Сьогодні, 24 серпня, Україна святкує 30-річчя Незалежності.
Українські народні депутати та діячі культури розповіли Главреду, чого бажають Україні в День її Незалежності, якою бачать нашу державу в найближчому майбутньому, а також зізналися, з чим у них асоціюється Україна, тобто яке слово першим спадає на думку, коли вони чують назву нашої країни.
Далеко не всі 30 років української незалежності були спокійними: протягом останнього десятиліття тривають великі випробування нашої країни. І поки що, на жаль, не видно кінця-краю нашій боротьбі – ми загрузаємо і в’язнемо в умовностях і таємницях людей, від яких залежить завершення цієї боротьби. Втім, тепер у нас є армія. Військові особисто для мене тепер є елітою української держави. Таким і має бути ставлення до них, бо боротьба за людське життя і державність – вічна. Як свідчить історія, спокійно жити, мабуть, не доведеться. Сила народу – саме в боротьбі, це свого роду коефіцієнт корисної дії: якщо ти рухаєшся і борешся – ти живеш.
30 років Незалежності України – це велике свято, яке охоплює душу і сповнює її піднесеністю. Воно допомагає усвідомити, що наше життя має бути дуже виваженим, зібраним, дисциплінованим в усьому. За будь-яку сферу життя країни українці повинні відчувати передусім власну відповідальність, бо не все залежить від очільників і керівників. Багато що залежить від нас самих, зокрема, від нашої громадянської позиції, ставлення до країни та мови. Без наявності цих двох складових – державності і мови – годі й думати про свято та незалежність. Тому саме на цьому слід концентрувати свої зусилля, наміри й таланти. Тільки тоді вдасться встановити в Україні міцну державність, і ніхто на нас не зазіхатиме. Вірю, що колись цей день настане.
Слово-асоціація: Україна – земля
Незалежність – це насамперед можливість нації утвердити свої права у державі й світі, здобути свій власний простір. Україна до цього йде дуже тяжко, бо в умовах демократії поновлювати історичну справедливість вкрай непросто. Ще Микола Міхновський, батько українського націоналізму, казав, що нація, яка не визволить себе до настання демократії, практично не матиме шансів. Ми в цьому сьогодні переконуємося, тому що, як часто кажуть, Україна має багато націй. Нібито якась країна їх не має – їх так само багато всюди, зокрема, в країнах Балтії, але там доволі ефективно утверджуються права нації.
Ми ж маємо багато недругів. Здавалося б, інші національності, які жили в Україні навіть ліпше за українців та мали суттєві переваги, в такий час мусили б підставити плече українцям. Вони мали б визнати, що українська нація справді була пригноблена, а тому слід зробити все, щоб в українського народу на його власній землі відновилися права.
Але так, на жаль, не відбувається, тому що в умовах демократії, а, тим більше, такої рахітичної демократії, як у нас, це робити вкрай важко. Але ми мусимо йти до цього. Адже найбільше щастя людини і нації – це бути самим собою, мати своє власне обличчя. Тоді ти цікавий і світові, і самому собі.
Тому я бажаю українцям на цій відмітці 30-річчя Незалежності впевнено повертатися до самих себе, а всім нацменшинам – ставитися до цього з розумінням і знати, що гідне життя вони матимуть лише у самобутній Україні.
Слово-асоціація: Україна – воля
Найголовніше побажання – якомога швидше закінчити війну. Цього всім серцем прагне кожен українець.
Також я б побажала повернути додому тих українців, які виїхали з країни. Адже статистика просто вражає.
Розвитку і нових горизонтів! Культурі, зокрема, мистецтву, хочеться побажати підтримки держави. Аби її відчувало і кіно, і театр, і спорт, і симфонічна музика, і живопис. Культура повинна вийти на лідерські позиції в державі, аби ми не втратили націю.
Звісно, в нашому житті були і позитиви останнім часом, зокрема, у нас з’явилися дороги. 30 років їх не було, а тут раптом вони з’явилися – це таке диво для нас! Отже, ми можемо, якщо захочемо. Так само швидко, як ми побудували дороги, ми можемо і підтримати культуру, і решту сфер життя. Треба підвищувати темпи розвитку, бо зараз нація у дещо пригніченому стані. Свято закінчиться, а далі настануть будні.
Українцям бажаю зберегти цілісність. Наш дух незламний, але ми завжди живемо надіями на когось чи на щось. Ми все чекаємо, що прилетить якийсь чарівник, і все зробить швидко. Але досвід свідчить: так не виходить. Втім, якщо взятися рішуче до справи, думаю, все вийде. Тож я би побажала керівництву нашої держави рішучості.
Слово-асоціація: Україна – сила духу
Не так державі, як народу України, який є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в країні, бажаю навчитися робити висновки з усіх подій, які відбувалися в країні останні 30 років!
Слово-асоціація: Україна – любов
Україна – це ти, всі ми. Тому хочу привітати українців і побажати спокійної впевненості в собі. Тому що ми не гірші за інших – у багатьох речах ми кращі, вільніші, сильніші та енергійніші. Але різні недобросовісні політики постійно привчають нас до того, що українці потребують "тата", який би за ними доглядав. Українці все можуть і все зможуть, але потрібна впевненість у собі!
У майбутньому я бачу Україну країною, яка зростає – у всіх сенсах цього слова. Це і економічне зростання – якщо утримаємо його протягом наступних 30 років, наша країна зміниться докорінно. Інфраструктурне зростання – завдяки Володимиру Зеленському вже почалося наймасштабніше оновлення інфраструктури за весь час незалежності. Це оновлення ми повинні продовжити і поширити на інфраструктуру зв'язку, транспорту. Це також і зростання людського капіталу – це не тільки освіта і культура, а й гарантії прав людини, особисті свободи, а також захист меншин. Таке зростання нашого народу має бути в ім'я того, щоб виховувати і забезпечувати дітей в Україні стало легше. Також це і зростання безпеки – повернення наших територій та інтеграція в Євросоюз і НАТО.
Слово-асоціація: Україна – Батьківщина
Перші 30 років незалежності – це як перші 30 років життя людини. Коли вона вчиться, у неї щось виходить, а щось ні. У чомусь винні батьки, які в нашому випадку були не найкращими через свою нерішучість і невміння справлятися з підлітковими витівками. 30 років – це час дорослішати і приймати складні рішення, час думати про майбутнє стратегічно, перестати вірити, що чудеса трапляються самі по собі, і зрозуміти, що насправді вони трапляються, коли над ними працюють люди. І мені хотілося б, щоб Україна в свої 30 зрозуміла, що наше майбутнє залежить від нас самих, покладатися потрібно тільки на себе, свою сім'ю, суспільство і робити якомога більше для того, щоб наше майбутнє було кращим за наше минуле.
У майбутньому я бачу Україну країною, в якій всі і вся можуть реалізувати себе. Країною, в якій розвиваються сучасні технології, де живуть щасливі, багаті люди. Країною без зовнішніх загроз, інтегрованою в Європейський Союз юридично і ціннісно. Країною, де ростуть щасливі діти. Це саме та країна, заради якої принаймні я особисто працюю щодня.
Слово-асоціація: Україна – дім і сім'я
Побажання у мене будуть більшою мірою для влади. Саме влада повинна створити всі умови для того, щоб українці жили безбідно і відчували себе щасливими у своїй країні. Крім того, потрібно піднімати економіку держави і рухатися в напрямку інтеграції в європейський простір і до європейських стандартів життя, які є одними з кращих у світі. Потрібно розвивати демократію, громадянське суспільство, незалежну пресу, провести реформу судової системи і побороти корупцію.
Україна повинна подбати також і про розвиток власної енергетичної безпеки. Адже зараз РФ становить велику небезпеку для нас практично за всіма видами енергоносіїв. Тому в цій сфері необхідно сформувати баланси відповідальності, інакше, якщо ми не забезпечимо енергетичну безпеку, не буде і незалежної держави.
Слово-асоціація: Україна – гордість
Через 30 років я бачу Україну єдиною, з усіма їй територіями. Я бачу її економічно розвиненою країною, яка є одним із регіональних лідерів, а також членом Євросоюзу і Північноатлантичного альянсу. Саме такою єдиною процвітаючою країною бажаю Україні зустріти 60-річчя Незалежності.
Громадянам України, в свою чергу, я побажаю того ж, а також щастя і здоров'я.
Слово-асоціація: Україна – Батьківщина
Українській державі я б не бажав нічого, тому що держави у відриві від людей бути не може – вона існує виключно як результат об'єднання людей певним формалізованим (або неформалізованим) договором. Головне завдання будь-якої країни – забезпечити нормальні умови життя для людей. Перш за все, ми всі люди, а вже потім – українці, євреї, росіяни, праві, ліві, комуністи, ліберали тощо.
У цьому сенсі українським громадянам я хочу побажати нарешті зрозуміти, що не вони для країни, а країна для них, і що на них покладена величезна відповідальність. Адже немає жодного способу, за яким можна обрати 5-10 політиків, які б вирішили всі проблеми суспільства. Ці проблеми численні, і їх треба вирішувати правильно через державні інститути.
Але є проблеми, які породило суспільство, а точніше наша інфантильність, наше спільне захоплення абстрактними символами – величезними флагштоками або гігантськими прапорами. Причому людей більше надихають, наприклад, не чисті вулиці або достатній рівень пенсій, а... висота флагштока. І тому ж параду більше всіх тішаться ті, хто доводить, що ми з росіянами – "не один народ". Хоча росіяни теж хизуються військовою технікою, кількістю ракет, розмірами літаків, а не, наприклад, чистотою у під'їздах, ефективністю роботи бюрократичного механізму або якістю медичного обслуговування. Раз уже ми продовжуємо рухатися в Європу, хочу побажати нам стати європейцями – людьми з правами і гідністю. А вже потім нехай до цього додасться все, що входить до "пакету українця" – патріотизм та інше. Ніхто не зобов'язаний бути патріотом – достатньо бути людиною, яка виконує закони цієї країни і живе за принципом: "Не роби іншим того, чого не хотів би, щоб робили з тобою". Тобто нікому не бажай зла, не шкодь і постарайся по можливості покращувати простір навколо тебе. Побільше потрібно пишатися тим, що дійсно важливе і значуще в повсякденному житті – не абстрактними державними символами, а реальними, змістовними речами. І тоді в Україні нікому не потрібно буде набивати "тризуб" на пузі, щоб довести, що він патріот – люди почнуть самі говорити про те, що вони з України, а ця країна одна з найкращих у світі, тому що в ній комфортно і класно жити.
Дуже хотілося б, щоб наступні 30 років ми витратили на це, а не на обговорення того, правильно чи неправильно ми вийшли з Радянського Союзу. Сам факт цих дискусій підтверджує те, що ми далеко не просунулися, а залишилися в 1991 році – з пострадянським суспільством, яке досі не розуміє, що йому потрібно і куди йому йти, через що і придумує собі приводи для гордості: викласти величезний тризуб або станцювати гопак у повітрі. Пишатися потрібно не цим. Людина шукає місце, де їй добре. А якщо їй у цій країні погано, то ці "приводи для гордості" нічого не змінять.
Можу сказати точно одне: або в цій державі всі частини суспільства нарешті знайдуть між собою спільну мову і зрозуміють, що всі ми різні, і ця відмінність робить нас сильнішими, багатшими інтелектуально і культурно, або цієї держави просто не буде. Політика уніфікації не приведе ні до чого хорошого – люди просто продовжать їхати, бо не бачать для себе перспектив. Тому нам потрібно зосередитися на тому, щоб наздогнати і перегнати ту ж Росію та інші країни пострадянського простору, які, до речі, за рівнем ВВП перевершили рівень 1991 року, а ми досі його навіть не досягли.
Слово-асоціація: Україна – боротьба
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред на YouTube
