна було обстрілювати місто не тільки ракетами, як Росія це робить постійно, а ще й з артилерії. Швидше за все, мета така.

Так, але від того не легше. Адже коли росіяни підсунуться до Харкова на відстань 10-15 км, по місту зможуть працювати гармати, навіть гаубиці, відтак, Харків буде під артилерійським обстрілом. Тоді потрібно буде думати про те, як евакуювати людей із міста, адже якщо воно буде під артилерійським вогнем, навіть повітряні тривоги вмикатися не будуть – постійно відбуватиметься обстріл, як і в інших містах, де зараз точаться бойові дії.

Ні. Не думаю, що росіяни зібрали на Сумщині і Харківщині 70-тисячне військо для того, щоб когось відволікати. Це для противника велика кількість живої сили та техніки, яку навряд чи кинуть просто для того, щоб створювати напруження та змушувати нас підтягувати резерви.
Противник намагається розтягнути лінію фронту на 1,5 тисячі км, тому що наша розтягнута лінія оборони буде слабшою, ніж сконцентрована. Росіяни можуть це робити, тому що мають чисельну перевагу. Розосереджуючи свої війська, противник змушує і нас розосереджувати свої, тому що ми маємо хоча б якусь кількість підрозділів тримати на тих ділянках, де скупчується чи наступає ворог. Це не нова тактика, вона відома ще з часів наполеонівських війн і не змінюється – змінюються тільки засоби: зброя, амуніція, можливості.

Ми мали побудувати там фортифікаційні споруди, але не вздовж лінії фронту, як чомусь усі вважають. Фортифікації будуються не там, де визначені політичні чи адміністративні межі, а відповідно до рельєфу місцевості: де є панівні висоти і де зручно тримати оборону. Часом у нас з’являються розумники, які переконують, що краще тримати оборону в низині, ніж на висоті.
Чому вздовж кордону не були побудовані фортифікаційні споруди, поясню. Вони там могли бути побудовані лише тимчасово і лише не потужні, тому що там менш ніж за кілометр був ворог, який міг легко обстрілювати ті трактори, бульдозери та іншу техніку, яка б працювала над зведенням фортифікації. Це відстань прямого пострілу з РПГ-7: один постріл – і все, немає трактора.
Отже, не будуються фортифікаційні споруди на відстані декількох сотень метрів від ворога, навіть якщо там проходить кордон. Будувати там фортифікації треба було ще до війни, вздовж усього кордну.
Тож я впевнений, що фортифікації на Сумщині та Харківщині побудовані, але не впритул до ворога.

"Кулаки" – це наративи Першої або, можливо, Другої світових війн. Росія не буде формувати ніяких "кулаків". Лінія кордону з Росією на Сумщині становить 564 км, і там зосереджено зараз не більше 30 тисяч військовослужбовців. Тож там противник буде діяти так само, як і на Харківщині, тобто буде намагатися створити плацдарми для того, щоб, якщо буде треба, якщо зможе, якщо росіяни мобілізуються так, як планують, підтягнути туди додаткові сили.
Поки що росіяни не будуть просуватися далеко, вглиб Сумщини чи Чернігівщини – вони будуть просуватися вшир, щоб створити "сіру зону", захопити наші прифронтові території, аби потім звідти починати більш потужні наступальні дії. Або – не починати, адже створені плацдарми необов’язково будуть використані.
У росіян ресурси хоч і великі, більші, ніж у нас, але не необмежені, тому вони не можуть наступати по всій лінії фронту. П’ять-шість напрямків вони можуть обрати, це їм дозволяють сили та засоби, але вздовж всієї лінії фронту на 1,5 тисячі км це неможливо, навіть у Росії не буде такої кількості людей.
Звісно, небезпека є, але вона полягає не в тому, що Росія спробує захопити Суми чи Чернігів, а в тому, що росіяни можуть створити там плацдарми для подальших наступальних дій. Як ми це побачили на Харківщині. На Сумщині нічого принципово нового ми не побачимо, така тактика ворога.
А наша задача – створювати на Харківщині, Сумщині, Чернігівщині та Київщині фортифікації і заміновувати.

Розмови про можливі перемовини точаться вже не першій рік. Подейкують, що до цих перемовин готуються і у нас, і в Росії. І тут не потрібно шукати зраду та кричати "все пропало". Ця підготовка потрібна, бо, якщо раптом справді будуть переговори, до них слід бути готовими, слід бути готовими до будь-яких сценаріїв. От і росіяни намагаються покращити свої позиції на полі бою для того, щоб це було аргументом на можливих перемовинах.
Втім, у мене великі сумніви в тому, що ці перемовини відбудуться. Наша сторона не піде на перемовини з Російською Федерацією. Є багато причин, чому цього не можна робити. Неодноразово Верховний Головнокомандувач говорив, що ніяких перемовин із РФ бути не може, допоки вона не виведе свої війська з України.
А у The New York Times прокинулися, добрий ранок! Від початку року ми говорили, що противник підсилить свій наступальний тиск, і його пік припаде, найімовірніше, на травень-червень, що, можливо, наступальні дії ворога триватимуть аж до вересня або навіть до листопада, до початку дощів. Тож The New York Times повідомив "секрет Полішинеля", те, про що ми кричимо вголос уже півроку.

Війна в Україні триватиме ще декілька років, це очевидно. В тому числі судячи з тих змін, які відбулися у керівництві РФ. Принаймні Путін готується саме до цього.
Песимістичний сценарій я не хочу навіть озвучувати.
Оптимістичний сценарій може бути наступним. Можливо, на певних позиціях нам доведеться відійти, до речі, про це говорив і Верховний Головнокомандувач президент Зеленський. Та й взагалі, за дві тисячі років жодного разу не було так, що армія, що наступає, ніде не просунулася. Так не буває! Де-не-де тактичні успіхи армія, що здійснює наступ, матиме. Веду до того, що ще певні тактичні успіхи у росіян можуть бути, але не більше.
Ні обвалу фронту, ні великого прориву не буде. Війна перейде у позиційні бої, а ми водночас будемо накопичувати те озброєння, яке нам будуть передавати західні партнери. І тоді до вересня-жовтня ми зможемо перехопити тактичну ініціативу, принаймні на півдні.

Дві умови – зброя і люди, військовою мовою – сили та засоби, тобто підрозділи, які ми маємо сформувати, і додаткова зброя, яку нам мають передати. Інакше не буває. Немає чарівної палички, за помахом якої все станеться. Розраховувати на супер-техніку, супер-танки чи супер-літаки не варто. Все вирішується на полі бою: на чиєму боці перевага, вирішує піхота. А вся інша зброя не замість піхоти, а допомагає їй займати позиції. Літаки, гелікоптери, артилерія, ракети тощо – все це допомагає піхоті. І позначки на мапі, куди просунулися наші війська, – це те, куди просунулася піхота, а не прилетіла ракета.

Не раніше осені. Якщо вдасться втримати цю навалу росіян, яка буде тільки підсилюватися в найближчі декілька тижнів, нашого наступу можна буде очікувати восени. Це більш-менш оптимістичний сценарій.
Багато чого має скластися для цього: і люди, і зброя, і певні проблеми в Росії, зокрема, зі зброєю, і удари по російських нафтопереробних комплексах, і руйнування російських заводів, які виробляють зброю. Багато чинників має скластися в єдину картинку, і тоді у нас з’явиться можливість для наступальних дій. Але завдяки Taurus чи F-16 це не відбудеться – все це може допомогти. Та F-16 або навіть F-35 самі по собі нічого не вирішать. Все вирішує піхота, яка веде наступ.

Такий висновок роблю не я, а аналітики Інституту дослідження війни. З огляду і на кадрові рішення, і на процеси всередині Росії, аналітики інституту вважають, що Путін готується воювати ще щонайменше декілька років, і не тільки з Україною – можливо, буде спроба атакувати ще якусь із країн НАТО. Це можуть бути країни Балтії або Польща.
В тоталітарних країнах простіше перевести економіку на військові рейки. У США все виробництво зброї – це приватні підприємства, і для того, щоб там почали виробляти більше зброї, з ними потрібно укладати контракти щонайменше на п’ять років, тому що тільки на п’ятий рік виробники зможуть отримати прибуток, який вкладуть у свій розвиток, а не купівлю новеньких яхт і автомобілів. Якщо замовлення буде лише на пару років, виробники цього робити не будуть: вони не дурні – вони бізнесмени. А от у тоталітарній країні можуть змусити будь-кого виробляти те, що потрібно державі: дали наказ – націоналізували підприємство, і все. Але все одно демократичні країни, як правило, перемагають тоталітарні.

Це не мрія, а мета. Це військовий об’єкт, логістичний шлях противника, який потрібно зруйнувати. Росіяни теж розуміють, що міст буде зруйнований, зважаючи на те, яку зброю ми вже маємо і яку маємо отримати незабаром. Тому вони побудували залізницю вздовж азовського узбережжя: Волноваха – Токмак – Мелітополь – Джанкой. Це один логістичний шлях, і там немає паралельних доріг. Тож якщо перебити цю дорогу, то все, до Джанкоя з Волновахи не доїдеш. Інша залізниця – це Керченський міст.
Саме цими двома шляхами перевозилося до 90% всього того, що було необхідно угрупованню російських військ "Днепр" на Херсонщині, а також угрупованню в тимчасово окупованому Криму. Якщо знищити один із шляхів – Керченський міст, одразу вдвічі зменшилася б можливість росіян щось завозити чи вивозити.
Розуміючи, що так рано чи пізно і станеться, вони збудували залізницю Волноваха – Токмак – Мелітополь – Джанкой, аби не втратити можливість перекидати живу силу та зброю, якщо не буде мосту. Тобто росіяни себе підстрахували.
Звісно, Керченським мостом перекидати необхідне простіше, бо логістика відпрацьована, побудовані бази та склади. Але після появи цієї залізниці на азовському узбережжі значення Керченського мосту зменшилося. Але емоційна та військова складова залишаються значними, особливо емоційна.
Я впевнений, що в 2024 році Керченського мосту вже не буде.

Сьогодні не возять, а завтра знову можуть почати. Думаю, що росіяни не возять Керченським мостом великої кількості техніки, бо знають, що він під прицілом, і бояться, що ми просто попереду й позаду колони підірвемо міст і потопимо колону, як крейсер "Москва". Можуть бути й інші причини. Можливо, вони справді так хочуть намалювати для нас "червону лінію": мовляв, бачите ми міст не використовуємо для перекидання військової техніки, тож не бийте по ньому. Нехай так думають і далі, ми все одно його знищимо.

Ні, його задовільнить тільки вся Україна, а також Польща, Румунія, Болгарія і країни Балтії. Путін же сказав, що треба повернути Варшавський договір, як він був. Тобто його плани не змінилися.
Знайдіть відео, яке з’явилося за кілька днів до вторгнення 24 лютого 2022 року, та послухайте, що говорили міністр закордонних справ РФ Лавров і речник Путіна Пєсков. Вони запевняли, що розмови про вторгнення – це маячня, що ніхто нікуди не збирається, що Росія просто проводить навчання і має право пересувати свої війська по власній території так, як їй заманеться. І через пару днів почалося повномасштабне вторгнення в Україну.
Зараз у Росії знову розповідають, що їм потрібна "санітарна зона", бо вони хочуть убезпечити росіян від українських ракет, що з їхнього боку реалізовується ледь не гуманітарна місія. Росіянам не можна вірити, вони постійно брешуть.

Нічого не дасть, тому загроза мінімальна. Звісно, внаслідок такого удару буде певне радіоактивне забруднення, радіоактивний попіл, але все це не буде значним. Радіація на місці, де був вибух, завданий тактичною ядерною зброєю середньої потужності, зменшується в сто разів через 49 годин, радіоактивний фон майже повертається до норми. А за два тижні радіація зменшується в тисячу разів.
До того ж ми навчені Чорнобилем, і те, що було там, у тисячу разів небезпечніше за атомну бомбу. Скільки в тому реакторі було радіоактивного палива! Якщо в тактичній ядерній бомбі є 20 кг урану чи плутонію, то це дуже багато. Тобто суттєвої шкоди не буде. Так, це неприємно, так, буде певне забруднення і можна отримати променеву хворобу, якщо перебувати неподалік від місця вибуху.
Ця зброя використовується передусім тому, що вона дає потужний вибух потужністю приблизно такою, яка буде від 20 одиниць ФАБ-1500, скинутих одразу в одне місце. Тактичну ядерну зброю використовують, як правило, для завдання удару по скупченню військ. Ми ж не тримаємо велику кількість військ в одному місці. Тому росіянам немає сенсу провокувати дуже потужний вибух, який просто зорає поле. Це їм не дасть ніякої військової переваги.

Ні, він не блефує. Але наші європейські партнери перелякані, надивившись фільмів про апокаліпсис, який настане під час ядерної війни. Хоча їм уже неодноразово пояснювали, що для того, щоб настав апокаліпсис, кінець світу, потрібно підірвати всю ядерну зброю одночасно, і навіть втричі більше, ніж її є. Тобто у світу є лише третина того, що треба, щоби настав апокаліпсис.
А якщо та зброя, яка є, буде використовуватися з інтервалом у декілька днів чи тижнів, це буде неприємно, але кінця світу не буде. Ба більше, не буде навіть ядерної зими.

Дуже багато. Ще стільки ж, не менше. Тим більше, півмільйона – це майже за три роки. Виходить, приблизно 150 тисяч осіб на рік. Приблизно стільки ж у Росії щороку гине від неякісного алкоголю, тобто 150 тисяч росіян щороку дохне від "бояришника". Що для них можуть означати такі втрати на полі бою? Це ні про що.

Путін закінчить або в труні, або на лаві підсудних. Втім, думаю, він не доживе до лави підсудних – його не випустять на суд його ж поплічники. Якщо Росія програє, Путіна вб’ють, як Каддафі.
Війна для Росії закінчиться її перетворенням на декілька відносно демократичних країн. Російська Федерація в її нинішньому вигляді припинить своє існування, як свого часу Радянський Союз.

Найближчих років. Думаю, що це має статися в найближчі щонайбільше десять років. Інакше буде навіть не війна, а щось більш страшне.