Вишневий садок без романтики: правда про село XIX століття

Про що ви дізнаєтесь:

• Як жили наші предки 150 років тому
• Чому був такий високий показник дитячої смертності

Ми звикли ідеалізувати минуле крізь призму поезії Шевченка та мальовничих образів: біла хата, вишневий садок, спокій і гармонія. Проте реальність українського села кінця XIX століття була далекою від пасторалі.

Це був світ виснажливої фізичної праці, де поняття особистого простору не існувало, а звичайна застуда, травма чи порушення посту могли стати фатальними. Історики зазначають: більшість сучасних людей не витримали б таких умов навіть доби. Що ж саме робило життя наших предків таким важким — розповідає Главред.

Перенаселені хати та відсутність приватності

Як розповідають на каналі "Іронічний історик", перше, що шокувало б сучасну людину, — житло. Імперська та пізніша радянська пропаганда роками замовчували факт хронічного перенаселення.

У хаті площею лише 20–30 квадратних метрів мешкали 10–15 осіб — кілька поколінь однієї родини. Узимку до них підселялось і господарство: телята, ягнята або кури, яких тримали в хаті, щоб урятувати від морозів.

Про приватність не йшлося зовсім. Спали "покотом":

• на печі,
• на лавках,
• на соломі, розстеленій просто на долівці.

Власне ліжко було розкішшю. До того ж багато хат опалювалися "по-чорному", без димаря. Сажа вкривала стіни, а постійний дим подразнював очі й легені.

Гігієна, якої майже не існувало

Сьогодні важко уявити життя без душу, але 150 років тому лазня в селі була рідкістю. Більшість селян милися в дерев’яних ночвах або в річці в теплу пору року.

Прання одягу перетворювалося на виснажливу працю:

• білизну виварювали в попелі;
• вибивали вальками на березі водойм.

Через відсутність антисептики будь-яка подряпина могла призвести до зараження крові чи гангрени. Дитяча смертність була катастрофічною — до першого року життя не доживала майже кожна третя дитина.

Їжа, пости й постійне недоїдання

Українська кухня XIX століття — це не лише борщ і вареники. Насамперед це сезонність і жорсткі обмеження.

Понад 200 днів на рік були пісними, коли заборонялося вживати м’ясо, молоко та яйця. Основу раціону складали:

• каші;
• бобові;
• квашена капуста;
• житній хліб.

Білий пшеничний хліб вважався святковою стравою. У будні їли чорний, важкий хліб із висівками. У неврожайні роки пекли так званий "голодний" хліб із лободи. М’ясо з’являлося на столі лише на великі свята — Різдво або Великдень.

Рекомендуємо:

Вона була сильнішою за Роксолану: українка, яка правила імперією

Робота від світанку до темряви

Життя селянина повністю залежало від сонця. Влітку робочий день тривав 16–18 годин. Жнива були справжнім "часом Х" — працювали всі: від малих дітей до старих.

Відпочинок вважався гріхом або ознакою слабкості. Навіть зимові вечори, які ми романтизуємо як час вечорниць, були заповнені роботою:

• прядінням;
• ремонтом реманенту;
• виготовленням постолів.

Відео про те, яким насправді було життя українських селян 150 років тому, можна переглянути тут:

Тиск громади та страх бути "інакшим"

Найважчим випробуванням для сучасної людини був би психологічний тиск громади. Село контролювало все:

• з ким одружуватися;
• як одягатися;
• як поводитися.

Будь-яке відхилення від норми каралося публічним осудом або навіть фізичним покаранням. Вийти за межі традиції означало стати вигнанцем, а в умовах села це фактично дорівнювало смертному вироку — вижити на самоті було неможливо.

Вас може зацікавити:

• Українець знайшов на своєму городі унікальний скарб часів Русі — що там було
• З XVIII носило ім'я російської імператриці - яке місто України змінило п'ять назв
• Як українці раніше знаходили золото і скарби: розкрито ритуал, який гарантував успіх

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред