Україна вперше імпортує газ з Азербайджану Трансбалканським коридором через Болгарію та Румунію. Це стало гучною новиною - як у Києві, так і в європейських столицях. А на тлі поступового згортання співпраці з Росією і геополітичної турбулентності в регіоні подія видається і зовсім знаковою.
В інтерв'ю Главреду екс-глава ГТС України Сергій Макогон розповів, як Росія відреагує на постачання азербайджанського газу Україні, чому офіційний Азербайджан змінив риторику на проукраїнську, чи може Україна змусити Угорщину і Словаччину відмовитися від російської нафти і чи вистачить Україні газу для проходження опалювального сезону.
Як ви оцінюєте стратегічне значення поставок газу з Азербайджану через Трансбалканський маршрут для України?
Україна ще довгі роки буде імпортувати газ. Нагадаю, що до війни імпорт становив близько 10 мільярдів кубометрів на рік. На жаль, я не думаю, що найближчими роками Україна зможе повністю забезпечити себе газом. Так, значну частину ми видобуваємо самостійно, але імпорт все одно необхідний. Така ситуація склалася, і в цьому немає нічого критичного. Більшість європейських країн імпортують газ і при цьому успішно розвиваються. Наприклад, Польща імпортує близько 80% споживаного газу, Австрія - близько 90%.
Тому входження Азербайджану до числа постачальників газу для України - це позитивний сигнал. По-перше, Азербайджан уже давно є великим експортером газу в Європу. Минулого року вони поставили близько 13 мільярдів кубометрів. Газ іде через Туреччину газопроводом TANAP, а потім розподіляється європейською газотранспортною системою.
Дивіться відео інтерв'ю Сергія Макогона Главреду про постачання газу з Азербайджану до України:
І ось тепер Україна також почала закуповувати азербайджанський газ. До цього цей газ купували 12 європейських країн, включно з Молдовою. Нещодавно, до речі, Німеччина теж підписала договір.
Тож нічого надординарного тут немає - Україна нарешті почала самостійно шукати альтернативні маршрути поставок і уклала тестову угоду з Азербайджаном. Нам дійсно потрібен газ, потрібні надійні джерела і прямі контракти з видобувними країнами. Це абсолютно правильний крок, який потрібно було зробити ще давно.
Чи може в перспективі цей маршрут і, в принципі, поставки з Азербайджану стати стійкою альтернативою російським?
Так, зокрема. Звичайно. І, по суті, він уже нею стає. Як я вже говорив, торік Азербайджан поставив до Європи близько 13 мільярдів кубометрів газу. До 2030 року планується наростити обсяги експорту ще на 8 мільярдів кубометрів.
Газопровід TANAP, який проходить через Туреччину, має потенціал для розширення. Його поточна потужність становить 16 мільярдів кубометрів, але її можна швидко збільшити до 32 мільярдів. Для цього потрібно побудувати всього кілька компресорних станцій. Він від початку проєктувався з можливістю подвоєння пропускної здатності.
Азербайджан нарощуватиме видобуток, це в його інтересах, оскільки економічне процвітання і розвиток країни багато в чому спирається на експорт нафти і газу. Крім того, якщо вдасться побудувати перемичку через Каспійське море до Туркменістану, можна буде транспортувати і туркменський газ через TANAP. Такі плани існують, хоча Росія поки що блокує реалізацію цих проєктів. Подивимося, як розвиватиметься ситуація.
Азербайджан - це, безумовно, альтернативний постачальник, нехай і не найбільший. Зараз на перших позиціях перебувають Норвегія, США і Катар. Але Азербайджан стабільно займає свою частку ринку і поступово нарощує поставки до Європи. І, відповідно, Україна також зможе закуповувати певні обсяги цього газу для себе.
А якщо говорити про можливу заміну російського газу в Європі, то, з огляду на можливе розширення пропускної спроможності, чи зможе, скажімо, та сама Угорщина або Словаччина в перспективі переключитися на азербайджанський газ як на альтернативне джерело?
Так, звісно. По-перше, Угорщина вже частково закуповує азербайджанський газ.
Але причина, через яку Угорщина і Словаччина не відмовляються від російського газу, не у відсутності альтернатив. Газ у Європі є. Проблема в тому, що ці країни не хочуть відмовлятися від російського газу. Тому що, скажімо так, для лояльних Кремлю урядів Росія часто надає політичні знижки. Ніхто достеменно не знає, за якими цінами Угорщина і Словаччина отримують цей газ, але я думаю, що в цих поставках присутня значна корупційна складова.
При цьому і Угорщина, і Словаччина технічно цілком можуть перейти на неросійський газ. Є можливості поставок як трубопровідного газу, так і СПГ (LNG). Наприклад, Угорщина може закуповувати СПГ через хорватський термінал на острові Крк. Словаччина може імпортувати газ із Чехії, Німеччини, Польщі.
Тобто жодних технічних обмежень немає - є тільки відсутність політичної волі. Хоча нещодавно Європейський Союз заявив про плани повністю відмовитися від російського газу. Уже починаючи з 2027 року планується часткове обмеження поставок. Але, наприклад, у Словаччини діє довгостроковий контракт із "Газпромом" до 2034 року.
Таким чином, орієнтовно максимум - це 2034 рік, коли Словаччина остаточно відмовиться від російського газу. Однак є ймовірність, що це станеться і раніше - у 2027 році. Зараз тривають серйозні політичні дебати на цю тему.
Ми знаємо, що вся Європа прагне відмовитися, а Угорщина і Словаччина це блокують. Але було підписано тарифну угоду між ЄС і США, у рамках якої Європа має втричі збільшити закупівлі американських енергоносіїв. І можливо, саме в процесі виконання цієї угоди Угорщині та Словаччині доведеться почати активніше купувати неросійські нафту і газ.
З огляду на нещодавній дипломатичний скандал між Росією та Азербайджаном, як поставки азербайджанського газу в Україну можуть позначитися на цьому процесі?
Азербайджан уже давно і досить упевнено підтримує Україну. Так, у нього складні відносини з Російською Федерацією. Нагадаю, що Азербайджан експортує свій газ до Європи вже не перший рік. Газопровід TANAP будувався саме під експорт азербайджанського газу з родовищ, таких як Шах-Деніз та інші.
Тому Кремль, звісно, не в захваті від того, що Азербайджан постачає газ до Європи - фактично вичавлюючи Росію з цього преміального ринку. Але поставки йдуть, укладено довгострокові контракти, і Росія змушена з цим миритися. Якихось реальних важелів, щоб зупинити ці поставки, у неї зараз немає.
Тобто версія, яку висловлювали раніше - що Росія може використовувати цей маршрут, щоб обходити санкції і постачати свій газ під виглядом азербайджанського - уже неактуальна?
Раніше обговорювалася трохи інша ідея. Минулого року, Україні пропонували транзит не російського, а азербайджанського газу. Тобто передбачалося, що Азербайджан постачатиме свій газ до РФ, а далі він уже йтиме російською територією до України, а після цього - до Європи. Фактично пропонувалося замінити російський газ на азербайджанський тільки за документами, тоді як фізично газ залишався російським. Однак більшість експертів, включно зі мною, одразу заявили, що це - махінація і фальсифікація.
По-перше, в Азербайджану просто немає додаткових 15 мільярдів кубометрів газу, щоб замінити той обсяг російського газу, який ішов через Україну. Як я вже говорив, загальний експорт газу з Азербайджану в Європу становить близько 13 млрд кубометрів. Вони не можуть просто взяти і в один день сказати: "Ось, у нас знайшлося ще 15 мільярдів кубів для заміни".
По-друге, який сенс Росії дозволяти додатковий експорт азербайджанського газу через свою територію до Європи? Зрозуміло, що за цим стояли певні домовленості. Практично це була схема, суть якої - просто видати російський газ за азербайджанський, щоб зберегти транзит через Україну і таким чином продовжити постачання російського газу в Європу.
На щастя, зрештою, після тривалих обговорень, президентом було ухвалено правильне рішення: з 1 січня цього року Україна повністю припинила транзит російського газу і відмовилася від подібних схем. А ось той газ, який сьогодні надходить через Туреччину, - це дійсно справжній азербайджанський газ. Він надходить не через територію Росії: він іде до Туреччини, потім через Болгарію і Румунію потрапляє до України. Це реальний азербайджанський газ. Купуючи його, ми не дозволяємо Російській Федерації додатково заробляти і тим самим спонсорувати війну.
На цьому тлі чи є перспективи повної відмови і від транзиту нафти з РФ? Наскільки це реально і коли може статися?
Технічно жодних перешкод для того, щоб Угорщина і Словаччина відмовилися від російської нафти, немає. Уже давно модернізовано нафтопровід "Адрія", що йде через Хорватію, і ним можна постачати ті самі обсяги - приблизно 14 мільйонів тонн нафти на рік, - які нині йдуть через Україну.
На жаль, Європейський Союз досі не ввів санкції проти цього сегмента російської нафти. Угорщина і Словаччина домоглися для себе винятків і регулярно пролонгують їх. Ба більше, вони прямо погрожують заблокувати введення нових санкцій, якщо ці винятки буде скасовано.
У ЄС діє правило одностайного голосування щодо санкцій, і саме Угорщина та Словаччина блокують ухвалення рішення про обмеження транзиту російської нафти через Україну. І тому це питання на рівні ЄС не вирішується.
Україна теоретично могла б самостійно припинити цей транзит. Але, на мою думку, влада України побоюється це робити, бо у відповідь Угорщина (Орбан) і Словаччина (Фіцо) можуть вжити заходів у відповідь. Йдеться про можливе блокування транзиту газу, електричної енергії і, можливо, військових вантажів з Європи. Тобто ми маємо справу з політичним шантажем: якщо Україна зупинить транзит російської нафти, Угорщина та Словаччина погрожують заблокувати постачання газу та електрики в Україну.
Таким чином, політично було б некоректно, щоб Україна самостійно ухвалювала подібне рішення. Ми тут лише перевізник. Насамперед Європа як покупець російської нафти має сама від неї відмовитися, і тоді Україна, відповідно, перестане її возити. Але, як я пояснив, ЄС поки що не може прийти до єдиного рішення. У результаті транзит нафти через українську ділянку нафтопроводу "Дружба" триває досі, причому Росія, за оцінками, заробляє на цьому близько 6 мільярдів доларів на рік.
А чи є, на ваш погляд, у Європи взагалі якісь важелі тиску на Словаччину та Угорщину, щоб все-таки змусити їх підтримати рішення про заборону транзиту нафти?
Теоретично - так, такі важелі є. Але на практиці ми бачимо, що вже четвертий рік війни, а Європа досі нічого з цим не змогла зробити. Усі інші країни вже відмовилися від російської нафти і нафтопродуктів. Більшість також відмовилася від російського газу. Хоча, нагадаю, деякі держави все ще продовжують закуповувати російський СПГ.
Щодо нафти, то наразі фактично лише дві країни в Європі продовжують її закуповувати і забезпечують транзит - Угорщина і Словаччина. Європа - це досить складна бюрократична організація, і, на жаль, вони не можуть ухвалювати рішення, якщо одна з країн категорично проти.
Як ви вважаєте, чи може Україна надалі розраховувати на політичну лояльність Азербайджану, якщо співпраця між країнами розширюватиметься, особливо на тлі відносин у регіоні та напруженості з Росією?
У кожної країни є свої власні інтереси та цілі. Азербайджан, насамперед, орієнтується на захист своїх національних інтересів. На поточному етапі інтереси Азербайджану та України збігаються, і тому ми бачимо певну підтримку з їхнього боку. Але ситуація може змінитися, і Азербайджан, безумовно, ухвалюватиме рішення, виходячи насамперед із власних стратегічних міркувань.
Зараз Азербайджан стабільно заявляє про підтримку територіальної цілісності України, закликає до припинення війни. Нагадаю, що Азербайджан сам перебуває в досить вразливому геополітичному становищі - з огляду на його історичне сусідство з Росією. Тому він розуміє наші проблеми та біль. І поки інтереси України та Азербайджану збігаються, там будуть нас підтримувати. Знову ж таки, я не думаю, що цю нафту поставляють за якимось ексклюзивними, сильно заниженими цінами. Я вважаю, що той тестовий обсяг, який було продано, реалізується за звичайними, ринковими цінами. Нагадаю, що Азербайджан продає цей газ у Європу і в десятки країн. Тому я не думаю, що існують якісь особливі умови для України.
Ми купуємо газ за стандартною ціною - такою самою, за якою вони, скажімо, продають у Німеччину чи в інші країни. Тобто Україна платить ринкову ціну. Нам це цікаво, їм це цікаво - є взаємний інтерес. Відповідно, співпраця триватиме. А як це буде розгортатися далі - це вже потрібно спостерігати.
Наскільки поставки з Азербайджану допоможуть перекрити і, в принципі, зменшити дефіцит газу, який у нас був минулого сезону? І яка, загалом, нестача газу в системі може бути до нового опалювального сезону?
Зараз Україна активно імпортує газ. Нагадаю, минулого року імпорту практично не було - це було помилковим рішенням попереднього керівництва "Нафтогазу", яке призвело майже до колапсу нашої енергетичної системи. Ми закінчили зиму з порожніми підземними сховищами, і тому зараз змушені так багато імпортувати.
Якщо імпорт триватиме такими ж темпами, то, за моїми оцінками, до 1 листопада ми вийдемо на 13 мільярдів кубометрів - це мінімально необхідні обсяги, які хоча б якоюсь мірою гарантують відносно спокійну зиму. Зрозуміло, що протягом зими доведеться докуповувати ще невеликі обсяги - це нормально. Головне - зараз ці поставки одразу ж законтрактувати, щоб не купувати взимку за дорогими спотовими цінами.
Імпорт зараз йде в основному через Угорщину, Польщу, Словаччину, а також трансбалканським газопроводом. Обсяги поставок з Азербайджану поки що дуже маленькі - найімовірніше, це тестові поставки. Новий маршрут, і, ймовірно, "Нафтогаз" його просто тестує.
З іншого боку, якщо є дешевші альтернативи, наприклад, газ у Польщі, розумно буде купувати там. У будь-якому разі добре мати кілька маршрутів - тоді є вибір, можливість торгуватися, і можна знижувати ціну закупівель.
Найголовніше - імпорт іде планово, а не в авральному режимі, як минулого сезону, коли закуповували все підряд за будь-якими цінами. Нині "Нафтогаз" шукає більш вигідні пропозиції - це професійний і правильний підхід.
Відповідно, у нас є всі шанси пройти зиму максимально комфортно, я правильно вас зрозуміла?
Так, "Нафтогаз" уже почав отримувати кредити від держбанків, отже, є кошти на закупівлю газу. Технічно імпорт можливий, газ у Європі є, ціни на нього стабілізувалися - приблизно близько 400 доларів за тисячу кубометрів.
Єдина наша постійна проблема і ризик - це Російська Федерація. Ми знаємо, що минулого тижня знову була інформація про російські атаки на об'єкти газовидобутку "Нафтогазу". Це створює ризики і проблеми, але, на жаль, особливо вплинути на це ми не можемо. Потрібно тільки готуватися і мінімізувати наслідки.
Ви сказали, що поставки можуть забезпечити мінімальний обсяг і відносно комфортне проходження зими. Це за умови теплої зими чи холодної? Які у вас прогнози щодо цього?
Скажімо,"звичайної" зими останніх років, тобто ближче до теплої. Я не очікую, що наступна зима буде екстремально холодною. Пам'ятаємо, що остання зима була досить теплою, і завдяки цьому ми її більш-менш спокійно пройшли.
Звичайно, бажано мати в підземних сховищах більше газу - це знижує ризики. Але зараз ситуація з фінансами складна. "Нафтогаз", на жаль, не може закачати, наприклад, 15 мільярдів кубометрів, тому що просто немає грошей. Технічно це можливо, але коштів немає. Тому озвучена цифра - близько 13,2 млрд кубометрів. Це трохи більше, ніж було минулого року. Якщо протягом зими будуть укладатися додаткові контракти на постачання, то я думаю, що особливих ризиків для проходження зими у нас не буде.
Минулого року я сильно переживав і постійно говорив, що потрібно імпортувати, а не спалювати запаси в підземних сховищах. Цього року я відчуваю себе набагато спокійніше. Ситуація розвивається в нормальному руслі, і я впевнений, що до зими ми будемо готові.
Про персону: Сергій Макогон
Сергій Макогон - український енергетичний експерт, колишній генеральний директор ТОВ "Оператор газотранспортної системи України" (ОГТСУ), який обіймав цю посаду з травня 2019 по вересень 2022 року. Під час його керівництва оператор ГТС пройшов ключову реформу: виділення зі структури "Нафтогазу", створення незалежного сертифікованого в ЄС оператора системи газотранспорту - Централізованого оператора ГТС України.
Макогон - випускник Національного технічного університету "Київський політехнічний інститут" (прикладна математика, 1999) і магістр ділового адміністрування (MBA) з California State Polytechnic University (2005). До роботи в ГТС брав участь у реформі українського газового ринку, займався стратегічним розвитком в "Укртрансгазі", а також працював у Deloitte і Microsoft Ukraine.
Наразі працює старшим науковим співробітником (Senior Fellow) у Center for European Policy Analysis (CEPA), займається аналітикою питань газового ринку та європейської енергетичної безпеки.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
Читати Главред в Telegram
Главред в Google News
