Підпишіться 
Довоювалися, інакше не скажеш, дивлячись на те, який поворот приймає путінська "СВО". З Криму почався масовий відтік росіян, які приїхали туди після 2014 рок. Сам Крим внаслідок методичних ударів по мостах і переправах стрімко перетворюється на острів. Водночас Москва разом з іншими російськими регіонами звикає жити в умовах щоденних вибухів і нальотів українських дронів. Крім того, Росія дедалі глибше занурюється у паливну кризу: більшість заправок порожні, а до тих, на яких дивом ненадовго з’являється бензин, вишиковуються черги з машин на кілометри. Загалом, війна повертається до тих, хто її розпочав, – додому, в Росію.
Секретар Форуму російської опозиції на підтримку України Ольга Курносова в інтерв’ю Главреду розповіла, якою буде розплата Росії за крадіжку Криму, чи здатний Путін утримати півострів, чому в лавах російських еліт назріває розкол і як сам господар Кремля підштовхує їх до бунту та палацового перевороту, які революційні сценарії можуть чекати на РФ, а також чому дронам, які завдадуть удару по Рубльовці, аплодуватиме вся Росія і частково Москва.
Крим зараз живе в умовах гострої паливної кризи: бензин, судячи з розповідей місцевих жителів, можна купити по 300 рублів за літр, причому лише у російських військових. Почалися тривалі відключення світла. Туристичний сезон зірваний. Спостерігаються перебої з постачанням продуктів харчування. Що далі чекає на Крим? Чи варто росіянам активніше пакувати валізи й виїжджати звідти? І чи далекий той час, коли російським військовим теж доведеться покидати півострів?
Крадіжка ніколи не закінчується добре. Навіть якщо на якомусь етапі комусь здається, що все вийшло, що вдалося щось вкрасти або "віджати", потім виявляється, що все зовсім не так. Згідно з міжнародним правом, Крим не є російським. Тому якщо якесь майно було придбано на півострові, з ним рано чи пізно доведеться розпрощатися. Мені здається, що росіяни, які приїхали до Криму після 2014 року, про це не подумали. І зараз перед ними стоїть питання: чи залишатися в Криму, ризикуючи, зокрема, власним життям.
Проблема в Криму не лише в паливній кризі – крім неї, там почалися перебої і з електрикою, і з водою. Коли нам намагаються розповісти, що Хрущов "подарував" Крим Україні, треба згадати, чому це сталося. Адже суто з адміністративної точки зору в Криму завжди були проблеми з водою. І щоб їх вирішувати, було зручно адміністративно підпорядкувати Крим Українській РСР. Тому це був аж ніяк не "подарунок", як нам намагаються подати, а звичайне управлінське рішення.
Далі за списком. Коли нам розповідають, що Крим "завжди був російським", забувають російську історію. На цій території існували різні держави. Була Російська імперія, яка впала під ударами революції 1917 року. Наступність між Російською імперією та спочатку РСФСР, а потім Радянським Союзом була перервана, тому що в 1918 році більшовики розігнали Установчі збори, які мали визначити майбутній державний устрій колишньої імперії. Тож навіть у цьому сенсі між Російською імперією та Радянським Союзом правонаступництва не було.
1991 рік, розпад Радянського Союзу. Республіки, що утворювали СРСР, а це були саме Росія, Україна та Білорусь, вирішили закрити цей проект. Тоді були зафіксовані кордони 1991 року.
Тому, коли Путін порушує кордони 1991 року, він фактично перетворює Російську Федерацію на failed state. Кордони 1991 року – це міжнародно визнані кордони не тільки України, а й самої Російської Федерації. І коли ти перестаєш їх визнавати, ти перестаєш визнавати й власні кордони. Після цього можуть виникати найрізноманітніші проблеми.
Наприклад, є люди, які живуть на Північному Кіпрі, який ніхто не визнає, – це "сіра зона". І треба розуміти, що якщо ти їдеш жити до Криму, то це приблизно те саме, що жити на Північному Кіпрі. Так, люди там живуть, але їм не варто розраховувати, що власність, придбана там, дістанеться їхнім дітям і онукам: усе може змінитися в будь-який момент.
Те саме стосується й Криму. За будь-яку крадіжку рано чи пізно доводиться платити. Навіть якщо тобі вдається якось "відкрутитися", то твоїм дітям точно доведеться за це розплачуватися. Зараз росіяни вже почали з цим стикатися. Хтось із них уже зрозумів, що з Криму час тікати.
Окрема історія – крім бензинової, електричної та водної криз, далі буде ще й економічна криза. Якщо говорити про кримчан, а не про тих, хто "приїхав" після 2014-го, то багато хто з них жив за рахунок туризму. І коли туристичний сезон зведено до нуля, виникає питання: як і на що жити далі? Коли вони поверталися до "рідної гавані", вони думали, що "схопили Бога за бороду", що отримають великі російські пенсії і потечуть молочні річки в кисельних берегах. Але сталося інакше.
Економічний удар наближається, але кримчани ще не відчули його повною мірою.
І тут я б звернула увагу навіть не на росіян, а на тих, хто радів тому, що Крим змінив "порт приписки". Гадаю, у них уже починається прозріння, і виникають питання: навіщо вони взагалі всю цю маячню підтримували? Навіщо ходили на цей дурний "референдум"? Краще було промовчати або залишити все як є.
Хочу нагадати, що в українському Криму було чудово – я сама відпочивала там у 1992 році. Що заважало людині з російським паспортом відпочивати в українському Криму, я не розумію. До загострення відносин в Україну можна було в’їжджати навіть за внутрішнім російським паспортом, і там навіть приймали російські рублі.
Усе інше було вигадано путінською пропагандою, щоб поліпшити внутрішню ситуацію та підвищити рейтинг Путіна. У 2014 році Путіну справді вдалося підняти рейтинги, але за все доводиться платити. І зараз за це злодійство та вбивства на війні платять і росіяни, які приїхали туди після анексії, і Путін, і кримчани.
Дивіться відео, в якому Ольга Курносова розповіла про розкол путінської еліти, бунт російських військових і революційні сценарії, які можуть чекати на Росію:
Чи здатний, на вашу думку, Крим, який зараз вислизає з рук Росії, призвести до краху режиму Путіна, з огляду на те, скільки уваги йому приділялося і наскільки він важливий для Путіна? Чи здатний Крим "покласти на лопатки" Москву, а точніше Кремль?
Крим для Кремля і особисто для Путіна дуже важливий, тому що саме Крим у його власній картині світу створював для нього ореол "збирача земель". Йому здавалося, що приєднання Криму ставить його мало не в один ряд з Катериною Великою та російськими імператорами. Тому особисто для нього це буде серйозним ударом.
Але питання в іншому: що далі? Навряд чи після цього Путін сам вирішить піти. Будь-який диктатор, і Путін не виняток, сам ніколи не йде. Щоб він пішов, необхідний збіг цілоїнизки обставин.
Перша з них – це розкол еліт. І він, безумовно, зараз відбувається, причому не тільки через ситуацію в Криму, а й через те, що багато хто спочатку не погоджувався з початком повномасштабного вторгнення. Зараз, коли ситуація погіршується, кількість представників еліти, які виступають проти продовження війни, зростає.
Та й у росіян ця війна стоїть поперек горла, і вони хочуть її якнайшвидшого завершення.
Окремо варто згадати заворушення у військах. Ми бачили недавнє скандальне звернення одного з колишніх військових до президента, яке набрало понад десять мільйонів переглядів. Він прямо погрожує тим, що, якщо Путін не прислухається до військових, вони розвернуть багнети й спрямують їх на Кремль.
Тож ситуація поступово загострюється.
Крим був і залишається для Путіна дуже важливою "скрепою". Що він може зробити зараз, щоб не втратити його? Чи може він змусити Білорусь вступити у війну, щоб відтягнути українські сили та відвернути ресурси? Чи, може, застосує ядерну зброю? Які інструменти є в арсеналі Путіна, щоб не допустити втрати Криму?
Жодних додаткових інструментів, окрім власної впертості, у Путіна немає. П’ятий рік триває повномасштабна війна. І Путін хотів би, щоб білоруська армія теж воювала на українському фронті, але домогтися цього йому ніяк не вдається. І я не думаю, що зараз йому вдасться зламати Лукашенка. У Лукашенка свої проблеми, і йому не до проблем Путіна.
Що стосується ядерної зброї, то категорично проти її застосування виступає Китай. А без китайської підтримки сьогоднішня Росія просто не зможе.
Тому, крім адміністративних можливостей, у Путіна нічого іншого не залишається. Адже змінити ситуацію на свою користь він просто не в змозі.
Нальоти українських дронів на Москву та НПЗ, що палають по всій Росії, стали звичним явищем. Москвичі після атаки на НПЗ у Капотні в соцмережах просто завили – мовляв, "ми так не домовлялися, дрони літають, і це трохи напружує". Це пряма цитата з одного відео. До цього додаються проблеми з паливом і бензином. Як усе це впливає на ставлення росіян до війни? І чи може обурення, яке ми бачимо в соцмережах, вилитися в практичну площину, у протести зрештою? Чи зроблять росіяни щось, щоб зупинити те, що зараз летить їм на голови?
Більшість росіян хоче, щоб війна припинилася якомога швидше. Але за ці роки було вжито стільки репресивних заходів, що протестувати практично неможливо: за будь-яку дію одразу порушуються кримінальні справи. Тому для того, щоб щось сталося, має відбутися розкол еліт. Це ключове – готовність еліт позбутися Путіна. Якщо такий розкол відбудеться, силовики можуть зайняти нейтральну позицію й перестати розганяти протестувальників. І тоді стануть можливими масові протести й навіть революційні події, які призведуть до падіння путінського режиму. Цього виключати не можна.
Тут варто згадати яскраві протести, які почали лунати з боку колишніх "СВОшників". З цього приводу еліти почали хвилюватися, бо люди повертаються з війни, і кожен, я впевнена, щось привіз і закопав у себе на городі. Що саме – ми дізнаємося тоді, коли почнуть розгортатися події. Тож у разі революційних сценаріїв можливі не просто протести, а й стрілянина, бо зброї у росіян зараз дуже багато.
Чи помітні зараз ознаки того, що серед російських еліт намічається розкол, що в їхніх лавах зростає невдоволення, здатне перерости в бунт?
Путін робить усе, щоб бунт еліт відбувся. Він готує такий бунт власними руками.
Я б звернула увагу на дуже важливу подію – арешт Іллі Трабера – людини, яка стояла біля витоків самого Путіна як політичного діяча, яка знає все про 90-ті роки і про те, як Путін заробляв свої перші гроші в Петербурзі. Трабер володіє серйозними бізнесами. Трабера буквально виманили з Латвії, де він мешкав, на Петербурзький економічний форум, після закінчення якого його затримали. Такий арешт без згоди Путіна неможливий. І заарештувати його приїхав із Москви особисто перший заступник директора ФСБ Сергій Корольов. Спочатку Трабера відправили до СІЗО "Матроська тиша", а потім, буквально через два дні, перевезли до госпіталю ФСБ на вул. Щукінській.
Усе це свідчить про те, що хитаються основи. Мабуть, Путін вважає, що йому не потрібні люди, які занадто добре його знають. Це завжди дуже небезпечно. Коли диктатор починає розривати старі зв’язки, це сигнал для решти представників еліти: ніхто не захищений і ніхто не перебуває в безпеці.
Саме в такій ситуації дійсно може почати назрівати змова еліт. Адже вони починають розуміти, що їх у будь-якому разі або посадять, або вб’ють. Власне, ми не знаємо, скільки залишилося Траберу, якщо він перебуває в лікарні, і що там з ним зроблять. У такій ситуації краще ризикнути, ніж закінчити, як Пригожин.
Тому кожен у путінській еліті розуміє, що завтра можуть прийти за ним. А тому частина представників еліти може дійти висновку, що краще ризикнути – почати домовлятися й позбутися Путіна.
Що стане тією останньою краплею, яка спонукає представників путінської еліти почати діяти?
На мій погляд, такою "останньою краплею" може стати саме арешт Іллі Трабера. Зараз представники еліти повинні подолати внутрішній страх і недовіру один до одного та почати домовлятися заради власного порятунку. Саме тоді з’являться реальні політичні можливості.
Безумовно, у російських елітах існують різні групи. Одні орієнтовані на Китай, під який Путін уже повністю "поклав" країну, а інші, як і раніше, орієнтовані на Захід. Тож, окрім особистісного, є й такий вимір протистояння. Багато хто хотів би відновлення відносин із Заходом, але це неминуче вимагатиме і припинення війни з Україною, і внутрішніх змін у самій Росії. Це й є та точка розколу, на якій еліти можуть почати розколюватися прямо зараз.
А які сценарії для Путіна можуть розігратися внаслідок усіх останніх невдач, пов’язаних із війною, та майбутніх проблем? Очевидно ж, що ані паливна, ані економічна криза самі по собі не зникнуть. До чого все це може призвести?
Базовий сценарій – це розкол еліт, який може розвиватися у двох напрямках.
Перший варіант – розкол еліт, легітимований через вуличні протести та революційні події. У цьому випадку частина еліт, яка претендує на владу, прагнутиме підтвердити свою легітимність перед Заходом, водночас спираючись на внутрішню підтримку з боку вуличних протестів.
Другий варіант – палацовий переворот за участю силовиків. Силовий блок неоднорідний: всередині нього є різні групи з різними зовнішньополітичними орієнтаціями, умовно кажучи, прокитайська та антикитайська (ті, хто вважає, що РФ не повинна залежати від Китаю) партії. Якщо відбудеться такий розкол усередині силових структур, то ліквідувати Путіна найпростіше самим же "ФСОшникам", тобто тим, хто його охороняє. У ситуації, коли Путіна просто не стане, почне розгортатися простий сценарій: згідно з конституцією, виконувати обов’язки президента буде той, хто на той момент буде прем’єр-міністром. Сьогодні це Мішустін, і він цілком міг би влаштувати багатьох як технічний перехідний виконувач обов’язків президента та виконувати роль тимчасового керівника на перехідний період. Зокрема, він цілком міг би стати тим, хто підпише певну угоду про перемир’я.
Існують різні революційні сценарії. Зокрема, коли з війни повернеться стільки людей, які мають зброю і які цілком можуть вважати, що їх відправили в Україну на забій заради незрозумілих інтересів, вони цілком можуть спробувати силою захопити владу. Інша справа, що складно сказати, хто керуватиме цими людьми. Це найбільш нестабільний сценарій.
Цей варіант намагався просувати Пригожин. З ним усе було набагато зрозуміліше, бо в нього була й власна "медійка", і свої політтехнологи. З людьми, які зараз намагаються говорити щось подібне, все складніше. Проте їх теж хтось може почати підбурювати.
Крім того, є ще один революційний сценарій. Ви напевно чули про чудовий проєкт "Чорна іскра". Це друзі України, які перебувають у Росії. І вони цілком можуть взяти участь у якихось революційних сценаріях.
Тож революційних сценаріїв багато, і всі вони різні. Усе залежатиме від того, хто в цих сценаріях виконуватиме роль політичного актора. Залежно від цього революційні сценарії можуть бути більш-менш успішними.
Тобто ви вважаєте, що не існує жодного позитивного для Путіна сценарію, за якого йому вдасться "пропетляти"? Усі наявні варіанти для нього погані?
Якщо почнеться розкол, то для Путіна дійсно всі варіанти будуть поганими. Зараз він перебуває в класичній позиції цугцвангу: все, що він робить, лише погіршує його становище.
Одна справа, коли Путін, наприклад, мовчав щодо трагедії з підводним човном "Курськ" на початку свого правління, і тоді це зійшло йому з рук. І зовсім інша – коли він мовчить щодо обстрілів Капотні.
Повертаючись до теми дронів, я все чекаю, коли на Рубльовку почне прилітати більше дронів. Абсолютно впевнена в тому, що таку атаку вітатиме вся Росія і навіть частково Москва. А еліта в цьому випадку набагато швидше почне рухатися в бік революційних сценаріїв, бо зрозуміє, що може втратити навіть те, що має в найближчому Підмосков’ї, а не лише за кордоном.
Тому позитивних сценаріїв для Путіна я не бачу. Єдиний відносно позитивний для нього варіант – максимально відтягувати свій крах. І поки що йому це вдається. Однак це питання часу.
Чи можуть, на вашу думку, вибори до Держдуми, які мають відбутися у вересні, не відбутися через те, що до того часу на Росію наскочать якісь "чорні лебеді"?
Днями ми почули, що до Путіна вже звертаються з подібними пропозиціями – скасувати або відкласти вибори до Держдуми. До мене така інформація доходила ще місяць тому. Причому йшлося навіть не стільки про пропозиції, скільки про те, що в регіонах уже триває підготовка до скасування цих виборів. Тому я вважаю цей сценарій цілком імовірним.
Інша справа, що проти нього виступає управління внутрішньої політики адміністрації президента в особі Кирієнка. До речі, не забуваймо, що особистому бізнесу Кирієнка було завдано дуже серйозного удару, коли всі додатки, пов’язані з "ВКонтакте", було видалено з App Store. Просто зазначимо це в дужках.
А якщо вибори відбудуться, і все пройде за планом, що буде далі? На росіян чекає мобілізація?
Багато хто говорить про загальну мобілізацію. Але я в неї не вірю, бо технічно владі це не потрібно. Той самий указ про так звану часткову мобілізацію, який Путін підписав у вересні 2022 року, досі не скасовано. А формулювання там настільки "гумові", що його цілком вистачає для мобілізації будь-якої кількості людей.
Те, що ми зараз бачимо в Пензі, – силову мобілізацію, – це перевірка того, наскільки росіяни готові чинити опір подібним заходам.
Що стосується виборів до Державної Думи, то, якщо вони відбудуться, постає важливе питання. Існує два види легітимності. Формальна легітимність – це ті цифри, які наведе Елла Панфілова. І в цьому сумнівів немає: вони будуть такими, якими їй скажуть.
Але є й реальна легітимність – та, яку відчувають люди. Наприклад, у 2011 році вибори до Держдуми відбулися, але багато хто вважав їх сфальсифікованими, бо результат дуже відрізнявся від того вибору, який вони зробили самі. Це викликало серйозні протести. Зараз ситуація, насамперед, поліцейська, не така, як у 2011-му, але, якщо люди дійдуть висновку, що за цю Думу вони не голосували, то це серйозно підірве легітимність держави загалом. Це означає, що кожна людина вважатиме, що Путін – не її президент, та й Дума – насправді не Дума, та й взагалі, вона нічим цій владі не зобов’язана. А отже, у глибині душі людина стала практично революціонером. Як тільки така людина побачить того, хто поведе за собою або запропонує підпалити Кремль, вона подумає: "А чому б не підпалити? Правда, у мене немає бензину. Нічого, гасу трохи хлюпну". Піде до сараю, візьме вила та пляшку гасу й вирушить до Кремля.
Тому відчуття "ми тебе не обирали" може виникнути й за підсумками цих виборів. Тим більше самі вибори багато в чому задумані як спосіб скинути накопичений людьми негатив. На цих виборах жодних опозиційних сил не буде, і люди розуміють, що всі політичні сили в Держдумі фактично однакові, і голосують так, як їм скаже адміністрація президента. Тому на вересневих виборах не буде жодної можливості проголосувати проти того, що їм не подобається у владі.
Все це породжує внутрішній протест, який може проявитися в будь-який момент. І якщо в регіонах, де люди не хочуть воювати, почнеться примусова мобілізація, як у Пензі, і якщо це одразу пошириться на низку регіонів із високим протестним потенціалом, це може закінчитися чим завгодно, зокрема й революцією.
Підсумовуючи все, що ми сьогодні обговорювали, скажіть: чи можемо ми говорити про те, що у війні, якщо розглядати її не лише як події на фронті, а в ширшому сенсі, вже почався перелом? І що зараз запускаються процеси, які можуть виявитися фатальними для Путіна – здатними "поховати" його в політичному, а можливо, й у фізичному сенсі?
Ці процеси вже запустилися. Ці фатальні процеси, які точно поховають Путіна в політичному сенсі, а, можливо, й у фізичному, вже тривають. Інша справа, що поки що вони розвиваються досить тихо, і ми бачимо лише окремі "іскри" – чорні та червоні, що виникають внаслідок цих процесів.
Якщо вам хтось скаже, що здатний спланувати час революції, плюньте в очі цій людині. Ніхто ніколи не міг заздалегідь розрахувати момент революції. Той самий Ленін у році, в якому відбулася революція, говорив, що він не чекає жодних змін.
Весь негатив завжди накопичується певний час, а потім раптово вибухає. Усі революційні сценарії приблизно однакові: відбувається якась подія (вбивство ерцгерцога Фердинанда, чиєсь самоспалення чи щось інше), і тоді негатив, який довго накопичувався в суспільстві, спалахує, і всі виходять на вулиці.
Одне можу сказати точно. За підсумками фокус-груп, які проводяться перед виборами: рівень негативу щодо влади дуже високий. Але поки що люди не бачать лідера, навколо якого могли б консолідуватися протести. Однак такі лідери можуть з’явитися раптово. Ті самі Степан Разін та Омелян Пугачов – бабах – і з’явилися.
Про персону: Ольга Курносова
Ольга Володимирівна Курносова (нар. 24 лютого 1961 р., Ленінград) – російська політична активістка радикально-демократичного спрямування, видатна діячка антипутінської опозиції. У 1990-1993 рр. – депутатка Ленради 21-го скликання. Брала участь у створенні Союзу правих сил, Об’єднаного громадянського фронту, російської "Солідарності". Відома як непримиренна противниця Володимира Путіна та його режиму, організаторка "Маршів незгодних" та масових протестних акцій 2011-2013 років. У 2022 році, після початку російського вторгнення в Україну, емігрувала до Польщі, була делегатом "З’їзду народних депутатів", пише Вікіпедія.
Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред
