Трамп шукатиме шляхи тиску на Росію: Клочок - про плани США після 100 днів

За перші 100 днів нового президентського терміну президент США Дональд Трамп уже встиг зламати чимало усталених норм. Зокрема, американський лідер змінив тон спілкування з НАТО, запровадив мита щодо більшості країн світу, чим спровокував падіння світових ринків. Однак головного — завершення війни в Україні — Трампу, попри гучні обіцянки, досягти так і не вдалося.

В інтервʼю Главреду керівник Центру громадської аналітики "Вежа", голова благодійного фонду "Нова дорога" Валерій Клочок розповів, чи запровадить Трамп санкції проти Росії, що насправді може розвалити російську економіку та як війна Індії та Пакистану може позначитися на відносинах США та Китаю.

Як би ви охарактеризували загалом перші 100 днів Трампа? Чи можна говорити про якусь свідому стратегію в тих діях, які він здійснює?

Так, стратегія є, і вона очевидна. Але якщо говорити про 100 днів, на які Трамп дуже розраховував, щоб прозвітувати про численні досягнення, то це — повний провал. Сьогодні очільнику Білого дому немає чим похизуватися — ані у внутрішній, ані у зовнішній політиці. Хоча, наприклад, щодо внутрішньої політики деякі мої колеги стверджують, що в Трампа є певні успіхи. Можливо, у сфері імміграційної політики. Тому що дійсно, мігрантів стало менше у США, але виселити всіх нелегалів Трампу за 100 днів не вдалося. Але, зрештою, він цього і не обіцяв. Це довготривалий процес.

Багато проєктів лише започатковано. Основний із них, який реалізовується досить тихо, — це проєкт "2025", що передбачає максимальне зосередження в його руках інструментів федеральної влади. Хоча президент США і так має дуже широкі повноваження, втім, я не думаю, що Трампу вдасться реалізувати цей проєкт повністю.

Дивіться відео інтервʼю Валерія Клочка Главреду про прогноз дій Трампа:

Що стосується зовнішньої політики — тут Трампу взагалі немає чим похизуватися. Російсько-українська війна триває. Кремль дуже влучно зорієнтувався у своїй тактиці щодо Трампа і, фактично, водить його за ніс. І Трамп це визнає. На Близькому Сході війна не завершена, сектор Гази й далі зазнає атак з боку Ізраїлю. Без’ядерна угода з Іраном не підписана, переговори тривають. Переговори з Кім Чен Ином анонсовані, але ще не розпочаті.

Для об’єктивності треба зазначити, що 100 днів — це замало для вирішення всіх цих питань. Але Трамп обіцяв діяти швидко. Я не думаю, що він відмовиться від усіх цих проєктів. Вони розвиватимуться, але якщо згадати перші 50 днів, коли на сайті Білого дому був великий прес-реліз із 50 досягнень (деякі з них були кумедними), то сьогодні такого релізу вже немає. Замість цього — список зі спростуванням 57 фейків.

А сам Трамп, виступаючи в Мічигані на мітингу, присвяченому 100 дням, здебільшого звинувачував попередників і наголошував на тому, що продовжить обрану стратегію — як у зовнішній, так і в тарифній політиці.

Він обурений звинуваченнями на свою адресу. Це для нього найбільший тригер. І в прес-релізі Білого дому, і у його виступі звучало багато емоцій: про несправедливі соціологічні опитування, про те, що він кращий за Байдена тощо. Тобто зараз Трамп говорить емоціями. Конкретних досягнень за перші 100 днів немає. Усі процеси, які він ініціював, можливо, дадуть результати згодом.

На мою думку, йому не варто було акцентувати увагу на цих 100 днях і дедлайнах. Краще було б активніше діяти, наприклад, у секторі Гази — тиску на Іран має бути більше. Вичікувальна позиція й спроби повернення до без’ядерної угоди лише затягують процес, а консультації Ірану з Москвою — це якраз і є результат такої слабкої позиції.

Щодо єменських хуситів — я вважаю, там дії правильні. Британці допомагають, а терористів треба знищувати. Це завжди була політика Білого дому, ще з першої каденції Трампа, коли активно знищували терористів. Наприклад, ліквідація Сулеймані, удари по Сирії — це були правильні й доволі радикальні кроки.

Митна війна з Китаєм — це переважно порожні обіцянки. Хоча Трамп і запевняє, що мав телефонні розмови з Сі Цзіньпіном, що Китай постійно їх спростовує, і Трамп виглядає на цьому фоні смішним.

Отже, перші 100 днів — з погляду результатів — це провал, тому що їх просто немає. Але, ще раз наголошую, Трамп не зупиниться. Він залишиться наполегливим у питаннях митної війни, завершення російсько-української війни тощо. І нам варто усвідомити просту річ: Трамп — це президент США, а не України. Бо й українці вже взяли участь в опитуваннях щодо довіри до нього. Але це історія не про Україну — це історія про Сполучені Штати Америки.

Трамп — амбітний. Він залишатиметься ключовою фігурою у світовій геополітиці. І він буде прагнути досягти своїх цілей. Хоча не всі з них реалізуються — в цьому я не маю сумнівів. Але Трамп, безперечно, серйозно змінить геополітичну карту світу в майбутньому.

Рекомендуємо:

Між Україною та РФ існує "велика прірва": у Трампа розкрили план дій США

Де саме у Трампа фактично є шанси досягти якихось результатів?

Я думаю, що це — вектор Китаю. Трамп зараз орієнтований на Китай і використовує для цього багато інструментів тиску на Пекін. По-перше — тарифи. Хоча офіційної інформації від Пекіна про те, що вони дослухаються до Трампа, наразі немає, однак з’являється все більше повідомлень про те, що Китай уже сформував список американських товарів, на які він скасував мита.

Китай дійсно над цим працює, адже йому потрібна угода зі Сполученими Штатами. Крім того, буквально сьогодні з’явилося повідомлення, що Держдепартамент США оголосив санкції проти шести компаній, які постачають речовини, необхідні для виготовлення балістичних ракет Іраном. Це важливий момент, оскільки Трамп зазвичай не є прихильником санкцій. А це означає, що він готовий тиснути на опонентів у переговорах — у цьому випадку на Іран — щоб досягати своїх цілей.

Трамп уже продемонстрував під час своєї першої каденції, що може бути жорстким і радикальним. І я вважаю, що зараз, після перших 100 днів, він продовжуватиме в тому ж дусі. У мене немає жодного сумніву — він не зупиниться.

Так само Трамп може чинити тиск і на Росію. Ми маємо розуміти одну річ: у команді Трампа немає іншої думки, крім думки самого Трампа. Хто б її не озвучував — вона однакова за суттю, хоч і має різні відтінки. Наприклад, Стів Віткоф і Кіт Келлог — вони говорять про Україну, але в різних тонах, хоч і з однаковим змістом.

Росіяни використовують схожу тактику: одна група "яструбів" з Лавровим у публічній площині говорить про продовження війни та висуває неприйнятні для України умови, інша — з Дмитрієвим, Ушаковим — натякає на можливі домовленості.

Трамп, ймовірно, діятиме аналогічно — тиснутиме на Росію. У цій сфері він також може досягти певних успіхів, але подивимось із часом, яких саме.

Що стосується, наприклад, історії з можливим взяттям під контроль Канади чи Гренландії — це, на мою думку, дуже складне питання. Хоча Гренландія може стати успішним кейсом для Трампа. Вона справді має потенціал для розширення співробітництва зі Сполученими Штатами з однієї простої причини: це нетипова ситуація у світовій зовнішній політиці та геополітиці загалом. Тому що Гренландія вже давно ухвалила рішення вийти зі складу Данії, тобто Данського королівства. Вона фактично має статус автономії, і рано чи пізно може стати окремою державою. У такому випадку можлива серйозна угода зі США. Я не думаю, що йдеться про повну інтеграцію до складу Сполучених Штатів, хоча, знову ж таки, ми не можемо цього виключати. Населення там невелике, а отже, з ним можна буде провести відповідну роботу.

Скажу, можливо, банальну річ — я не думаю, що гренландці сильно постраждають, якщо Гренландія стане штатом США. У принципі, і США, і Гренландія належать до одного демократичного світу. І незважаючи на те, що Америка нині переживає непрості часи, вона залишається демократією. До того ж, я нагадаю: ще в 1940-х роках США вже намагалися купити Гренландію. Просто про це мало хто знає або говорить. Тобто Америка вже давно поклала око на цей острів.

Те, що зараз робить Трамп, — я переконаний — насправді хотіли робити й його попередники, зокрема й Джо Байден. Але тоді існували певні зовнішньополітичні тонкощі. Те саме стосується й Рональда Рейгана, який, до речі, розпочинав військові кампанії в Латинській Америці. Тобто ми маємо звертати увагу на історичний контекст.

Отже, у Трампа можуть бути успішні кейси, але не за всіма пунктами. Думаю, рано чи пізно угода з Китаєм буде підписана — щонайменше до завершення його каденції.

Ми буквально вчора з колегами аналізували перспективи Китаю. Він у складному становищі й може розглядати ескалацію на європейському континенті або навіть участь у війні на боці Росії — за аналогією з Північною Кореєю. Але є одна перешкода — економічно Китай до цього поки що не готовий. У той же час, він міг би вийти з ситуації через початок війни, але театр бойових дій поки не вписується в його стратегію. Тому, найімовірніше, Китай намагатиметься зберегти стратегічну близькість із Росією, але водночас укласти вигідну угоду зі США. І саме до цього Трамп зараз і примушує.

Рекомендуємо:

Китай запропонував шлях до миру в Україні: що заявили у Пекіні

А чи вписується в цей контекст ситуація між Пакистаном і Індією? Адже з одного боку маємо американські інтереси, з іншого — китайські.

Це дуже цікавий, хоча й не зовсім новий кейс у геополітиці — радше "новий старий". Єдине, що наразі театр бойових дій розгортається не на спірних територіях, а вже по державному кордону — і це може надати ситуації іншого відтінку. І враховуючи те, що Сполучені Штати Америки загалом підтримують Індію, а Китай — Пакистан, ситуація набуває додаткової напруги. Адже Китай та Індія — давні непримиренні вороги, які мають численні проблеми у відносинах. Хоча минулого року вони й підписали угоду про мир і співпрацю, яка нібито підтвердила стабілізацію.

Проте така угода може бути порушена будь-якої миті. На мою думку, Китай, швидше за все, діятиме через свої проксі-структури. Як приклад — ситуація в Україні, де він, діє через Північну Корею. Адже офіційна заява Пхеньяна про участь у воєнних діях у Курській області на території Росії, була ініційована саме Пекіном.

Це — спроба вивести Північну Корею на світову арену як гравця в новому статусі та іншій якості. Проте Китай, звичайно, офіційно заперечуватиме свою причетність до цього. Тому я не виключаю, що Китай допомагатиме Пакистану. Ба більше — він може сприяти і Північній Кореї в ескалації ситуації на Корейському півострові.

У червні в Південній Кореї мають відбутися президентські вибори. Там до влади рветься не зовсім демократичний лідер і партія, яка, по суті, вже суттєво похитнула внутрішню стабільність країни. Вони неодноразово заявляли про свою прихильність до Північної Кореї. Хоча деякі мої колеги в Україні це заперечують, однак, як на мене, це досить очевидно.

У цьому контексті варта уваги й нещодавня заява речника Кремля Дмитра Пєскова про те, що Росія може підтримати Північну Корею. Так само і Китай може це зробити — мовчки. До того ж варто згадати про захоплення Китаєм одного з в’єтнамських островів, розташованого в безпосередній близькості до філіппінських військових баз. Це — пряма загроза Сполученим Штатам Америки, які мають військові союзи в Тихоокеанському регіоні з Філіппінами, Австралією, Японією та іншими країнами.

Отже, Китай може долучатися до воєнних дій у гібридний спосіб. Війна між Індією та Пакистаном, яку, за деякими прогнозами, можуть очікувати вже за півтори доби, може стати для Китаю інструментом тиску. Тим паче, що така війна буде вигідною Китаю, оскільки Індія стає серйозним економічним конкурентом. Будь-які воєнні дії, звісно, підривають економіку країни. Тому я не виключаю, що це може бути одним із варіантів виходу із ситуації, у якій Китай матиме профіт.

Так само, як він отримує вигоду від війни Росії проти України: на тлі санкцій, запроваджених проти Росії, Китай отримує дуже дешеві ресурси — і зараз тим паче, без жодних обмежень. Ціни на нафту нижчі за 60 доларів, що є нижче за встановлену стелю. Можна торгувати на всі 100%.

Загалом, на вашу думку, чого найближчим часом варто чекати від Трампа саме в українському питанні?

Це надскладне питання. Єдине, що я можу констатувати — Трамп не хоче виходити з переговорного процесу, але постійно погрожує. Тому що для нього питання Китаю є надзвичайно важливим, і воно в багатьох аспектах пов’язане з Росією.

Китай вчепився в Росію і не хоче її "відпускати" — не те, що під Америку, бо в нас склалося враження, що Штати хочуть зробити союз із Росією. Йдеться радше про тимчасове партнерство, спрямоване на ослаблення позицій Китаю й, на жаль, одночасне посилення Росії.

Щодо України, то наразі Трамп, з того, що я бачу, не розглядає серйозно можливість виходу з переговорного процесу. Проте він постійно погрожуватиме цим як Україні, так і Росії. Україні, звісно, не вигідно, щоб США виходили з переговорів, і наші європейські партнери також не радять цього допускати.

Наразі з їхнього боку простежується прагнення зберегти "золоту середину" у відносинах зі США. Яскравим прикладом цього є нещодавня офіційна інформація від Міністерства оборони Великої Британії про їхню участь у військовій операції проти єменських хуситів. На перший погляд, може здатися, що це не має стосунку до українського питання, але насправді таким чином демонструється євроатлантична єдність. Думаю, що до цих військових операцій, можливо, долучиться і Франція.

Тим паче, міністр оборони Великої Британії заявив: "Це ненормально, коли падіння судноплавства становить 55%. Кораблі не можуть проходити, і це б’є по наших родинах у Великій Британії." І це справді так. Єменські угруповання перешкоджають світовій торгівлі.

Тому я вважаю, що багато сторін зацікавлені в тому, щоб Трамп не виходив із переговорного процесу. Відбувається демонстрація підтримки Трампа — ми постійно її демонструємо. Наприклад, нещодавно стало відомо, що Трамп домігся підписання мирної угоди щодо конфлікту в Африці. І в Офісі президента України на це швидко відреагували, зазначивши, що це дуже приваблива й правильна мирна ініціатива, яку ми підтримуємо. Зеленський майже у кожному своєму відеозверненні дякує Трампу і США — і з точки зору дипломатії — це абсолютно виправдано.

Наразі ми уважно слідкуємо за риторикою Держдепу та самого Трампа. Хоча риторика самого Трампа менш прогнозована, Державний департамент США демонструє чітку прихильність до України.

Трамп шукатиме шляхи тиску на Росію — він говорить про це прямо у своїх заявах. І саме в цьому виявлятиметься його прихильність до України. Тобто Україна для Трампа буде інструментом тиску на РФ, щоб укласти максимально вигідні угоди, які вже підготовлені. Однак "партія яструбів" у Кремлі вирішила ще трохи повоювати — хоча, швидше, не трохи.

Втім, я не виключаю, що, наприклад, той самий Лавров свідомо зриває переговори — зокрема й ініціативоющодо прямих перемовин з Україною. Але вони також розуміють ризики.

До того ж, Трамп в останніх інтерв’ю прямо сказав, що його тарифна політика і загалом геополітичні дії сприяли зниженню цін на енергоресурси. І додав, що цесильно вдарило по російській економіці. Трамп це чудово розуміє. Він уміє рахувати гроші — і це розуміють у Кремлі, тому вони побоюються.

Очікується візит Трампа 13 травня до Саудівської Аравії. Основна тема — обсяги видобутку нафти. Це ключове питання як для США, так і для саудитів. Якщо буде підписано контракт на суму близько 100 мільярдів доларівна закупівлю зброї (або хоча б на 50), це засвідчить поглиблення співпраці між країнами та збіг інтересів у низці питань.

Інтереси щодо нафти для Саудівської Аравії — це пріоритет номер один. Вони є енергозалежною країною: основне джерело доходів — це "чорне золото". Але нафти у них багато, тож їм потрібно інвестувати, розвивати економіку.

Зрозуміло, що інвестувати в Росію зараз ніхто не буде — це очевидно. Їм потрібні інвестиції у Велику Британію або інші стабільні економіки. Наприклад, минулого року вони дуже прагнули налагодити співпрацю з Лондоном, але нічого не вийшло. Чому — наразі невідомо, преса про це скромно мовчить. Можливо, зараз вдасться реалізувати якісь проєкти зі Сполученими Штатами. Тим більше, що Трамп відкриває можливості для безмитної торгівлі для тих, хто співпрацює з Америкою.

Ось ця геополітична ситуація також може допомогти Трампу скоригувати позиції Москви, і там це чудово розуміють. Зараз Росія втрачає приблизно 10 доларів з кожного бареля нафти порівняно з бюджетною ціною. До кінця року це може обійтись приблизно в півтора трильйона рублів. Це величезна сума.

Як Росія буде покривати ці втрати — питання риторичне. В них, можливо, ще на 3–5 місяців вистачить резервів, але вже зараз у Росії ведеться робота над замороженням вкладів фізичних осіб. Депозити намагаються перевести в банківські акції, штучно завищуючи їхню ціну, щоб знайти кошти. І вже лунає відкрита критика на адресу Центробанку РФ. Тож, попри публічну картинку стабільності в Росії, насправді це не зовсім так.

Рекомендуємо:

Трамп зробив першу заяву після підписання угоди про копалини - деталі

Чи можна буде говорити найближчим часом про реальні зміни, якщо Кремль продовжуватиме ту саму політику та ті самі дії? Йдеться, зокрема, про санкції, запровадження банківських обмежень, про які Трамп уже почав публічно згадувати.

Якби він особисто цього не робив, я, можливо, і сумнівався б. Але оскільки є санкції проти окремих країн — це факт.

Це дуже свіжа інформація, буквально сьогоднішня. Також я звертав увагу на інтерв’ю Трампа агентству Bloomberg ще влітку минулого року. Воно було дуже велике, і Bloomberg навіть не полінувався опублікувати повну стенограму. Там речення були часом незв’язані, але зміст — дуже інформативний.

Трамп фактично проводить чітку лінію: "Я проти санкцій, я за мита". І, дійсно, він переважно запроваджує саме мита. Але водночас санкції проти Росії на 2024, 2025, фактично і на 2026 роки — він продовжив. Наприклад, ліцензії для російських банківських установ він не оновив. Це суто американська ініціатива. Суд заборонив певні фінансові операції — теж американська історія, не європейська. Європа — то окрема тема.

Чому окрема? Бо там тривають переговори між ЄС та США щодо можливого скасування мит. Але санкції не були скасовані. Більше того — запроваджено нові санкції проти Ірану, що свідчить про здатність Трампа вживати рішучих заходів. Тобто виключати це не варто.

Заяви Трампа, звісно, варто сприймати обережно — сьогодні одне, завтра інше. Але якщо говорити про конкретні дії — так, він може це робити. Це, фактично, "великий привіт" Москві через Тегеран. Можуть бути нові санкції. Хоча для Ірану — це, як кажуть, що одна санкція, що десять — байдуже. Вони під санкціями з 1950-х років, і самі кажуть: "Ми звикли. Чим ви нас ще можете налякати?" Це як у Північній Кореї — санкції там, як мертвому припарка.

А от для Росії — це буде непросто. Банківські санкції — це серйозно. Можуть бути і персональні санкції. Трамп уже показував, що може скасувати обмеження щодо окремих російських олігархів — і він сам казав: "Я це можу зробити. Але якщо ви не виконаєте умови — не отримаєте нічого". Я не вважаю Трампа повним невдахою як переговорника. В нього все ж є приклади успішних історій — і в бізнесі, і в політиці, зокрема щодо підписання або скасування угод. Але й говорити, що Трамп — суперуспішний, теж не варто. Наприклад, маємо приклад з Північною Кореєю під час його першої каденції. Три саміти з Кім Чен Ином завершилися фактично нічим. Все. Так, ситуація там складна — це не пересічна подія, як і переговори з Пхеньяном. Так само складна й непроста історія з Росією.

Якщо враховувати риторику Трампа, я не пам’ятаю жодного дня, починаючи з інавгурації, щоб він не згадав про війну в Україні. Постійно підкреслює, що гинуть люди — і українці, і росіяни, причому часто це молодь. Він навіть публічно реагував на удари по Києву, по Сумах. Йому це не подобається. Це, по суті, ситуація, в якій його не ставлять ні в що. А Трамп — самолюбний і пихатий.

Він такі речі просто так не забуває і не прощає. І нагадаю: удар по Сирії крилатими ракетами "Томагавк" стався лише тому, що його донька сказала: "Тату, так не можна". Тобто я сприймаю це як приклад того, що Трамп дійсно природно переймається подібними речами. І для нього це питання особистого значення, яке він хоче вирішити.

Зараз він рухається у цьому напрямі й буде використовувати для цього різні інструменти. Я його не ідеалізую і ніколи не ідеалізував. Просто наголошую: треба розуміти, що він робить, і вміти використати ситуацію у своїх інтересах. У Трампа є така риса, і на неї треба тиснути — однозначно. Бо як інакше? Зверніть увагу: жоден європейський політик рівня президента не посварився з Трампом. Жоден. Тому що вони розуміють важливість збереження євроатлантичної співпраці. Вона для них дуже важлива.

Як ви оцінюєте шанси Трампа залишитися при владі до кінця своєї каденції? Чи, умовно кажучи, "досидить" він свій термін?

Так, досидить — якщо йому дозволить фізичне здоров’я. Я не бачу перспектив того, що Трампа знімуть шляхом імпічменту. Демократи вже внесли ініціативу за сімома статтями збіглася з відзначенням 100 днів його президентства. Треба розуміти, що зараз у США триває дуже активна інформаційна кампанія проти Трампа, і часто — небезпідставна.

Тобто вона має підґрунтя. Недаремно я згадував великий пресреліз на сайті Білого дому, де вони спростовують фейки проти Трампа. Хоча, відверто кажучи, багато з того — це зовсім не фейки. Але вони намагаються інформаційно відбиватися. Проти Трампа використовують різні кейси — і українські, і російські, і панамські, і гренландські. Все, що можна, йде в хід.

Демократи перші два місяці після обрання Трампа фактично сиділи мовчки, але зараз почалася відкрита політична боротьба. І триває підготовка до виборів у Сенат. Нагадаю, кожні два роки третина Сенату оновлюється. Це нормальний внутрішній політичний процес, і далі буде ще багато гучних заяв, можливо, ще не один імпічмент буде винесено на голосування. Але я не бачу реальних шансів на його успішне завершення. Для цього Трамп має вчинити серйозний злочин.

До речі, сам Трамп під час 100 днів свого президентства заявив, що якби не був президентом — то, ймовірно, вже сидів би у в’язниці. І це недалеко від істини. Зараз усі кримінальні справи проти нього відклали, їх не закрито, і вони чекають завершення каденції. Потім вони, скоріш за все, поновляться. Бо зараз Трамп наживає собі дедалі більше ворогів серед демократів.

Щоб уникнути кримінального переслідування, республіканцям потрібно виграти наступні президентські вибори. І навіть тоді немає гарантії, що новий президент просто залишить ситуацію з Трампом у спокої. Сьогодні в його команді всі йому підігрують, але що буде потім — невідомо. Адже багато хто розуміє, що нинішньою поведінкою Трамп підважує демократичні засади США. І досить серйозно.

Суди одне за одним скасовують або зупиняють його рішення, визнаючи, що вони суперечать Конституції чи здоровому глузду. Хоча, звісно, у багатьох питаннях внутрішньої політики США в мене теж своє бачення і багато чого варто було робити не так. Але це внутрішня справа Америки, я навіть не коментую її. Однак з юридичної та процедурної точки зору — я не бачу підстав, щоб Трамп не досидів свою каденцію.

Навіть 39% підтримки — це чимало. В Україні, скажімо чесно, не кожен президент мав такий рівень підтримки після перших 100 днів. Коли він тільки приходив до влади, окрім Зеленського такого результату практично не мав ніхто. Порошенко переміг у першому турі 2014 року, але знову ж таки — перемога на виборах і реальні рейтинги згодом — це різні речі. Тож на сьогодні політичні позиції Трампа залишаються доволі міцними. І я б не радив їх недооцінювати.

Наші стандарти: Редакційна політика сайту Главред