Дуже хочеться пожити в нудній Україні

Дуже хочеться нудних політиків. Без крайнощів і істерик. Без фіглярства і епатажу. Бюрократів в костюмах, які стануть говорити цифрами і відсотками.

Дуже хочеться нудних політичних ток-шоу. Які ніхто не буде дивитися. Тому що на екранах будуть сперечатися про деталі. Ніхто не влаштує стендап. Ніхто не прийде з вилами. Ніхто не полізе в бійку. У цих програм будуть мінімальні рейтинги, тому що вони не будуть схожі на розважальні. А розмова про майбутнє перестане нагадувати манеж.

Дуже хочеться повісток, а не персоналій. Тому що зараз ми ототожнюємо перше з другим. Сперечаємося не про підходи, а про прізвища. Вважаємо новизну критерієм якості, а молодість – синонімом прогресивності.

читайте такожУкраїна перетворюється на країну анархії, що перемоглаДуже хочеться репутацій і злопам'ятності. Коли друге стоїть на сторожі першого. Щоб розслідування помічали не тільки соціальні мережі. Щоб закон не був інструментом розправи з конкурентами. Хочеться кордонів і рамок, перетин яких буде фатальним.

Хочеться дожити до довіри і солідарності. До синергії і співпраці. Все наше кумівство - відгомін підозрілості. Воно обходиться дорого і я втомився переплачувати.

Я ніколи не жив у нудній країні. Мені доводилося дивитися на них лише в статусі туриста. Найчастіше ми іронізуємо над їх укладом і побутом – але у всій цій напускний вітчизняної браваді протягує, в кращому випадку, заздрість. У гіршому - обмеженість.

Ми називаємо себе диким Заходом Східної Європи. Країною соціальних ескалаторів. Це правда. Наші вікна можливостей розкриті так, що в них пролазять всі. Наші знаменитості знамениті тим, що вони знамениті.

Ми країна непередбачуваних біографій. Наші герої і лиходії регулярно міняються ролями. Наші трудові книжки рясніють взаємовиключними записами. Нас возять в таксі директора. Нами керують таксисти.

Ми емпати. На вибори ходимо як в ЗАГС. Галочку в наших бюлетенях ставлять підвищений рівень дофаміну і норадреналіну при зниженому – серотоніну. Фізіологи кажуть, що цей коктейль називається любов'ю. Він не залишає місця для сухого розуму.

У суперечках ми боремося не за правду, а за власний німб. Легко об'єднуємося проти чогось і майже ніколи - за. Ми відмінно виживаємо в обхід держави - тому що своєю її не вважаємо. Але вся наша історія - це доказ того, якою м'ясорубкою загрожує її відсутність.

Ми кожен день придумуємо собі тисячолітні традиції. Віримо шарлатанам і в магію. Наш священний Грааль - це рубильник щастя. Раз на п'ять років ми вирушаємо шукати в бюлетені людину, у якої є до нього доступ.

Магічне мислення пустило коріння. Ми відчуваємо себе маленькими людьми. Живемо в оточенні богів і боїмося потрапити під їх колісниці. Одні відмовляються від вакцин, щоб соціальні боги не отримали над ними контроль. Інші роблять те ж саме, щоб не вступати в протистояння з небесами і долею.

читайте такожДві причини, чому Україна приреченаУ власних проблемах ми звикли звинувачувати інших. Наші біографії кристально чисті. Маленьку людину встигли канонізувати і поставити на п'єдестал. Чужий успіх - не причина для наслідування, а привід для осуду. Наша мрія про рівність - всього лише перелицьована версія класової боротьби.

Ми звикли себе переоцінювати. Вважаємо, що історія нам заборгувала. Віримо, що чужий комфорт став можливим за наш рахунок. Чекаємо, коли нам почнуть повертати борги.

Наша мрія про захід вибудувана на вірі в диво. Ми жадаємо тамтешнього комфорту і соціальних гарантій. Рівня життя і побутового благополуччя. Але ніхто не знає напевно, чи готові ми платити за це ціну. Податками та відповідальністю. Законослухняністю і солідарністю.

Весь наш рух вперед нагадує квадратне колесо. Ми перевертаємо його з кромки на кромку за допомогою надзусиль. Ми могли б стесати межі, але нас переконують, що вони – наше національне надбання. В результаті ми простоюємо, поки інші набирають швидкість.

Нашій удачі можна лише позаздрити. Ми нагадуємо героя Чапліна з німого кіно. Випадково переступаємо відкриті люки і нагинаємося зав'язати шнурки, коли над нами проноситься балка. Зазвичай історія не прощає такої легковажності. Але нам поки що щастить.

Таке відчуття, ніби долю тішить наше нахабство. Наші мінливість, наївність і прагнення ставити на зеро. Ми ведемо себе так, ніби в силах переграти будь-яку помилку - а тому не цураємося найвідчайдушніших експериментів. Нічим, крім прихильності провидіння, нашу удачу пояснити не вийде.

Дуже хочеться пожити в нудній країні. Втім, це навряд чи трапиться на моїй пам'яті. Єдине, що залежить від нашого покоління, зводиться до дуже простої розвилки. Чи оголосять все перераховане вище - причиною нашої катастрофи. Або ж стануть розглядати як передумови перемоги.

Ми не застраховані ні від першого, ні від другого.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред