На сайті Главред відбувся чат із колишнім головою Служби зовнішньої розвідки України, генералом армії України Миколою Маломужем. Спілкуючись із читачами, він пояснив, чому для України не є критичним дозвіл бити західною зброєю вглиб Росії, розповів, які несподівані операції готує українське командування на території РФ, окрім Курської, назвав умови, за яких українська держава повернеться до кордонів 1991-го протягом року, а також попередив про підготовку Росією на зиму ракетних атак, які призводитимуть до більшої кількості жертв.
Подаємо стенограму чату з Миколою Маломужем.
Simon: Навіщо Росія вивела на бойове чергування Ярс у Новосибірську? Це чергова гра ядерними м’язами чи підготовка до ядерного витка у війні?
Микола Маломуж: Війна Росії проти України і Заходу супроводжується потужними інформаційними посилами. І погрози ядерною зброєю – це аргумент, який Москва використовує для стримування західних держав і залякування нашої країни. Суттєвих успіхів у війні у Росії немає, тому їй потрібно показати, що перспектива використання ядерної зброї є цілком реальною. Це робиться для формування образу сильного політичного керівництва Російської Федерації в очах України, Заходу та росіян – керівництва, яке здатне захистити Росію, завдавши ядерних ударів по територіях західних країн та нашої країни.
Виведення Ярсу на бойове чергування в Новосибірську – це чергова інформаційна атака. Його використання надзвичайно малоймовірне. Росія чудово розуміє, що, розгортаючи системи і комплекси, здатні завдати ядерного удару, вона одразу ж викликає посилену увагу США, Британії, Франції та інших країн, причому не тільки західного блоку, але й Китаю та Індії, які розцінюють спробу використання ядерної зброї та початок ядерної війни як спробу знищення людства.
Моделювання ситуації війни США та Росії, коли розраховувалися удари країн одна по одній, засвідчило, що це призведе до загибелі людства. Адже такі удари спровокують потужні цунамі, здатні знести все живе на Землі. Тому, зрозуміло, всі країни, в тому числі партнери РФ, проти такого сценарію, і Москва це знає.
Тим не менш, Російська Федерація буде грати на межі фолу і погрожувати, а системи Ярс та інші подібні будуть щоденно розгортатися для бойового чергування. Нічого нового в цих діях Москви немає. По лінії розвідки я знаю, що подібні російські системи щодня виходять на бойове чергування, і так відбувається протягом десятків років. Росіяни розгортали і розгортають Ярси, SS-18, SS-20, Сатана тощо. Йдеться про комплекси, здатні запускати балістичні ракети дальністю 10-15 тисяч км, тобто такі, що можуть досягати США та інших країн світу. Такі бойові чергування відбуваються давно, ще з часів Радянського Союзу. Росія завжди погрожувала світу таким чином.
Тож у цій ситуації з Ярсом нічого особливого і нового немає. Але картинку показало телебачення, щоб продемонструвати готовність Росії до застосування ядерної зброї.
Крім того, Росія змінила концепцію ядерної війни і відтепер може застосувати ядерну зброю, якщо її території загрожуватимуть безпілотники та різні бойові системи.
Всі ці заяви і виведення Ярсу створюють певне тло перед засіданням Рамштайну, яке має вирішити стратегічні питання поставок зброї, техніки, боєприпасів, надання дозволу бити західною зброєю по воєнних об’єктах на території Росії тощо.
Діденко Г.: Чому США ніяк не нададуть Україні дозвіл бити вглиб території Росії? Коли це може статися? І що це змінить, це стане переломом у війні?
Микола Маломуж: Стратегічно це нічого не змінить. Якби йшлося про сотні ATACMS, Storm Shadow, SCALP-T тощо, які б створили нашу перевагу на фронті, це було б серйозним кроком. А коли йдеться про десятки цих систем, вони будуть ефективно використовуватися на полі бою, по окупованих територіях і конкретних цілях на території Росії (пускові установки, аеродроми, склади боєприпасів та майданчики пуску дронів), але проблему не вирішує.
Втім, ми маємо на порядок більше дронів, які б’ють на відстань до 2 тисяч кілометрів, наші власні тактичні ракети такої самої дальності, наприклад, Онікси. І ніякий дозвіл для їхнього використання не потрібен. При цьому безпілотників у нас сотні тисяч, а не десятки, як ATACMS. І ніхто не запитує, чому ми їх використовуємо.
Тож головне, що ми можемо застосовувати власні засоби: С-300 і С-400, дрони або ракети КБ "Луч", а, тим більше, КБ "Південне". А дозвіл бити західною зброєю – це додатковий елемент, просто на ньому акцентується наша увага і наших союзників.
Дивіться відео чату з генералом армії України Миколою Маломужем:
Союзники бояться нової ескалації з Росією, тому не дають дозвіл, а ми чомусь думаємо, що це вирішальний момент в війні. Але ні, наголошую, дозвіл бити західною зброєю – це лише додаткова можливість.
Втім, для західних засобів є маса об’єктів на окупованих територіях, що контролюються ворогом, і це також не потребує дозволів: аеродроми на території Криму, пускові установки С-300 і С-500 та аеродроми, з яких піднімаються в повітря літаки для завдання ударів КАБами. І такої роботи теж дуже багато.
Тому поки що ми можемо використовувати західну зброю по місцях, де ворог тримає тактичні та стратегічні ресурси на окупованих територіях. А дозвіл бити нею по російській території – це додатковий фактор тиску на РФ, не більше. Ситуацію на полі бою цей дозвіл не змінить. Якщо наші власні засоби дістають на 2 тисячі кілометрів, ми можемо дотягнутися до місць базування стратегічних бомбардувальників. І по цих аеродромах ми можемо постійно завдавати ударів.
Головне зараз – щоденно атакувати російські аеродроми, де злітають літаки задля бомбардування КАБами Харкова, Запоріжжя та інших населених пунктів. Наша задача – зробити так, щоб ці літаки взагалі не могли піднятися у повітря. А це означає, що по цих аеродромах потрібно запускати по тисячі дронів щодня. У нас заявляють, що ми виробляємо вже близько мільйона дронів, а це вже чимало, щоб не допускати таких ударів. Так само нам постійно потрібно бити по пускових установках дронів: по тих, що знаходяться на окупованих територіях, – західною зброєю, а по тих, що розташовані на території Росії, – нашими засобами, що дістають на відстань 2 тисячі кілометрів.
Отже, на даний момент отримання дозволу на використання західної зброї по території Росії не є критичним. І я думаю, що США будуть утримуватися від надання такого дозволу, бо бояться ескалації, як сказали Байден, Остін та керівництво ЦРУ. Можливо, ми доб’ємося дозволу від Британії та Франції, але лише на використання їхньої зброї в окремих випадках, по конкретних військових об’єктах на території Росії: окремих аеродромах, пускових установках, складах боєприпасів. І я думаю, що ми цього досягнемо на Рамштайні на додачу до тих поставок зброї, про які буде йтися.
Gatto: Миколо Григоровичу, як ви оцінюєте наслідки від втрати нами Вугледару і ситуацію на фронті загалом? Які ще важливі для нашої оборони населені пункти є загроза втратити найближчим часом, де найнебезпечніша ситуація?
Микола Маломуж: Ворог продовжує наступальні операції тактичного рівня на тих ділянках фронту, які визначив для себе як пріоритетні: Покровський, Торецький, Вугледарський напрямки, Селидове, Часів Яр. Є гарячі точки, де російські війська постійно атакують: північ Харківщини, Куп’янськ, в напрямку Запоріжжя (Роботине й Оріхове). Особливо важкі бої точаться за Торецьк, Селидове, Нью-Йорк.
Разом із тим, ми проводимо контратаки, змінили тактику – ведемо не тільки оборону, а й маневрену війну. Удари мають завдаватися по виступах, або "кліщах", де противник намагається оточувати міста, удари з флангів і тилу. Сили спеціальних операцій повинні не в окопах працювати, а по тилах і флангах, щоб ворог не міг проводити такі операції, як щодо Вовчанська та Авдіївки: там противник заходив із флангів, оточував і знищував місто, після чого нам доводилося виходити звідти. Нестандартними діями наших військ мають бути нейтралізовані такі виступи.
Дуже важливо, що ми щодня знищуємо резерви ворога – 1200 осіб і більше. Так, за два місяці знищується ціла армія. Плюс операція на Курщині відтягнула 55 тисяч вояків противника, а також сили та засоби ворога – усе це не пішло на схід, а рушило на Курщину. Зараз часто задаються питанням – а що ж дала Курська операція. Вона відтягнула сили ворога, і росіяни не кинули ці війська на Покровськ, Часів Яр і Краматорськ, а угрупування такої чисельності дуже посилило б позиції ворога. Крім того, ворог був змушений відтягнути вогневі засоби, які стріляли по Сумщині, Харківщині тощо. До того ж ця операція стала ударом по військово-політичному престижу Путіна.
Тож Курська операція є важливою, але в низці інших, можливо, в різних місцях на території Росії.
А головне – ведеться підготовка нової стратегії ведення війни і завдаються удари по територіях, окупованих ворогом. Росія нав’язує нам затяжну війну, тож нам слід завдавати ударів там, де ворог не очікує, де його слабкі місця.
Joker: Яка ймовірність, що росіянам таки вдасться вийти на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей, причому ще до нового року?
Микола Маломуж: Російським військам, думаю, не вдасться вийти на адміністративні кордони Донецької і Луганської областей до кінця року. Тому що ми, відійшовши від того ж Вугледару до інших секторів, готуємо укріплені позиції, тобто потужні інженерні укріплення. Ми планово відходимо на них, і там, де відійшли, на пристріляних ділянках фронту завдаємо вал вогню. Із Вугледаром складніше, тому що там були укріпспоруди, які ворог зайняв і тепер може їх використовувати.
В інших місцях, куди зайшов противник, просунувшись вперед на декілька кілометрів за останні тижні, уже випалена земля. Та під час наступу ми знищуємо велику кількість ворожих вояків, і потім, після того, як ворог займає позиції, працюємо по ньому. У нас залишаються можливості, щоб ефективно працювати в диверсійному, оперативному і вогневому форматі. А самі ми відходимо на вигідні позиції, які дозволяють ефективно оборонятися і займати зручні рубежі, більш потужні укріплення. А далі працюємо за рахунок нових поставок, які надходять щоденно. Словаччина, США, Британія, Франція, Німеччина зараз роблять великі поставки на фронт.
Все це дозволяє не допустити подальшого значного просування противника, і до кінця року, за моїм прогнозом, великих завоювань у ворога не буде. Оскільки ми за першої ж нагоди будемо готувати контрудари, яких росіяни не очікують, і це забезпечить наш успіх.
Главред: Коли, по-вашому, стане можливим наш контрнаступ? У 2025 році?
Микола Маломуж: Сьогодні Генштаб розробляє нову стратегію ведення війни, удар по Курщині був одним із елементів цієї стратегії. Такий удар повинен бути не один. Зараз увага зосереджена на Курській операції, багато говориться про її успіх, про те, що вона мала позитивні для нас наслідки, але це самозаспокоєння, тому що захід у Курську область може мати тактичні успіхи, але ці успіхи нівелюються, якщо не буде інших потужних ударів на Курщині, Бєлгородщині та Брянщині, якщо не будуть підготовлені інші потужні наступальні операції, спрямовані на звільнення наших територій у місцях, де ворог не очікує (наприклад, на Херсонщині чи в напрямку Криму). Нейтралізувавши всі системи комунікацій, тобто понтонні переправи, Керченський міст, знищивши інфраструктуру, зокрема, аеродроми, ми перетворимо Крим на пастку для росіян. А для цього потрібно готувати системну глибоку операцію.
Під ці нові стратегічні зміни буде виділятися все необхідне на засіданні Рамштайн на рівні лідерів країн. Після цього стане можливою зміна ситуації на фронті.
Цього можна очікувати наприкінці цього року і на початку наступного. Це дозволить нам не тільки звільняти свої території, але й вийти на переговорний процес і врегулювання ситуації в перспективі.
Nikol: Нардеп від "слуг" Дунда заявив, що українським військам потрібно перенести війну на територію Білорусі – мовляв, це буде удар під дих Москві. Наскільки це ймовірний сценарій, на вашу думку, і чи потрібно це Україні?
Микола Маломуж: Я вважаю, що сьогодні перенесення бойових дій на територію Білорусі є недоцільним, ба більше, провокативним. Адже Путін і намагається спровокувати нас, аби ми зайшли на білоруську територію, щоб, таким чином, Білорусь була втягнута у війну. Лукашенко неодноразово заявляв, що білоруські війська не будуть заходити на українську територію. Досі йому вдавалося лавірувати: хоча він і надає різноманітні програми підтримки Росії, навіть свою територію, але сам у війну не вступає.
Якщо ми завдамо удар по Білорусі, це спровокує реальну війну з нею. Хоча білоруська армія не така вже сильна, туди рушать і російські війська. Плюс у Білорусі вже є тактична ядерна зброя, а наш удар розв’яже руки Путіну.
Тому це провокативна ідея, і я вважаю це неприпустимим. Навіть говорити про можливість перенесення війни на територію Білорусі – це давати приводи Лукашенку та Путіну стверджувати, що Україна становить загрозу для Білорусі і готується воювати. Навпаки, ми повинні наголошувати, що ми не воюємо і не загрожуємо білорусам.
Лукашенко поки що лавірує. Коли він побачив успіх Курської операції, він одразу заговорив про мир, мирне співіснування, переговори Заходу, України, Росії та Білорусі, почав пропонувати переговорні майданчики на території його країни. Тобто він намагається бути миротворцем, коли бачить, що Росія може програти.
Втім, якщо Україна завдаватиме прямих ударів по Білорусі, почнеться зворотній процес, і Білорусь буде в стані війни з нами.
Отже, на мою думку, зараз такий формат неприпустимий. Зараз потрібно працювати на тих напрямках, які є справді важливими для оборони й безпеки, а це, зокрема, напрямки на території РФ. Адже саме Росія розпочала війну, тож ми маємо право завдати по ній ударів, згідно з міжнародним правом. По Білорусі ми не маємо права бити, а тому посипляться звинувачення і з боку наших партнерів, і з боку ООН. І тоді буде негативний політичний посил для України, а Росія це роздує на весь світ.
Главред: Голова Центру протидії дезінформації Коваленко повідомив, що Росія готує провокацію на території Білорусі, ціллю може стати Мозирський НПЗ. Навіщо це Росії? Це лягає в канву того, про що ви щойно говорили? Тобто це буде провокація, аби втягнути Білорусь у війну?
Микола Маломуж: Росія постійно намагається схилити Лукашенка до війни, але він не шукає приводів для цього, тому що знає, що війна створить загрози для нього особисто та його режиму. От РФ і намагається штучно створити ці умови. Все це призведе щонайменше до ескалації, а щонайбільше – до військових операцій. Це дуже небезпечно.
Вже були десятки спроб розпалити війну між Україною та Білоруссю, зокрема, звинувачення у підготовці нами ударів по НПЗ – абсурд, але це подавалося так, неначе це наші системні підготовчі заходи. Це робилося передусім для того, щоб підготувати громадську думку до того, що Україна виношує агресивні плани щодо Білорусі і готується до ударів, які створять величезні проблеми білорусам – і військового, і соціального, і економічного характеру.
Тому, навпаки, ми намагаємося доводити до відома білорусів, що нічого такого не було і не буде, щоб не була розв’язана війна ще й з ними. Це завдання наших спецслужб, дипломатів та політичного керівництва.
Mike: Як, по-вашому, сьогодні виглядають перспективи Курської операції? Чому туди не зайшли РДК чи Легіон Свобода Росії, чому російська опозиція в еміграції не поїхала будувати там нову демократичну Росію?
Микола Маломуж: Передусім ми декларуємо, що провели спецоперацію ЗСУ задля формування санітарної зони, аби упередити можливі удари росіян по Сумщині. Адже оперативні дані свідчили про те, що РФ готувала удар по Харківщині та Сумщині. Нейтралізація подібних активних дій Росії стала важливою підставою для нас увійти на Курщину.
РДК і Легіон Свобода Росії не могли здійснити таку операцію, оскільки у них немає відповідних сил і засобів. До того ж формування буферної зони є завданням саме ЗСУ. РДК частково підключається до цих дій, але не офіційно. На даний момент бійці РДК готуються до інших спеціальних завдань.
Операція на Курщині була стратегічного рівня, тому її проводять ЗСУ та інші підрозділи нашого безпекового сектору. А РДК, як правило, використовується розвідкою для здійснення спецоперацій військового, диверсійного і соціально-політичного характеру. Тож цей підрозділ готується до інших операцій на території Курщини, Бєлгородщини, Брянщини – туди вони зайдуть тоді, коли Росія відчуватиме, що може програти, адже тоді громадяни РФ будуть готові до сприйняття РДК в якості альтернативної російської сили, яка воюватиме з Путіним. Сьогодні російське суспільство, навіть представники прикордонних регіонів, не готові реально підтримати опозицію в її боротьбі з Путіним.
Звісно, на тлі успіху нашої операції в Курській області вони виглядатимуть не так потужно, але все одно подібні заходи будуть готуватися для того, щоб відтягувати війська, дезорієнтувати ворога щодо наших планів, а також розбалансовувати суспільне життя РФ.
Leo: Поділіться вашим баченням найбільш імовірних сценаріїв подальшого розвитку подій у цій війні, коли вона може завершитися і чим? І наскільки велика загроза заморозки конфлікту?
Микола Маломуж: Перший сценарій, який підтримує Путін, – це затяжна війна і заморозка. Це передбачає розширення зони наступальних операцій і тиск на Захід, передусім на США після виборів президента. У Москві вважають, що переможе Трамп, хоча це ще далеко не факт. Далі РФ планує об’єднати США за президента Трампа, частину європейських країн, Китай, Індію, Бразилію, Туреччину. Зараз із цими країнами росіяни ведуть активну роботу з тим, щоб заморозити конфлікт на умовах Росії.
Тож перший сценарій – тривала війна на виснаження, а в лютому-березні 2025 року – заморозка на умовах Москви: створення санітарної зони, міжнародних сил, які будуть контролюватися Росією (так було в Абхазії та Молдові), обмеження нашого суверенітету, відмова від вступу до НАТО.
Хоча дехто розглядає ймовірність вступу України до НАТО по частинах, але я скажу прямо – цього не буде. І члени Альянсу не приймуть частину України, вже є противники цієї ідеї. А головне буде проти Росія, яка розпочинала війну, щоб не допустити вступу України до НАТО, відтак, вона не допустить, щоб вступ відбувся по частинах. Цього точно не буде. Російське керівництво, зокрема, Путін і Медвєдєв, розглядають НАТО як фішку потужного протистояння і війни. Вони ніколи не підуть на жодні поступки щодо вступу України.
Я вважаю, що найбільш реальний сценарій – це наша перемога на фронті. Після цього ми зможемо об’єднати світ і висунути Росії умови вийти з території нашої держави під потужним впливом наших перемог і відновлення суверенітету, що відбудеться під тиском країн Заходу, Китаю, Індії та Бразилії. Всі тоді переорієнтуються, тому що ініціатива буде на нашому боці, і Україна зможе диктувати умови. Але до цього доведеться подолати складний шлях.
Це вже другий сценарій, який передбачає, що ми готуємо стратегічні операції, не тільки Курську, а ще декілька на території Росії і декілька на нашій територій, що зараз окупована. Частина цих операцій будуть відволікаючими, а частина – спрямовані на стратегічне звільнення територій.
Для цього потрібна зміна мислення військового і політичного керівництва, зміна стратегії ведення бойових дій, коли події розгортатимуться неочікувано для ворога, не так, як він нав’язував. Підготовка до цього сценарію має відбуватися у військовому, кадровому форматах. Але найголовніше – забезпечення можливостями нашого і західного ВПК і тим, що ми купуємо на зовнішніх ринках.
Цей симбіоз дає перспективу за півроку підготувати такі дії, а далі на початку наступного року почати реалізовувати нову стратегію ведення війни.
Главред: Уточнення щодо тих несподіваних і важливих операцій, які, за вашими словами, нам потрібні, на кшталт Курської. Ці операції вже готуються? Чи ви говорите про те, що вони в ідеалі мали б готуватися, але поки що цього не робиться?
Микола Маломуж: Ще Залужний говорив про нову стратегію війни. Коли Сирський став головнокомандувачем, він прямо заявив, що готується нова стратегія і нестандартні дії, які будуть неочікуваними для ворога. У загальних рисах він це окреслив.
Ця стратегія постійно готується і розробляється, але це робиться закрито. І Курська операція засвідчила, що подібні операції мають готуватися виключно таємно, а не так, як у 2023 році, коли про наші плани щодо операцій знали в Москві. Це абсурд, тоді провал неминучий.
Тож правильна підготовка стратегії та операцій, таємна підготовка, є основною запорукою успіху. І зараз усе це готується. Але жодних розшифровок ви від мене не почуєте: де, коли, якими силами і засобами. Це секретна інформація, якою ворог не повинен володіти. Для нього наші наступні дії будуть дуже неочікуваними. Росія також знає, що ми щось готуємо, але що саме – ні. От щодо Курської операції росіяни були дезорієнтовані: вони думали, що ми там просто готуємося до наступу російських військ, будуємо лінію оборони. А ми пішли іншим шляхом – завдали удар.
Terentij: Повернення до кордонів 1991 року – неминуча перспектива чи рожеві мрії? Скажіть щиро.
Микола Маломуж: Це залежатиме від того, наскільки ми підготуємо всі стратегічні заходи, про які ми говорили вище. Нам потрібна не затяжна війна, не просто один прорив на Курськ, а альтернативні дії і потужні операції, неочікувані для ворога. Тільки це змінить ситуацію, і тоді вихід на кордони 1991 року стане перспективою найближчого року. Коли Путін почне програвати на фронті, почне наближатися і падіння його режиму. І тоді союзники України почнуть вимагати забрати російські війська з території нашої країни на кордони 1991 року. За таких умов Путіну дозволять на певний час зберегти свій режим. Тобто це буде не повний крах Росії.
Путін може піти на виведення військ з України і повернення до кордонів 1991 року тільки під загрозою краху – не тільки військового, а й внутрішнього. Адже коли Путін почне програвати, і його партнери (багатьох із них я знаю особисто), і російські опозиціонери (які зараз поховалися), і військовослужбовці (незадоволені діями влади, особливо ті, що були репресовані) швидко об’єднаються проти нього.
Це вже буде слабкий Путін, і він буде погоджуватися на всі варіанти дій, щоб зберегти себе, свій режим і уникнути стратегічного програшу. Адже під час розпаду Росії і масових виступів будуть змови всередині оточення Путіна, і саме це буде наш час, щоб перемагати на фронті, об’єднати сили Заходу та інших країн. Тоді Китай, Туреччина, Індія, Бразилія і багато інших країн Глобального Півдня, а також арабських країн і країн Латинської Америки стануть на бік міжнародного права, а це означає відновлення суверенітету України. За таких умов формуватиметься новий світопорядок і нова архітектура безпеки світу.
В кулуарах уже готуються нові домовленості на перспективу типу Гельсінкських угод. І там немає місця війні, проблему треба зняти. І це буде вирішуватися на полі бою. Але для цього потрібна велика робота на фронті, а також велика дипломатична робота з нашими партнерами.
Тамара (Житомир): До яких небезпек і актів терору із боку Росії готуватися в найближчі місяці? Що вона може утнути: чергову техногенну катастрофу типу підриву греблі, влаштує блекаут і відсутність тепла взимку, завдасть ядерного удару?
Микола Маломуж: Передусім хочу заспокоїти всіх – ядерний удар дуже малоймовірний. Тому що всі сили й засоби Заходу, країн, яким Росія погрожує ядерним ударом, націлені сьогодні на РФ. Спроба застосування ядерної зброї Росією означає глобальну війну, в якій у першу чергу буде знищена сама Російська Федерація. Тому ця загроза малоймовірна.
Втім, Україна готується до всіх сценаріїв. Наша ППО сьогодні може знищувати балістичні та крилаті ракети, які можуть бути носіями тактичного ядерного боєзаряду. І сьогодні вона збиває без’ядерні заряди, тобто у нас є і така практика, і така можливість – Росія про це знає.
Ще раз наголошую, початок ядерної атаки означатиме зовсім інший формат протистояння світу. Весь світ піде проти Росії, тому що Китай і Індія, теж ядерні країни, вже не раз попереджали Путіна про неприпустимість цього. Тому він не ризикне задіяти цей сценарій.
Проте зберігається велика небезпека для нас – масовані ракетні удари Росії, з задіянням систем різних типів. Зараз РФ накопичує ракети та часто застосовує комбіновані атаки дронами і ракетами. Але вже є пауза, коли росіяни не б’ють ракетами. Це ознака того, що противник готує балістичні ракети, Кинджали й Онікси, та крилаті ракети для нових потужних ударів, у тому числі по центрах ухвалення рішень у Києві та інших містах, стратегічних об’єктах, військових і адміністративних будівлях, енергетичних об’єктах і центрах комунікації. Росія буде запускати все це в комплексі, разом із армією дронів, щоб перевантажити нашу ППО, і тоді більше об’єктів буде уражено.
До цієї небезпеки нам точно потрібно готуватися, а громадянам не ігнорувати сигнали тривоги.
Росія вже готувала такі операції. Щоб змусити і керівництво України, і громадян погодитися на умови Москви, вона намагається зламати дух українців. Коли РФ завдає щоночі удари дронами, це не працює, а просто викликає негативну реакцію на її адресу. Але взимку вона намагатиметься створювати нам цими атаками більше проблеми і призводити до більшої кількості жертв.
З одного боку, РФ буде застосовувати все можливе, щоб просуватися на фронті, хоча б по кілометру щодня, а з іншого – завдавати ударів по наших територіях, виснажуючи українців дроновими атаками і ударами ракет. Тому в найближчі місяці слід бути обережними, тому що одним із основних аргументів РФ будуть ракетні удари. Після чого вона висуватиме українцям вимогу – йти на переговори.
Водночас Москва апелюватиме і до Заходу – мовляв, подивіться, скільки жертв, давайте домовлятися, бо ми підемо до кінця.
Ivannn: У день народження Путіна, який був 7 жовтня, багато хто бажав йому якомога швидше сконати. Але чи вирішить смерть Путіна проблему, чи зупинить війну?
Микола Маломуж: Усунення або смерть Путіна вирішить надзвичайно важливу проблему. Сьогодні російський диктатор сконцентрував владу в своїх руках, як колись Сталін. І в своєму оточенні Путін не сприймає майже нікого. Поради припинити війну, які часом до нього прориваються, викликають у нього величезне особисте протистояння і недовіру до своїх. А Путін не довіряє нікому, навіть своїм поплічникам. Згадайте хоча б зміщення Шойгу, Патрушева й інших, і це тільки через те, що були запропоновані інші стратегії. Але мені відомо, що багато генералів і у збройних силах РФ, і у спецслужбах не підтримали агресію проти України, а зараз вони тим більше проти.
Якщо зараз Путіна усунуть, може бути інша модель керівництва Росією. Ооднозначно не буде намагання захопити владу в Україні і продовжувати війну, тому що в оточенні Путіна та російських елітах уже повним ходом обговорюється питання про те, як виходити з війни, як при цьому самим не постраждати – не бути знищеними ні фізично, ні в судовому порядку, і як потім домовлятися зі світом після Путіна. Вони гарантуватимуть, що не буде агресивної позиції Росії, і її війська підуть з України, а також не допустять розбалансування Росії, особливо розповсюдження її ядерного потенціалу різними частинами РФ, які на той час можуть контролюватися якимись радикалами.
Захід на це піде, тому що він теж боїться розпаду Росії. Особливо неконтрольованого використання стратегічної ядерної зброї. Тому усунення Путіна чи то спецслужбами, чи то природним шляхом буде виходом із ситуації.
Хто такий Микола Маломуж
Микола Григорович Маломуж (23 вересня 1955, Звенигородський район, Черкаська область) – український державний діяч, голова Служби зовнішньої розвідки України з 2005 по 2010 роки, генерал армії України. Голова Всеукраїнської Координаційної ради офіцерів та військовослужбовців, пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Читати Главред в Viber
