Існувала чи ні: історія про квітку, яку ніхто не бачив

Про що ви дізнаєтесь:

• Чи існує насправді Червона рута
• Звідки бере початок легенда про Червону руту

Червона рута — це давно не просто назва пісні, яка стала неофіційним гімном українців у світі. Це багатошаровий культурний символ, у якому переплелися карпатська міфологія, народні вірування, ботанічні загадки та талант молодого композитора Володимира Івасюка.Попри шалену популярність цього образу, питання про те, чи існувала Червона рута насправді, досі залишається відкритим — і саме це робить її ще більш привабливою. Главред розповість більш детальніше.

Карпатський міф: квітка, що цвіте одну ніч

Легенда про Червону руту бере початок високо в Карпатах — серед скель, туманів і смерек. Народні перекази описують її як чарівну рослину, що з’являється там, де природа ніби завмирає.Найпоширеніша версія легенди стверджує: зазвичай жовта квітка лише один раз на рік — у ніч на Івана Купала — розквітає червоним кольором.

Це цвітіння триває лічені хвилини. Той, хто встигне знайти й зірвати квітку саме в цей момент, нібито отримує дар вічного кохання та удачі.Інші варіанти легенди говорять, що Червона рута розквітає раз на десять або навіть двадцять років. Саме це "чар-зілля", за повір’ями, дівчата використовували для привороту, вірячи в його магічну силу.

Що каже наука: три головні версії

Ботаніки та дослідники фольклору десятиліттями намагаються ідентифікувати рослину, яка могла стати прототипом Червоної рути. Найчастіше згадують три варіанти.

Рута садова

Найочевидніший кандидат — через назву. Проте класична рута має жовті квіти й росте переважно в Криму та південних регіонах, а не в Карпатах. Хоча ідея зміни кольору пасує легенді, географічно ця версія слабка.

Рододендрон карпатський

Саме його найчастіше в народі й називають Червоною рутою. Рослина росте високо в горах — понад 1600 метрів — і під час цвітіння вкриває схили яскраво-рожевим або малиновим килимом.Ботанічно це не рута, але саме рододендрон найбільше відповідає образу рідкісної, важкодоступної й "магічної" квітки.

Монарда

Зовні вона найбільше відповідає уявному образу Червоної рути: насичено-червоні пелюстки, виразна форма. Проте є ключове "але" — монарда походить із Північної Америки й не могла бути відомою в Карпатах у часи формування легенд.

Рекомендуємо:

Не для гурманів: п’ять дивних страв української кухні XIX століття

Як міф став піснею: роль Володимира Івасюка

Всесвітню популярність Червона рута отримала завдяки Володимиру Івасюку. Ідея пісні з’явилася ще в його юності, коли він знайшов у батьковій бібліотеці збірник коломийок, упорядкований Володимиром Гнатюком.Рядки про "червону рутоньку", якою дівчина причаровує коханого, справили на нього глибоке враження.

Пізніше Івасюк подорожував гуцульськими селами, особисто записуючи народні варіації цієї легенди. У грудні 1968 року, навчаючись у медичному інституті, він написав перший варіант тексту, присвятивши його своїй однокурсниці Марії Соколовській.

Відео про квітку, яку ніхто не бачив, можна переглянути тут:

Пісня, що стала символом

Офіційна прем’єра "Червоної рути" відбулася 13 вересня 1970 року в прямому ефірі з Чернівців. Дует Володимира Івасюка та Олени Кузнецової миттєво зробив композицію хітом.Вже наступного року пісня підкорила радянську естраду й увійшла до переліку найпопулярніших композицій року — без жодної офіційної підтримки.

Чому питання "чи існує квітка" вже не головне

Сьогодні науковці так і не дійшли спільної думки щодо реального прототипу Червоної рути. Але це вже не має вирішального значення.Червона рута перетворилася на міфологему — образ чистого й щирого кохання, яке не потребує магічних ритуалів.

Вона стала символом української ідентичності, що об’єднує покоління. Від шкільних свят до стадіонних концертів — ця пісня живе, бо втілює мрію про неможливе, яке стає реальністю.Червона рута продовжує цвісти не в горах, а в пам’яті й культурі народу.

Вас може зацікавити:

• Таємниця Арарату: що насправді будував Ной на горі
• Що насправді залишили льодовики на Поліссі — науковці здивовані
• Географічна аномалія: чому 90% території Австралії залишається незаселеною

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред