Кандидати на виліт: що стоїть за відставкою ряду міністрів

Я маю великі сумніви щодо того, що питання звільнень у Кабміні вирішувалося після того, як держсекретар США Ентоні Блінкен привіз якийсь список.

Власне, усі ці перетрубації обговорювалися дуже давно. У випадку Степанова зрозуміло, що рано чи пізно ця відставка сталася. Україна дуже важко переживає пандемію, у суспільстві присутнє серйозне невдоволення тим, як країна її проходить – є багато претензій щодо вакцинації і її повільних темпів. Тож тут не треба шукати зовнішніх причин.

Я сподівався, що зміни в МОЗ відбуватимуться дещо пізніше лише тому, що уся ця історія з пандемією ще не завершена. І, відповідно, новий міністр, якщо його призначити зараз, так само почне перебирати на себе частину негативу. Бо просто призначенням міністра велична кількість доз вакцин до нас не приїде. Але, мабуть, вирішили, що на даному етапі доцільніше цю заміну провести.

Питання призначення Ляшка міністром так само обговорюється дуже давно – щонайменше, рік, якщо не більше. Просто до цього раніше, імовірно, не знаходили кращих умов. Треба розуміти, що у МОЗ досі триває боротьба між людьми, яких асоціюють із попереднім керівництвом міністерства і є люди, яких пов’язують з екс-виконуючою обов’язки міністра Супрун. Ляшка якраз асоціюють саме із цією групою. І у його випадку виникає питання, чи зможе взагалі він керувати усією системою, а не лише у частині протидії пандемії.

До того ж, його не хотіли рано призначати, аби його не "спалити" на темі пандемії, бо тривалий час було незрозуміло, скільки це все триватиме. Я не думаю, що від нього варто чекати якихось глобальних змін на даному етапі – скоріше за все, він продовжуватиме реформу охорони здоров’я, що була започаткована раніше. І його головна функція у якості міністра буде саме у незмінності реформи.

читайте такожСправжня причина кадрових перестановок в КабмініВідставка Петрашка пов’язана з тим, що питання економіки є надзвичайно складним. Тож має бути проведена робота над помилками і Петрашко визначений тим, хто нестиме політичну відповідальність. Бо альтернативою його відставки могла б бути хіба що відставка усього Кабміну загалом.

Будь-які діячі, що призначаються на ту чи іншу посаду, можуть змінювати свою політичну орієнтацію. Достатньо показовим тут є призначення прем’єра Шмигаля – коли його призначали, його асоціювали із Рінатом Ахметовим, бо він був менеджером на підприємствах, які з ним пов’язували. Але останнім часом Шмигаль санкціонував ухвалення відповідних рішень, які б самому Ахметову не сподобались – зокрема, законодавчі ініціативи щодо змін ренти на видобуток природних ресурсів, що потенційно означає для нього втрату доходів. Звісно, можуть бути задіяні чиїсь інтереси, але система показала себе таким чином, що в Кабміні працюють в єдиній президентській системі і люди, яких призначають, не йтимуть проти неї просто тому, що в рамках поточної конфігурації влади міністр не може претендувати на якусь самостійну роль. Тактично він може впливати на ухвалення рішень, виділення фінансування, але він точно не визначатиме серйозної політичної лінії – тут він лише виконавець. Тож навряд чи зміну міністрів як зміну векторів впливу тих чи інших персон.

По суті, МОЗ, Мінекономіки та Мінтранс – це ті галузі, які найбільше критикували. І, відповідно, невипадково під роздачу потрапили міністри, галузі яких у недоброзичливому контексті найбільше згадувалися в суспільстві. Але, наприклад, у випадку Авакова, із яким пов’язували Криклія, головним лишається саме контроль над його відомством – МВС. Саме звідти походить його політичний вплив і, у випадку, якщо міністра інфраструктури звільнять, на його політичний вазі це мало позначиться.

Очевидно, що ухвалене рішення про те, що відставка Кабміну є недоцільною, тож вирішили обмежитися точковими замінами, які б дозволили перезавантажити найбільш проблемні галузі і зняти негатив.

Бо Шмигаль показав, що він виконує покладені на нього функції – забезпечує управління державним господарством, не претендуючи на особливу політичну роль і цілком лояльний до президента. А відставка чинного Кабміну – це завжди необхідність формувати новий. Тобто знайти кандидатуру прем’єра, який водночас виглядатиме достатньо кваліфікованим для призначення у Раді і не матиме особистих політичних амбіцій. Це не так просто - приклад Вітренко показав, що навіть у випадку конкретного міністерства це зробити складно.

Тим паче, що у разі формування нового Кабміну, він стикнеться з тими самими проблемами, що і чинний. Відтак, повністю Кабмін можуть змінити лише у випадку, якщо Україна більш-менш виразно подолає пандемію.

Петро Олещук, політолог, викладач КНУ ім. Тараса Шевченка, спеціально для Главреда

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред