Мирослав Гай

Подивіться на Кавказ. Подивіться на Якутію. Подивіться на території, віддані в оренду Китаю. Зверніть увагу на Карелію, Придністров’я, Кенігсберг. Тобто там є чому розпадатися.

Не дивлячись на те, що ці території РФ історично завжди належали Україні і були відділені від неї штучним способом за часів СРСР, ми можемо діяти виключно в полі світового законодавства, з урахуванням прав людей, які проживають на цих територіях, діючи виключно толерантно разом зі світовою спільнотою. В України ніколи не було імперських амбіцій чи бажання розширити свою територію або повернути історично втрачені території.
Будь-який процес такого роду має відбуватися органічно і дуже обережно. Проте обговорювати його ми з вами маємо право вже зараз. Бо, як показує ситуація, відбутися в цьому божевільному світі може все що завгодно.

Волонтерська робота, якщо порівнювати 2014-2015 роки з 2016-2017 роками, змінилася кардинально. Багато людей, які займалися допомогою армії несистемно, відійшли від цього процесу через моральну втому і брак фінансування. Інші організації оформили себе юридично і почали співпрацювати з армією, державними установами, дитячими будинками та лікарнями на законних підставах. За цей час ми оволоділи юридичними аспектами волонтерських, громадських та благодійних організацій. В наших штатах працюють бухгалтери та юристи.
Якщо в 2014 році була необхідність возити труси, форму та шкарпетки, то зараз таких ситуацій стає все менше. І волонтерські організації, які витримали перевірку часом, займаються більше інфраструктурними проектами. Зокрема, наша організація "Мир і Ко" підписала меморандум про співпрацю з Управлінням цивільно-військового співробітництва при Генштабі, і ми допомагаємо встановлювати радіоретранслятори з українським радіосигналом, що йде на окуповані території, допомагаємо комп’ютерами та різноманітним устаткуванням підрозділам, а іноді навіть управлінням.
Для того, щоб вижити і продовжувати нарощувати обсяги допомоги як Збройним Силам України, так і цивільному населенню, ми були змушені шукати нових друзів як в Україні, так і за кордоном. Наразі наші вантажі абсолютно безкоштовно розвозить по всій лінії розмежування "Нова пошта". Одна з крупних компаній надає нам уже на регулярній основі каву, яку ми розподіляємо між підрозділами у великій кількості, компанія "Люстдорф" допомагає молоком, а благодійний фонд Save Lives Together із США підтримує деякі наші проекти фінансово, особливо ті, що стосуються допомоги пораненим воїнам або закупівлі устаткування. Тобто ми змусили шукати принципово інші підходи співробітництва між корпоративним бізнесом, нашою благодійною організацією та друзями з-за кордону. Ми навчилися грамотно звітувати про пророблену роботу і залучати тим самим більше громадян, до яких ми часто звертаємося не за коштами, а за конкретною цільовою допомогою, яка полягає у передачі потрібних речей або виконанні якихось важливих для фонду завдань, як то надати машину, допомогти з розповсюдженням інформації тощо. Все стало складніше, цікавіше та масштабніше.

Думаю, що хороших стосунків із Російською Федерацією вже ніколи не буде, бо в середньостроковій перспективі не буде РФ у тому вигляді, в якому ми її знаємо. Там зараз запущені такі історичні процеси, які, за всіма законами існування суспільства, держав та імперій, мають призвести до руйнування та розпаду РФ у тому вигляді, в якому ми її знаємо останні 200-300 років. Всі імперії в історії так чи інакше розпадалися, і та ситуація, яку ми маємо зараз на сході та всередині України, виникла саме тому, що свого часу Російська імперія не розвалилася остаточно, а перетворилася на новий гібридний гегемон під назвою СРСР. А той, у свою чергу, теж не розвалившись остаточно, перетворився на нового монстра з імперськими амбіціями — Російську Федерацію. Все те, що ми зараз спостерігаємо, — це історичний об’єктивний процес розпаду імперії. У Римській імперії цей процес тривав 300 років, у нашому випадку цей процес теж зайняв приблизно стільки ж: ХІХ, ХХ століття і у 21 столітті цей процес має добігти кінця. А після того, як імперський режим РФ паде, можна буде говорити про перспективи добросусідських стосунків між Україною та тими новими країнами, які з’являться біля нашого кордону.

Я посивів повністю. І, напевно, це найбільша зміна, яка відбулася в мені фізично. Ті ж зміни, які відбулися всередині, навряд чи можна буде проаналізувати так швидко, бо для мене війна ще не закінчилася.
Я їжджу на схід, на передову, щомісяця по різних завданнях, проходжу військовий вишкіл щороку, став офіцером, стрибнув із парашутом у складі бригаді. Зараз готуюся до нових військових зборів. І тільки чотири дні, як повернувся з Авдієвки.
Тому я ще досі перебуваю в режимі війни, а це означає, що проаналізувати свій стан не зможу — спочатку треба, щоб вся ця історія завершилася.
Можу тільки сказати, що здивований, наскільки Донбас — це український регіон, де навіть попри всі міфи та російську пропаганду, досі в селах говорять українською, де живе велика кількість українських патріотів, які зараз проливають кров, захищаючи Україну в лавах ЗСУ, Нацгвардії та добровольчих батальйонів. У моєму підрозділі, найпершому добровольчому батальйоні, були хлопці з Криму, Горлівки, Донецька, Луганська... Зараз у моєму фонді працюють волонтерами переселенці. Тому те, що змінилося в мене після перебування на сході, — це уявлення про ту землю, про ту Україну, яку ми захищаємо. Я дізнався, що "руськість" Донбасу — це міф. Там більше радянщини, ніж "руськості". Але де її, тієї радянщини, в Україні немає?

Така робота ведеться. Але вона мізерно мала. У США щодня кінчає життя самогубством 22 ветерани війни, саме тому і був вигаданий цей флешмоб про 22 віджимання. І це при тому, що у США є ціле міністерство, яке займається ветеранами, і витрачаються шалені бюджети.
Нам ще вчитися і вчитися. Іноді держава не може подбати про звичайного громадянина, в якого є руки, ноги, і родина ще підтримує. А що казати про глибоко травмованого воїна… Та проте це не лише державний обов’язок.
У США і в цивілізованому світі величезна кількість волонтерських та благодійних організацій, які беруть на себе посильну ношу по допомозі та реабілітації своїх захисників. У кожному місті ви знайдете невеличку волонтерську організацію, в якій збираються мешканці, звичайні громадяни, що вважають своїм священним обов’язком надати допомогу своїм співвітчизникам. Так само і ми в Україні маємо зрозуміти, що немає чого покладати все на державні органи влади, бо вони не є державою — вони є органами управління. А держава — це ми.

У більшості громадян, на мою думку, хибне уявлення про мету Мінських угод. Я глибоко переконаний, що цілі Мінських угод - не ті, які декларуються. На мою думку, Мінські угоди - це інструмент, який переслідує декілька конкретних цілей. Перша з них - долучити до переговорів іноземну спільноту і зробити РФ суб'єктом переговорів як агресора. Також Мінські угоди дозволяють затягнути час, який нам конче необхідний для проведення підготовки Збройних Сил, тренування та збільшення особового складу, закупівлі та ремонту техніки, підготовки офіцерів і т.д. Подивіться, в Естонію зайшла американська техніка, до Польщі приїхали американські танки, збройні сили США та НАТО збільшують свій контингент біля кордонів Росії та України. Україна щороку проводить масові вишколи, навчання, військові збори, кількість яких та масштаби не порівняні з усім тим, що було протягом останніх 25 років. Крім того, Мінські угоди дають можливість показати світові, що Україна готова сідати за стіл переговорів і вирішувати питання дипломатичними методами, і при цьому доводити протилежне щодо РФ , показувати світовій спільноті неготовність РФ виконувати свої зобов'язання. Мінські угоди дають юридичні та дипломатичні підстави Тиснути на Росію. Це мікроскоп, який показує звичайним платникам податків США та Європи всю гидотність та брехливість РФ. Мінські угоди не можуть принести мир, і це не їх мета. Мета - це нетривале перемир'я, привертання уваги світу, затягування асу для підготовки та демонстрація "who is who". Звичайно, пересічні громадяни обурюються тим, що Мінські угоди нібито не працюють, бо очікують від них припинення війни. Так саме якщо ви побачите людину, що веде перемовини з терористом, яких захопив заручників, ви можете назвати її ідіотом, і що його благання до терориста не стріляти - це марна справа, бо ви не бачите, що з іншого боку будинку підкрадається спецназ. Те саме з Мінськими угодами. Це перемовини з терористом, які мають на меті затягнути час, поки йде шалена робота по підготовці.

На мою думку, як би це парадоксально не звучало, всі проблеми, як то зубожіння населення, війна тощо, глибоко пов’язані з "мовним питанням". Юридично ми вирвалися з Радянського Союзу, але ментально глибоко залишилися там. Протягом останніх десятків років керівництво держави формувалося з колишніх партійних функціонерів. Наша внутрішня культура і світобачення були глибоко радянськими, а людина з радянською ідеологією та уявленнями про світ не може бути заможною чи побудувати щось величне та важливе для людства, бо в радянській ідеології на найвищий щабель завжди ставилася сірість. Все, що вибивалося, вирізнялося, все, що було унікальним, знищувалося або виганялося за кордон. Саме тому що всі в Радянському Союзі мали бути однаковими, будь-які інші традиції чи мови планомірно винищувалися. Майже всі, хто писав щось дійсно талановите українською мовою, були або закатовані, або розстріляні, або емігрували. Мова — це один із важливих елементів, який вирізняє нас з усього світу, робить нас особливими. Вона робить наше мислення особливим. Не дає нам розчинитися, стати однаковими, стати одним із народів СРСР, Російської Федерації чи будь-якої іншої імперії. Адже щоб побудувати щось унікальне, щось цінне, треба і самому бути особливим. Мова — це ідентифікація себе з певним народом, племенем, з певними традиціями. Це не означає, що не треба знати інших мов. Треба! Я знаю чотири. Але я впевнений, що "мовний закон" — це один із можливих базисів побудування іншої, не радянської України. В Німеччині не забороняють інших мов, у Франції — теж. Між Німеччиною і Францією немає кордонів. Але коли ви перетинаєте мовну лінію, ви одразу чітко розумієте, що потрапили до іншої країни, бо там лунає інша мова. Адже справжні кордони — це не блокпости чи лінії розмежування, а це культурні кордони. В Японії дуже люблять Антона Павловича Чехова, проте його вистави звучать там японською. Тобто для того, щоб ми стали заможними і змогли вирішити всі ті питання, які перелічили, спочатку потрібно ментально зробити крок у бік цивілізації та самоідентифікації. Саме це зараз і відбувається. Але це не означає, що потрібно забороняти якусь із мов у побутовому спілкуванні, бо це особистий вибір кожного.

Україна, дійсно, один із плацдармів. Завдяки Майдану ми не відійшли до Російської Федерації як колонія. Певен, що такий план був, судячи з тих законів, які приймав Янукович протягом останніх років правління та трьох мільярдів доларів, які він отримав від Путіна. Та завдяки Майдану ми змогли вирватися й сплутати їм плани та показати всьому цивілізовану світові, що український народ ідентифікує себе з Європою та цивілізацією, а не з країнами з авторитарним режимом.
А щодо військового протистояння країн НАТО та РФ на нашій території — складно щось зараз сказати. Бо іноді війни починалися з таких мізерних приводів, з таких випадкових ситуацій, що за наявності такої кількості озброєння та з урахуванням постійних провокацій з боку Росії щодо країн НАТО (як то вчорашній (9 лютого, — Ред.) обліт російських бомбардувальників кордонів Великої Британії, що змусило останню підняти винищувачі в повітря, або вбивство Росією турецьких солдат вчора (9 лютого, — Ред.) у Сирії авіаційним ударом) будь-які прогнози можливі. Врахуйте, що цього року пройдуть безпрецедентні військові навчання армії РФ "Захід-2017", в яких візьме участь велика кількість особового складу. На моє глибоке переконання, ці навчання є просто приводом розгорнути велике угруповання військ вздовж кордонів України та Європи. І водночас в Україні теж заплановані великі навчання, в яких має взяти участь три тисячі військовослужбовців із США та НАТО.
Війна триває, техніка накопичується і робити будь-які прогнози треба обережно і відповідально. Все може бути.

Ми не можемо відмежуватися від Донбасу, бо Донбас — це вся Донецька та Луганська області. Росія ж окупувала тільки 1/8 території Донбасу. Тож більша частина цього регіону — це Україна. Тому запитання звучить трошки не коректно.
Щодо відмови від цих територій, то про це взагалі не йдеться. Натомість гостро стоїть питання про торгівлю з Росією через окуповані території, про контрабанді потоки та фінансове утримання окупованих територій. Адже за всіма світовими законами, які діють у таких ситуаціях, утримання окупованих територій завжди юридично і фактично лягало і ставало обов’язком окупанта. Тому йдеться не про відмову від територій, захоплених Росією, а про національну безпеку, юридичний статус та фінансування.

Навіть Хіросіма та Нагасакі після завдання по них ядерних ударів завдяки наполегливості, патріотичності та щирості японського народу перетворилися з часом знову на квітучі сади. Чорнобиль, в якому і досі подекуди мешкають люди, перетворився на заповідну зону, де можна зустріти вовка, ведмедя, рись, оленя — тих тварин, яких давно не бачили в інших частинах України. Зруйнований бомбардуваннями Берлін та Німеччина взагалі, яка була знищена і фізично, і економічно під час Другої світової війни, є прекрасним доказом того, що при правильній роботі та щирому бажанні життя та процвітання можуть повернутися навіть після повного винищення війною. Але все це залежить уже від нас із вами. 

На нас це ніяк не позначилося. Та й на волонтерському русі загалом — теж. Бо переважна більшість представників "волонтерського десанту" припинили бути волонтерами та стали урядовцями та державними діячами. Ми ж скромно продовжуємо возити труси на фронт і виконувати свою невеличку роль у підтримці Збройних Сил України та куванні загальної перемоги.

Дивлячись на дії Генштабу, який моніторить ситуацію, не можу сказати, що зараз ідеться про широкомасштабний наступ. Бо в такому разі ми б бачили заходи по мобілізації.
Проте противник продовжує накопичувати військовий склад і на Донбасі, і в Криму, будувати бази і пункти постійної дислокації уздовж кордону з Україною. Ми бачимо, як активно зараз проводиться "чистка" вищого військового керівництва в Росії та приймаються закони воєнного характеру.
Те, що Росія проводить підготовчі дії до можливої війни, для мене беззаперечно. А от буде ця війна чи ні — залежить від того, як підготується до можливих викликів Україна та наші іноземні союзники. Ми маємо так вибудувати свою оборону, щоб противник при гіпотетичному наступі отримав неприйнятні втрати. Це можна зробити і нашими силами (бої в Авдієвці та Донецькому аеропорту це довели). Можу вас запевнити, що робота ведеться.

Передусім некоректно називати найманців РФ та колаборантів "сєпарами". Сепаратист — це людина, яка хоче відокремити свій рідний край, щоб проживати, процвітати та платити податки і працювати на себе. Сепаратист не буде пиляти заводи та вивозити їх до іншої країни на метал, зривати ліні електропередач і тролейбусні проводи для того, щоб продати їх за безцінь, грабувати свої ж власні магазини (як то було в "Метро") або катувати, ґвалтувати чи вбивати своїх співгромадян.
Те, що відбувається на Донбасі, — це не сепаратизм. Це — відкрита військова агресія Російської Федерації проти України за підтримки деяких зрадників та колаборантів.
Правдою є те, що дуже часто в бій першими пускають погано підготовлених найманців, які з’їхалися з усіх кутків Росії, а деякі — з інших країн. Та сутички безпосередньо з кадровими російськими військовими теж бувають досить часто. Особливо — в артилерійських дуелях чи під час протидії диверсійним групам російського спецназу.

Хріновий. Втрати з боку росіян — великі. Я розмовляв із місцевими мешканцями Донецька телефоном, з тими, що підтримують Україну, але не можуть виїхати, і вони мені казали, що морги та шпиталі були забиті в цей період загиблими та пораненими. Думаю, що однією з причин ліквідації "Гіві" була поразка бойовиків під Авдієвкою.

Тут є різні причини. І робиться це різними силами. Кожен випадок смерті такого бойовика потрібно розглядати окремо. Та проте очевидна зачистка регіону від непотрібних свідків та військових злочинців, які перед зустріччю в "нормандському форматі" дуже не потрібні РФ.

Я думаю, що ігри в "народні республіки" завершено. Російська Федерація щільно бере ці території під свій контроль, і керівництво перейде військовим, а в разі потреби буде призначено співробітників ФСБ. Наразі співробітники ФСБ очолили всі губернії РФ уздовж українського кордону, зайнявши посади губернаторів. Ще в 2016 році в ході стратегічно командно-штабних навчань "Кавказ-2016" Російською Федерацією була випробувана нова система військового управління регіонами, яка передбачає, що губернатори, органи міського управління країв, областей, міст федерального значення, регіональні управління МЗС, ФСБ, а також частини і підрозділи Російської гвардії у військовий час переходять у підпорядкування командуванню військових округів Міноборони РФ. Відповідно бандити самопроголошених республік у разі війни вже нікому не потрібні, а тільки створюють проблеми та дезорганізацію.

За кожним випадком цих смертей стоять різні сили. Якщо розглядати смерть Толстих під позивним "Гіві", то, скоріше за все, це було зроблено силами спеціального призначення Російської Федерації або ФСБ, бо вогнемет "Шмель" є штатною зброєю саме у цих підрозділів. І дистанція, з якої вівся вогонь, та щільність охорони, яка оточувала "Гіві", говорять тільки про те, що, скоріше за все, це були свої або росіяни.

Наразі немає жодної блокади окупованих територій. Пересування цивільного населення відбувається у штатному режимі. Навіть курсує автобус Донецьк-Москва, який ходить через територію України. Питання ставиться про блокаду торгівлі з РФ через окуповані території та блокаду контрабанди. Вважаю, що в умовах війни торгівля з ворогом та контрабанда є злочином та зрадою власного народу. Я не довіряю одіозним депутатам, які зараз блокують дві залізничні гілки десь у зоні АТО, тому що шляхів сполучення з окупованими територіями та таємних коридорів для контрабанди набагато більше, і вони продовжують працювати. Тому все це більше схоже на піар певних політичних сил. Та навіть хай і так, хоча тут є і позитивний момент — їхній піар приводить до обговорення цього болючого питання на рівні суспільства, висвітлює цю проблему, інформує про її існування, піднімає в інформаційному полі. А це вже щось.

Контрабанда завжди існувала і буде існувати, навіть у цивілізованих країнах. З цією проблемою стикаються США та Європа, що вже казати про нас бідолашних. Звичайно, це злочин. А у військовий час, хоч і не оголошений, це потрійний злочин. На жаль, йдеться про такі шалені кошти, що вже багато людей, які намагалися протидіяти в цьому питанні, загинуло. Тут надія може бути тільки на ставлення суспільства до цієї проблеми, висвітлення її у ЗМІ, називання імен, які відповідають, вимоги до військово-політичного керівництва вирішити цю проблему. Та це проблема комплексна, вона стосується не тільки контрабанди, а взагалі правоохоронної та судової системи. Контрабанда не зникне, але зменшиться, виключно після реформування цієї системи.

На жаль, після заходу на Донбас приватних військових компаній, найманців, та російських терористичних військ говорити про повернення Донбасу у короткостроковій чи середньостроковій перспективі важко. Військовий шлях призвів би до руйнувань міст та велетенських втрат серед цивільного населення. Згадайте Слов"янськ, який декілька місяців не могли зачистити, при тому, що там було всього 50 найманців та бійців спецпризначення. І не тому, що не було сил, або спецназ РФ мав засоби протиповітряної оборони та збивав наші вертольоти та літаки, а тому, що всіма силами намагалися зберегти життя кожному цивільному, за спинами яких вже традиційно ховається армія РФ. Адже Путін не жартував, коли казав, що їхні воїні будуть ховатися за спинами жінок та дітей. Це одна з основних тактик КГБістського терористичного режиму. Щодо стратегічних помилок, на мою думку, вони є і в першу чергу стосується інформаційної та соціальної політики щодо окупованих територій. Ми досі не маємо стратегічного плану. Російські радіо і телесигнали продовжують зомбувати наших громадян, доносячи брехливу інформацію. І хоча подекуди почали з'являтися українські ретранслятори і друкована преса, цього мікроскопічно мало для повернення розуму людей та їх роззомбування. І чим більше людей буде залишатися на окупованих територіях, тим складніше нам буде проводити військові та антитерористичні операції на сході країни. А для цього ми маємо забезпечити мешканців регіону, які виїжджають з окупованих територій усім необхідним. Цього і досі не зроблено повною мірою немає всеукраїнської програми щодо надання роботи цим людям або житла. Тому багато хто змушений повертатися навіть під загрозою війни.

У тих, з ким я спілкувався останнім часом на передовій, настрій рішучий, є велике бажання діяти та йти вперед. Всюди панує дуже робоча атмосфера. Видно, що Збройні Сили не простоюють, а активно та ефективно діють на небезпечних напрямках. Загалом панує нормальна робоча зосередженість. Це видно, як по офіцерах ЗСУ, так і по рядовому особовому складу. Звичайно, є і багато втоми. Та що найбільше мене потішило, що я жодного разу не чув скиглення чи слів розчарування.

Я був в Авдієвці, на жаль, саме в той день, коли загинув МНСник. Я відвідав бойові підрозділи по своїх завданнях, зустрівся з групою CIMIC-ів та познайомився з керівництвом 72-ї бригади, передав допомогу військовим, віддав передачу групі рятівників з ASAP Rescue та відвідав пункти обігріву й роздачі гуманітарної допомоги. Я був під великим враженням, як всі здорові сили України в єдиному пориві об’єдналися для допомоги постраждалому населенню. МНС, військові, волонтери, церква та міжнародні організації — всі були присутні та займалися своєю скоординованою та злагодженою роботу для порятунку людей.
Я був дуже радий повідомити волонтерам нашого фонду, що ми можемо сміливо продовжувати допомогою військовим і не переключатися на цивільних, бо Авдієвку завалили гуманітарною допомогою. Це ще раз мені доводить здатність українського народу в особі представників громадських організацій, органів управління та державної влади, армії, гвардії, МНС — всіх, всього суспільства швидко самоорганізуватися та грамотно діяти перед лицем загальної небезпеки. І діяти не заради особистого порятунку, а заради порятунку громадян, навіть не дивлячись на їхню політичну позицію. Українці своїх у біді не кидають. І мешканці Авдієвки це відчули.
Авдієвка стала важливою перевіркою, беззаперечним доказом та безцінним меседжем не тільки для мешканців фронтової зони та окупованих територій, але й для цілого світу, що там, де знаходиться українська влада, буде наведений лад, надана допомога, врятоване життя, навіть не дивлячись на те, що все це відбувалося під постійними обстрілами армії РФ.

Українці багато на що здатні. І перемагати здатні так само. Проте мене особисто не влаштовує перемога будь-якою ціною і будь-якими жертвами. Мене мало тішить розвал Російської Федерації, якщо при цьому загинуть мільйони моїх співвітчизників або й я сам. Воювати за країну треба, перемагати треба, не йти на поступки ворогу — в жодному разі. Проте все це потрібно робити з розумом, виважено. Україна — не Росія, яка не рахується з кількістю жертв або загиблих. Це довів Афганістан, Чечня, Грузія, а наразі — Авдієвка. Тому бажано набратися терпіння і зрозуміти, що ми біжимо не спринт, а марафон, і в цій війні виграє найбільш витривалий. І це маємо бути ми.

Ніяк. Президент України Петро Порошенко сьогодні (10 лютого, — Ред.) зробив офіційну заяву, що не буде жодних виборів на окупованих територіях до повного виведення звідти окупаційних військ РФ та їхнього озброєння. Цю заяву можете почитати на офіційному сайті Адміністрації президента.

Хочу зауважити, що я не є військовий експертом, а тільки офіцером запасу, тож висловлюю свої власні думки та враження, які можуть бути хибними.
Думаю, причин цієї ескалації декілька: підготовка перемовин у "нормандському форматі", невдалі перемовини російського президента з президентом США та поїздка Петра Порошенка до Німеччини — все це великий театр бойових дій на дипломатичному полі, і щоразу коли назрівають великі перемовини щодо України, РФ починає ескалацію бойових дій як спосіб шантажу та намагання вибороти дивіденди у цій боротьбі або підписати якісь нові угоди на своїх умовах. Це стандартна тактика РФ, яка не змінюється протягом багатьох років, ми бачили це в 2014-му, 2015-му, 2016-му та тепер у 2017-му роках.
Наступна причина — це поява у ЗМІ останнім часом звітів про вдалі та грамотні дії ЗСУ, про наші успіхи та отримання нами тактичних переваг. Несподівано для терористів РФ ми почали заробляти дивіденди в інформаційному полі, рапортуючи про перемоги. З урахуванням того, що проросійські сили спекулюють на бойових діях, підбурюючи населення до розхитування ситуації та засудження дій військового політичного керівництва, в їхні плани не входила така поразка на інформаційному фронті всередині України. Це ще одна причина авдієвського наступу, яка обернулася для росіян повним фіаско.
Ще одна причина — це спроба звинуватити Україну у наступі на Донецьк та вбивстві мирного населення, бо ця тема останнім часом знову почала активно розганятися у російських ЗМІ. Російські так звані політичні оглядачі та експерти на пропагандистських шоу останні тижні відверто закликають російське суспільство та військово-політичне керівництво РФ до введення військ та активізації бойових дій в Україні під соусом якогось "українського наступу". І Авдієвка — один із елементів цієї пропаганди та спекуляцій, бо вона знаходиться впритул до Донецька. Ось такі основні причини, на мою думку.

Ні, не підтримую. Робота Міноборони не входить в мою компетенцію. А питання, якими займається наша благодійна організація, не відповідають за рівнем питанням, якими займається МО.

1) Для того, щоб іти в політику, потрібно, щоб виникли нові політичні здорові сили, яких наразі я не бачу довкола. А ставати "кишеньковим політиком" чи підтримувати приватні політичні проекти у мене немає жодного бажання. Громадська діяльність — це теж політика, хто б що не казав. Взагалі, в цьому житті все — політика.
2) Комбатанти, які прийшли в парламент, так чи інакше допомогли змінити його склад та хоча б трошки посунути політиків старої фундації. Звичайно, вони не є професійними політиками або державними діячами, та навряд чи за них проголосують на наступних виборах, проте в інформаційному полі їхня присутність певним часом стала поштовхом до оживлення цікавості пересічних громадян до політичних процесів. Бо найгірше для держави — це застій та оманлива стабільність, "політичне болото". Це завжди призводить до деградації суспільно-політичних процесів. В України зараз звичайна температура, нас лихоманить, процеси, які у нас відбуваються, зокрема, в політичному житті, болючі, та проте лихоманка — це завжди ознака боротьби і пручання імунітету, надія на одужання. Все те, що зараз відбувається в політичному житті країни, це перехідний період. Мине якийсь час, з’являться нові політичні обличчя, які будуть більше схожі на обличчя цивілізованого світу. І наше з вами завдання — роздмухувати, пришвидшувати, творити та обговорювати публічно цей процес, а не дати йому знову перетворитися на болото.

Про Авдієвку я вже говорив. А щодо Світлодарської дуги Генеральний штаб достатньо адекватно подавав інформацію. Звичайно, ніколи не розповідається все з огляду на стратегічні та тактичні цілі, а також питання безпеки особового складу. Не завжди можна давати всієї інформації про ті чи інші дії Збройних Сил чи втрати, адже противник моніторить ЗМІ для оцінки ступеня своєї ефективності. Тому інформація ніколи не надається в повному обсязі, щоб не виступати для противника джерелом розвідданих. Про загальні причини йшлося у попередніх відповідях. 

Попри ескалацію і втрати з обох боків інтенсивність бойових дій на Донбасі після "Мінська" набагато нижча, ніж була в 2014-му чи 2015 роках. Але підтримання постійного вогнища необхідно Москві для спекуляцій та шантажу на дипломатичній арені бойових дій.

Військовий стан навряд чи буде введений найближчим часом, на мою думку. Хоча наголошую, що я не є військовим експертом та юристом. Бо введення військового стану потребує визначення ворога. І хоча ми знаємо, що воюємо з Російською Федерацією, РФ офіційно не оголошувала нам війну, саме тому ця війна називається «гібридною». Вона не підпадає під той досвід, з яким світова спільнота стикалася протягом останніх ста років. До того ж, введення військового стану може бути використано Росією як виправдання своїх дій на Донбасі проти України та розширення експансії.
З іншого боку, військовий стан допоміг би військовим працювати ефективно, адже наразі виникає багато юридичних колізій, як то можливість використання військовими тих чи інших будівель для дислокації особового складу чи поранених, контрольно-пропускний режим та допуск населення до тих чи інших місць, а також дії відносно противника.
Проте я не сумніваюся в тому, що якщо російська агресія відновиться і будуть спроби розширити окуповані території, то військове командування країни буде змушене піти на такий крок.

Після повернення по ротації у 2014 році до Києва я вирішив не чекати, коли буду відправлений на схід країни знову, а пішов до військкомату, встав на облік, отримав військовий квиток, бо того його в мене не було, записався в оперативний резерв та почав їздити на фронт разом із товаришем у якості волонтера, знаючи вже з власного досвіду потреби бійців та загальну ситуацію із забезпеченням. Згодом було вирішено організувати благодійну організацію, щоб юридично узаконити діяльність.
Один із перших вантажів, який ми отримали для передачі військовим, був ящик снікерсів. Та згодом дуже швидко з’явилося багато охочих передавати на фронт адресні посилки, і перший рік ми здебільшого працювали як польова пошта, не маючи таких обмежень як військові. Своїми легковими автівками ми вільно переїжджали, розвозячи воду, харчі та передачі від рідних. Бо на 2014 рік нормальна логістика була майже відсутня. Також ми передавали речі, які збирали військкомати, а згодом почали закуповувати необхідне самотужки.
Потроху фонд обзавівся невеличким офісом, бухгалтером та з’явилася команда волонтерів, з яких у постійному складі — десять людей, що працюють системно і регулярно. Є представництва в інших містах, а також багато волонтерів, які приєднуються і допомагають ситуативно та час від часу за можливістю.
Наразі платню в фонді отримує тільки дві людини: бухгалтер фонду та переселенка з Донецька (вона не любить, коли я називаю її ім’я). Я живу, заробляючи на телеканалі СТБ, працюючи на крупноформатних шоу. Слава Богу, канал іноді закриває очі на мої відрядження і схвально ставиться загалом до цієї діяльності. Можливо, згодом, якщо у нас буде постійне фінансування, я теж встану на зарплату, як того вимагає чинне законодавство. Дружина моя теж працює головним режисером на СТБ, тому наша загальна економічна ситуація в родині дуже непогана.
З того, чим ми займаємося зараз, це здебільшого інфраструктурні проекти, зокрема, встановлення передавачів з українським радіосигналом у «сірій зоні» або «на нулях», закупівля спеціального обладнання для спецпідрозділів та загалом бійців ЗСУ. Наразі ми періодично беремося за лікування бійців, які не можуть отримати допомогу з тих чи інших причин або мають складні випадки. Зараз ми займаємося хлопцем зі спецназу, який через поранення отримав гепатит С, і тут нам дуже допомагає спеціальна державна програма. Також ми ведемо інформаційні проекти, знімаємо документальні фільми про війну, інтерв’ю, соціальні ролики, які потрапляють не тільки в українські ЗМІ, а подорожують усім світом та розповідають правду про людей і про війну в Україні.
Фонд підтримує декілька інформаційних ресурсів: «Братерство АТО» разом із режисером Сергієм Лисенком та Volonter.info, де регулярно з’являються матеріали патріотичного характеру, портретні інтерв’ю з бійцями та переселенцями, волонтерами та активістами. Наразі ми зробили великий проект разом із газетою "Факти" та Управлінням цивільно-військового співробітництва Генштабу під назвою "Війна очима дітей", в якому сотні дітей писали про своє бачення та відчуття війни, про свої переживання і отримали цінні подарунки. Крім того, уже два роки діє наш Центр підготовки цивільної самооборони.
Тобто проектів багато, а про деякі з них не можна навіть розповідати. Принаймні до кінця війни не можна.

Ситуація в Авдієвці показала, що український народ у разі загальної небезпеки або якихось викликів готовий оперативно мобілізуватися. Звичайно, загальна фінансова ситуація та елементарна втома людей помітні. Та наш фонд ніколи не робив ставку на збір коштів. Переважно чим ми завжди займалися, — інформування населення про потреби військових і прохання передати не стільки кошти, як закупити самостійно необхідне. І якщо якась бабуся в’язала шкарпетки чи передавала консервацію на фронт, то комерсант допомагав закупити безпілотний апарат чи тепловізор. Згодом ми почали працювати з великими компаніями, які допомагали нам ліками, як Київський вітамінний завод, або молоком як Люстдорф. А завод "Квант-Ефір" зробив для нас кілька ретрансляторів радіосигналу безкоштовно, чим допоміг поновити український радіосигнал у чотирьох стратегічно важливих пунктах. Тобто для допомоги не завжди потрібно акумулювати фінанси. Іноді важливіше виступити організатором, логістом, менеджером та журналістом (журналістом та ідеологом). 

Наразі ми співпрацюємо з американським благодійним фондом Save lives togethеr. Нам дуже допомагала французька діаспора, нещодавно познайомилися з українцями Іспанії з міста Аліканте. Від депутатів ми рідко отримували допомогу, хоча й було два випадки, і завжди це були депутати-комбатанти. Як не дивно, нам дуже допомагали пересічні громадяни, які проводили акції на підтримку ЗСУ. Декілька разів театри Києва проводили благодійні вистави, аби надати нам допомогу, а художники-гримери СТБ проводили фотосесію для дівчат, збираючи гроші на закупівлю амуніції. Тобто джерела надання допомоги з’являються абсолютно самостійно, якщо ви правильно інформуєте про свою діяльність, робите це регулярно, маєте звітність і, що часто важливо для іноземців, маєте юридичну реєстрацію. Проте ми не збираємо якісь велетенські кошти. Хоча минулого року ми стали однією з двох організацій, які передали найбільшу кількість вантажів "Новою поштою" по лінії розмежування, що працюють системно. За минулий рік ми надали допомоги ЗСУ та переселенцям за бухгалтерією не менше ніж на 670 тисяч гривень. Але по факту, я думаю, що набагато більше.

РФ не зможе повернути Крим Україні через те, що її чекає неминучий розпад. Тому, скоріше за все, Крим будуть повертати Україні або якісь тимчасові адміністрації, або, можливо, міжнародний миротворчий контингент, а, можливо, все відбудеться навіть без бюрократичних процедур, бо, маючи потужні військові базі в Криму, Росія не зможе від нього відмовитися, адже це нестиме нищівні репутаційні загрози для Путіна та чинного режиму. Це патова ситуація для них. А з урахуванням того, що цей режим не може протягнути довго, і деструктивні процесі в РФ запущені давно, а їхній бюджет вичерпується, вони мають проблеми з резервними фондами, санкції мають великий вплив на їхню економіку, з огляду на це, чекати доведеться не так вже й довго.

Переживаю. Але, повірте мені, моєму життю не загрожує більша небезпека, ніж бійцю на фронті, на передовій. І зараз більш вірогідно потрапити в халепу через кримінальну ситуацію в країні або терористичні загрози. Я певен, що є набагато більш одіозні фігури, ніж я, які ведуть більш послідовну і загрозливу для РФ діяльність.

Це неможливо, президент чітко дав зрозуміти, що вибори будуть тільки після виведення всіх окупаційних військ. А будь-які депутати з ОРДЛО у Верховній Раді не проживуть і добу. У ВР зможуть зайти виключно депутати з Донецької та Луганської області, україномовні, українонаправлені, патріотично налаштовані, обрані на вільних демократичних прозорих виборах, при повністю контрольованому кордоні українською владою і українськими прикордонниками на сході країни. Немає таких юридичних осіб або держав як ОРДЛО, а відповідно не може бути й депутатів.

Не думаю. Річ у тім, що терористи, які захопили схід нашої країни, не зможуть протриматися і добу без підтримки російських окупаційних військ та фінансової і військової допомоги з РФ. Бо як тільки російські війська залишать разом із усіма "Градами", "Буками", "Буратінами" територію нашої багатостраждальної батьківщини, сили спецоперацій, СБУ, Нацгвардія та ЗСУ дуже швидко заарештують, а в разі потреби і ліквідують будь-які незаконні озброєні формування, забезпечивши мир і порядок, як це вже неодноразово було в деокупованих Слов’янську, Маріуполі, Щасті, Сєверодонецьку, Краматорську, Авдієвці, Торецьку тощо.

Діяльність Савченко, як на мене, носить відверто проросійський характер. Обговорювати ж Георгія Туку мені б не дуже хотілося через те, що я особисто знаю його виключно з хорошої сторони. Зрозуміло, що перебування на такій високій посаді, як у нього, скоріше за все, змушує озвучувати певні думки, які, можливо, навіть йому не приємні. Але треба пам’ятати, що він — заступник міністра, і є офіційна позиція президента, якої будуть дотримуватися всі органи виконавчої влади, принаймні проголошувати.