Віктор Бронюк

За інформацією з останніх турів, скажу, що в цілому люди стали менше відвідувати концерти і закордонних, і українських виконавців. Це інформація від людей, які організовують концерти в Україні.
Але скільки б людей не прийшло на концерт, ми із задоволенням заспіваємо для кожного.

Якщо говорити в цілому, то кожне питання не дає відповіді, а породжує нові запитання. Мені здається, що перед тим, як давати відповідь, треба добре подумати. Можливо, деколи краще змовчати.
Щодо творчості – життя і життєві ситуації створюють образи та об’єкти, а ми в тій чи іншій формі доносимо їх до слухача. Щось висміюємо, на щось натякаємо...

Я був у Європі, я був і в Росії. Я однозначно хочу рухатись у бік Європи, хто б що не казав. Що це дасть? Можливо, це почне виводити українську музику на нові горизонти і на нові якісні форми.

Так, дуже сподобалася. Передусім тим, що це був творчий експеримент, яким я вперше займався у своєму житті. На мою думку, вийшло непогано. Коли будуть пропонувати дублювати ще якихось героїв, я із задоволенням прийму пропозицію.

Напевно, я б не хотів лізти у свідомість українців. І не хотів би, аби це робили політики та громадські діячі. Хотів би, аби кожен українець сам зрозумів для себе, чого він хоче в житті, і що б йому хотілося змінити. Як можна змінити те, чого немає? Маю на увазі свідомість українців.

В цілому, співпраця сподобалася. Хто був на наших концертах у рамках всеукраїнського туру, повністю розвіяв свої сумніви стосовно різниці у творчості. Це були дійсно цікаві концерти, цікава співпраця, яка подарувала багатьом слухачам трохи призабуту україномовну Ірину Білик.

У мене вдома є два маленькі антидепресанти у вигляді доньки й сина, які не дають часу впадати в депресію. Якщо раптом така з’являється, то дуже швидко різними способами і засобами вони виводять мене з неї.

Історій є дуже багато, розкажу одну з них. Колись під час ефіру у Львові, де ми жваво спілкувалися з ведучою, по закінченню ефіру задзвонив телефон, і жіночий голос подякував за те, що ми врятували життя. Телефонувала жінка, яка розповіла, що у неї не все гаразд у особистому житті, і вона сьогодні вирішила покінчити життя самогубством. Коли взяла до рук ніж, паралельно почала слухати нашу розмову з радіоприймача, заслухалася, а потім зловила себе на думці, що не все так погано в житті. І подякувала, що ми врятували життя. Принаймні це було щиро. Я відверто був у шоці.

Це правда. Але то ми трошки пожартували. Хоча я дійсно вмію вишивати, але на то наразі немає часу.

Деколи втомлюєшся від усього, від суєти. Але, напевно, я не є відлюдником і не можу довго без соціуму. Мені вистачає день, два, максимум три, а далі - мені знову потрібно повертатися у бурхливий вир соціуму та жити й творити далі.

В цілому, Ви самі дали відповідь на запитання. Якби не було попиту, то не було б і пропозиції. А з іншої сторони, я спостерігаю за тими людьми, які приходять на наші концерти, багато з ким спілкуюся під час концертів і після, у соціальних мережах, і приємно, що на сьогодні слухач у якісному плані виріс. Мається на увазі, багато хто вже розбирається, що таке живе виконання, що таке фонограма. Особисто за себе скажу, що мені цікава думка тих людей, які дають ту чи іншу об’єктивну критику моєї творчості, прислуховуюся до їхніх пропозицій і порад, але всім не догодиш – скільки людей, стільки думок і смаків.

Дійсно, я є головою правління благодійного фонду "Подільська громада", який торік визнали найкращим фондом громад в Україні. Мета фонду – це об’єднання громади і влади міста для вирішення спільних соціальних та економічних проблем. Тому наше гасло – ми допомагаємо тим, хто допомагає іншим. Ми працюємо переважно у Вінниці та Вінницькій області. Є ряд позитивних програм, які вже втілилися в життя. Одне з завдань фонду – перехід від спонтанної благочинності до цивілізованої філантропії. На базі фонду ми створили корпоративний фонд гурту «ТІК», який допомагає творчим колективам, зокрема, комусь купували костюми, комусь – музичні інструменти. Ми наповнюємо свій корпоративний фонд із продажів альбомів і публічного відтворення наших творів (роялті).

Він обов’язково з’явиться у день свого виходу. :)))

Колєга по шоу-бізнесу. :)))

Якби вона вміла співати, то була б артисткою українського шоу-бізнесу. А так, вона вміє тільки шипіти, і неважливо, на яку тему. :)))

Ми виправимо цю дискримінацію – для українців теж буде по 40 долярів. :))) Дякуємо за інформацію – передивимося її на сайті.

Кому потрібна інформація, той її знайде. Стосовно того, чим живуть люди сьогодні в Україні... Не можна відійти від імперського ярма за такий короткий проміжок часу. Тут неважливо, хто бреше, з якого боку. Важливо для українців більше працювати і менше слухати різну брехню.

У мене є багато друзів росіян, які розмовляють українською мовою краще за деяких українців. Є ті, хто не вміє розмовляти, але прекрасно співає українською мовою.
Стосовно Азарова – сьогодні в інтернеті вже є навіть цілі перекладачі на його мову. Як на мене, в першу чергу має бути повага самого до себе. Якщо людина не поважає інших, то хай хоча б пожаліє вуха тих, кому це доводиться слухати.

Набридло – так не слухайте її і не оглядайтеся на Москву. :)

Спілкуюся в побуті виключно українською мовою. Російську мову знаю добре, володію граматикою, письмом. Проблеми переходу на російську мову абсолютно немає. Але тут питання в тому, що коли люди хочуть розуміти один одного, вони завжди розуміють. Але деколи люди, які розмовляють однією мовою, все одно не розуміють один одного. :)

Не підтримав би жодної, тому що, крім як говорити, ніхто більше ні на що не здатен. Можливо, банально, але факт є фактом.

1. Сьогодні вже пройшло 70 років, як закінчилася війна, але це питання чомусь знову спливає і спливає. Я вважаю, що на війні справедливості немає. Мало хто сьогодні говорить, що подібних російських дивізій було близько 30-ти. Це правда.
2. Щодо мого ставлення – я вважаю, що настав час примиритися. Війна закінчилася давно, мало хто вже пам’ятає, як було насправді. А сьогодні ображати тих чи інших немає сенсу. Дайте ветеранам, які ще залишилися, спокійно дожити свого віку.

Я не є політичним оглядачем, але, знаючи багатьох регіональних представників ВО "Свобода", мені здається, що треба більше уваги приділяти кадровій політиці та наповненню партійних рядів. Ідеологія – це добре, але коли партія приходить до влади, потрібно, щоб вона мала ще й якісний кадровий персонал, який би вправно міг керувати державою.

Мені подобаються будь-які підліткові організації, які направлені на розвиток дитини. Скаутський рух має дуже давню історію, і в тому, чого навчає Пласт, немає нічого поганого. Він розвиває особистість, робить її сильною і розвиненою. Я із задоволенням по можливості приймаю запрошення тих чи інших скаутських організацій. Але, мені здається, їм потрібно трохи ширше висвітлювати свою діяльність, тому що мало хто знає взагалі про те, як вони живуть і чим займаються.