Середина 60-х, американська глухомань десь на Середньому Заході. Молодий і завзятий фотограф Денні Лайон (Майк Файст) робить серію репортажів про байкерів, для чого інтерв'ює дружину одного з них Кеті (Джоді Комер) - на вигляд начебто типову для тих років домогосподарку в дусі "одноповерхової Америки" із зачіскою "бабетта" на голові. Та постійно затягується цигаркою, постійно повторює слово "сечешь?" і розповідає доволі моторошні речі про свого чоловіка - чубатого красеня-байкера Бенні (Остін Батлер) та про президента мотоклубу "Вандали" - харизматичного і небагатослівного (Том Гарді). І про те, що вони зробили зі своєю мрією.
Сценарист/режисер Джефф Ніколс у теперішньому, наскрізь профраншизенному і проблокбастеренному Голлівуді виглядає реально як прибулець з інших часів історії США - щось із 70-х, а щось навіть із часів Марка Твена (власне, фільм "Мад", яким він колись прославився і перезапустив кар'єру Меттью Макконагі, - був осучасненою версією "Пригод Гека Фінна"). Власне, все кіно, яке Ніколс знімає, - це тією чи іншою мірою портрет тієї самої "одноповерхової Америки" - портрет, треба сказати, анітрохи не прикрашений, чесний і часто просто моторошний. І Ніколс, за великим рахунком, після того, як інший співак американської глибинки (і суворих чоловічих історій) Тейлор Шерідан остаточно пішов на стрімінги робити "Єллостоун" (і його нескінченні варіації), залишився один тягнути диліжанс суворого "тестостеронного" кіно в нинішньому Голлівуді.
І, щоправда, під час перегляду не полишає відчуття, що персонаж Комер як оповідачки був вписаний у сценарій за наполяганням продюсерів - настільки плоским (за винятком, мабуть, сцени розбирання на байкерській вечірці) він зроблений. Втім, у актрис, яких грають дружин інших байкерів, ситуація ще гірша.
Зате чоловічі персонажі - тут усі як на підбір. Таке відчуття, що Ніколс спеціально вирішив зібрати всіх скільки-небудь відомих зараз голлівудських артистів, які добре вміють давати негативну харизму - крім свого старого соратника Майкла Шеннона, він запросив і Бойда Голбрука (лиходія з "Росомахи: Логана"), і штатного виконавця ролі Чарлі Менсона Деймона Харрімана , і навіть зірку "Мертвеців, що ходять" Нормана Рідуса.
Але звісно, на авансцені панують Гарді та Батлер - уже запекла зірка й амбітний новачок, який, однак, уже має в доробку великі ролі (головна в "Елвісі" та лиходійська в "Дюні 2" - там часом він із легкістю забивав формально головного героя-Шаламе).
Щоправда, на рівних змагатися Батлеру з Гарді поки що зарано - і, мабуть, Ніколс прекрасно це розуміє, бо спільних сцен у них досить мало.
Але приємно побачити, що ні краплі своєї лиходійської чарівності британець не втратив - адже останніми роками він, застрягши в бромантичній клоунаді "Венома", показував її на великому екрані рідко. І одне задоволення дивитися, як він спершу цідить пиво, потім ліниво цідить слова слова слова крізь зуби, потім так само ліниво віддає накази (прямо як Марлон Брандо - добре, що "Дикун" тут цитується з повагою, а "Безтурботний наїзник" - іронічно).
А Батлер явно грає з оглядкою, звісно, на Джеймса Діна - починаючи з чубато-вихриста зачіски і до постійного позування із самозакоханим виглядом. Утім і майстерності, і, знову ж таки, харизми йому цілком вистачає, щоб не загратися до того, щоб дратувати глядача (а вже глядачки, напевно, мають залишитися в повному захваті).
Підсумовуючи, скажемо, що у Ніколса вийшло дуже міцне кіно в старому стилі. Навряд чи воно стане класикою "байкерських" фільмів (та й не ті нині часи), але кілька годин задоволення від перегляду в кінозалі точно принесе (особливо фанаткам Гарді та Батлера).
Дивіться на відео трейлер фільму "Байкери":
Вас може зацікавити таке:
- Шаман навчив стукати в бубон: рецензія на фільм "Пробивний чувак"
- Коли пишуть кров'ю замість чорнила: рецензія на фільм "Дім Слово: нескінченний роман"
- Як нам повернутися додому, коли ми самі: рецензія на фільм "Відображення"
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
